Транснаціональні корпорації та їх роль в сучасних міжнародних економічних відносинах (стр. 5 из 9)

ТНК в усе більшому ступені стають визначальним чинником для вирішення долі тієї або іншої країни в міжнародній системі економічних зв'язків. Активна виробнича, інвестиційна, торгова діяльність ТНК дозволяє їм виконати функцію міжнародного регулювання виробництва і розподілу продукції. На думку експертів ООН ТНК сприяють економічній інтеграції у світі.

У доповіді ЮНКТАД (1993 р.) про транснаціональні корпорації експерти ООН роблять висновок, що ТНК вторгаються в сфери, що традиційно вважались областю державних інтересів. Водночас мова йде про прямування до повної інтеграції світової економіки під керівництвом ТНК. У дійсності діяльність ТНК веде до інтеграції, інтернаціоналізації тільки в тих рамках і межах, що визначені одержанням максимального прибутку.

Країна, що приймає, у цілому виграє від притоку інвестицій. Трудящі і постачальники, що обслуговують нові підприємства, поряд із місцевою владою, що одержують податки, виграють більше, ніж утрачають конкуруючі місцеві інвестори.

Переваги, що несуть за собою іноземні фірми, не вичерпуються кількісними показниками. Діяльність ТНК змушує адміністрацію місцевих компаній вносити корективи в технологічний процес, що склався, виділяти більше засобів на підготовку і перекваліфікацію робітників, більше уваги звертати на якість продукції, її дизайн, споживчі властивості.

Проте необхідно відзначити, що поряд із позитивними сторонами функціонування ТНК у системі світового господарства і міжнародних економічних відношень, існує і їхній негативний вплив на економіку тих країн, де вони функціонують. Спеціалісти вказують на: протидію реалізації економічної політики тих держав, де ТНК здійснюють свою діяльність; порушення законодавства країн перебування. Так, маніпулюючи політикою трансфертних цін, дочірні компанії ТНК, що діють у різноманітних країнах, уміло обходять національні законодавства, укриваючи прибутки від оподатковування шляхом перекачування їх з однієї країни в іншу; установлення монопольних цін, диктат умов, що ущемляє інтереси країн , що розвиваються.

В цілому в країн , що приймають, кілька причин обмежувати потік прямих інвестицій у порівнянні з країною базування (статистичні вигоди перекривають політичні небезпеки).

Слід виділити такі основні джерела ефективної діяльності ТНК:

- використання переваг володіння природними ресурсами (або доступу до них), капіталом і знаннями;

- можливість оптимального розташування своїх підприємств у різних країнах з урахуванням розмірів їхнього внутрішнього ринку, темпів економічного росту, ціни і кваліфікації робочої сили, цін і доступності інших економічних ресурсів, розвиненості інфраструктури, а також політико-правових факторів, серед яких найважливішим є політична стабільність;

- можливість акумулювання капіталу в рамках усієї системи ТНК, включаючи позикові засоби в країнах розташування іноземних філій;

- використання у своїх цілях фінансових ресурсів усього світу.

Джерелами їх фінансування виступають не стільки головні американські компанії, скільки фізичні і юридичні особи з третіх країн, що приймають, (див. діаграма 3). Для цього іноземні філії ТНК широко використовують позики комерційних і фінансових інститутів держави , що приймає , і третіх країн, а не тільки країн базування материнської компанії; постійна проінформованість про кон'юнктуру в товарних, валютних і фінансових ринків у різних країнах; раціональна організаційна структура , що знаходиться під пильною увагою керівництва ТНК, постійно удосконалюється; досвід міжнародного менеджменту, включаючи оптимальну організацію виробництва і збуту, підтримка високої репутації фірми.[7]

2.3. Прямі іноземні інвестиції і ТНК

Частка американських ТНК у фонді міжнародних прямих інвестицій знизилася з 50,4% у 1967 р. до 25,9% в 1990 р. У той же час сумарна частка Японії і Німеччини збільшилася за той же період із 4,0% до 21,6%. Накопичення іноземних прямих інвестицій німецьких ТНК у 1990 р. досягли 155 млрд. дол.

Японія вийшла нині на перше місце по інтенсивності щорічного
вивозу капіталу у формі прямих інвестицій, відкинувши на друге і третє місця відповідно Великобританію і США. За період 1988 - 1990 рр. Японія експортувала у формі прямих інвестицій капітал вартістю 126 млрд. дол., не рахуючи реінвестицій іноземних відділень. У ті ж роки іноземні прямі інвестиції Великобританії з урахуванням реінвестицій склали 94 млрд. дол.,
а США (також з урахуванням реінвестицій) - 72 млрд. Різко
зріс річний експорт прямих інвестицій країн, що розвиваються,
за рахунок головним чином нових індустріальних країн. Ще на початку 80-х на країни, що розвиваються, припадав усього 1% щорічного вивозу прямих інвестицій, а до 1990 р. ця частка збільшилася до 5%.

Починаючи із середини 20 ст. основна частина міжнародних прямих інвестицій направлялася в ровинуті країни. Особливо привабливими в цьому відношенні були США і Західна Європа. За останні роки значення регіонів як імпортерів капіталу у формі прямих інвестицій ще більш зросло.

За станом на 31 березня 1991 р. на частку США і ЄС прийшлося 60% кумулятивної суми прямих інвестицій за рубежем японських ТНК, проти 35% десятьма роками раніше. В цілому для всіх ТНК в останні роки є типовим витрата 80% міжнародних прямих інвестицій для купівлі чинних підприємств або для злиття з ними. Відповідно тільки 20% міжнародних прямих інвестицій йде на створення нових підприємств.

Характерною рисою ситуації в області міжнародних інвестицій в останні роки для Західної Європи і США є вирівнювання їхніх позицій як експортерів та імпортерів прямих інвестицій. У 1990 р. накопичення країн Західної Європи як експортерів приблизно на 13% перевищували кумулятивну суму міжнародних прямих інвестицій у цьому регіоні, тоді як у 1967 р. експортні накопичення перевищували імпортні в 1,5 раза. Експортні накопичення прямих інвестицій США в 1990 р. усього на 7% перевищували суму завезеного капіталу, тоді як у 1967 р. перевищення було майже десятикратним, Японія на декілька десятиліть відстає від США за співвідношенням експорту й імпорту прямих інвестицій. Її експортні накопичення в 1990 р. у 20 разів перевищували імпортні.

Щодо розширеннядіяльності ТНКусфері послугспостерігаєтьсязниженнячастки інвестицій у видобувній і обробній промисловості базові галузі. Часткавидобувнихгалузейуіноземних інвестиціях ізпромисловорозвинутихкраїнах зменшиласяз 22,7 % у 1970 році до 18,5 % у 1980 році і до 11, 3 % у 1990 році, часткапромисловості відповідно - із 45,2 % до 43,8 %, і 38,7 % тоді якчасткасферипослугзрослаз 31,4 % до 37,7 % і 50.1 %.

Аналогічнакартина складаєтьсяйуструктурі іноземнихвкладень: упромисловорозвинуті країни - узагальнійсумі іноземних інвестиційчасткавидобувнихгалузейзнизиласяз 16,2% у 1970 році до 9,1 % у 1990 році, промисловості - із 60,2% до 42,5%, тоді якчасткасферипослугзрослаз 23, 7 % до 48,4%; країнах, щорозвиваються - у 1980 - 1990 рокахчасткавидобувнихгалузейзменшиласяз 22,7 % до 21,9 %, промисловості - із 54,6% до 48,6 %, тоді якчасткасферипослугзбільшиласяз 22,7 % до 29,5%. Якочевидновкраїнах, щорозвиваються, структура іноземних інвестиційзміниласяненастількирадикально.

Однією зпричинзменшеннячастки інвестиційувидобувній йобробній галузях є відноснезменшеннязначення сировинивекономіці. Тенденціядозниженнявмірурозвиткунауково-технічногопрогресуматеріало- і енергоємністі готової продукції протистоїтьабсолютномузбільшеннювиробництва і споживаннясировини і палива. Цепризводитьдоскорочення "часткипродукції найважливішихгалузей і дозменшеннявитратисировинийенергії наодиницюнаціональногодоходу і промисловоговиробництва.

Підводячи підсумок, можна сказати, що ТНК в усе зростаючому ступені перетворюються в двигуни економічного росту, оскільки вони створюють найкращі умови для розкриття можливостей підприємництва, розвитки передової технології і росту кваліфікації робочої сили. Задача національних урядів складається в тому, щоб використовувати ці можливості ТНК.

2.4. Фінансові і валютно-кредитні аспекти функціонування ТНК

Найбільший вплив ТНК має на світовий кредитний ринок і ринок акцій. Вони не тільки активно використовують євродолари як позичальники, але і нарощують їхні резерви, будучи самими помітними власниками депозитів у євродоларах. Що стосується світового ринку акцій, то, по суті, більшість головних на фондових біржах компаній, - це ТНК. Продаючи на іноземних фондових ринках свої акції, випускаючи свої єврооблігації на євроринках і прибігаючи до єврокредитів, ТНК за рахунок цих фінансових джерел можуть фінансувати значну частину своїх капіталовкладень.

Транснаціональні корпорації перетворилися в найбільш активних учасників світового фінансового ринку, діючи на всіх його сегментах. Так, будучи головними експортерами й імпортерами товарів і послуг у світі, ТНК стали значними клієнтами на світовому валютному ринку. Хоча комерційні банки і проводять на цих ринках операції у своїх інтересах, основна маса валютних операцій здійснюється ними з доручення своїх клієнтів, насамперед ТНК.

З розвитком світового господарства на світовому валютному ринку з'явилися нові «чинні особи». Валютний ринок розширився за рахунок міжнародної торгівлі, більш активної участі банків у міжбанківському ринку. Для діяльності ТНК і інтеграційних угруповань знадобилися зміни у валютному режимі. Виник євроринок валют - сукупність операцій із валютами, що виступають на вільному світовому валютному ринку поза країною походження. ТНК і інші міжнародні компанії володіють значними сумами у вільно конвертованій валюті, можуть обміняти їх у будь-який час на будь-яку іншу валюту. Вкласти гроші в банк будь-якої країни. Маса цих грошей величезна, ТНК намагаються вкладати їх у найбільше стабільні валюти і при найменших змінах курсів ці гроші перетворюються в «гарячі». ТНК мають накопичення в різних валютах, це веде їхній ризик до мінімуму.