У 1668 р. українців було 1491 мужського пола, великоросіян (служилих і приказних людей) 75 чол. (мабуть, тут показані одні козаки і служилі люди без дітей і родичів).
У 1670 р. у Харкові збільшилося число великоросіян, бо залишилися великоросійські служилі люди для оборони города од татар. Українців було тоді 2101 чол. мужського пола, великоросіян 415 чол. мужського пола.
У 1673 р. українців було 1276 чол. мужського пола, великоросіян 118 чол.; се все були діти боярські городової служби, а полкових великоросійських служилих людей вже не було.
У 1675 р. число великоросійських служилих людей знов значно збільшилося (у 6 разів): тепер їх було 625 чол.
У 1686 р. великоросіян було 571 чол. на 1937 українців.
У XVIII ст., у другій четверті сього століття, Харків був чисто українським містом. З перепису Хрущова 1732 р. ми дізнаємося, що число українців тоді щодо великоросіян збільшилося в порівнянню з XVII ст. Прізвища харківців чисто українські, і, як би їх знав М. В. Гоголь, йому не потрібно б було вигадувати прізвищ своїх українців: ми бачимо й Квітку, й Горлицю, й Незовибатька, й Богомаза, й Лупикобилу, й Лупикобиленка, й Сухоребрика, й Недерикута, й Кадигробенка, й Отченашка, й Кусьвовка, й Штанька, й Пацюка, й Вареника.
Дуже цікаво буде побачити склад населення Харкова у 1732 р. з національного й соціального боку. Більш усього проживало у Харкові козаків: виборних козаків було 775 чол., у них підпомошників 1531, козачих підсусідків 85; козачої старшини з робітниками 71, цехових ремесників 492, підданих, посполітих і робітників 205, духовенства з робітниками 170; великоросіян 235, греків і інших чужоземців 21; усього 3595 чоловік.
Значить, більш усього було козачих підпомошників, далі за ними йдуть виборні козаки, далі цехові ремесники. Виходить, що Харків з соціального боку був таким же українсько-козацьким містом, як і інші міста Слобідської України. Різниця була тільки у тім, що тут жило багато цехових, яких не бачимо в інших городах. Харківських міщан у початку XVIII ст., як ми знаємо, прилучили до козаків і оддали у полковничу владу.
Харківські козаки ділилися на дві сотні. Виборні козаки були більш заможними людьми, ніж їхні підпомошники. У виборних козаків було більш робітників, котрі проживали у їхніх семействах. На кожний двір виборного козака приходилося взагалі по 5 душ чоловичої статі, а як включити робітників та підсусідків, то прийдеться по 5, 7 чол. на сімейство. Виходить, що це були дуже великі сімейства, коли ми звикли думати, що українські сімейства були звичайно малі. Іноді одне сімейство містилося у одній хаті, але частіше воно проживало у декількох хатах і тілько у одному подвір'ї.
Але траплялися іноді й невеличкі сімейства: по одній душі мало 14 сімейств. У 60 сімействах, котрі мали робітників та підсусідків, було по 3-4 чоловіка на сімейство. Цікаво, що були й удови-козачки, які од себе виряжали на службу, мабуть, підпомошників-наймитів. Чужі люди проживали у 20% усіх сімейств. У козачих підпомошників на сімейство проходилося взагалі 6 чол. мужського пола. Тільки 12 подвір'їв підпомошників містилися на підварках, тобто не у самому місті, а у передмісті, і 21 сімейство проживало по чужих дворах, котрі належали до старшини та усяких удов.
До старшинського уряду належали харківський полковник Григорій Семенович Квітка, полковий суддя Роман Григорович Квітка, полковий хорунжий Рибасенко, сотник першої сотні Григорій Васильович Ковалевський і другої - Як. Хв. Денисевич. Жив своїм подвір'ям і валківський сотник, потім ізюмський полковник Ів. Гр. Квітка, удова полковника Куликовського, полковий писар, два писаря полкової канцелярії, 5 ратушних писарів і 1 таможений. Оце була невеличка купка козацької старшини, яка потім обернулася у дворян. | Цехові люди належали до таких ремесел: були ткачі, шевці, котлярі, ковалі, різники, римарі, музики, склярі, шаповали, бондарі, гончарі, кравці, дехтярі, кушнирі, теслі, олійники, винникі, солодовникі, коцарі і коцарки. Цікаво, що музики були теж серед ремесників, бо і справді вони грали на весіллях і годувалися од свого ремесла. Од римарів і коцарів получили свої назвиська теперішні Римарська та Коцарська вулиці. Усі цехові мали свої власні подвір'я й хати, окрім 5 чоловік, котрі жили у подвір'ях полковника Квітки. У цехових були ще менші сімейства, ніж у козаків-підпомошників, у них приходилося трохи більш 3 чол. на семейство. Були у них, одначе, робітники і підсусідки — по 2 чол. на семейство. Значить, робітників у цехових було далеко більше, ніж у козаків і підпомошників, бо кожний ремесник хотів мати робітника.
Духовенства з робітниками було 116 чоловік. У Харкові тоді було 9 церков і при кожній звичайно по 2 священника, а при соборній - 2 протопопа. У монастирі проживало 13 монастирських робітників. Духовенство проживало в церковних домах при церквах. Окрім того декотрі священники мали ще й власні подвір'я, в котрих проживали їх двірники та робітники. При церквах, як ми знаємо, були школи, в котрих проживали учителі — дяки. Таких учителів було тоді у Харкові 19 чол. При церквах були також і шпиталі. У Харківському колегіумі жили учні латинської школи.
Поспільство, або піддані, поміщалися в 22 подвір'ях у 29 хатах. Жили вони на підварках в передмістях маненькими хуторами: на хуторі полковника Квітки, підпрапорного Черняка, козака Коваленка, ландміліцького полковника Дуніна, полковника Куликовського, угольчанського сотника Михайлова, харківського сотника Ковалевського, харківської крамарки Назаренкової, Харківського Покровського монастиря, троїцького священника, харківського городничого Голуховича; біля сього хутора був млин на р. Харкові, а при млині жив мельник з сімейством. На тій же річці Харкові було ще 2 млина з мельниками.
Особливе місце займали у Харкові велико-росіяне та чужоземці. Вони поділялися на декілька станів.
Греків та інших чужоземців було 21 чол., між ними хрещений арап і удова польської нації, євреїв зовсім не було. Проживало у Харкові двоє греків— Костянтинов та Челенбі, котрі займалися купецтвом; у одного з них був робітником татарин.
Хоч Харків тоді був таким же полковим містом, як і Суми, Охтирка, Ізюм, Острогозьк і не мав значіння центра усієї Слободської України, але все ж таки він і по числу мешканців, і по соціальному складу свого населення відрізнявся від тих міст, мав над ними перевагу. Він був українським козацьким містом, але у ньому проживало стільки великоросіян, скільки їх не було ніде по інших полкових містах.
У Харкові проживало вже тоді й великоросійське купецтво, котре трохи згодом значно збільшилося. Це все було початком того нового обличчя, котре прийняв Харків пізніше. У 1732 р. се був український город і з національного, і з соціального боку. Більш 90 % населення було українського. Перше місце займав козачий стан. Козаки були власниками більшості міських подвір'їв та будинків За ними йшли українські ремесники — се теж був сталий мінський стан, котрий тримав у своїх руках потрібне для усіх рукомесло. Ремесники теж проживали у власних будинках. І козацтво, й цехові містилися тоді у Харков не на підварках, а у самому місті, навіть у його центрі, на теперішніх центральних вулицях. | Цікаво, що й вулиці тодішні діставали свої назвиська від сих простих козаків та ремесників. Не кажучи вже про такі вулиці, як Римарська, Чоботарська, Коцарська, Кузнечна (вони були названі так по ремеслах), ми маємо ще такі назвиська харківських вулиць у 1724 р. в Соборній парахвії: вулиця пана полковника Квітки у замку, вулиця пана судді (Квітки), вулиця Сотницька (пана сотника), Бесідина (де жив Бесідин), Михайла Дрикги (де жив Дрикга), Сушкова (де жила Сущиха), Макс. Писаря (де жив М, Писарь), Сем. Богодуховського (де жив Сем. Богодуховський), Синицького (де жив Синицький), Єнощина (де жив Єноха), Борисенкова (де жив пушкар Борисенко), Пістунова (де жив Пістун), Гребеникова (де жив Гребеник), Куликівка (де жив Кулик), Шаповалова, Чайчина вулиця над ярком; усього 20 вулиць в центрі.