6 січня 22-ма представниками гопонівського суспільства була вироблена петиція до царя наступного змісту:
"Государ! Ми, робітничі і жителі міста Санкт-петербурга різних станів, наші дружини і діти і безпорадні старці-батьки, прийшли до тебе, государ, шукати правди і захисту. Ми обідніли, нас гноблять, обтяжують непосильною працею, над нами назнущалися, нас не визнають за людей, до нас відносяться, як до рабів, що повинні терпіти свій талан і мовчати".
Далі викладалися вимоги Установчого зібрання, амністії, політичних свобод, передачі землі народу, свободи профспілок, припинення війни, 8-годинного робітничого дня і ін. (Слідує помітити, що всі політичні вимоги були додані представниками від соціал-демократичних партій.) Закінчувалася петиція словами: "У нас тільки два шляхи: або до свободи і щастя, або в могилу".
Кореспондент паризької "Humanite", Авенар, 8 січня в захопленні писав: "Резолюції ліберальних бенкетів і навіть земств блідніють перед тими, що депутація робітничих спробує завтра уявити царю".
7 січня в останній раз вийшли газети; з цього дня страйк
Розповсюдилась і на друкарні. Тоді в збентежену робітничу масу була кинута ідея походу до Зимового Палацу.
Владони були зненацька захоплені швидко виниклою небезпекою. Політичний характер руху з'ясувався тільки 7-го. Газет не було. Міністр фінансів Коковцев, наприклад, дізнався про подіях ,що готуються тільки ввечері 8-го січня, коли його викликали на екстрену нараду у міністра внутрішніх справ. Єдиним засобом завадити натовпу оволодіти центром міста була настанова кордонна з військ на всіх головних шляхах, ведучих з робітничих кварталів до палацу.
Між тим, керівники робітничого руху весь день 8-го січня об'їжджали місто і на незчисленних мітингах закликали народ іти до палацу. "Там, де Гапон сумнівався в аудиторії, він заспокоював, говорячи, що жодний небезпеки немає, що цар прийме петицію і все буде добре. Там, де настрій був більш революційним, він говорив, що якщо цар не прийме* вимог робітничих - "тоді немає у нас царя", і натовп вторив йому." (С. С. Ольденбург)
Демократична інтелігенція остерігалася можливої розправи над демонстрантами. Делегацію, очолювану М. Гірким, міністр внутрішніх П. Д. Святополк-Мирський не прийняв, а С. Ю. Витте (Прем'єр-міністр) заявив: "Думку сфер ,що правлять непримиренно розминається з вашими, панство".
В ніч на 9 січня Петербурський комітет РСДРП прийняв рішення брати участь в ході разом з робітничими. Вранці більш 140тис. робітничих з сім'ями рушили до Зимового палацу. Вони йшли з іконамі, портретами царя та цариці, не знаючи про те, що цар покинув столицю.
"Пізніше писали, що "Государю коштувало вийти до натовпу і погодитись хоча б на одне з його вимог (що - про Установче Зібрання?) і тоді весь натовп став би перед ним на коліна”, - це було самим грубим викривленням дійсності. І справді, Николай II був поставлений в безвихідне положення. Він ніяк не міг прийняти вимог робітничих, тому він вирішив поїхати, надавши свойому уряду повну свободу дій, природно, надіясь на мирний кінец.
Робітничі ходу з ранку виступили з відділів суспільства, з розрахунком зійтися до двох годин у Зимового палацу.
Коли хід від Нарвської застави, на чолі з самим Гапоном, підійшло до Обводнювального Каналу, шлях йому перегородив ланцюг солдат. Натовп, незважючи на попередження рушив вперед, піднявши плакат: "Солдати, не стріляйте в народ". Даний був спочатку холостий постріл. Ряди робітничих злякалися, але керівники ,співаючи, рушили далі і притягли за собою натовп. Тоді був даний нинішній постріл. Декілька десятків людей було убито і поранено. Гапон впав на землю; минув слух, що він убитий, однак його помічники швидко перекинули його через паркан, і він благополучно переховався. Натовп відійшов назад.
Після описаних подій Гапон написав звернення до російського народу з закликом до загального повстання.
Однім з основних питань будь-який революції є питання про владу. По Відношенню до нього різноманітні суспільно-політичні сили Росії об'єдналися в три табори.
Перший табір складали прибічники самодержав’я. Вони або взагалі не визнавали змін, або погоджувались на існування законодорадчого органу при самодержці. Це передусім реакційні поміщики, вищі чини державних органів, армії, поліції, частина буржуазії, безпосередньо зв'язана з царатом, багато земські діячі.
Другий табір складався з представників ліберальної буржуазії і ліберальної інтелігенції, передового дворянства, дрібної буржуазії міста, частини селян ,що служать. Вони виступали за збереження монархії, але конституційної, парламентської, при якій законодавча влада знаходиться в руках всенародно обраного парламенту. Для досягнення своєї мети вони пропонували мирні, демократичні засоби боротьби.
В третій табір - революційно-демократичний - входили пролетаріат, частина селянства, найбідніші шари дрібної буржуазії і т.п. Їхні інтереси висловлювали соціал-демократи, есери, анархісти і інші політичні сили. Однак незважючи на загальні мету - демократична республіка (у анархістів - анархія), вони розрізнялися по засобам боротьби за них: від мирних до збройних (збройне повстання, терористичні акти, бунт і т.п.), від легальних до нелегальних. Не було також єдності з питання про те, що буде нова влада - диктатурою або демократією, де кордони диктатури і як вона сполучаеться з демократією. Однак загальна мета зламу самодержавних порядків об'єктивно дозволяли об'єднати зусилля революційно-демократичного табору, що висловлювалося в координації дій політичних течій не тільки третього табору, але також з радикально налаштованими представниками другого табору.
Вже в січні 1905 року в 66 містах Росії страйкувало біля півмільйона людина - більше, ніж за все що передує десятиріччя.
Демонстрації, зіткнення з владонами пройшли по всій країні. Страйкували робітничі на Україні, в Білорусії. В Ревілі і Ризі відбулися кроваві зіткнення робітничих з поліцією. В Варшаві страйк перетворився в загальну. Робітничі зламали декілька збройних крамниць і розібрали зброю. В результаті збройних зіткнень тут було убито понад 100 людей. В Лодзи діло дійшло до барикад і розгрому робітничими залізничної станції. Страйкував персонал 30 (з 33) залізниць значення, що ускладнювало перехід військ. Всього з січня по березень 1905 року страйкувало біля 1 млн. людей. 85 уїздів Європейської Росії було охоплене селянськими заворушеннями. Особливо завзятим був селянський рух в Грузії. Все частіше на мітингах роздавалися вигуки "Геть самодержавство!". Очолювали його революційні селянські комітети. Вони розпоряджалися захопленими страченими і поміщицькими землями, угіддями, лісами, вводили в школах викладання на рідній мові, формували з селян дружини самозахисту.
Селянські виступи первинно носили стихійний характер, хоча в подальшому, влітку 1905 року, був утворений Всеросійський селянський союз - перша політична організація селян. Його діяльність знаходилась під впливом ліберальної інтелігенції, що відбилося на його вимогах: відміна приватної власності на землю (націоналізація землі), конфіскація без викупу монастирських, державних, питомих земель, вилучення поміщицьких земель, частково безплатно, частково - за викуп, скликання Установчого зібрання, надання політичних свобод. Це свідчило про зростання політичного, класового самоосвідомлення селян, що представляли вже політичну силу, що висували власні, більшою частиною станової вимоги.
В революційних подіях активно брала участь інтелігенція. Вже в перший день революції, 9 січня, що служать, студенти приймали участь не тільки в ході до Зимового палацу, але також в спорудженні барикад, наданні допомоги пораненим. Ввечері того же дня столична інтелігенція зібралася в будинку Вільного економічного суспільства, де різко засудила діяльність царських владінь. Тут же почався збір засобів в допомогу пораненим і сім'ям вбитих робітничих.
Революція поглибила помічений розкол всередині ліберально-опозиційного табору. Представники земств і міських дум на своїх з'їздах висловлювалися за двопалатне народне представництво (верхня палата - представники земств і міських дум, а нижня - депутати, обрані на основі загального, прямого, рівного і таємного голосування) при збереженні монархії.
В березні 1905 року відбувся III з'їзд "Союзу звільнення". Він висловився за створення народного представництва на засадах загальної, рівної, прямої і таємної подачі голосів, за вступ буржуазно-демократичних свобод, принципове відчуження частини поміщицьких земель, за вступ 8-годинного робітничого дня. Але підтвердив необхідність збереження монархії, використання війська, суд проти збройних виступів робітничих.
Капіталісти в лютому-березні 1905 року регулярно відсилали записки уряду, де клопотали про проведення політичної реформи і передусім за скликання вільно обраних представників народу.
З самого початку революції царат поєднував тактику репресій з тактикою поступок. Незабаром після "Кровавої неділі" попрямували перестановки і реорганізації в вищих урядових сферах.
РОЗВИТОК РЕВОЛЮЦІЇ НАВЕСНІ І ВЛІТКУ 1905 РОКУ.
В умовах розгорнувшої революції перед російською соціал-демократією встало питання про стратегію і тактику партії, її єдності.
До того часу в РСДРП складалося понад 8 тис. людей. Більшовики провели з'їзд в квітні 1905 року. Меньшевики в цей час зібрали конференцію, на якій були представники 7 партійних організацій.
Більшовики поставили перед собою задачу об’єднання всіх лівих сил по принципу "Порізно іти, разом бити" з тим, щоб підготувати маси до збройного повстання. Вони вважали, що союзником пролетаріату в буржуазно-демократичній революції може бути тільки селянство, оскільки аграрне питання - головне питання буржуазно-демократичної революції. В силу цього з'їзд висунув гасло конфіскації поміщицьких, страчених, церковних, монастирськіх і питомих земель, негайної організації селянських комітетів для проведення революційно-демократичних перетворень в інтересах селянства.