Непівська суспільна модель, її протиріччя та причини згортання (стр. 1 из 8)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра всесвітньої історії

shura19@yandex.ru

Курсова робота

На тему:

“Непівська суспільна модель, її протиріччя та причини згортання”

Виконала:

студентка -го курсу,

групи , історико-

соціологічного факультету

Науковий керівник:

РІВНЕ - 2004

ЗМІСТ

Вступ ...…………………………………………………….............. стор. 3

1. Запровадження НЕПу і його основні риси.................... стор. 5

1.1. Концесії. Спільні підприємства ...............................стор. 7

1.2. Трести ...........................................................................стор.8

1.3. Синдикати.....................................................................стор.9

2. Соціальні і політичні аспекти НЕПу...…......................... стор. 10

2.1. Принципи побудови СРСР ...........................................стор. 15

3. Діяльність НЕПу. НЕПу народному господарстві......... стор.16

4. Труднощі і протиріччя, кризи і згортання НЕПу...........стор. 21

4.1. Кризи ................................................................................. стор. 25

Висновок...……………………………………………….................. стор. 30

Список літератури...……………………………………..........… стор. 32

ВСТУП

Період НЕПу – навряд чи не самий складний із усіх періодів радянської історії. У той же час саме він найбільш значимий для нас сьогодні. Який його загальний соціально-історичний зміст і значення? Існує три основних відповіді на це питання.

Відповідно до першого, що безроздільно господарювали в радянській історичній літературі, НЕП становив собою один з етапів будівництва соціалізму в СРСР. Змушений особливими обставинами, що склалися по закінченні громадянської війни, і який відрізнявся значною своєрідністю, він при усіх обставинах, з ним пов'язаних, зіграв у цілому корисну роль, давши країні можливість залікувати рани, нанесені війною, і підготуватися до нового, вирішального етапу соціалістичного будівництва. До кінця 20-х років значення НеПу виявилося вичерпаним, унаслідок чого він і зійшов зі сцени, уступивши місце періоду індустріалізації і колективізації.

Другу відповідь можна визначити як "зміновіхівський": НЕП — свого роду епоха Реставрації; наткнувшись на нездоланні перешкоди, більшовицька революція покотилася назад. Правда, не докотилася: історично позитивний процес повернення був обірваний Сталіним.

Третя відповідь, що пропонувалася рядом західних дослідників, зводилася до того, що НЕП треба розглядати як особливу, ринкову модель соціалізму, що володіла рядом достоїнств, але не зуміла справитися з властивими їй протиріччями, чому їй і довелося поступитися місцем державному соціалізму сталінського зразка.

У кожній з цих відповідей є, мені здається, своя доля істини, але, на жаль, не більш ніж доля. Перша відповідь негарна уже тим, що загладжує і випрямляє хід історичного процесу, применшує корінну протилежність сталінської і непівської економіки, ігнорує "вибуховий" характер, як народження НЕПу, так і його припинення. Друга відповідь мала право на існування лише в пору "відступу", тобто при переході від "воєнного комунізму" до НеПу; протягом наступної, більшої частини періоду про нього вже можна було не згадувати. Нарешті, третя відповідь, найбільш переконлива, має той корінний недолік, що залишає нез'ясованим, модель якого соціалізму в цьому випадку мається на увазі.

Період НЕПу - єдиний час у радянській історії, коли пліч-о-пліч існували капіталізм і соціалізм. Соціалізм і капіталізм протистоять один одному як два соціально-економічних уклади: перший - у тотально усуспільненій промисловості, другий - у кількісно переважному приватному секторі.

Можливо, роки НЕПу для багатьох радянських людей були кращими роками епохи правління більшовиків. Підйом економіки після руйнівної громадянської війни, безсумнівно, став можливим завдяки відновленню, хоча і не повного, ринкових відносин у радянській економіці, відмовлення від багатьох ідеологічних догм в економіці. Тільки завдяки непу більшовикам удалося утриматися у влади, остаточно усунути своїх політичних суперників в особі інших політичних партій і внутрішньої опозиції. Разом з тим, відносна лібералізація економіки не призвела до демократизації в суспільному і політичному житті в Радянському Союзі. Для будь-якої, успішно функціонуючої ринкової системи, абсолютно необхідні політична стабільність, гарантії власності, інвестицій і т.д., однак нічого подібного більшовики пропонувати не збиралися. У цій ситуації розвиток приватного сектора обмежувалося лише дрібним підприємництвом і спекуляцією, що явно не сприяло успішному розвитку економіки. Але в цілому, після декількох років терору перехід до нової економічної політики дозволив підняти економіку країни з розрухи.

Початий у країні, де люди вмирали з голоду, НЕП являв собою радикальний поворот у політику, акт колосальної сміливості. Але перехід на нові рейки змусив радянський лад протягом року з зайвим балансувати на краю прірви. Після перемоги в масах, що під час війни йшли за більшовиками, поволі наростало розчарування. Для партії Леніна НЕП був відступом, кінцем ілюзій, а в очах супротивників - символом визнання більшовиками власного банкрутства і відмови від своїх проектів.

Саме життя підказувало, що потрібно переходити до нових способів господарського будівництва. З ініціативи В.І.Леніна незабаром після закінчення громадянської війни Комуністична партія і Радянський уряд ввели нову економічну політику (НЕП).

«…Сутність нової економічної політики, - говорив В.И.Ленін, - є союз пролетаріату і селянства, сутність – у смичку авангарду, пролетаріату із широким селянським полем».[3;61] Бухарін бачив у НЕПі соціалістичну диктатуру, що спирається на соціалістичні виробничі відносини у великій промисловості і регулюючу широку дрібнобуржуазну організацію господарства. Значна частина більшовиків сприймала НЕП як поразку, поступку капіталізму, капітуляцію перед буржуазією.

Сучасні дослідники вважають, що сутність НЕПу полягає у відновленні в обмежених рамках ринкової економіки при збереженні командних висот народного господарства в руках партійно-державного апарату. Тактичною метою НЕПу став вихід із кризи шляхом зміцнення економічного союзу робітників і селян, стратегічною метою – побудова соціалізму.

У своїй курсовій роботі я спробую розглянути причини, які призвели до виникнення НЕПу, хід розвитку нової економічної політики як суспільної моделі і результати її проведення для країни.

1. ЗАПРОВАДЖЕННЯ НЕПУ І ЙОГО ОСНОВНІ РИСИ.

Перехід до НЕПу - новій економічній політиці (така назва закріпилася за системою економічних заходів, що перемінила політику “воєнного комунізму” і що була, до відомого ступеня, її протилежністю) - був проголошений В.І.Леніним у березні 1921 р. на Х з'їзді Російської Комуністичної партії (більшовиків) (далі РКП(б)).

Слідом за Х з'їздом партії ВЦВК видав декрет від 21 березня 1921 року "ПРО заміну продовольчої і сировинної розверстки натуральним податком". Розміри податку були майже в два рази менше продрозверстки - 240 млн. пудів зернових замість 423 млн. по розверстці 1920 р., з яких реально було зібрано близько 300 млн.; ще передбачалося одержати близько 160 млн. пудів через торгівлю. Тепер державі потрібно було здавати вже не всі надлишки, а лише строго визначену частину. Усі запаси продовольства, сировини і фуражу, що залишилися після виплати податку, надходили в повне розпорядження хліборобів і могли бути використані для зміцнення їхнього господарства, підвищення особистого споживання й обміну на промислові товари.

Зі звертання ВЦВК (Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет) і РНК (Рада Народних Комісарів) «ДО селянства РСФСР» 23 березня 1921 р.[9;185]

…Постановою Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів розверстка скасовується, і замість неї вводиться податок на продукти сільського господарства.

Цей податок повинен бути менше, ніж хлібна розверстка. Він повинний призначатися ще до весняного посіву, щоб кожен селянин міг заздалегідь врахувати, яку частину врожаю він повинний віддати державі і скільки залишиться в його повне розпорядження. Податок повинен стягуватися без кругової поруки, тобто повинний припадати на окремого домохазяїна, щоб старанному і працьовитому хазяїну не довелося платити за неакуратного односільчанина. По виконанню податку надлишки, що залишилися в селянина, надходять у його повне розпорядження. Він має право обміняти їх на продукти й інвентар, що буде доставляти в село держава через границю і зі своїх фабрик і заводів; він може використовувати їх для обміну на потрібні йому продукти через кооперативи і на місцевих ринках і базарах…

Продовольчий податок стягувався у вигляді відсотків або часткового відрахування від виробничих у господарстві продуктів з урахуванням врожаю, числа їдців у господарстві, наявності худоби. Розмір податку встановлювався до сівби. Податок являв собою прогресивне обкладання: для малопотужних господарств, а також для господарств міських робітників ставка податку знижувалася; у виняткових випадках ці господарства і зовсім звільнялися від податку. Була уведена воля обміну, покупки і продажі сільськогосподарських об'єктів.