Троцький так само зненацька відмовився від своєї ролі заступника фермерів і висловлювався за примусове вилучення в куркуля хліба. Що означало “застосування в селі методів “воєнного комунізму”. Непослідовність Троцького могла бути викликана зривом державних постачань хліба в 1925р. Але це міг бути і черговий політичний маневр.
1925 р. приніс нові економічні проблеми і труднощів. Якщо в ході відбудовного періоду країна відразу одержувала віддачу у вигляді сільськогосподарських і промислових товарів, то при будівництві нових і розширенні старих підприємств віддача наставала через 3-6 років, а окупалося будівництво ще довше. Товарів країна одержувала поки мало, а зарплату робітником треба було виплачувати регулярно. Де взяти гроші, забезпечені товарами? Їх можна “викачати” із села, підвищивши ціни на промтовари, або додрукувати. Але підвищити ціни на промтовари ще не означало дістати більше продуктів із села. Селянство просто не купувало ці товари, ведучи натуральне господарство; стимулів продавати хліб у нього ставало усе менше. Це погрожувало скороченням експорту хліба й імпорту устаткування, що у свою чергу стримувало будівництво нових і розширення старих виробництв.
У 1925-1926 р. вийшли з труднощів за рахунок резервів валюти і дозволу державного продажу спиртного. Однак перспектив на покращення положення було усе менше. До того ж тільки за один рік безробіття в країні внаслідок аграрного перенаселення збільшилося на 300 тис. чол. і склало в 1926-1927р. 1 млн. 300 тис. чол.[5;22]
Третя криза Непу була зв'язана з індустріалізацією і колективізацією. Індустріалізація - створення великого машинного виробництва, насамперед важкої промисловості (енергетики, металургії, машинобудування, нафтохімії й інших базових галузей), перетворення країни з аграрної в індустріальну, забезпечення її економічної незалежності і зміцнення обороноздатності; технічне переоснащення народного господарства. Проблеми індустріалізації як першочергової задачі розвитку радянської економіки були поставлені наприкінці 1925 р.
Тоді ж були визначені і її основні цілі:
- ліквідація техніко-економічної відсталості країни;
- досягнення економічної незалежності;
- створення могутньої оборонної промисловості;
- першочерговий розвиток базових галузей промисловості (паливної, хімічної, машинобудування).
Виконання цих задач гальмувалося відсутністю необхідних матеріальних і фінансових засобів, що змушувало керівництво йти по шляху все більшої централізації розподілу ресурсів, що були в країні. До такого вирішення підштовхував не тільки досвід громадянської війни, але і марксистські установки на існування при соціалізмі планової економіки.
Здійснення грандіозної індустріалізації вимагало корінної перебудови аграрного сектора. У західних країнах аграрна революція, тобто система удосконалювання сільськогосподарського виробництва, передувала революційній промисловості, а тому в цілому було легше постачати продуктами міське населення. У СРСР обидва ці процеси доводилося здійснювати одночасно. При цьому село розглядалося не тільки як джерело продовольства, але і як найважливіший канал поповнення фінансових ресурсів для нестатків індустріалізації.
7 листопада 1929 р. у «Правді» з'явилася стаття Сталіна “Рік великого перелому”, де говорилося “про докорінний перелом у розвитку нашого землеробства від дрібного і відсталого індивідуального господарства до великого і передового колективного землеробства”. Набиравший силу в другій половині 20-х рр. “великий стрибок” в індустріалізації спричинив за собою крутий перелом політики в селі - колективізацію.
Колективізація стала четвертою великою селянською реформою в країні. Почалася вона в 1928-1929 р.
Індустріалізація вимагала великих капітальних вкладень. Їх могли дати товарні господарства міцних селян, у тому числі куркульські. Куркуль, по своїй природі економічно вільний товаровиробник, не “уписувався” у рамки адміністративного регламентування економіки. У своєму господарстві він використовував найману робочу силу, тобто був визискувачем, а тому розглядався як класовий ворог.
Посилення “антикуркульської лінії” у другій половині 20-х рр. ставило куркуля перед питанням: навіщо розводити худобу, навіщо розширювати запашку, якщо “надлишки” у будь-який момент можуть відібрати? Як наслідок, у 1927-1928 р. хлібний експорт зерна скоротився більш ніж у 8 разів у порівнянні з 1926-1927 р. Хлібозаготівельна криза ставила під погрозу плани індустріалізації. Кризу можна була перебороти, збалансувавши ціни, але для цього були потрібні економічні знання і бажання підтримати селянина як дрібного власника. Сталін віддав перевагу адміністративним мірам. Селян зобов'язали здавати надлишки хліба по низьких державних цінах. У випадку відмовлення селян віддавали під суд, а хліб конфісковували.[7;79]
Поїздка Сталіна в Сибір ознаменувала черговий крутий поворот у політику керівництва: понадіндустріалізація за рахунок села. Сталін, який ще рік назад засудив “понадіндустріалізацію”, ліву опозицію, сам стає прихильником цієї ідеї.
НЕП офіційно ніколи не був скасований. Він був задавлений, так і не встигнувши розкрити своїх якостей повною мірою. Але буржуазні відносини, що існували в період Непу, матеріальну основу для підйому економічного розвитку промисловості і сільського господарства на основі здорової ініціативи. Суть Непу полягала в економічному і політичному плюралізмі, багатоукладності економічних відносин. НЕП показав, що плюралізм в економіці і політиці, навіть у такому обмеженому вигляді, відкриває шлях до підвищення добробуту людей, тим більше в умовах мирного співіснування. НЕП у політичних відносинах сприяв згуртуванню двох класів – пролетаріату і селянства, заспокоєнню народу на основі цивільного світу. Але для партії він з'явився усього лише перепочинком перед новим ривком до соціалізму в тому вигляді, як його розуміли партійна верхівка і створена нею адміністративно-командна система.
Після XIV з'їзду почалося згортання Непу. На словах партія виступала за НЕП, а на ділі прагнула наблизитися до колишнього твердого курсу. Піддалися скороченню виборчі права заможних селян, урізались кредити сільгоспкооперації і приватним капіталістам, швидко росла нічим не забезпечена грошова емісія. Конкретно логіка згортання непу виглядала в такий спосіб. Посилення контролю і підпорядкування ринкових відносин починається приблизно з 1925р., коли, як відомо, різко упали темпи зростання суспільного виробництва в зв'язку з завершенням в основному відновлення народного господарства і розробкою курсу на індустріалізацію. Пошук засобів на проведення останньої призвів до порушення еквівалентності товарообміну на вартісній основі і поступовій його заміні державним розподілом, що підсилювало тенденцію до централізації управління економікою і країною в цілому. У 1927р. нова лінія визначилася у вирішеннях XV з'їзду ВКП(б), у яких була висунута програма на “реконструювання” непу для вирішення задач соціалістичного будівництва, розширення планових початків в економіці, активного наступу на капіталістичні елементи міста і села. Подальші кроки по реалізації цієї програми і призвели до завершення відтворення адміністративно-командної системи, що, природно, відрізнялася за формою від військово-комуністичної.
ВИСНОВОК.
Отже, яке ж значення мав НЕП для молодої радянської країни? Основним успіхом Непу, безумовно, є відновлення зруйнованої економіки в країні, яка після революції виявилася в міжнародній ізоляції, з якої емігрувало значне число фахівців, інтелігенції, одним словом, тієї частини суспільства, що необхідна для нормального розвитку держави. У цих умовах проведення достатньо успішної економічної політики є безсумнівним успіхом нової влади. Однак саме з тієї причини, що в результаті революції і наступної громадянської війни Росія позбавилася кваліфікованих кадрів, неминучі були помилки і прорахунки в економіці.
Головними протиріччями в роки Непу була явна розбіжність в економічній політиці і політичній системі радянської країни. Саме в роки Непу, коли з однієї сторони в економіці відбувалися зміни спрямовані на "реабілітацію" товарно-грошових відносин і введення елементів вільної ринкової економіки, нехай навіть і дуже обмеженої і цілком знаходиться під контролем держави, у той же самий час остаточно установилася більшовицька монополія на владу. Держава, що зберігала контроль над “командними висотами”, тобто над великою промисловістю і банками, постійно прагнула диктувати свої умови й в інших галузях економіки. У цьому одна з важливих причин криз Непу 1923, 1925, 1928 р., що, зрештою, призвели до його згортання і затвердження твердої командно-адміністративної системи, “військово-комуністичної” по своєму змісту. Політична нестабільність, відсутність гарантій приватної власності, занадто жорсткий контроль з боку держави над економікою, нарешті, відверто вороже відношення до "непманів" з боку, як держави, так і з боку значної частини нового суспільства призвели до того, що основний приватний капітал пішов в основному в спекулятивні посередницькі операції, але не в довгострокові виробничі проекти, що були дійсно необхідні економіці.
Країна, що взяла курс на продовження індустріалізації, виявилася перед обмеженими можливостями вибору шляхів її здійснення. До 1925 р. стали зміцнюватися адміністративно-командні початки в економіці. Пріоритет ідеології над економікою вів неминуче до руйнування механізму Непу в промисловості. У цих умовах єдино можливим ставав шлях здійснення індустріалізації за рахунок села й ентузіазму робітників. Якщо адміністративно-командні методи проведення індустріалізації призвели до згортання Непу, то в проведенні колективізації - до остаточного його зламування. На тлі кризових явищ у капіталістичних країнах успіхи СРСР були очевидні, особливо в промисловості. Хоча деякі показники до 1925 року були значно вище рівня 1913 року (це відноситься до виробництва електроенергії, продукції машинобудування, легкої і харчової промисловості), загальний обсяг промислового виробництва усе ще становив 75,5% від рівня 1913 року. Видобуток вугілля склав 16,5 млн. т проти 29,1 млн. т у 1913 році, залізної руди відповідно 3,3 і 9,2 млн. т. Вантажообіг залізниць становив не більш 80% від довоєнного рівня.