РЕФЕРАТ

Українаперебуває нашляху власногодержавотворення.Цей довгийшлях, який берепочаток в давнічаси, у ХХ століттіпроявивсяякнайяскравішев 40-50-ті роки узбройній боротьбіукраїнськогонароду підпроводом ОУНв лавах УПА.Перейнявшитоді все найкраще,що було в українціву досвіді боротьбиза незалежність,ОУН/УПА досяглазначних успіхіву нерівнійборотьбі. Успішнийдосвід тогочасу є найкращимзразком длянас сьогодні.

Спираючисьна первиннідокументиОУН/УПА та грунтовніісторичнідослідженняз цього питанняавтор спробуєвисвітлититакі проблеми:

ІсторіястворенняОУН/УПА та історичніумови виникненняфеномену визвольноїборотьби наУкраїні в 40-50-тіроки ХХ ст.
Структура,будова тачисельністьОУН/УПА в різніперіоди їхіснування.
ДіяльністьОУН/УПА та їїзначення дляподальшоїісторії України.
Значеннявивчення проблемина сучасномуетапі та важливістьвикористанняузагальненогоу дипломнійроботі матеріалуу виховнійдіяльності,насампередв середнійшколі.

Об’єктдослідження– національно-визвольнаборотьба українськогонароду у 40-50-тіроки ХХ століття,її відображенняв історичнійнауці та політичнепідгрунтяісторичнихоцінок.

Метароботи– узагальненнядосвіду висвітленняподій в історичнійнауці, практичнірекомендаціїщодо застосуванняматеріаліву виховній іпубліцистичнійдіяльності.

Методдослідження– описовий,порівняльний.

Науковановизнароботи полягаєу тому, що історичнийматеріал розгядаєтьсяз точки зорунасампередполітики ісоціальноїпсихології.

Роботаможе бути використанау викладацькійі виховнійдіяльностів середнійшколі та позашкільнихзакладах.

Роботаскладаєтьсяз 62 сторінок,містить 8 ілюстрацій.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ,ВІЙСЬКОВИЙ,ПОЛІТИКА, ІДЕОЛОГІЯ,ВИХОВНИЙ,ІСТОРІОГРАФІЯ.

Міністерствоосвіти України

Запорізькийдержавнийуніверситет

ДОЗАХИСТУ ДОПУЩЕНИЙ

Зав.каф.Новітньоїісторії України,проф.

______________________ТурченкоФ.Г.

______________________

(дата)

ДИПЛОМНАРОБОТА НА ТЕМУ:

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА УКРАЇНІ

В 40-50-ТІРОКИ ХХ СТОЛІТТЯ:ІСТОРІЯ ТАПРОБЛЕМИ ІСТОРИЧНИХОЦІНОК

Розробив,

т.групи:3314-1С.В.Грін

^{(шифр) (п}^{ідпис)(дата)}

ерівник:к.і.н., ДоценткафедриВ.М.Мороко

^{(посада)(підпис)}

ормоконтролер:Доцент С.В.Білоножко

^{(підпис)}

Запоріжжя

1999

ЗМІСТ:

ВСТУП6

РОЗДІЛI: НАРИС ІСТОРІЇОУН/УПА. 13

АСПЕКТИБОРОТЬБИ13

I.1. СТВОРЕННЯІ РОЗКОЛ ОУН15

I.2. СТВОРЕННЯВІЙСЬКОВИХФОРМУВАНЬ18

I.3. СТРУКТУРАІ ЧИСЕЛЬНІСТЬОУН/УПА23

РОЗДІЛII: ІСТОРІОГРАФІЯПИТАННЯ31

II.1. УКРАЇНСЬКАНАЦІОНАЛІСТИЧНА33

II.2.АНТИУКРАЇНСЬКА36

II.3. УКРАЇНСЬКАДИСИДЕНТСЬКА39

II.4. УКРАЇНСЬКАНАЦІОНАЛЬНА41

РОЗДІЛIII: ПЕДАГОГІЧНИЙАСПЕКТ46

ВИСНОВКИ51

СПИСОКВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:53

РЕСУРСИІНТЕРНЕТ:60

СПИСОКСКОРОЧЕНЬ:62

ДОДАТОК1: Терени діїнаціонально-визвольнихсил в Україні63

ДОДАТОК2: ОрганізаційнаструктураОУН/УПА (схема)64

ДОДАТОК3: Військовівідзнаки ОУН/УПА65

ДОДАТОК4: Одностройвояка ОУН/УПА68

ВСТУП

Довгіроки і навітьдесятиліттяв Україні триваєнадзвичайноважкий і боліснийпроцес становленнявласної державності.Протягом багатьохроків не вщухаютьголовні суперечкинавколо вкрайзаполітизованогопитання – а чивзагалі Українамає можливістьі, головне, правона те щоб мативласну державу.Протягом багатьохроків з різнихсторін доситьгрунтовно різніфахівці доводилиту чи іншу точкузору, при чомуоднаково професійноі однакововпевнено. Щобне здавалося,що ця роботабуде черговоюз таких спроб,напевно, слідсказати декількаслів про самогоавтора – людину,яких безлічна просторіколишньої“єдиної і нєдєлімої”країни.

Росіянин. Заграфою в паспорті.Українець –певною часткоюкрові за походженням.Знову росіянин– за мовою батьківта мовою здебільшоговласних думок.Знову українець– за місцемпроживаннята корінням.Остаточноукраїнець –за намірамита цілями, щопоставленоперед собою.Загалом – представникнового поколінняУкраїнськогонароду, про якета з огляду наяке буде йтимова у подальшому.

В ХХст. Українськийнарод має надзвичайнуза своїм героїзмомта унікальнуза своєю сутністюспробу боротьбиза своє незалежнеіснування –національно-визвольнийрух під проводомОУН-УПА в 40-50тіроки. На відмінувід іншогогероїчногочасу – змагань1917-1920рр. – цей періодчи не найтемнішийу вітчизнянійісторії, ажзанадто протирічсплелося навколонього і заразнам слід накреслитидеяку загальнукартину висвітленняпроблеми.

Націоналізм,який дав специфічнезабарвленнявсім процесаму ХХ столітті,і наприкінціцього періодув історії людствавикликає багатопитань, суперечок,подій тощо. Вжитті світу,що з нетерпіннямі певним побоюваннямчекає на прихіднового тисячоліття,а, разом з тим,і нової епохи,з особливоюгостротоюпроявляютьсяпроблеми регіональнихвідмінностейі взаємовідносин,сутність якихполягає самев понятті“національне”.Для України,яка дісталанезалежністьнещодавно,отримала такимчином можливістьдля впевненоїсамоідентифікаціїяк повноцінногоорганізму увсесвіті, поняття“національне”виявилося надтоскомплікованим.

Вихованнямолоді, процесив економіціта суспільстві– ці базовіелементи, наяких має будуватисядержава, вимагаютьостаточноївизначеностіі простогопояснення.Потребуютькомплексногопідходу довирішення іприскіпливогоплануваннявсієї системизаходів. Історичнанаука в усічаси становилаголовний важільдо конструюванняподібної системи– ідеологіїперш за все.Незважаючина те, що офіційнізаклади такерівництвоне приділяютьнадмірної увагидо ролі історіїу процесі формуваннямайбутньогоукраїнськоїдержави, процесцього впливутриває незалежновід політичногоклімату в країні,здебільшого,завдяки окремимособистостям,які розраховуютьтільки на власніволю і чесноту.

Бачимо, щонабирає силигалузь національноїосвіти, якавтілена у багатьохвже навчальнихзакладах “новоготипу”. Виховуєтьсяпокоління новоїнаціональноїеліти – тихзавзятих освіченихмолодих людей,яких п’ятьроків тому вженазивали “поколіннямдев’яностих”.Безперечно,кожен можеспостерігати,як поширюєтьсяколо “навколоісторичних”видань, публікацій,програм. Вадоютут є саме“навколоісторичність”,тобто процес,коли трактуватиі викладатиконцепції, якімають, як булозгадано, базовийхарактер, вважаютьза право всі,хто тільки хочодного разузамислювавсяна теми минулого.

Існує і політичнийчинник, що впливаєна розвитокісторичноїнауки, зокрема,в галузі Новітньоїісторії України.В умовахсоціально-економічноїі політичноїкризи відбуваєтьсярізка діференціаціяв суспільствіі популярностінабуваютьідеологічнітечії крайньогоправого талівого толку.Останнім часомполітичнаборотьба призвеладо зміцненняправих комуністичнихта лівих націоналістичнихсил, що протистоятьодна одній, аце означає новікрайності умайбутньомуполітичномукурсі, що їхколись булоназвано “перегибами”.Тому, коли існуєнебезпекагромадянськоговибуху, що пов’язаназ політичнимі соціально-економічнимстаном в сучаснійУкраїні, вартобуло б звернутиувагу на прикладиз власногоминулого. Нажаль, чомусьці прикладинічому не навчилиані мешканцівкраїни, аніполітиків, аніісториків.

Національнепідгрунття– єдине, що маєбути незміннимв системі цінностейгромадянинацієї держави.Формуванняцих переконаньвідбуваєтьсяпротягом тривалогочасу, багатороків від найпершихзгадок людиниз власногомалюковогожиття. Саметому важливемісце будепризначеновиховній концепціїнового покоління.Оскільки дужебагато часувже було згаяно– не слід втрачатийого й надалі.

Процес формуваннянаціональноїдержави в Україніна залишкахрадянськоїсистеми виявляєриси дуже подібнідо ситуаціїв середині ХХстоліття нацих саме теренах,коли розгорталасьборотьба свідомихсвоєї історіїукраїнців заправо матибодай половинутого успіху,що зараз маютьїх нащадки вполітичнійсфері.

В цій роботіми будемо намагатисьпростежитипаралель міжжиттям різнихпоколінь одногонароду, зорієнтуватисьу просторіукраїнськоїісторії, тихприкладіввласного минулого,які нам відоміі тому, як використовувалиодні й ті ж саміоб’єкти протягомчасу і з якиминамірами. Головнимже завданнямбуде спробуватидати визначеннясучасної концепціїісторичноговиховання наприкладахпорівняноневеликогоза часом алевеличезногоза змістомперіоду збройноїборотьби українськогонароду за своєіснування підчас Другоїсвітової війнита одразу післянеї – в 1940-х та50-х роках.

Дотепер питаннянаціонально-визвольногоруху на Українібуло питаннямсуто політичнимі надзвичайнозалежало від“керівної ролі”комуністичноїпартії. Історичнийаналіз бувзанадто ускладненимчерез непримиримістьпротиріч сторін,які опонувалиодна одній.Через фактичнузаборону більш-меншоб’єктивновисвітлюватиподії - в СРСРне було створеногрунтовногоаналізу вказаноїпроблеми, черезте, що відкидалосясаме існуваннятакої. Досвід,що був накопиченийв працях В.Коваля(“Міжнароднийімперіалізмі Україна”,статті багатотомної“Історії УкраїнськоїРСР”), можнаназвати найбільшзмістовним.Слід відмітити,що джерельнабаза, яка збираласяним, використовуваласьдеякими історикамина початкудев’яностихроків. В СРСРфактично буввідсутній такийтип робіт, якісторичніромани, спогадиі т.ін., оскількитакож відкидаласясама можливістьнезалежноїоцінки явищ.

З іншого боку,українці, якібрали участьв боротьбі занезалежність,за кордономмали можливістьвисловлюватикожен власнудумку. Томунайцікавішимиз джерел є спогадитаких провідниківруху як М.Лебедьабо Т.Бульба-Боровець.Різного обсягуі гатунку спогадистановлятьзначну часткуробіт, що виходилидруком в еміграціїв 50-ті роки. Зіншого боку– такі дослідникияк П.Потічний,Т.Гунчак, П.Мірчуквели накопиченняджерел, в першучергу українськихі іноземних,доступ до якихбув значнопростіший, ніжу РадянськомуСоюзі. Практичноодразу післявійни об’єднанимизусиллямиукраїнськихемігрантів-публіцистівбуло створенобагатотомнийпроект підназвою “ЛітописУПА”, що видаєтьсяу Торонто йсьогодні. Венциклопедіюруху увійшлизбірки документів,публіцистичнихробіт різнихчасів, покажчики,спогади учасниківруху і історичнінариси деякихаспектів діяльностіукраїнськихнаціоналістів.

Метою дослідженняє узагальненнядосвіду вивченняназваної проблемидля застосуванняу сучаснійпропагандивнійта виховнійдіяльності.

Дослідницькізавдання:на підставізагально відомихматеріалівописати системуустрою ОУН/УПА,проаналізуватидіяльністьУПА, визначитироль і місцеОУН/УПА під часбойових дійперіоду ДругоїСвітової війни.Прослідкувати,як змінювалисьісторичніоцінки явищапід час, та післяперіоду відкритоїборотьби українськогонароду занезалежність.Зробити висновкипро необхідністьзастосуванняматеріалу увиховній діяльності.Автор робитьспробу викластивласний досвід,застосовуючивідомі підходита новітніметоди навчання.

Роботаскладаєтьсяз трьох частин,перша з якихмає описовийхарактер і маєна меті впорядкуванняголовних відомостейпро предметдослідження– діяльністьОУН/УПА в серединіХХ-сторіччя.

Хронологічнірамки роботиохоплюютьперіод кінця20-50-тих років, відстворення ОУНдо кінця збройноїборотьби наукраїнськихземлях.

Викладенняматеріалу упершій частиніне має на метізмістовне,глибоке дослідження.Завдянням єтільки створитизагальний нарисна підставізагальновизнанихфактів, якіпідтвердженідокументально,для того, щобу другій частині,на основі поданогоматеріалу,показати, яквідрізнялисяпідходи істориківдо висвітленняцих фактів.Отже, Другачастина – розгядаєпитання відносинв галузі історіографіїцього питання,в ній зробленоспробу показатикомплекс протиріч,які й досі зберігаютьпозиції в історичнійнауці. Третячастина – міститьспробу запропонувативласний підхіддо використаннянаявного матеріалуу виховнійроботі, головнимчином в середнійшколі. Спираючисьна досвід проведенняуроків з цієїтематики встарших класахзагальноосвітньоїшколи авторробить аналізіснуючоїсоціально-психологічноїбази для сприйняттянаціональноговиховання тапідсумує результатиспостереженьза змінами вцій галузі.

Джерельнабаза роботи– первиннідокументипубліцистичногохарактеру, щобуло виданоОУН/УПА в періодсвоєї активноїдіяльності,а потім перевиданоза кордоном.Головною збіркоюдокументівє “ЛітописУПА”, використовувалисьтакож матеріали,що публікувалисяв збірнику“Ідея і Чин”.Значне місцепосідаютьоригінальніроботи та репринтнівидання робітпубліцистів40-50-х років.

РОЗДІЛI: НАРИС ІСТОРІЇОУН/УПА.

АСПЕКТИБОРОТЬБИ

Виникненняна початку ХХстоліття національносвідомої еліти,яка стає детонаторомдля цілогонароду – є рисапритаманнановітній історіїбагатьох країнсвіту і Українітакож. Розгортаннянаціонально-визвольноїборотьби вкраїнах Східноїта ЦентральноїЄвропи пов’язаноз падіннямвеликих імперій.Розглядатифеномен діяльностітих або іншихорганізаційслід під різнимикутами зору,враховуючирізні аспекти,що впливалина її підвалини.

Країни, що містилисятам, де стикаютьсярізні цивілізації– Східна (Азіатська)та Західна(Європейська)– з давних давенформувалисяяк багатонаціональні,неоднорідні.Україна маєсвій комплекспроблем, щопроявилисяв ході Другоїсвітової війниз особливоюгостротою.

Україна булаі залишаєтьсянадалі географічнимта геополітичнимцентром європейськогоконтиненту.В минулому їїрозташуванняміж великимиімперіями –російськоюта литовською,а, згодом, австро-угорською– призвело дотого, що неодноразововона ставалапростором дляборотьби зачужі інтереси,від якої потерпалане менше, якщоі не більше засторони, щопротистояли.Кожного разунамаганнядістати славудля себе начужому полібитви виявлялосядля українцівмарною надією,через те, щожодна з великихкраїн, які маливласні економічніта політичнінаміри, не могладопустити того,щоб Українадіяла самостійнона міжнароднійарені.

Протистояннядвох імперійпризвело доподілу самихукраїнців надві половини - східну і західну.Частини одногонароду, яківідрізнялисьі за мовою, іза діяльністю,за релігієюі поведінкою.Так звані “західні”українці булибільше “європейськими”ніж їх східнібрати. Зрештою,були більшвільними іпрактично ненесли у собітавро східного(точніше –азіатського)кріпацтва.

НаприкінціХІХ століттяважливою дляподій, що описанідалі, була можливістьотримати освітуна Заході українськихземель, навітьза умов пануванняпольськоївлади. Традиційнадля Європистудентськареволюційністьтут відіграласвою роль. Навідміну відбільшостісхідних молодихтоваришів, назаході молодьмала змогу незанурюватисьцілком у виробництвочавуну та вугілля,а замислитисьнад тим, якемісце займаєїх ненародженадержава, і яктреба діятидля того, щобплекання незалежностістало дійсністю.

Поразканаціонально-визвольнихзмагань напочатку ХХстоліття, колиподії розгорталисьна тлі шаленогоіндустріальногоі, разом із ним,національногорозвитку, залишилапо собі гіркотусто крат більшу,ніж всі попередніспроби разом,оскільки перемогабула аж занадтоблизько. Неотримавши“сатисфакції”у перебігуПершої світовоївійни – значнакількістьукраїнців іна Заході Українивідійшла відактивної політичноїдіяльності,проте змінапоколінь вивелана арену новихенергійнихта завзятихборців за українськунезалежність.Радикалізаціянаціонально-визвольногоруху, яка відбуласьу 30-х роках, розкололатепер самузахідну частинуукраїнськогонароду навпіл– на “старих”,досвічених,підсвідоморозгублених,поміркованих,та “молодих” - які хотілизробити те, щоне вдалосябатькам.

Можна сперічатисяпро те, чи буломайбутнє вукраїнськогонаціональногоруху за такихобставин, алете, що феноменнаціонально-визвольногоруху в Українів 40-50-ті роки ХХстоліття єпродуктом самецього комплексуумов – безперечно.

I.1.СТВОРЕННЯ ІРОЗКОЛ ОУН

В 1920 р. у Празіневеликоюгрупою офіцерівпідпільно булазаснована УВО(УкраїнськавійськоваОрганізація),яка повиннабула продовжитибротьбу протипольськоїокупації. Згодом,на посаду їїкомандира булообрано полковникаЄвгена Коновальця.

З самого початкуУВО являласобою військовуорганізаціюз відповідноюструктуроюкомандування.З 1920 по 1923 рр. УВОтаємно готуваласьдо можливогоантипольськогоповстання,проводилаоперації, спрямованіна дестабілізаціюпольськогорежиму (наприклад:Степан Федаку 1921р. здійснивзамах на головупольськоїдержави Ю.Пілсудського).

У 1923р. Антантавизнала законністьпольської владив Східній Галичині.Після цьогобагато членівУВО вийшло зорганізації,тому що такеправове становищевикликалосумнів щододоцільностіпродовженнязбройної боротьби.Криза, що охопилаУВО внаслідокцих змін, спричиниласядо її важливиїпереорієнтації.Коновалецьзвернулся пофінансову таполітичнудопомогу доНімеччини таЛитви (ворогівПольщі). У СхіднійГаличині УВОстала вербуватигімназичнута університетськумолодь. З метоюствореннярозгалуженоїмережі націоналістичнихосередків УВОустановилаконтакти зрядом студентськихгруп: “Асоціаціяукраїнськоїнаціоналістичноїмолоді” (Львів),“Українськанаціоналістичнамолодь” (Прага),“Легіон українськихнаціоналістів”(Чехословаччина).Після кількохпідготовчихконференційпредставникиУВО та студентськихгруп в 1929р. зустрілисяу Відні та заснувалиОрганізаціюукраїнськихнаціоналістів(ОУН). Більшуїї частинучленів складалагалицька молодь,а керівництвозабезпечувализ-за кордонуЄ.Коновалецьта його соратники.

ОУН до Другоїсвітової війнибула напівпідпільноюорганізацією,яка готуваламолодь до майбутньогоповстання,розповсюджувалаукраїнськінаціоналістичніідеї на всіхрівнях. З початку30-х рр. ОУН діялапереважнотерористичнимиметодами, щовикликалопереслідуванняполіцією.

З вибухом війни(1939р.) суперечки,що довгий часнуртували вОУН, вирвалисяназовні. Суперечкивиникли міжветеранамиборотьби 1917-1920рр.із закордонногопроводу ОУНта молодимигалицькимирадикалами,котрі вступилидо організаціїу 30-х рр.Обидватабори не малирозбіжностейу принциповихпитаннях, бопідтримувалиосновні догматиукраїнськогоінтегральногонаціоналізму,проте їх розділялипитання тактики.

Після вбивстваЄ.Коновальця,яке було здійснинерадянськимагентом у Ротердаміу 1938р., всталопитання щодоголови ОУН.Можна сказати,що ОУН на початковомуетапі свогоіснування булипритаманніейфорія таоб’єднаність,але патриотичнийпідйом змінивсявнутрішнімконфліктомта розколомна дві табори,які більшесперичалися,ніж були підтримноюодин одному.Ветерани боротьби1917-1920 рр. наступникомЄ.Коновальця пропонувалиАндрія Мельника(близького йогосоратника),який бачивмайбутнє ОУНлише з мирнимиметодами боротьби(публікаціяпетицій, друк,пропагуванняу Польщі таРумунії). Молодірадикали пропонувалиСтепана Бандеру.У вересні 1939р.Бандера, розуміючинеминучістьвеликої війни,проголошувавдумку, що ОУНповинна створитипідпільну армію(яка мала боротисяз кожним, хтостоятиме нашляху українськоїнезалежності,навіть з Німеччиною)[70,с.382]. Саме підчас військовогочасу, мобілізаціясил СРСР наведення бойовихдій дозволитьзвільнити всіукраїнськіземлі від панування“колонізаторів”[37, с.491-493; 14, с.283]. Вінвимагав, щобОУН зав’язалаіз західнимисоюзникамитакі ж контакти,як з Німеччиною.Мельник же зприбічникамидоводили необхідністьзбереженняпріоритетноїорієнтіціїна Німеччину,заперечувалистворенняармії, тому щоце могло б викликатикаральні заходинімців.

Найсильнішіпристрастірозгорілисялітом 1939р. навколопитання проновий провідОУН. У серпні1939р. фракціяМельника скликалав Римі конференцію,яка офіційнопроголосилаАндрія Мельникаголовою ОУН.Проте 10 лютого1940р. Степан Бандеразібрав конференціюв Кракові, наякій його фракціявідкинуларішення римськоїконференції.Обидві фракціїне змогли досягтикомпромісу,кожне угрупованняоголосило себеєдиним законнимпроводом ОУН.Ті, що стали набік Бандери,а це була молодіжнабільшістьорганізації,стали називатисяОУН-Б або ОУН-Р(революційна),чи простобандерівцями;прибічниківМельника, щоскладалисяз поміркованихінтегральнихнаціоналістів,називали ОУН-М,або мельниківцями.Таким чином,ми можемо сказати,що розкол остаточнозформувався10 лютого 1940р., алетреба зауважити– ОУН багатов чому залишаласяєдиною організацією.В обох випадкахоснову фракційскладали молоділюди, патріотита ентузіасти,на національнихпочуттях якихтримався весьукраїнськийнаціонально-визвольнийрух.

I.2.СТВОРЕННЯВІЙСЬКОВИХФОРМУВАНЬ

Протягом 1939-1941рр.діяльністьОУН була спрямованавиключно протиСРСР, який усередені 1940р.припинив маскуванняпід “доброгобрата” та беззмін застосовуваваппарат репресій30-х рр. Були закритівсі політичніпартії з “Просвітами”разом, буламасово розгорнутадепортаціяукраїнськогота польськогонаселеннязахідногорегіону, булапроведенаколективізація.Все це йшло накористь прапагандіідей ОУН тапосиленню опоруз боку звичайнихукраїнців.Проблема булау тому, що політичнонаселенняукраїнськихземель не булооднорідним.Умовно йогоможна поділитина три частини:

Ті, хто був підрадянськоювладою з часівГромадянськоївійни;
Ті, хто опинивсяпід владоюСРСР після1939р.;
Ті, хто ніколине був під владоюСРСР.

ОУН треба буловраховуватиспецифіку того,чи іншого регіону,щоб прокинулисянаціональніпочуття українськогонаселення(наприклад, налівому березізастосовувалисямаленькі групипо 10-15 осіб, якіпроводилиагітацію татеракти) [37, с.546-547].

В результатіспівпраці міжнімцями та ОУНнезадовго донападу на СРСРу німецькійармії булостворене українськезбройне з’єднанняпід назвою“Легіон українськихнаціоналістів”.Легіон бувсформованийз переважнопробандерівськиналаштованихукраїнців,мобілізованихз території,окупованихнімцями. З’єднанняскладалосяз 600-700 солдат імало два підрозділипід кодовиминазвами “Нахтігаль”та “Роланд”.Вони отрималивід Вермахтапольову формута застарілеозброєння. Ціпідрозділине були бойовоюодиницею арміїу повному значенніцього слова,їх статус бувособливим (щозасвідчуєвідсутністьномерів частин,лише кодовіназви). Німціплануваливикористатиїх у диверсійнихцілях, а ОУН-Б(що командувалоЛегіоном)сподівалося,що “Нахтігаль”та “Роланд”стануть серцевиноюмайбутньоїукраїнськоїармії, а такожзасобом поширеннявпливу фракціїС.Бандери.

Чітко сформованапрограма ОУНіснувала вжеу 1941р. МаніфестОУН-Б, виданийу грудня 1940р., уякому наголошувалось,що єдиний ворогє СРСР, перетворивсяу МеморандумОУН-Б урядуРайха, датований15 липня 1941р. [37, с.491-493],що дійшов доодержувача23 липня, тобтонаступногодня після початкуоперації“Барбаросса”.У цьому документіукраїнськінаціоналістинамагалисявипередитинеобміркованідії Гітлераоскільки, напевно,відчувалиподвійнийхарактер йогополітики. Уразі ж, колинезалежнуукраїнськудержаву не будевстановлено,вказують наможливістьповстання.

30 червня 1941р. ОУН-Бпри підтримці“Нахтігалю”проголосиловстановленняу щойно захопленомуЛьвові українськоїдержави.ОУН-Брозраховувалана те, що німецькекомандуванняскоріше погодитьсяз цим фактомяк із доконаним,ніж піде наконфронтаціюз українцямиз самого початкувторгненняв СРСР. У відповідьна цю акціюАбвер заборониввикористаннячастин “Нахтігаль”та “Роланд”у операціях,а пізніше занаказом німецькогокомандуванняїх було відведеноз театру військовихдій і роззброєновідповідно13 вересня вНойгамері та2 серпня у Фокшанах.А 16 вересня уВідні нацистизаарештувалиС.Бандеру, Я.Стецьката ін. провіднихдіячів українськогонаціональногоруху. У вересні1941р. підрозділиСС стратилибагатьох членівпохідних групОУН-Б, а з листопадапочалися арештита страти членівОУН-М (булорозстрілянопонад 40 провіднихчленів ОУН-М).Інтегральнінаціоналістипішли в підпілля(хоча ОУН-М ірозчаруваласяу політицінімецькогокомандування,до рішучих дій,на відміну відОУН-Б, перейтине змогла). Такпочався новийетап у боротьбіОУН проти окупантів.

Перші загони,які пов’язуютьз українськимвизвольнимрухом, з’явилисяу Поліссі улистопаді1941р., де Т.Бульба-Боровецьорганізувавтак звану “ПоліськуСіч”, яка повиннабула боротисяпроти радянськихпартизан наВолині. Стосовновідносин міжз’єднаннямТ.Бульби-Боровцята ОУН можнанавести уривокзі спогадівсамого Т.Бульби-Боровця“Армія бездержави”: “Бандерівцідомагалисявід нас, щобУПА (так Бульба-Боровецьназивав “ПоліськуСіч”) офіційновизнала їх“владу” тапідпорядкуваласянаказам політичноїлінії їх партії.Коли ж ГоловнаКоманда УПАв цьому домаганніїм категоричновідмовила,заявляючи, щовона підпорядкованатільки УрядовіУНР, а не будь-якійодній партіїчи її псевдоурядові,тоді вони почалицю сути військовуформацію усілякопровокувати,називаючи її“анархічноюотаманією”,“демократичноюгниллю” і т.ін.” [10, с.80]. Такожна Волині навесні1942р. під проводомОУН-Б з’явилисяперші загониУкраїнськоїНаціональноїСамооборони(УНС), які налічувалиблизько 600 осіб,очолені В.Сидором.Існували такожтак звані “банди”,які були дужепогано озброєніта в ціломуносили стихійнийхарактер.

Розуміючинеобхідністьчіткого підпорядкуваннязагонів, М.Лебідь,який обіймавпосаду керівникаОУН після арештуС.Бандери таЯ.Стецька, добивсяактивізаціїдіяльностінаціональнихсил. С початкувересня 1941р. наПершій, а у квітні1942р. на Другійконференціях,ОУН обрала шляхцілеспрямованогоствореннявласних збройнихсил. СтворенняПоліської Січістало початкомформуванняУПА; взимку1941-1942рр. ОУН збираєта накопичуєзброю, посилюєпропагандивнудіяльність.

Стосовно місцята обставинствореннявласне УкраїнськоїПовстанськоїАрмії існуєдекілька точокзору. Так, наприклад,член СпілкиВетеранів УПАта голова їїзапорізькоговідділенняМ.Симчич стверджує,що перший куріньбув створенийТ.Чупринкоювлітку 1942р. післянападу на німецькийарсенал. П.Мірчук[49,с.10-11] називаєім’я СергіяКачинського(“Остап”) таПерегийняка(“Довбешка-Коробка”),які організуваливідповідноперший відділУПА в Поліссіта першу сотнюна Волині ужовтні 1942р. Такчи інакше, дужеважко бутиабсолютноточним у цьомупитанні, оскількивеликі абомаленькі загонивиникали тазникали у тойчас постійно,і тільки деякіз них булипідпорядкованібезпосередньоОУН.

Своєю метоюна першомуетапі свогоіснування УПАбачила:

Ведення пропагандита пояснення,підготовкашироких народнихмас до активноїборотьби;
Збір та зберіганнязброї;
Навчання новихкадрів та їхвійськовапідготовка.

Кінцевою метоюОУН, а разом зтим і УПА вбачалаочишення територіїУкраїни відокупантів тавстановленняУкраїнськоїСамостійноїСоборної Держави,де УПА повиннастати регулярноюармією.

I.3.СТРУКТУРА ІЧИСЕЛЬНІСТЬОУН/УПА

З моменту створенняУПА, яка включаладостатню чисельністьбійців, вонадістала єдинекомандування,структурнийрозподіл таінші риси, якібули притаманнісправжнійармії. До 1943р.вищим органомУПА був КрайовийВійськовийШтаб, який згодомбув перейменованийу Головний. ДоШтабу, головнимзавданням якогобула організаціяборотьби тазбереженняресурсів, входилишеф штабу (першимстав Дм. Перебийніс),командир-головнокомандуючийУПА (яким бувМ.Лебедь, а з1943р. став Р.Шухевич“Тарас Чупринка”),заступникиголовнокомандувачата шість відділів:оперативний,розвідувальний,господарський,за вихованням,пропагандиський,політичноговиховання[49,с.42] (див. Додаток2). Третім за рангомпісля шефу таголовнокомандувачанеофіційновважався керівниквідділу політичноговиховання(найвідомішимстав Й.Позичанюк).

РоботаГоловного Штабубазуваласьна системімісцевих штабів,будованих зачіткою ієрархією:Головний Штаб– Крайовий Штаб– Штаб ВійськовоїОкруги – ШтабКуреня – КомандуванняСотні. Координаціюроботи штабіввсіх рівнейздійснювализа допомогоюкур’єрів-агентів.Здебільшоготаку функціювиконувалимісцеві провідникиОУН та, власне,політичніагенти ОУН.

Накази передавалисяза допомогоюрадіо або помережі агентівОУН.

Структура УПАскладаласьз 4 частин, якіназивалисяза частинамисвіту УПА-Північ,-Південь, -Західта –Схід. Кожназ частин складаласяз великих ВійськовихОкруг, до якихвходили ТактичніВідтинки.Територіальнийподіл виглядаєтаким чином(див. Додаток1):

УПА-Північ –Волинь і Полісся(округи “Турів”,“Заграва”,“Волинь-Південь”);
УПА-Захід –Галичина, Буковина,Закарпаття,Закерзоння(Надсяння) (округи“Лисоня”, “Говерла”,“Чорний Ліс”,“Маківка”,“Буг”, “Сян”);
УПА-Південь– Кам’янець-Подільський,Житомир, Вінниця,Південь Київськоїобласті (округи“Холодний Яр”,“Умань”, “Вінниця”)
УПА-Схід –Північ Житомирської,Чернігівськаобласть (окремихокруг не створено)[49, С.49].

Оперативноюодиницею УПАбув загін чисельністюдо 30 осіб у лісовихта лісостеповихобластях, та10-15 осіб у степу.З загонів складаласясотня: 130-200 осіб.Сотня складаласяз т.зв. чот. Тактичноюодиницею бувкурінь (3-4 сотні)з яких у 1943р. складалисявійськовіокруги. З літа1943р. командуваннявирішило виділятивласне українськіз’єднання танаціональнізагони “співчуваючих”народів, якімешкали натериторіїУкраїни: грузин,татар… - якихна 1944р. було 15 куренів(приблизно 20тис.чол) [16, с.242].Єдиної формиу бійців УПАне існувало.За вийняткомголовних уборів,так званих“мазепінок”,бійці носилитрофейні однострої(німецькі, польські,румунські…),ябо ж звичайнийодяг (див. Додаток4).

Маючив своїй назві“Українська”,УПА являласобою прикладбагатонаціональноїспівпраці таспівіснування.Крім згаданихкуренів, будованихза національноюознакою, значнукількість середактивних діячівАрмії становилиінші народи– не українці.До таких відносятьєвреїв, німців,росіян та інших,які розділялицілі ОУН і боролисяпроти диктатурив усіх країнах,будь то СРСРчи Німеччина.Із залученнямокремих іншонаціональнихчастин до бойовоїдіяльностіУПА пов’язанареструктуризаціяармії та зміниу керівництві(1943р.).

Значним фактом,що відбиваєне тількинаслідуваннянародних ірелігійнихтрадицій а йвисоку ступіньорганізованостіУПА є її системанагород (див.Додаток 3). НаЗахідній Українізберіглась,на відміну відСРСР, європейськавідзнака хрестами[49, С.43]. НагородиУПА успадкувалиформу хреставід ОрденуЛицарів ЗалізногоХреста УНР,інших нагороді відзнак УНР,враховуючитрадиційнусимволіку,наприклад,гуцульську.

Характерноюрисою для всіхнагород булатакож наявністьукраїнськогогерба – тризуба– а на бойових(Хрести бойовоїЗаслуги УПА)ще й схрещенихмечей на знакзбройної боротьби[66, С.2]. Існувалитакі нагороди:

БронзовийХрест за БойовіЗаслуги;
Срібний Хрестза Бойові ЗаслугиІ кляси;
Срібний Хрестза Бойові ЗаслугиІІ кляси;
Золотий Хрестза Бойові ЗаслугиІ кляси;
Золотий Хрестза Бойові ЗаслугиІІ кляси;
Срібний Хрестза Заслуги дляцивільних;
Золотий Хрестза Заслуги;
Медаля УкраїнськоїповстанськоїАрмії за боротьбув особливоважких умовах(затверджена6 червня 1948р.) [66,с.31-33].

В галузі військовоїсубординації,якщо брати їїдо уваги настількиумовно, наскількице дозволяєхарактерпартизанськоївійни, в УПАзначною міроюзбереглосярангуванняУкраїнськихСічових Стрільцівта УкраїнськойГалицькойАрмії, де, в своючергу, булозапозиченез австрійськоїАрмії, притаманнечерез тривалийісторичнийзв’язок арміямЧехії, Румунії,Польщі. Офіцерськізвання виглядаютьтак:

АрміяУНР	УПА
Генерал-полковник
Генерал-поручник
Генерал-хорунжий	ГенералУПА
Полковник	Полковник
Підполковник	Підполковник
	Майор
Сотник	Сотник
Поручник	Ст.Хорунжий
Хорунжий	Хорунжий
	Булавний

Окремо слідзупинитисьна особовомускладі УПА.Перш за все, якстверджуютьдокументи іспогади, переважнубільшістьстановиламолодь. Так,навіть начальникрадянськогоРовенськогоопорштабугенерал-майор Бегма у своємузвіті від 28 травня1943р. так описуєз'єднання, щознаходилосяпід керівництвомТ.Бульби-Боровця:

«…НатериторіїРовенськоїобласті діємолодіжнанаціоналістичнаорганізація,так звана «Січ»у складі 3000 чоловік.Вона підпорядкованаТ. Бульбі, керуютьнею люди, особистоним призначені.

Націоналістивикористовуютьусі легальніможливостідля підготовкисвоїх бойовихкадрів. Так, вмісті Луцькуорганізованашкола підготовкивійськовихкадрів низовихорганізаціймолоді у віці18—24 роки. Слухачіводягнуто устарі польськіоднострої.Школа існуєпід виглядомпідготовкипрацівниківдля сільськогогосподарства.

Школав селі Шпанівпід Ровно до200 чоловік, середяких були йдівчата, напочатку квітнябула розгромленанімцями. Частинуслухачів ув'язненоза антинімецькудіяльність.

Кількіснийріст ОУН йдеза рахунокнестійкоїчастини населення,переважномолоді та бувшоїукраїнськоїполіції, якаостаннім часоміз зброєю переходитьдо націоналістів…

При залученнімолоді до ОУНвід неї приховуютьсправжнє обличчяОУН, називаючисебе українськимипартизанами,що йдуть наборотьбу знімцями завільну Україну,У зв'язку з циммолодь з великою,охотою йде вОУН...» (ЦДАГОУкраїни. Ф. І,оп. 22, спр. 75, арк.37—43) [92].

Найбільш дискусійнимта заплутанимє питання прочисельністьУПА. Щодо піковоїчисельностіз’єднань документита історичнідослідженнямають дві крайності:заниження урадянськихта німецькихджерелах, інавпаки перебільшенняв українськихджерелах. Задлятого, щоб з'ясуватиситуацію щодочисельностіслід зробитидекілька припущень.Перш за все,слід відрізнятисуто бойовічастини тадопоміжніслужби, постійнихучасників татих, хто на певний(досить нетривалий)час знаходивсяу складі підрозділівУПА. По-друге,слід мати наувазі динамікузміни чисельностіУПА, яка на різнихетапах малавідмінностіі відповідалатактичнимзавданням, щостояли передармією.

Документальніджерела, наприкладнімецькі повідомленняпро події наСхідному фронті,датовані 1944 роком,чисельністьУПА визначаютьу 80 тис. осіб[37,с.620], але тогороку періоднайбільш масовихвиступів вжебув позаду(кін.1943-поч.1944рр.).Наприклад, самевосені 1943р. почалисяспільні діїУПА з БУСА(БуковинськаУкраїнськаСамообороннаАрмія), яка утравні прийняласпільну назвуУПА та сталаскладовоючастиною УПА-Захід.

Спілка ВетеранівУПА пропонуєцифру у 160 тис.бойців та 450 тис,якщо урахуватиЧервоний Хрест.Більш меншреальною цифроювважають близько50 тис. бойців[5, С.4]. Протекількість неє визначною,що підкреслюютьі самі учасникиОУН/УПА і на щозавжди булозроблено ставкуу пропагадивнійдіяльності.Головним вважалиякості українськихвояків. Дужеяскравим прикладомтут є відомостіз бюлетеню“Вісті з фронтуУПА” [49, С.16], в якомупишеться пронапад відбірнихчастин СД назагін УПА з 300чоловік, щозакінчилосяповною поразкоюнімців та втратою2 кулеметів,радіостанції,2 підвод зі зброєю,польової аптечкита ін. Черезмісяць відбувсябій частиниУПА з дивізієюспецвійськ,яка знову жвідступила,залишив 200 чоловіквбитими.

Війна,яку вели українціна своїй землібула національно-визвольноюі боротьба заправо створеннянезалежноїУССД веласяпартизанськимиметодами. Тактикаведення боротьбине була постійноюі змінюваласьвідповіднодо стратегічноїситуації насхідноєвропейськомутеатрі бойовихдій.

Період початкуВеликої Вітчизняноївійни (1941-1942рр.)відрізняєтьсявиступамипоодинокихгруп повстанців,які були стихійнимиі які неможнаназвати організованими.Це – період,коли групи, щовиступали зізброєю в рукахпроти окупантів,можна називати“бандами”.

В 1942, і, особливо,в 1943р. УПА маєможливістьдіяти більшвільно. На цейчас вже зформованоорганізацінуструктуруармії, її керівництво,зростає чисельністьзавдяки новимджерелам людськихресурсів (втікачіз фронту, іншонаціональнімешканці територійна схід відЖитомирськоїобласті). Такимчином УПА поширюємасштаби операцій,що проводятьсяі зосереджуєтьсяна організаціїпорядку на тійтериторії, якуконтролює.

З поверненнямлінії фронтуна Україну в1944-1945рр. відбуваєтьсязміна в тактиці.Дії необхідновести меншимиза чисельністюз’єднаннями,але, оскількирадянськівійська ведутьнаступ швидко– завданняголовногокомандуванняУПА полягаєу тому, щоб зберегтисили і за будьяку ціну небрати участіу сутичках знаступаючимиарміями. Внаслідокцього практичноповністю булозбереженокадровий складі з’явиласьможливістьвести активнідиверсійніоперації в тилурадянськихвійськ.

Проте післязакінченнярозгрому фашистськихвійськ СРСРповернувсядо вирішеннявнутрішніхпроблем, одноюз найважливішихбула національно-визвольнаборотьба підпроводом ОУН.З початкомвведення внутрішніхвійськ таконцентраціїсил НКВС/МДБв 1945-1946рр. ОУН/УПАпереходитьдо суто пропагандивноїдіяльності,великі підрозділирозформовуютьсяі 1947р. надаєтьсянаказ про т.зв.Рейд на Захід[8, С.14]. Поступовоскорочуєтьсячисельністьактивних учасниківруху і післярозгрому вберезні 1950р.Головного ШтабуУПА під Львовоморганізованадіяльністьпрактичноприпиняється.

Період 1950-1956рр.за змістом єстихійним.Мають місцетакож поодиноківипадки спротивучастинам радянськихвійськ і міліції.Як і на першомуетапі – національніформуванняскоріше можнаназвати бандами,чисельністьяких не перевищувала10 чоловік.

Таким чиномбачимо, що діяльністьОУН/УПА змінюєтьсявідповіднодо умов на теренахприсутності.Змінюєтьсячисельністьармії і неможливопідходити доїї оцінки однозначно,спираючисьна окремихданих.

УПА за сутністю– є надзвичайнимпроявом людськоїактивності,випадкомбеспрецедентноїорганізаціїнаціонально-визвольногоруху, яким слідпишатися івраховуватиі в сучаснихполітичнихумовах.

РОЗДІЛII: ІСТОРІОГРАФІЯПИТАННЯ

Наприкінці90-х роківХХст.В Україніспостерігаєтьсяпомітне зростанняінтересу допроблем національногоу житті суспільства.Об’єктивнимиумовами длястворенняузагальненьв цій галузіможна назвати:

Існуванняісторичноїнауки в Україніпротягом семироків в умовахнезалежності– тобто протягомчасу, достатньогодля підготуванняякісно новихкадрів в історичнійнауці;
Фактична відсутністьзагальновизначеногоідеологічногокурсу при наявностіокремих кон’юнктурнихмоментів;
Можливістьнеупередженого,безпосередньогоспівставленнянаукового,доробку різнихшкіл, у томучислі і закордонних;
Прихід до історичноїнауки в Українігенераціїмолодих професіоналів,що були вихованів нових умовах;
Поява в науковомуобігу великоїкількостінових документів,що до того булитаємними, абознаходилисьза межами країни.

Проте, слідвизначити іколо проблем,які перешкоджаютьповному визначеннющодо історичнихоцінок названогоявища, більшістьз яких маютьполітичнепоходження,хоча взагаліподії 40-50х роківдеякі дослідникине відносятьдо історії,натомістьназиваючи цесоціологією.А в сучаснихумовах булоб краще вжититермін “політика”,оскільки проблеми“радянського”минулого заразє предметомполітичнихспекуляцій.То ж маємо проблеми:

Ідеологізаціяісторичноїнауки протягомбагатьох роківта всеосяжнабрехня, що булазведена донайвищіх щаблівдержавноїполітики вкраїнах, щобрали участьу конфліктахв Україні. Маєтакі наслідки:

Великакількістьсвідомих непривдивихсвідчень зусіх сторін,підробленихдокументівта ін. Викривлень,що переслідувалипевні ідеологічніцілі.
Тривалезбереженняідейних конструкційта підходів в багатьохдослідниківстаршого віку.
Відсутністьетичності такультури науковогоспілкування,неспроможністьадекватносприйнятиполеміку, пітина компромісизадля визначенняістини, щопризводитьдо замкненостіісторичнихшкіл.

Цілеспрямованадіяльністьуряду СРСР познищенню чиприховуваннюісторичнихджерел, які невідповідалиофіційномуідеологічномукурсу, призвеладо втрати багатьохджерел, певнаїх кількістьй досі зберігаєтьсяу таємних фондахархивів;
Проблемаполітичноїзамкненостікраїн в період“холодноївійни” , черезщо було втраченочас за відсутністюнаукових дискусійта обмінуконцепціями;
Практичнавідсутністьнеупередженихдослідників-професіоналів,що викликанаполярним ставленнямдо подій в Україні.

Великукількістьробіт, присв’яченихпроблемінаціонально-визвольногоруху в Українів 40-50х роках ХХст.,можна поділитина певні групи,або навітьшколи, оскількикожен з підходів,що домінувалив цих групах,існує достатньотривалий часі має власнуструктуру,тобто періодичнівидання, науковізаклади, кадри,на яких самеі базується.Ці групи можнакласифікуватиза критеріямиполітичноїспрямованостідослідників,їх територіальноїпринадлежностіта часу існування.

II.1.УКРАЇНСЬКАНАЦІОНАЛІСТИЧНА

Донеї належатьбезпосередніучасники рухуопору на Західноукраїнськихземлях, якіопинилися наеміграції черезпереслідуванняу СРСР. До нихтакож наближаєтьсячастина довоєннихемігрантівз України, алеця частинадіаспори значноменше політизованаі стриманішевідноситьсядо подій в Українів серединістоліття. Середпредставниківцієї групиможна виділитидві течії, щочасто конфліктуютьі між собою:

А)учасники абоприхильникиОУН-Б, воякиУПА тощо;

Б)учасники абоприхильникиОУН-М.

Допереваг цьогонапрямку історичногорозвитку слідвіднести можливістьвільних дослідженьі поширеннянауково-практичнихзнань, в першучергу – у виглядірізних видань.

Вадамислід назватиобмеженістьсвітоглядуі намаганняпредставитиемігрантськучастину українцівяк “весь українськийнарод”[54], якийбеззастережнопідтримує своїхідейних провідників.У 80-ті роки в ційгалузі виникаєособливийнастрій розчаруванняі з’являютьсяпубліцистичніроботи [86],що розгядаютьзрив національно-визвольногоруху під іншимкутом - як трагедію,що розкололаукраїнців, ане з’єдналаїх.

Протеця школа стоїтьна початкуісторичногоаналізу подійвизвольногоруху, а йогослід віднестище до часів,коли тривалопротистоянняУПА і частинрадянськіхвійськ. В пропагандивнихроботахпубліцистів-підпільниківрозроблялисьв основномупроблеми історичногопідгрунттяконфлікту, йоговитоків таісторичнихпаралелей.Роботи цьогочасу є переважноневеликимиза обсягом, щовикликано впершу чергуобмеженимиможливостямивиробництвата самим характером– необхідністюстисло і переконливоподати пропагандивнийматеріал, як,наприклад,“Наше ставленнядо російськогонароду” О.Горнового[11, с.79-92], абодеякі творинеофіційногоідеолога ОУН-БП.Полтави [53,с.15-75]. Одною з такихробіт є і роботаголовнокомандувачаУПА Р.Шухевича(Т.Чупринки)“До генезиУкраїнськоїГоловної ВизвольноїРади” [77, с.392-406]. Такіроботи виходятьз таких положень:

Констатаціянового періодурозвиткунаціональноїідеї на Україні;
Постійнезростанняреволюційноїборотьби вУкраїні;
Використаннясвітової війнидля досягненнямети – СамостійноїСоборної Держави;
Вихідвизвольногоруху за межівузьконаціональногоі підхід доОУН-Б як допровідникаусіх поневоленихнародів, щобуло оформленоу 1944р. у виглядіУГВР.

Водній з найголовнішихі найхарактернішихробіт П.Полтави“Хто такі бандеровціта за що вониборються”викладенофактично основимайбутньогопідходу довивчення проблемизбройного рухуопору на ЗаходіУкраїни, які,в свою чергу,базуються напервиннихдокументахОУН-Б. Це:

ОУН-Б –єдина радикальнасила у боротьбіпроти німецькоїі радянськоїокупації:
Розуміннянаціоналізмуяк відповідальностіперед інтересаминародів, щонаселяютьУкраїну, привизнанні домінуванняукраїнців, назасадах вільноїспівпраці, ане шовінізму:
Декларуванняборотьби протиімперіоналістичноїкомандно-адміністративноїсистеми, а непростого народу:
Безкомпромісовависока ідейністьучасників рухуна відміну відокупантів [54,с.11].

Післятого як ті учасникиОУН, яким пощастиловижити у вирізапеклої боротьби,опинилися замежами батьківщини,вони продовжилиту ж саму пропаганливнудіяльність,яку вели зсередини.На сторінкахперіодичнихвидань, такихяк “Визвольнийшлях”, “УкраїнськеСлово” та інших,що виходилидруком у Мюнхені,Нью-Йорку, Парижі,з’являлисьпублікаційспогадів, документів,що збереглися,звернення долюдства. Виходилиі окремі видання,деякі з нихбуло перевиданов Україні післяздобуття неюнезалежностіу 1991р. Серед таких“УПА” М.Лебедя,серія спогадівЮ.Борця “Чумака”[7, 8].

Окремослід згадатипро серію “ЛітописУПА”, виданняякої було розпочатоще наприкінці40-х років в Торонто.Зараз це 30 томіврізноманітнихзбірок документів,спогадів, фотографій,покажчиків,які стосуютьсяусіх сфер діяльностіОУН і УПА. Частиназ них, починаючиз 1991 року, перевиданав Україні. “Літопис”є універсальнимджерелом длядослідниківцього періодуі аналіз даних,що містятьсяу ньому ще попереду.

Такимчином, націоналістичнийнапрямок історічнихдослідженьмає великіпереваги угалузі накопиченняматеріаліві створеннязагальнихробіт, протетакими ж великимиє і вади переважноїбільшостідослідників– вузькістьта хибністьоцінок, недостатняоб’єктивністьі т.ін.

II.2.АНТИУКРАЇНСЬКА

Донеї належатьпредставникиперш за всерадянськоїнауки, а такожзначна частинапольських,чеських вченихта публіцистів,які мають певніособливостіу підходахвідповіднодо національнихрозбіжностей.Всередені цієїгрупи можливийподіл на “антиукраїнство”і “неоантиукраїнство”стосовно РосійськоїФедерації, дей після 1991р. реанімованоідеологічнізасади радянськоїшколи.

Головноюрисою цьогонапрямку вісторіографіїє формуваннязмісту, засобівнауковогодослідженняі, зрештою, навітьвисновківненауковими– ідеологічнимшляхом. Тобтонауковцямзаздалегіть“пояснювали”що і як требаписати, в чомумаємо яскравийприклад – “Тезиу 300-річчя возз’єднанняУкраїни з Росією(1654-1954)”, підготоварні,відповідно,до 1954 року. В цейчас, коли щетривали військовіоперації по“зачищенню”Карпат, особливоважливим булодовести історичнузакономірністьєдності двохбратніх слов’янськихнародів (прощо дані конкретнівказівки, безжодного фактичногодоведення) [72,с.15]. Основноюформою втіленняцих вказівокв 40-50ті роки булитакож матеріалипропагандивногозмісту, протеосновна частинамістилася у“прикладному”вигляді в документахсудових справ,яких тількиза перший рікбезпосередніхсутичок ОУНз радянськоюсистемою (1944-1945)було розроблено19606 [5, с.3]. Незважаючина це число,радянськаісторіографіяне визнає українськийрух опору масовим.

У 60-80хроках взагаліна теми, щостосувалисянаціональнихпроблем, в СРСРбуло накладенотабу, оскількивважалося, щотакі проблемизовсім не існують.Власне, томунавіть та незначначастка громадян,яка мала хочякесь уявленняпро трагедіюукраїнців, малазамість правдиспотворенийі перекрученийнабір ідеологічнихтверджень, щолунали зі сторінокперіодики[39,48, 59…].

“Симптоматичною”з таких робітє “УкраїнськаПовстанчаАрмія: шляхганьби і злочинів”,автором якоїє В.Давиденко.видана вжеу 1989 році цяневеличкакнижечка міститьвідомий набірфраз про те що:

Збройнаборотьба назаході України– була бандитизмомі мародерствомі не була масовою;
ОУН –буржуазно-націоналістичнаагентура Німеччини,яка діє на поталузагарбникампроти свогонароду;
Справжнійукраїнськийнарод (читай:зросійщиненаселеннясходу України)не підтримувавОУН/УПА.

Проте“вітри перебудови”вже відчутноі тут і, всуперечпершому твердженню,що наведеновище, УПА названо“достатньомобільним іпідготованиму військовомуплані формуванням”,тобто – визнаноорганізованістьі силу цьогоз’єднання [17,с.24].

Шкода,що ті документисудових справ,про які булозгадано раніше,зараз використовуютьсяросійськоюнаукою дляформуваннясвоїх концепційбез жоднихзмін, і після1991 року, коли вже,здавалося б,комуністичнаідеологія маєпотрохи зникати,на сторінкахпрофесійнихвидань, не кажучивже про періодику,з’являютьсяматеріали, відяких відвертотхне “світлимминулим”. Проблемаполягає у тому,що такі дослідники,як, наприклад,В.Ямпольський(зверніть увагу:професор ікандидат юридичнихнаук), підходятьдо радянськихдокументівнекритичноі дослівнорозуміютьтексти, написанімайстрами зідеології КДБ.Варто лишенавести назвитаких публікацій:“Альянс ОУН-СС”,“ОУН на службефашизма”, “Кактрезубец вплелсяв свастику”[25, 30, 85]. Крім непоодинокихвипадків неточногоперекладу зукраїнськоїмови на російську,які спотворюютьрозуміння слів,російскимавторам бракуєпевної етичностіі вони вважаютьза можливевикористаннятаких зворотівяк “это - уродливейшееявление” і”одурманеныенационалистическимугаром подручныеПетлюры иБандеры”…[85,с.77]

На цьомутлі дещо кращевиглялає іншанаціональнашкола – польська,хоча і тут єсвої тонкощі.Серед притаманнихпольськимпублікаціямрис слід назвати:

Поглядна Україну якна район Польщі,на який і надаліслід претендувати;
Потрактуванняетнічної історіїУкраїни якчастини російської,несвідомоїсвоєї окремішності;
Стереотипукраїнця –різуна-гайдамака,єдина метаякого – винищенняполяків;
Намаганнязмалюватиукраїнціводвічнимиколаборантами,на відміну відславетнихполяків, щовступили удвобій з Німеччиноюу 1939р.;
Намаганнянав’язатибратерськіпочуття українцям,очікуючи відних вибаченняі каяття [19, с.15-19].

Найбільш вагомим,з точки зорупольськихдослідників,питанням вгалузі українсько-польськихвідносин цьогоперіоду є положеннята історичнеобгрунтуванняіснуванняукраїнськоїспільноти вземлях Лемківщиниі Закерзоння,що безпосередньопов’язане зподіями 1947 року(акція примусовоговиселенняукраїнців-лемківпід кодовоюназвою “Вісла”).

Підсумовуючисказане провідвертоантиукраїнськінастрої в історичнійнауці слідпідкреслити,що цінністьданої школиполягає у тому,що тільки упорівнянніз нею може бутиоцінено діяльністьвласних українськихдослідників.Незважаючина тенденційність,це завжди єпогляд з іншогобоку на події,важіль, за допомогоюякого визначається“золота середина”.

II.3.УКРАЇНСЬКАДИСИДЕНТСЬКА

В періодпереосмисленнязавдань і методівнаціонально-визвольногоруху у 60-70ті рокив Україні підпроводомдисидентства,проблеми рухупід проводомОУН також знайшливідображення.Цим часом неспостерігаєтьсянадто енергійногозахопленнятеорією і практикоюзбройної боротьби,але політико-ідеологічнийстан в РадянськомуСоюзі сам пособі був відміннимкаталізаторомполітичногоінакодумства.У більшостівоно не набулоформи конкретнихробіт, малаформу уснихдискусій, звернень,проте проблемадосвіду збройноїборотьби вимагалавід “шістдесятників”зайняти певнупозицію. Ю.Зайцеввиділяє двітечії за цимвідношенням:

Група,уособленнямі провіднимдіячем якоїбув О.Мороз,продовжувалаідеологіюД.Донцова івважала себенаступницеюОУН в Україні,незважаючина те, що в самійОУН в 1940-1943рр. Панувалибільш радикальніідеї Ю.Міхновського[57, с.81];
Група,найяскравішимпредставникомякої є І.Дзюба,обминала взагаліперіод збройноїборотьби ОУНі зверталасьдо початку20-х років у своємупрагненніпоєднати націоналкомунізм зінтегральнимнаціоналізмомі знайти новішляхи співпраціз радянськоювладою [26, с.202].

Навідміну відцих двох великихнапрямків,можна згадатипро третю,найрадикальнішучастину представниківнаціональногоруху – УкраїнськийНаціональнийФронт - яка єдиназаймала чітковизначенупозицію щодоОУН/УПА. За словамиД.Квєцька, провідникацієї групи, УНФпродовжуєсправу ОУН ідоводить цетим, що:

Готуєнаціонально-визвольнуреволюцію;
Перевидаєта розповсюджуєпропагандивніматеріали ОУН,яки були знайденів одній з лісовихсхованок наЗаході України;
Намагаєтьсяпоширити діяльністьна східнійУкраїні;
Діє активно,у тому числівикористовуючизасоби “шістдесятників”,маючи на увазіМеморандум,направленийХХХІІ з’їздуКПРС [63, с.90].

Виходячиз того, що булосказано вище,підсумуємо:дисидентськічаси в історіїУкраїни далихвилю романтичнихдослідників,які найчастішеставали “міждвома вогнями”,тобто напрямкамив історичнихоцінках, щобули згаданіна початкурозділу. Ннмаючи можливостейдо масштабноїдрукарськоїта пропагандивноїдіяльностізначно більшийвнесок булозроблено донайголовнішїпроблеми, якасьогодні євирішальною– зміни світоглядулюдей. Те, щонезначні засвоєю кількістюдисидентизмогли поширитидіяльністьна неформальному,побутовомурівні чи нестало основоюдля другоговибуху національно-визвольногоруху, і тількизавдяки політицірадянськогокерівництваромантичнуреволюцію булопридушено напочатку існування.

Порівнянодо націоналістичноїшколи, що булаописана першою,українськідисидентифактично зробилинезалежнуоцінку того,що відбувалосявсередині їхкраїни, враховуючивсі можливічинники.

II.4.УКРАЇНСЬКАНАЦІОНАЛЬНА

Умовноподіляєтьсяна два етапи:

А).Перший (1989-1993), пов’язанийз політичнимперетвореннямв СРСР і зміноюідеології.

Б).Другий (від1994), головною рисоюякого булазміна поколіньдослідників.

Напершому етапікількістьвласних дослідженьбула обмежена,рівно як і кількістьджерел та літературиз проблем визвольногоруху у 40-50ті роки.Серед тих, хтопублікує матеріали,помітним єзапозиченняконцепційнаціоналістичноїемігрантсьвоїшколи, які напротязі сорокароків не малирозвитку, щодля новітньоїісторії річнеприпустима.З іншого бокуіснує процессимбіозу радянськихідеом і національногофактичногоматеріалу, щоособливо помітноу текстах М.Коваля,друкованиху різні роки.Взагалі то вцей час практичновідсутні передумовидля вивченняпроблеми, зогляду на збереженнябагатьох залишківтоталітаризму,що також помітнопри зовнішньомуаналізі текстів.

Однакне будемо забуватиі про позитивнийбік – з цьогочасу починаєтьсяспівіснуваннярізнихпідходів допроблеми.

Початокдругого етапупов’язуютьз так званим“поколіннямдев’яностих”– тобто молодих,амбіційних,освіченихлюдей, котрівже не маютьякихось ідеологічнихобмежень,вирізняютьсябільш гнучкимпідходом добудь яких питаньі, особливо,провокативністюсвоїх думок.Проте не тількимолодь займаєв цей час вершинуісторичноїполеміки, середзрілих, досвіченихдослідниківвиділяєтьсяІ.Білас, якийзважено і прискіпливопідходить допостановкисамої проблеми[5, с.2]. Характернимирисами цьогоетапу є:

наявністьвільної творчостіта великоїкількостіспеціалізованихперіодичнихвидань, на сторінкахяких ведетьсяжвава дискусія;
можливістьрізних підходівза відсутностіідеологічноготиску;
об’єднаннядослідниківв ініциативнігрупи, що надаютьпідтримку тадопомагаютьу розповсюдженніінформаціїта обміну думками;
початоканалізу історіографіїпитань і пошукістини черезпровокативністьзасобів [79, с.1];
разом зтим, засиллякон’юнктури,що приводитьдо життя непрофесіоналізмта обмеженістьробіт.

Наприкінцірозгяду цьогорозділу відзначимотаке.

Немалороків має щеминути, покиз історичногоі політичногопростору будеусунуте більшістьпротиріч, якізумовлюютьневизначеністьщодо проблемнаціонально-визвольногоруху в 40-50х рокахв Україні. Зврахуваннямреалій сьогоденняможна стверджувати,що це був надзвичайнийза своїм обсягомрух, взірецьгероїчногозмагання народуза свою незалежність,в якому цейнарод не мавжодної підтримкиззовні і, навпаки,зазнав неймовірноготиску з усіхбоків. В умовахєвропейськоїгеополітикиХХст. українськийнарод ставзаручникоммогутніх держав,у планах якихаж ніяк не буловиникненнянового суб’єктуміжнародногоправа. Власно,саме це і зумовилорешту протирічнаціонального,політичногоі , перш за все,етичного плану,коли йдетьсяпро історіографіюцієї проблеми.І тут вже самаприрода людстване дозволитьнауковцямтверезо інеупередженооцінити це якявище, докивони бодайтрохи відчуваютьсвій зв’язокіз подіямипівстаричноїдавнини.

Зрештою,зовсім неможливовстановитиістину самезараз, коли заумов загостренняполітичнихпротиріч відповіднозагострюютьсяоцінки найближчогоісторичногоминулого, маючина меті використанняокремихфактів у ідейнійборотьбі. Томуна сучасномуетапі завданняісторичноїнауки, її частини,що визначаєновітню історіюУкраїни, полягаєу необхідностізобити документальнубазу для майбутніхдосліджень.Слід об’єднатизусилля дляобробки історичнихконцепцій, їхспівставленнята ретельногоаналізу напідставі розробленихсучасних методикита методології.Разом зі створеннямнаукової бази,через продовженнявидання різнихзбірок на зразок“Літопису УПА”,таким чиномбуде зробленовагомий внесоку культурукраїни, якийстане надбаннямвсього народу.

Продовжуючиостанню тезу,слід відмітити,що не останніму списку першочерговихзавдань історичноїнауки є співпрацяз політичноювладою за “своїмфахом” з метоюствореннядержавноїконцепціїстосовно свогоминулого, ставленнядо націоналізмута єдності.Саме на такихприкладах, яуісторіянаціонально-визвольногоруху 40-50х років,ми маємо побудуватисистему вихованнянових поколінь,від чого залежитьмайбутнє суспільства.

Нарешті,зупинимосяна позитивному“моменті істини”:сучасна історичнанаука в Україні,особливо їїчастина, щоприділяє увагуновітньомуперіоду, політиціта розвиткусуспільства,має блискучіперспективирозвитку. Колине станетьсятак, що за наступнідва-три рокинадбання демократіїбуде згорнуто,а економікабуде розвиватисяу тому ж напрямку– молоді обдарованідослідникистануть основоюрозбудовидержави, в якійнаціональнасвідомістьвстановлюватимеі цілі, і шляхиподальшогорозвитку. Принаймні,будемо на цесподіватись.

РОЗДІЛIII: ПЕДАГОГІЧНИЙАСПЕКТ

Від1991 року ми вжемаємо поколіннятих, хто народивсяі був вихованийв Україні. Втому вигляді,в якому сьогоднііснує ця держава.Слід визнати,що досі дужесильним є впливрадянськогоминулого нагромадян цієїдержави, безперечноцей факторпротягом багатьохроків будевідбиватисяна поведінціта думках людей.Але фактомтакож є поширеннянової молодіжноїкультури, якавідрізняєтьсявід усього, щобуло раніше.В попереднійчастині мирозглянули,який вплив маєпроцес формуваннянової молодіна розвитокнауки, зокремаісторичноїнауки в Україні.Тепер спробуємовизначити, якслід використовуватите невелике,що отрималанація для того,щоб процес цейне раптом припинився.

Загальнівимоги, що булопоставленоперед проблемойісторичноговиховання учнівза допомогоюматеріалу зісторії України,були такими:

звернутиувагу на масштабністьвисвітленняподій, та, власне,на масштабністьсамих подійнаціонально-визвольногоруху в 40-50-ті рокиХХ століття;
використовуватибільше джерела,поєднуючи їханаліз з порівняннямісторіографічним;
стежитиза використаннямнаціональнихучбових матеріалів,повністю виключитиможливістьзапозиченнячужих заангажованихконцепцій.

Дослідницькимполем для даноїчастини роботибули школи –спостереженнята експерименти,які в них проводилисяпротягом останніхтрьох років.Справа полягаєв тому, що тішколяри, якінавчаютьсяв 6-11 класах середньоїшколи і ті студентивузів, в навчальнийплан яких входитьпроходженняпедагогічноїпрактики знаходятьсяна найменшійдистанції однивід одних зачасом і за ступіннюформуваннясоціально-політичнихпереконань.Таким чиномспілкуванняі розумінняміж цими двомакатегоріямивідбуваєтьсякраще, ніж вінших випадках.

Науроках історіїУкраїни в 10-11 класіробота по темі“Національно-Визвольнийрух” проводиласьтаким чином.

Лекційнезаняття з темизнаходило місцепісля вельмиобширного блоку“Події 1941-1943 рр.”,в якому даваласьзмістовнаінформаціяпро положенняв світі та натеатрах бойовихдій. Передуючийблок з 4-5 занятьнаповненийемоційнимикартинами, якізмальовуютьжахливий характервійни як такоїв середині ХХстоліття [69,С.16]. Увагуприділяютьтехніці татехнологіямзнищення людей.Цілі цьогопідготовчогоетапу:

зформуватиуявлення проумови, в якихточилася боротьбаукраїнців засвою незалежність;
дати уявленняпро масштабигероїзму бійцівна тлі уявленьпро можливостьповного знищення,порівнюючиз долею єврейськогонаселенняЄвропи;
підготуватиучнів до сприйняттявласної національноїісторії наоснові уявленняпро загальносвітовийпроцес національногорозвитку.

Тема“Національно-визвольнийрух на Україні”розглядаласьпротягом двохгодин. Перша– мала на метіпоказати необхідністьнаціональногорозвитку іописати умови,в яких відбувалосьнаціональневідродженняв Європі напередодніта в ході ДругоїСвітової війни.Використовуєтьсяпорівнянняситуації наУкраїні з іншимикраїнами. Такимчином, фактично,підводитьсяпідсумок блокулекцій, що булозгадано вище.Друга година– має на метісторення загальної,цілісної картинидіяльностіОУН/УПА. Учніотримуютьзнання проособистостейруху і частина– виконуєіндивидуальніроботи по персоналіямруху у формірефератів.

Післялекційноїроботи плануютьсядві годинисемінарськихзайнять. Першаз них такожрозглядаєдіяльністьОУН/УПА як частинустратегічноїситуації уСхідній Європіпротягом 1939-1945рр.(Друга Світовавійна). На цьомузайнятті проводитьсягра “ДіяльністьГВШ УПА” і слухаютькороткі доповіді(реферати) щодотих особистостей– представниківнаціонально-визвольногоруху, які маютьвзяти участьу цій грі. Другийсемінар – розглядаєінший бік справи:політика іідеологія. Прицьому робитьсяаналіз попередьногосемінару іпроводитьсяробота з джереламирізних роківі різної ідеологічноїспрямованості.

Основоюроботи з історичнимиджерелами єрепринтневидання книгиП.Полтави “Хтотакі бандерівціта за що вониборються” [54]та “Листдо цілого культурногосвіту” [21], наприкладі якихвідображаєтьсявеликий масштабподій періоду.

Слідзвертати увагу,що прикладдіяльностіОУН/УПА в 40-50-тіроки був можливийтільки завдякинадзвичайнійєдності людей.Прикладом, наякому практичноце було ілюстровано– була діяльністьГоловного штабуУПА. Захід, якийна семінарськомузайнятті організованоза методикоюролевих ігор,передбачав,що група учніврозподіляєобов’язки,згідно зі структуроюГВШ, яку самостійностворює увигляді схемина дошці напочатку уроку.Далі, ГВШ отримує«оперативнуінформацію»про стан нафронті наприкінці1943р. «Шеф штабу»приймає доповідікерівниківвідділів іприймає рішенняпро необхідністьздійснитивеликиу військовуоперацію. Завдання:«керівникам»потрібно відстоюватиінтереси своїхвідділів, розглядаючиплан операціїкожен зі свогобоку. Оскількина прийняттярішення відводитьсялише 15 хвилин– кожен з нихмає можливістьвисловити думкулише один раз,жорстко дотримуючисьвідведеногорегламенту(1-2 хвилини).

Вчительмає слідкуватиза роботоюгрупи і, якщопотрібно, післявиступу даватиоцінку можливихнаслідківпропонованихдій.

Такимчином, протягомгри учні маютьзформуватиуявлення про:

високийтемп роботи;
важливістьшвидкого прийняттярішення;
необхідністьчіткої координаціїдій в кризовихумовах;
системуподілу обов'язківі її зміст вбудь-якійорганізації;
рівеньвідповідальностікожної людини,яка займаєкерівну посаду.

Якна прикладіз грою зазначимо, що шкільноюпрограмою неслід обмежуватизавдання історичноїнауки щодоформуваннянаціональнихцінностей, але,звісно, на сучасномуетапі самемолодіжнінапрямки впливумають бутивирішальними.Значною міроюце стосуєтьсяпозашкільноговиховання вруслі діяльностімолодіжнихорганізацій.Серед такихвиділяютьсятакі як СпілкаУкраїнськоїМолоді (СУМ) таорганізація“УкраїнськийПЛАСТ”. Середдійових методіввиховання слідназвати першза все походипо місцях бойовоїслави ОУН/УПА,в яких юнакита дівчата навласні очібачать те, якнасправдівиглядалапартизанськавійна українців.

Крімсуто шкільногобоку діяльності,слід згадатипро необхідністьприділятиякнайбільшеуваги загальнимосвітнім програмам.Використовуватибільше матеріалівдля науково-популярноїроботи з метоювпливати навсіх громадянУкраїни, хтостановитьактивний прошарокнаселення. Дотакої діяльностіможна віднестиствореннятелевізійнихфільмів (наприклад,серія “Невідомавійна”, Київнаукфільм),поширеннядрукованихматеріаліву періодичнихвиданнях,використанняможливостейінтернету тощо.

Наразіу підсумкузазначимо, щосаме сьогодніскладаєтьсяоб’єктивнаможливістьотримати найбільшийзиск від виховгоїдіяльностіу школі, оскількипокоління, щозараз сприймаєсвітоглядніконцепції, єфактично доцього готовим.Практика підтведжуєзацікавленістьнинішніх учнівстарших класіву розвиткунаціональноїсвідомості.Для тих, хтотільки готуєтьсястати учнями– особливоважливим єподання національноїідеї безкомпромісово.

Головниму виховнійдіяльностів школі можестати самеакцентуванняролі, яку можепосісти молодьу житті суспільства,та самовідданості,з якою молодепокоління можебути готовимдо захистусвого власногожиття, спираючисьна факти вітчизняноїісторії, тобтона події 40-50-хроків в Україні,національно-визвольнуборотьбу ОУН/УПА.

ВИСНОВКИ

Розгянувширізні аспектививченнянаціонально-визвольногоруху на Українів 40-50-ті роки ХХстоліття миприйшли дотаких висновків.

Сьогодні існуютьнезалежно одинвід одногодекілька напрямківдослідженняпроблеми. Політичнепідгрунттяпроблеми, щобуло висвітленоне дозволитьотримати ціліснукартину подій,спираючисьтільки на концепціїпредставниківодного напрямку,що, фактично,дотепер зберігаєтьсяв історичнійнауці сусідніхз Україноюкраїн – Росії,Польщі.

Завданнямнаціональноїісторичноїнауки є створеннясаме цілісноїкартини, оскількице є важливиму виховнійдіяльностіу найближчомумайбутньому.

На прикладівивченнянаціонально-визвольноїборотьби українськогонароду в 40-50-тіроки слід будуватитакож єдинусистему просвітницькихзаходів. Такийвибір може бутивиправданим,оскільки хронологічноце є найближчийдо нас періодісторії, якиймає героїчненаповненняі ще живі безпосередніучасники героїчногоопору.

Офіційна концепціявикладенняпроблеми, якафактично зформованав історичнійнауці, але досітьне є однозначноприйнятоюофіційноювладою, можевикористовуватисьлище у порівнянніз точками зорудослідників,які стоять наінших ідеологічнихпозиціях.

Важливимє також тойфакт, що заразоб’єктивноскладаютьсянайкращі умовидля сприйняттянаціональноїідеї молодимпоколінням,яке у майбутньомумає продовжитистворенняукраїнськоїдержави.

Створене узагальненняможе бути використанедля практичногозастосуванняу навчальномупроцесі.

СПИСОКВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

АндрусякТ. Політичната правовадумка українськогонаціонально-визвольногоруху 40-50х рр.//Республіканець.-1995.- №1-2.- С.72-77.
АнтибільшовицькийБльок Народів:збірка документів1941-1956рр.- Б.М.: ВиданняЗЧ ОУН, 1956.
Балканыв конце ХІХв.– начале ХХв.Очерки становлениянациональныхгосударстви политическойструктуры вЮго-ВосточнойЕвропе.- М.: Наука,1991.
БіласІ.Г. Репресивно-каральнасистема в Україні1917-1953рр.: суспільно-політичнийта історико-правовийаналіз.- К., 1994.
БіласІ.Г. Україна вДругій світовійвійні.// Дніпро.– 1995. - №5-6. – с.2-15.
БілоусВ., Кучер В. Встановленнясоветськоївлади в західнійУкраїні: зворотнійбік медалі.//Альманах“Гомону України”.-1995.- С.90-104.
БілоусВ., Кучер В. Українськаменшина в Польщіта УкраїнськаПовстанськаАрмія.// Альманах“Гомону України”.-1994.- С.130-146.
БорецьЮ. (Чумак). Рейдбез зброї. –К.: Наукова Думка,1994.
БорецьЮ. У вирі боротьби:спогади учасникаповстанськоїборотьби 1941-1043.-Київ: Науковадумка, 1993.
Бульба-БоровецьТарас. Арміябез держиви.-Львів: Покликсумління, 1992.
ГаньбаХХ-го сторіччя.//ЛітописУПА.- т.9.- Львів:1992.- С.145-214.
ГоловацькийІ. УкраїнськеСічове Стрілецтво– виразникнаціональноїідеї ТарасаШевченко.//Шляхперемоги.- 6 березня1997.
ГорновийО. Наше ставленнядо російськогонароду.//ЛітописУПА.- т.9.- Львів:1992.- С.79-92.
ГринівО. Українці вроки ДругоїСвітовоїВійни.//Українськадивізія “Галичина”.- Київ, Торонто:1994. - С.124-136.
ГрушевськийМ.С. ВільнаУкраїна.//ВеликийУкраїнець:матеріали зжиття та діяльностіМ.С.Грушевського.-К., 1993.
ГунчакТ. Україна: першаполовина ХХстоліття: Нарисиполітичноїісторіі.- К.:Либідь, 1993.
ДавиденкоВ.А. “УкраїнськаПовстанчаАрмія”: шляхганьби і злочинів.-К., 1989. (сер. “Теоріяі практикаКПРС”, вип.5).
ДанилюкМ. Повстанськийзаписник.- 1968.(репринт – Київ:Фундація ім.О.Ольжича, 1992.)
ДашкевичЯ. Фальсифікаціяновітньоїісторії українськогонароду в сучаснійПольщі.//УкраїнськийЧас. – грудень1991. – с.15-19.
ДемянчукІ.П. Партизанськапреса України(1941-1944). – К.:1956.
До цілогокультурногосвіту: відкритийлист українцівз поза лініїКерзона.//ЛітописУПА.- Львів: 1994.-т.9.- С.126-132.
ДужийП. За яку Українуборовся СтепанБандера?- К.-Львів,1994.
Життяі смерть полковникаКоновальця.-Львів: Червонакалина, 1993.
ЗагачевськийЕ. Спогадифронтовика:одісея сірого“коляборанта”.– Мюнхен, 1952.
ЗаречныйВ. Альянс ОУН-СС.//Военно-историческийжурнал. – 1991. - №4.– с. 53-62.
ЗайцевЮ.Д. Дисиденти– опозиційнийрух 60-80х рр.//Сторінкиісторії УкраїниХХ століття.– К., 1992. – с.195-235.
ЗеленчукМ. Хто був ПетроПолтава?//Шляхперемоги.- 1992.- 12липня.
ІсторіяУкраїнськогоВійська: частинаІІ./КрипякевичІ.- Львів: Вид.Івана Тиктора,1936.
Ідея ічин: повна збіркадокументів.-Нью-Йорк – Торонто– Мюнхен, 1968.
КаптеловБ. ОУН на службефашизма.//ВИЖ.– 1991. - №5. – с.45-57.
КерсновскийА.А. Философиявойны.- Белград:Царский вестник,1939.
КиричукЮ. УПА в боротьбіза незалежність.//Незалежність:вісник львівськоїобласної організаціїУРП.- №8.- 1991.
КітураЯ. Відновленнявійськовихтрадиційукраїнськогонароду – нашнаціональнийобов’язок.//Шляхперемоги.- 3 вересня1994.- С.5.
КовальВ.С. МіжнароднийІмперіалізмі Україна.- К.,1966.
КовальМ. ОУН і УПА уДругій світовійвійні (документи,матеріали).//УкраїнськийІсторичнийЖурнал.- 1994.- №2.
КолісникР. ВійськоваУправа “Галичина”//УкраїнськаДивізія “Галичина”.-Київ, торонто,1994.- С.113-123.
КосикВ. Україна иНімеччина уДругій Світовійвійні.- Париж,Нью-Йорк, Львів:1993.
КостишинІ. Холодне літо49-го.//Покликсумління.- №2,січень 1995.
КочанІ. Шал ювілейноїсверблячки(памфлет).//Дніпро.– 1975. - №10. – с.110-114.
КриницькийС. Бог зберіглемків, та чизбереже лемківщину?//Альманах “ГомонуУкраїни”.- 1995.-С.107-114.
КричевськийР. ОУН в Україні:ОУН-З і Закордоннічастини ОУН:причинок доісторії українськогонаціональногоруху.- Львів:Меморіал, 1991.
КужільУ. Шляхи російськогоімперіалізму.//ЛітописУПА.- т.9.- Львів:1992.- С.95-122.
КузьоТ. ОУН в Україні,Дмитро донцові Закордоннічастини ОУН.//Сучасність.-1992.- №12.- С.33-38.
КухтаБ. З історіїукраїнськоїполітичноїдумки.- К.: Генеза,1994.
Ле6едьМ. УкраїнськаПовстанськаармія.- Вид.Пресового бюраУГВР: Мюнхен,1946.
ЛешенкоЛ.О. Українана міжнароднійарені в 1945-1949рр.-К.: Наукова Думка,1969.
Мак Б.…А в пам’яті– живий.//За вільнуУкрайну.- 30 березня1995.- С.2.
МельникЛ.Г. Викриттясучаснихнаціоналістичнихфальсифікацій.//УІЖ.– 1987. - №1
МірчукП. УкраїнськаПовстанськаАрмія. 1942-1952.- К.: “Народнагазета”, 1991.
МорокоВ., Мороко О.Вивчення діяльностіОУН-УПА на урокахісторії Українив 10 класі (з досвідуроботи). // Історіяв Школі. – 1997. - №10-11.– С.25-27.
НедзельськийП. Соціально-політичніта соціально-психологічніпередумовистворенняукраїнськоїдивізіі“Галичина”.//УкраїнськаДивізія “Галичина”.-… С.99-105.
ПанківськийК. Військовісправи. Дивізія“Галичина”.//УкраїнськаДивізія “Галичина”.-… С.22-54.
ПозачинюкЙ. (Д.Шахай) Тактикащодо російськогонароду.//ЛітописУПА.- т.8.- Львів:1992.- С.203-252.
ПолтаваП. Безпосередньоза що ми ведемобій.//ЛітописУПА.- т.10.- Львів,1994.- С.75-98.
ПолтаваП. КонцепціясамостійноїУкраїни і основнатенденціяполітичногорозвитку сучасногосвіту.//ЛітописУПА.- т.9.- Львів:1992.- С.15-75.
ПолтаваП. Хто такібандеровціта за що вониборються. –Дрогобич, 1991(репритн вид.1950)
ПотічнийП. Політичнадумка українськогопідпілля.1943-1951.//Сучасність.-1997.- №1.- С.80-87.
ПотульницькийВ.А. Історіяукраїнськоїполітології.-К.: Либідь, 1992.
Прус Е.Антинароднадіяльністьукраїнськихі польськихбуржуазнихнаціоналістів…//УІЖ.– 1972. - №8. – с.77-85.
РеєнтО. УПА та збройніформуванняОУН як чинникиДругої Світовоївійни. // Віче.– 1997. - №10. – С.114-129.
РозумнийМ. Справа честі:алгоритмнаціональногосамоопанування(політологічніессе).- К.: Смолоскип,1995.
РоманишинО. У 50-ліття УкраїнськоїГоловної ВизвольноїРади (УГВР).//Альманах“Гомону України”.-Торонто, 1994.- С.34-39.
РусначенкоА.М. УкраїнськийНаціональнийФронт – підпільнагрупа 1960-х рр.//УІЖ.– 1997. -№4. – с.81-94.
СавчинІ. (“Марічка”)Тисяча доріг:спогади.//ЛітописУПА.- Львів, 1994.-т.28.
СварникІ. Слідами генералаВальтера.// Шляхперемоги.- 27листопада1993.- С.7.
СемотюкЯ. Українськівійськовівідзнаки.- Торонто,1991.
СкакунО. Политическаяи правоваямысль на Украине(1861-1917).- Харьков:Вища школа,1987.
СоненкоА.М. Українськанаціональнаідея.- Дніпропетровськ:Вид. ДДУ, 1994.
СотніченкоВ. Урок історії:нові технологіїнавчання. //Історія в школі.– 1997. - №8. – С.16-21.
СубтельнийО. Україна:історія.- К.:Либідь, 1991.
СуворовВ. Ледокол: Ктоначал Вторуюмировую войну?- М.: Новое время,1993.
Тези у300-річчя возз’єднанняУкраїни з Росією(1654-1954) схваленіЦК КПРС. – К., 1954.
ТеренВ. ОУН міцнавсенародноюпідтримкою:до 70-річчя ОУН.// Українськеслово. – 1998. - №27. –С.4.
ТимчишинЯ. Дзвін нашоїтривоги муситьбути гучним!//ЗаВільну україну.-31 січня 1995.- С.2.
ХмельС.Ф. Українськапартизанка(з країовихматериалів).-Львів: Шляхперемоги, 1994.-(Б-ка УкраїнськогоНаціоналіста,ч.ІІ).
ХмуровичО. Степан Стебельський– “Хрін”.//Альманах“Гомону України”.-С.74-84.
ЧайковськийА.С. Невідомавійна.- К.: Україна,1994.
ЧернышА.М. Историяполитическихучений в Украине.-Запорожье:Изд. ЗГУ, 1997.
ЧепиногаВ. Трибуна.//СмолоскипУкраїни. -№9. –1996. – с.1.
ЧупринкаТарас. До генезиукраїнськоїголовної визвольноїради.//ЛітописУПА.- т.9.- Львів:1992.- С.392-406.
ШанковськийЛ. УПА і Дивізія.//Українськадивізія “Галичина”.-Київ, Торонто,1994.- С.55-61.
ШвидькоГ. Деякі питаннявивчення вшколі міжнаціональнихстосунків вУкраїні в ХХст. // Історіяв школах України.– 1997. - №4. С.15-18.
ЩербаГ. Становищеукраїнськогонаселення наЛемківщиніу 1944-1947рр. Та діяльністьУПА.//Національно-визвольнаборотьба 20-50-хрр. ХХ століттяв Україні.- Київ,львів: 1993.- С.185-194.
ШумукД. Пережите іпередумане:спогади і роздуми. – К.: 1998.
ЯмпольскийВ.П. Как трезубецвплелся в свастику:о несостоявшемсяпоходе украинскихнационалистовна Москву.// ВИЖ.– 1996. - №2. – с.77-83.

РЕСУРСИІНТЕРНЕТ:

РусначенкоА. Нацiонально-визвольнийрух в Українi:середина 1950-х— початок 1990-хрокiв //Available:http://www.novaukraina.com:8101/ukr-mova/lib/rusnich/index.html. 1999-04-17.
Лупейко В.Кайдашизм, абоДоки ж Будемосамоїдами?Есеї // Available:

http://www.novaukraina.com:8101/ukr-mova/lib/lupeiko/index.html- 1999-04-17.

ГузенковаТ.С. Национальныйязык и национальнаякультура:Возможностисогласия икомпромисса.// МатериалыIII-ей Международнойнаучно-практическойконференции“ДИАЛОГ УКРАИНСКОЙИ РУССКОЙ КУЛЬТУРВ УКРАИНЕ” –Available: http://www.niurr.gov.ua/ukr/dialog/reports/- 1999-04-15.
ШевченкоА.К. Погружениев трясину:Украинско-российскиеотношения взеркале опасногомифа// МатериалыIII-ей Международнойнаучно-практическойконференции“ДИАЛОГ УКРАИНСКОЙИ РУССКОЙ КУЛЬТУРВ УКРАИНЕ” –Available: http://www.niurr.gov.ua/ukr/dialog/reports/- 1999-04-15.
РадзиевскийА.И. Вера, языки память о прошлом— прочный фундаментнашего будущего//// МатериалыIII-ей Международнойнаучно-практическойконференции“ДИАЛОГ УКРАИНСКОЙИ РУССКОЙ КУЛЬТУРВ УКРАИНЕ” –Available: http://www.niurr.gov.ua/ukr/dialog/reports/- 1999-04-15.
КреміньВ.Г., БезлюдаД.М., БондаренкоВ.Д. та ін. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНАСИТУАЦІЯ ВУКРАЇНІ: ПОСТУПП’ЯТИ РОКІВ// Available: http://www.niss.gov.ua/welcome.htm– 1999-04-18.
Велесик П.,Нагорна І., РибенкоЛ., Шморгун Є.,Ящук В. В ОБОРОНІВОЛІ. БоротьбаУПА з німецькимиокупантамина Рівненщинів 1941-1944 рр. (з Серії"Реабілітованіісторією") //Available:http://www.niss.gov.ua/welcome.htm– 1999-04-18.

СПИСОКСКОРОЧЕНЬ:

БУСА– БуковинськаУкраїнськаСамооброннаАрмія

ГВШ– ГоловнийВійськовийШтаб

КПРС– КомуністичнаПартія РадянськогоСоюзу

ОУН– ОрганізаціяУкраїнськихНаціоналістів

СРСР– Союз РадянськихСоціалістичнихРеспублік

УВО– УкраїнськаВійськоваОрганізація

УГВР– УкраїнськаГоловна ВизвольнаРада

УНР– УкраїнськаНародна Республіка

УНФ– УкраїнськийНародний Фронт

УПА– УкраїнськаПовстанськаАрмія

УССД– УкраїнськаСамостійнаСоборна Держава

ДОДАТОК1: Терени діїнаціонально-визвольнихсил в Україні^{^*}

Малюнок 1.1.

Д

ОДАТОК2: ОрганізаційнаструктураОУН/УПА (схема)

ДОДАТОК3: Військовівідзнаки ОУН/УПА

Малюнок3.1.

Відзнакавояка УкраїнськоїПовстанськоїАрмії.

Виготовленаз бронзовогометалу.

Виміри:40 х 22 мм

Малюнок 3.2.

Тризуби нарозетках длякашкетів.

В основі зразки1918 року (АрміяУкраїнськоїДержави), 1941 року(УкраїнськіДобровільці),1942 року (УкраїнськаПорядковаПоліція Галичини)

Існують варіанти:металевийтризуб, золотийтризуб на синьомутлі, синій тризубна жовтому тлі.

Діаметр: 33 ммабо овальноїформи 30 х 26 мм

Малюнок3.3.

МедаляУкраїнськоїПовстанськоїАрмії за Боротьбув ОсобливоВажких Умовах.

Встановлена6 червня 1948 рокуза постановоюУкраїнськоїГоловної ВизвольноїРади.

Діаметр:30 мм. Стрічка:шириною 30 мм зблакитнимисмужками нажовтому тлі.

алюнок3.4.

Хрести Заслуги(Золотий, Срібний,Бронзовий)

Встановленінаказом ГоловногоКомандуванняУПА 2 січня 1944 рокута затвердженіУкраїнськоюГоловною ВизвольноюРадою. Виготовленіза кордоном.

ЗОЛОТИЙХРЕСТ 1-ОЇ КЛЯСИ– має золотийтризуб на синьомутлі та подвійнийметалевийпасок на стрічці.
ЗОЛОТИЙХРЕСТ 2-ОЇ КЛЯСИ– з позолоченогометалу, одинзолотий металевийпасок на стрічці.
СРІБНИЙХРЕСТ 1-ОЇ КЛЯСИ– з срібногометалу, подвійнийсрібний пасокна стрічці.
СРІБНИЙХРЕСТ 2-ОЇ КЛЯСИ– з срібногометалу, одинметалевийпасок на стрічці.
БРОНЗОВИЙХРЕСТ – зробленийз бронзи, одинметалевийпасок на стрічці.

Виміри: 27 х19 мм. Стрічка– ширина 30 мм,з двома чорнимисмужками начервоному тлі.^{^*}

ДОДАТОК4: Одностройвояка ОУН/УПА^{^*}

Малюнок 4.1.

Офіцерськийоднострой

Малюнок 4.2.

Стрілецькийоднострой

*- Картуподано за: Ле6едьМ. УкраїнськаПовстанськаармія.- Вид.Пресового бюраУГВР: Мюнхен,1946.

*- Джерело: СемотюкЯ. Українськівійськовівідзнаки. –Торонто, 1991.

*- Малюнки автораза фотоматеріалами«Літопис УПА».

Национально-освободительное движение на Украине в 40-50-х гг. ХХ ст.: история и проблемы исторических оценок