По-друге, СРСР виступив за припинення поширення і нарощування ядерної зброї в Азії і на Тихому океані.
По-третє, Горбачов заявив, що радянська сторона виступає за початок переговорів про скорочення військових флотів і за поновлення переговорів по перетворенню Індійського океану в зону миру. Так само було запропоновано Сполученим Штатам відмовитися від військової присутності на Філіппінах в обмін на поступки Радянського Союзу.
По-четверте, Радянський Союз був за скорочення збройних сил і звичайних озброєнь в Азії до меж розумної достатності.
По-п'яте, радянський лідер заявив, що прийшов час провести переговори по обговоренню мір довіри і незастосування сили в регіоні.
У вересні 1988р. у Красноярську пролунали нові пропозиції радянської сторони. Тоді СРСР відмовився від нарощування ядерної зброї в АТР і призвав слідувати такому ж прикладу США й ін. ядерним державам. Радянський Союз пропонував провести консультаціям між основними військово-морськими державами про ненарощування тут військово-морських сил і обговорити на багатобічній основі питання про зниження військового протистояння в районі, де зближаються узбережжя СРСР, КНР, Японії, КНДР і Південної Кореї. Знову пролунала пропозиція про те, що якщо США відмовиться від своїх військових баз на Філіппінах, то СРСР - від бази в бухті Комрань.[14;177] Радянський керівник виступив за безпеку морських комунікацій і запропонував не пізніше 1990р. провести міжнародну конференцію про перетворення Індійського океану в зону миру. У висновку своєї мови в Красноярську М.С.Горбачов повідомив, що Радянський Союз готовий на будь-якому рівні, у будь-якому складі обговорити питання про створення переговорного механізму для розгляду пропозицій, що відносяться до безпеки в АТР.
2.4. Соціально-економічна і політична ситуація в період перебудови.
Перебудова була особливим, суперечливим етапом в історії суспільства і держави. З самого початку фундатори перебудовних процесів, виходячи із своїх комуністичних поглядів на суспільство, планували здійснення лише косметичних заходів. Але поступово виявилось, що замало обмежитися, хай навіть прискореними, змінами в соціально-економічній сфері. Слід було кардинально змінити погляди на соціалізм. Проте це не влаштовувало тих, хто перебував при реальній владі, користуючись привілейованим становищем. Це зумовило відкритий чи завуальований, нерідко відчайдушний опір з їх боку прогресивним починанням.
По суті перебудова виявилась типовою, з усіма притаманними їй обмеженнями "революцією зверху". Вона замишлялась як обмежена в часі, упорядкована, суворо контрольована серія заходів. Розвиток подій, однак, швидко зламав цю надуману схему.
Політична система, що склалася у середині 80-х років, зумовила неминучість деяких особливостей перебудови. Зокрема, вона могла розпочатися лише у випадку приходу на вищі партійні та державні посади політиків, здатних переглянути застарілі стереотипи, виробити нові підходи до аналізу розвитку суспільства.
У березні 1985 р. на пост генсека ЦК КПРС був обраний М.Горбачев, наймолодший на той час член політбюро. Це було свідченням прагнення певної частини партапарату дещо модифікувати чинну соціально-економічну систему. Незабаром відбувся квітневий (1985 p.) пленум ЦК КПРС, на якому багато питань суспільно-економічного життя були поставлені по-новому. Був проголошений курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Проте багато із наміченого на практиці не було здійснено.
Висунута програма перетворень передбачала, зокрема, істотну перебудову організаційних структур, форм, стилю діяльності органів управління. Важливим елементом цієї роботи в Україні мала стати реалізація Генеральної схеми управління народним господарством республіки, яку розглянула і, в основному, ухвалила Верховна Рада УРСР на своїй позачерговій сесії у квітні 1988 p. Схемою забезпечувалися організаційні основи для переходу від адміністративно-командних до економічних методів управління, створювалися умови для втілення в життя Закону СРСР від 30 червня 1987 p. "Про державне підприємство (об'єднання)".
Під час реалізації Генеральної схеми було ліквідовано 103 республіканські органи управління, здійснено передачу багатьох управлінських функцій місцевим органам, підприємствам та об'єднанням. Взагалі кількість працівників управління республіканського рівня зменшилася удвічі. Обласна ланка управління скоротилася більш як на третину, були затверджені схеми управління народним господарством областей, міст Києва та Севастополя. Згідно з новими вимогами визначалися основні напрямки діяльності Ради Міністрів УРСР і більш досконала структура її апарату. Було ліквідовано 14 міністерств і відомств, 83 організації середньої ланки, реорганізовано управління галузями важкої промисловості, укрупнено 1500 підприємств, цехів, дільниць тощо.[2;136]
У другій половині 80-х років було здійснено низку заходів щодо підвищення ефективності виробництва, удосконалення програмно-цільових методів планування, забезпечення управління науково-технічним прогресом, створення міжгалузевих науково-технічних комплексів, опорних пунктів та інженерних центрів. Підприємства і об'єднання всіх виробничих галузей народного господарства республіки були переведені на повний госпрозрахунок і самофінансування. Ширше впроваджувалися орендні відносини, кооперативні форми господарювання. Розгорнулася робота по створенню асоціацій, концернів, малих підприємств та інших організаційних структур.
У 1989 р. в нових умовах господарювання працювали всі підприємства та об'єднання виробничої сфери республіки і частково невиробничих галузей народного господарства. На кінець року на орендний підряд перейшли 180 підприємств промисловості, 68 будівельних організацій, 41 підприємство роздрібної торгівлі, 35 — громадського харчування, 38 — побутового обслуговування.[1;312] Значна увага приділялася ресурсозбереженню, повному включенню до господарського обороту вторинної сировини і відходів виробництва.
Важливим елементом економічних перетворень в Україні стали заходи щодо структурної перебудови народного господарства. Адже структура економіки, що історично склалася, тривалий час залишалася орієнтованою в основному на виробництво засобів виробництва, добування сировини й палива. На Україну припадало близько половини всього виробництва чавуну в СРСР, 40% — сталі та прокату, третина — видобутку вугілля, 60% — залізної руди тощо. Питома вага основних виробничих фондів галузей групи "А" в Україні складала на початок 90-х років 70%.[5;156]
Неабиякі труднощі в розвитку народного господарства України були зумовлені тим, що плани складалися в центрі, в Москві, республіка ж була позбавлена основних прав. 96% продукції вироблялося на підприємствах союзного підпорядкування, на діяльність яких уряд України, місцеві Ради народних депутатів не мали змоги впливати належним чином.
Скрутне становище склалося у сільському господарстві. Фондоозброєність тут була нижчою на чверть, енергоозброєність — на 42% від інших галузей. Вкрай загострилася демографічна ситуація. За останні 15 років чисельність сільського населення зменшилась на 3, 5 млн. чоловік.[8;74] У ряді регіонів України люди пенсійного віку становили половину сільських мешканців.
В Україні велися пошуки шляхів більш ефективного господарювання на селі. Був утворений Держагропром, з листопада 1991 p. реорганізований у Міністерство сільського господарства. З'явилися нові форми підприємств: агрокомбінати, агрофірми й агро об’єднання. Були зроблені перші кроки в напрямку розвитку колективного, сімейного та інших видів підряду. На кінець 1989 р. на орендному підряді працювали уже 529 колгоспів і радгоспів.[10;347]
В період перебудови велика увага стала приділятися розвитку на селі особистих підсобних господарств, колективного садівництва, створенню афарних цехів, підприємств та організацій.
В цілому слід відзначити, що економічна реформа перших років перебудови не дала відчутних результатів. Це було зумовлено, по-перше, тим, що сама модель реформи, сконструйована в центрі, об'єктивно призводила до розладу економічних відносин. По-друге, переведення підприємств на самофінансування в умовах відомчого диктату було руйнівним для економіки. Регламентоване згори планування підштовхувало підприємства до збільшення своїх прибутків не за рахунок ефективності та якості роботи, а за рахунок підвищення цін. А це неминуче призводило до повного ігнорування інтересів споживача, неконтрольованого зростання грошових виплат на виробництві, порушення договірних зв'язків.
Від стану економіки залежала ефективність соціальних програм. Ще на початку реформістських процесів планувалася розробка спеціальної програми соціальної перебудови. Передбачалося інтенсивне нарощування виробництва товарів народного споживання й обсягів платних послуг населенню, перепрофілювання з цією метою багатьох підприємств важкої промисловості, воєнно-промислового комплексу, зміцнення матеріально-технічної бази основних товаровиробничих галузей. Велику роль у розв'язанні соціальних проблем мали відіграти самі підприємства та місцеві органи влади.
Слід відзначити певні досягнення на цьому шляху. Так, темп приросту інвестицій, спрямованих на невиробниче будівництво, в Україні майже удвічі випередив збільшення виробничих капітальних вкладень. В результаті цього з'явилася можливість більш активно здійснювати будівництво житла, шкіл, дитячих дошкільних закладів, лікарень. Переважна частина житла будувалася господарським способом. Розпочалася приватизація квартир. Здійснювались централізовані заходи щодо підвищення заробітної плати працівникам охорони здоров'я, соціального забезпечення, культури. Були передбачені додаткові пільги по оплаті праці у вугільній промисловості.