Існував і другий план: військовий переворот розпочати під час огляду Олександром І військ 3-го піхотного корпусу на Україні влітку 1826 р. Передбачалося вбити царя і опублікувати відозви до військ та народу. Потім 3-й корпус мав рушити в похід на Київ і Москву, а до нього приєднаються інші війська, де існував «дух невдоволення». В Москві революціонери вимагали б від Сенату проголошення перетворень в державі. Члени товариства на півночі й півдні повинні були сприяти розвиткові революції: військам Південного товариства доручалось зайняти Київ і там залишатися, а гвардії і флоту Північного — арештувати й вислати за межі Росії осіб царської фамілії і поставити перед Сенатом у Петербурзі такі ж вимоги.
Цей план раніше висувався групою активних членів Південного товариства, очолюваних С. І. Муравйовим-Апостолом і М. П. Бестужевим-Рюміним, і був відхилений на з'їзді у Києві (1825 р.). Однак план існував, а тому в 1825 р. С. П. Трубецькой, який їхав з Києва у Петербург, мав доручення Директорії Південного товариства привезти відомості, чи зможе Північне товариство на випадок виступу 3-го піхотного корпусу підтримати революцію рішучими діями в Петербурзі
Повстання в Петербурзі повинне було стати прологом революції в Росії. Південне товариство забезпечувало її на півдні військовими силами 2-ї армії.
Микола І був ще 12 грудня попереджений офіцером-зрадником Я. І. Ростовцевим про змову і намір виступити в день присяги — 14 грудня 1825 р. Декабристи невдовзі дізналися про розкриття їх плану. 13 грудня увечері відбулася остання підготовча нарада К. Ф. Рилєєва, І. І. Пущина, С. Г. Краснокутського, О. О. Бестужева, А. П. Арбузова, С. П. Трубецького і Є. П. Оболенського. Вони прийняли остаточне рішення про початок повстання.
Ранок 14 грудня 1825 був похмурим і морозним. О 7-й годині почалася присяга Сенату, а війська на Петровську площу ще не прибули. Це порушувало намічений план. Не було захоплено і Зимовий палац. Відбулося дві екстренні наради К. Ф. Рилєєва, С. П. Трубецького та І. І. Пущина. Останній запропонував Трубецько-му їхати на Петровську площу, щоб очолити повсталі війська. Але С. П. Трубецькой, проявивши нерішучість, на Петровську площу не поїхав. Побоюючись, що на випадок повстання за ним приїдуть офіцери, він залишив свій будинок і поїхав у канцелярію Головного штабу, де отримав царський маніфест для присяги, потім поїхав до сестри, від неї — до флігель-ад'ютанта полковника І. М. Бібікова. Десь о 13-й годині дня С. П. Трубецькой знову з'явився у Головному штабі і побачив на Дворцовій площі «натовп людей». В Головному штабі Трубецькой дізнався про повстання Московського піхотного полка. На пропозицію одного з ад'ютантів йти на Ісаакіївську площу, де перебував цар, він відмовився, пославшись на хворобу. З Головного штабу Трубецькой поїхав знову до своєї сестри на вулицю Велику Міліонну, де й перебував до кінця дня 14 грудня 1825 р. Його нерішучість завдала великої шкоди повстанню.
Військове повстання розвивалося незалежно від вчинків невдалого диктатора. Начальник штабу повстанців Є. П. Оболенський рано-вранці відвідав К. Ф. Рилєєва, об'їхав казарми полків, що готувалися до повстання. а потім прибув на Петровську площу і з урочистою клятвою став у ряди повстанців. Про організацію повстання дбали й інші керівники Північного товаристра. Зокрема К. Ф. Рилєєв та І. І. Пущин зробили розвідку до воріт Московського, Ізмайлівського полків, а також казарм Гвардійського морського екіпажу, але офіцерів і солдатів не зустрічали. Потім сам К. Ф. Рилєєв поїхав до казарм Гренадерського полку, але, дізнавшись про виступ його солдатів на чолі з поручиком О. М. Сутгофом, прибув на Петровську площу, де вже шикувалися повсталі війська.
Повстання спочатку спалахнуло в Московському піхотному полку, унтер-офіцери й солдати якого були підготовлені до виступу офіцерами-декабристами. Під час лаштування церемонії прийняття присяги новому царю членам Товариства (братам Олександру і Михайлу Бестужевим та Д. О. Щепіну-Ростовському) палкими промовами вдалося підняти збройне повстання.
О 10-й годині ранку по Гороховому проспекту під барабанний бій вже прямувала його колона — близько 800 солдатів у повному озброєнні, з бойовими патронами і прапорами. Потім вона вийшла на Адміралтейську площу і повернула до Сенату. Об 11-й годині солдати Московського піхотного полка вишикувалися в бойове каре на Петровській площі біля пам'ятника Петру І. Незабаром до них приєдналися 1250 солдатів Гренадерського полку на чолі з членами товариства О. М. Сутго-фом і М. О. Пановим). Прибувши до Гвардійського морського екіпажу, Микола Олександрович Бестужев повідомив морякам про виступ Московського піхотного полка. Разом з братом Петром і А. П. Арбузовим М. О. Бестужеву вдалося привести на Петровську площу 1100 озброєних моряків. Брати Бестужеви своєю рішучістю підняли найбільшу кількість військ — близько 2 тис. солдатів. На площі в бойовому порядку вишикувалися понад 3 тис. солдатів, яких очолювали більше ЗО офіцерів-декабристів. Члени Північної думи К. Ф. Рилєєв і Є. П. Оболенський представляли вище керівництво революцією. На Ісаакіївському мосту поручик А. Є. Розен командував резервами повстанців — 800 солдатами Фінляндського піхотного полку. Він більше двох годин чекав на атаку повстанців на Петровській площі і мав намір підтримати її своїми силами.
Декабристів, які активно діяли в повстанні 14 грудня 1825 р., нараховувалось 35 осіб. Серед офіцерів — учасників подій 14 грудня 1825 р. були представники не лише повсталих полків (Московського, Гренадерського, Фінляндського і Гвардійського морського екіпажу), а й Драгунського і Кінного полків, 2-го, 8-го і 27-го флотських екіпажів, що не були виведені на Петровську площу. Існувала цілком реальна можливість збільшення числа повстанців.
Микола І, приїхавши на місце подій разом з братом Михайлом, генералами О. Л. Воїновим, О. Ф. Орловим, М. А. Милорадовичем, І. О. Сухозанетом та ін., відразу ж розпочав збирати віддані йому війська для придушення повстання. За царським наказом на Петровську площу відряджалися довірені особи, щоб умовити повстанців розійтися (М. А. Милорадович, М. К. Стюрлер, О. Л. Воїнов, брат царя Михайло, митрополити). Є. П. Оболенський забороняв їм наближатися до каре. М. А. Милорадович (Петербурзький генерал-губернатор) був смертельно поранений П. Г. Каховським. Командира Гренадерського полка М. К. Стюрлера, який умовляв солдатів повернутися в казарми, застрелив П. Г. Каховський.
Понад три тисячі повстанців опинилися в кільці 12-тисячного урядового війська. Але цар вагався, бо рішучі дії могли викликати повстання багатотисячної юрби «черні», яка тісним кільцем оточувала імператорські полки.
Микола І і його прибічники розуміли, що дальше прогаяння небезпечне: з настанням ночі до повстанців могли приєднатися інші частини, які почнуть діяти спільно з населенням. Збентеженого і розгубленого царя привів до тями начальник гвардійського Артилерійського корпусу генерал І. О. Сухозанет: «Государ, сутінки вже близькі, а юрба бунтівників збільшується. Темрява в цьому становищі небезпечна...». Він виставив проти повстанців артилерію і пропонував нею діяти з боку Адміралтейства. Зрештою цар зважився і наказав стріляти з гармат картечними зарядами в повстанців і юрби людей, що їх оточували.
На гарматні постріли повстанці відповіли кількома залпами з рушниць по царських військах. Але цей опір тривав недовго. Після другого залпу гармат повстанці почали відходити з Петровської площі вздовж набережної Неви, а деякі роти — переходити річку по льоду в напрямку Васильєвського острова.
Спроби офіцерів-декабристів припинити відступ й організувати відсіч успіху не мали: повстанці рятувалися втечею від картечі й царської кінноти, що кинулася їх переслідувати. Близько 300 повстанців-солдатів і жителів міста стали жертвами обстрілу з гармат. Лише на Петровській площі в ніч на 15 грудня було підібрано не менше 80 трупів. Урядові війська в сутичках втратили 4 убитими й 31 пораненими.
Перший організований революційний виступ проти самодержавства в столиці Російської імперії царизм придушив силою зброї на очах десятків тисяч населення, бідніша частина якого співчувала справі декабристів й бажала їм перемоги. Площі й вулиці Петербурга були политі кров'ю борців за свободу.
З поразкою декабристів у Петербурзі не припинилася боротьба проти самодержавства в Росії. Московська управа Північного товариства, не маючи надійних зв'язків з військами гарнізону, підняти повстання не змогла. Проіе в Окремому литовському корпусі, де діяло зв'язане з декабристами «Товариство військових друзів», 24 грудня 1825 р. почалися заворушення. Один з батальйонів, де була проведена значна пропагандистська робота, відмовився присягати Миколі І. Члени товариства намагалися підняти на боротьбу й інші військові частини. Однак царському урядові вдалося загасити пожежу повстання.
А через два тижні після виступу і поразки військ на Петровській площі вибухнуло військове повстання на Україні, підготовлене Південним товариством.
Готуючи повстання 14 грудня 1825 р., Північне товариство дбало про те, щоб одержати підтримку Московської управи, а також Південного товариства, яке мало під своїм впливом досить значні військові сили 2-ї армії.
13 грудня в Москву був відряджений корнет Кавалергардського полка П. М. Свистунов з листом С. П. Трубецького до генерал-майора М. Ф. Орлова, якому пропонувалось приїхати й взяти участь в повстанні і дальших революційних перетвореннях Росії. Крім того, Свистунов мав доручення особисто зустрітися з членом товариства С. М. Семеновим, який служив у канцелярії Московського військового генерал-губернатора, інформувати про наміри Північного товариства й передати завдання Московській управі. Незалежно від цього І. І. Пущин за два дні до повстання в листі повідомив Семенова про намір Північного товариства скористатися обставинами для відкритого повстання та просив інформувати про це М. Ф. Орлова. П. М. Свистунов не зміг виконати доручення, а лист І. І. Пущина адресат отримав уже після невдачі повстання в Петербурзі.