Проте дальші події розгорнулися дещо інакше, ніж їх планували учасники Московського з'їзду і установчих нарад. Вони й привели до утворення Південного і Північного товариств (округів) одночасно (березень 1821 р.) з центрами першого в Тульчині (на Україні), а другого — в Петербурзі.
М. І. Тургенєв, розпочавши створення Корінної та місцевої дум в Петербурзі, відразу звернувся до активного діяча «Союзу благоденства» М. М. Муравйова, який щойно повернувся з-за кордону. Останній, не підтримавши ініціативу Тургенєва, почав організовувати таємне товариство самостійно. Першими учасниками Північного товариства стали М. М. Муравйов, М. С. Лунін і П. П. Лопухін. Відбулося кілька організаційних нарад. За дорученням М. М. Муравйова, який вважав за необхідне до організаторів товариства залучити і П. І. Пес-теля, П. П. Лопухін відвіз останньому в Тульчин листа, проект, де викладалися засади утворення нового товариства, а також текст присяги. Отже, М. М. Муравйов, налагоджуючи спільні дії з П. І. Пестелем, розглядав товариство як єдину організацію.
Дещо інакше діяв М. І. Тургенєв. Повідомивши М. М. Муравйова про рішення Московського з'їзду, він не залучив його до утворення Петербурзької думи. Установче засідання в квартирі Тургенєва відбулося без Муравйова. Він опирався переважно на колишніх учасників Ізмайловської управи «Союзу благоденства». Це товариство будувалося на поміркованих засадах програми •' статуту, привезених М. І. Тургенєвим з Москви.
Таким чином, Північне товариство утворилося спочатку з двох самостійних організацій, що діяли незалежно і навіть без зв'язку. Пізніше ці організації злилися. Північне товариство пройшло склочний процес становлення й формування.
Утворення Північного товариства в Петербурзі загальмувалося тим, що після придушення повстання Семенівського гвардійського піхотного полку цар вирішив вивести всі гвардійські частини з столиці на тривалі маневри. Гвардія вирушила в похід у квітні — травні 1821 р. і протягом 15 місяців пересувалася по території Литви і Білорусії. І в цей час навколо поручика М. М. Муравйова продовжували гуртуватися і зростати сили Північного товариства.
Товариство розраховувало на силу війська. Цар прагнув вивітрити дух вільнодумства серед гвардії. А насправді вийшло навпаки. «Офіцери всіх полків, ставши вільнішими від служби, ніж у Петербурзі, — писав І. Д. Якушкін, — не піддавалися такому суворому наглядові, як в столиці, часто спілкувалися між собою, і багато нових членів вступило до Таємного товариства».
У вересні 1822 р. гвардія повернулася в Петербург. Напередодні з'явився царський указ про заборону таємних товариств і масонських лож по всій Росії. Офіцери і чиновники мусили давати начальству індивідуальні підписки про неналежність до таємних товариств.
Сувора заборона не залякала членів Північного товариства, які, давши підписку, продовжували свою діяльність. Восени 1822 р. було створено Північну думу, куди увійшли М. М. Муравйов, обраний «правителем» товариства, С. П. Трубецькой і Є. П. Оболенський. Перед товариством постала досить гостра альтернатива — яку мету і програму обрати за керівну для дальшої діяльності. На порядок денний було поставлено обговорення проекту «Конституції», над якою продовжував працювати М. М. Муравйов.
Протягом 1821—1825 рр. Північне товариство чисельно зросло до 105 осіб і перетворилося в досить значну суспільну силу, що тримала в руках військові частини для здійснення перевороту, підготувала програму дій, а також план революційних перетворень в Росії.
У березні 1821 р. І. Г Бурцов на засіданні Тульчинської управи офіційно повідомив рішення Московського з'їзду про ліквідацію «Союзу благоденства». Управа на чолі з П. І. Пестелем відмовилася визнати це рішення законним. Бурцов не зважився оголосити свої повноваження на заснування нової думи в Тульчині й залишив засідання. До присутніх Пес-тель звернувся з закликом «з'єднатися найміцнішими узами» і продовжувати боротьбу, «захопив усіх силою своїх міркувань». Члени товариства (О. П. Юшневський, О. П. Барятинський, Ф. Б. Вольф, П. В Аврамов, В. П. Івашов, М. В. Басаргін, О. О. Крюков, М. О. Крю-ков) одностайно його підтримали.
«Павло Іванович Пестель, — писав у спогадах М. В. Басаргін, — був людиною високого, ясного і позитивного розуму. Бувши добре освіченим, він говорив переконливо, викладав свої думки з такою логікою, такою послідовністю і такою переконливістю, що важко було встояти проти його впливу».
Тульчинська управа (дума) вирішила продовжувати свою діяльність в дусі рішень Петербурзької наради «Союзу благоденства» (1820 р.), тобто ставила мету встановлення республіканської форми правління і революційний спосіб дії. На цьому ж засіданні було прийнято рішення про знищення царя і здійснення військової революції в Росії. «Під час рішення Думи про продовження Союзу, — писав П. І. Пестель, — були підтверджені як республіканське правління, так і революційний спосіб дії. Цим ставилась не нова мета, а стара, раніш уже прийнята, продовжувалась».
На другому установчому засіданні Південне товариство оформилося організаційно: П. І. Пестеля обрано головою, а О. П. Юшневського — охоронцем товариства. Разом вони складали Директорію Південного товариства з диктаторськими повноваженнями. Третім членом її заочно обрано М. М. Муравйова. Останньому про це негайно повідомлено. Північне і Південне товариства вважалися «округами» — складовими частинами єдиної організації дворянських революціонерів Росії. Від нових членів при вступі вимагалась обіцянка («чесне слово») зберігати таємниці товариства і підкорятися його постановам. С. Г. Волконський і В. Л. Давидов першими запевнили П. І. Пестеля, що вони залишаться в товаристві.
Члени Південного товариства глибоко розуміли потребу в створенні загальноросійської таємної організації з центром у Петербурзі, а тому з самого початку ставили однією з головних умов єдність дій. П. І. Пестель вважав, що «Північне і Південне товариства становлять одне, тому що вони обидва є продовженням «Союзу благоденства», що на самому початку листування з Микитою Муравйовим ми себе визнавали за одне товариство, що обидва округи мали твердий намір не інакше діяти як тільки разом».
Продовжувалося збирання революційних сил і об'єднання їх у товариство. Директорія Південного товариства в цій справі проявляла неабияку енергійність і розпорядливість. За п'ять років (1821—1825) Південне товариство зросло до 101 чоловіка, а напередодні повстання разом з Товариством об'єднаних слов'ян нараховувало у саоїх рядах 160 осіб.
Внутрішнє влаштування Південного товариства було простим: управління перебувало в руках Головної управи або Директорії. Члени товариства розподілялися на братів, мужів і бояр. Братами називали рядових діячів, які не мали права приймати нових людей у товариство. Мужам таке право надавалося. Бояри мали право не лише приймати до товариства, а й брати участь у вирішенні разом з Директорією важливих питань. Особи, які ще не були прийняті в товариство, але готувалися до цього, називалися друзями. Мета і план товариства повністю відкривалися боярам і мужам. Новоприйнятим членам імена інших учасників товариства повідомляти не дозволялось.
Навесні 1821 р. П. І. Пестель за дорученням штабу 2-ї армії двічі їздив у Бессарабію для збирання інформації про розвиток грецького повстання проти Туреччини. В доповідних записках він висловив своє прихильне ставлення до повстанців, їх планів утворення федеративної республіки і вважав, що Росії необхідно розпочати війну на захист Греції.
Ці поїздки керівник Південного товариства використав і для зв'язку з членами «Союзу благоденства», які діяли в Кишинові (М. Ф. Орловим, В. Ф. Раєвським, К. О. Охотніковим, Г. О. Непеніним).
Дворянські революціонери Північного і Південного товариств у відповідності з угодою про спільні дії, укладеною в 1824 р., готували військове повстання, початок якого орієнтовно призначався на літо 1826 р. До цього часу передбачалось виробити й прийняти спільну узгоджену програму. Над нею посилено працювали М. М. Му-равйов і П. І. Пестель. Мала бути проведена агітаційна робота серед солдатів гвардійських і армійських військових частин, які повинні взяти участь в перевороті. Передбачалось значне чисельне зростання таємних товариств та досягнення безумовної погодженості їх практичних дій під час військового повстання, на підготовку якого виділявся досить значний час — 2 роки.
Ідеолог і вождь дворянських революціонерів П. І. Пестель висував план здійснення соціальної революції в Росії при таких неодмінних умовах: вирішити в деталях. який новий спосіб правління товариство бажає ввести; збільшити число членів товариства до такої кількості, коли можна було б перетворити переконання членів товариства в суспільну думку, а їх наміри зробити загальним бажанням; переворот здійснити в Петербурзі, де зосереджувалися все управління і влада, з розрахунком, що армія і місцеві прогресивні сили в губерніях визнають, підтримають і сприятимуть революції. Початок революції визначався «переважно обставинами й силою товариства», а найзручнішим часом для цього вважалася смерть царя.
В Петербурзі повинні були повстати гвардія і флот. Товариство мусило очолити повстання, арештувати й відправити за кордон осіб царської фамілії, скликати Сенат і через нього обнародувати новий «порядок речей», введення якого б доручалося Тимчасовому верховному правлінню, або скликаному через Сенат Собору народних депутатів, що схвалив би «Конституцію». Якби народні депутати обрали монархічне правління, то Тимчасове верховне правління взяло б на себе роль регентства. З таким планом були згодні Північне і Південне товариства. Суперечки викликало лише питання про спосіб введення нового порядку: через Тимчасове верховне правління чи Собор народних депутатів. Революція приурочувалась до природної або насильственої смерті Олександра І.