Потрибно вiдилити те, що iснування Олеської республiки навiть чисто теоретично стоiть пiд знаком питання. I дiйсно, згодом нiмцi почали присилати своїх iнспекторiв, вимагаючи бездоганного пiдкорення української вiйскової одиницi - а Полiська Сiчь саме такою i була в той час. В керiвництвi УНР було пiднято питання про препинення iснування республiки i перехiд в дiдпiлля. На мiй погляд, таке рiшення було досiть мудрим - це давало можливiсть скоротити по над 10 тисяч бойових членiв Полiської Сечi, бо ж партизанськi загони радянських вiйск було витiсняно аж у брянськи лiси, а от втримувати звiльняну територiю ставало все важче.
Так чи инакше 15 листопада 1941 року Полiська Сiч УПА була самолiквiдована. По плану зброю було сховано, а людей розпущено додому. Залишився лише Олеський гарнiзон, якiй проїснував на декiлька днiв довше.
Отже, виконавши свiй бойовий обов'язок, ця "армiя без держави" - Полiська Сiч припинила своє iснування. Але у бiйцiв не зникло бажання боротись проти ворогiв рiдної України.
4. Україна в 1942 роцi.
Штаб бувшої Полiської Сечi роздiлився - одна частина людей вiдiйшла вiд справ, друга оголосила пiдпiльно-бойовi акцiї органiзацiї УПА. °Її штаб був розтошований в лiсництвi Людвiпольского району.
На початку 1942 роцi Т.Бульба-Боровець зустрiчається з президентом Уряду А.Левiцким. Була змальована така полiтична ситуацiя на Українi.
- заборона нiмецькою владою прав українськой нацiї на самостiйность i незалежнiсть;
- жорстока окупацiя, варварство в економiцi, iньших областях;
- знищення культурних та етнологичних цiнностей ("рабам не потрiбна освiта, їх справа - чорна робота");
- массовi облави; дiї агентiв НКВС, бiлогвардiйцiв та iнш;
- внутрiшня партiйна мiжусобиця нацiоналiстiв.
Таким чином склалась катастрофiчна ситуацiя. I зносити все покiрно вiд нового окупанта не можливо, i пiдняти нове повстання теж неможна. Домовились бити нiмцiв, але не шляхом загального повстання, а окремими "лiтучiми бригадами" - починаючи з часу, коли Гiтлер вийде до Волги. Одним з головних осiб майбутнiх дiй був полковнiк I.Литвиненко, зв'язний Президента.
Отже, вже весною 42-го раралельно гiтлерiвськiм "Amt" окупацiйним i полiтичним силам, стала дiяти система прихованої суверенної української влади, окрешеної "Лісовим царством".
Боротьба має вестися в полiтично-пропогандистському та вiйсковому напрямках (вiйна як з цiвiльною адмiнiстрацiєю Гiтлера, так i военнi дiї на захiдному фронтi).
Дуже цiкавi, по моєму, "законi українського партiзана":
- це не бандит, а чесний i мужний воїн;
- воюй лише за нацiональну iдею i для високих полiтичних цiлiй;
- буде боротися до побудування Самостiйної України;
- йому заборонено займатись грабованням;
- вiн пiдлеглий командиру, хоч i є в той же час добровiльцем i революционером;
- воїн що добре справляється з своїми обов'язками.
З цього видно, що фiзична дисциплiна була поганою, хоч ось на морамьноiй дiсциплiнi й тримався весь порядок. Також заслуговують на увагу й говi аспектми партизанскої тактики УПА:- органiзацiя складається з невеликих партизанських груп;
- тактика "з -пiд землм i пiд землю";
- дiяти скрiзь, та не попадатись;
- жорстока пiдлеглисть коматдирам;
- знаходитись постiйно в рухi;
- нiчнi напади, сiючi панiку;
- розвiдка й контррозвiдка.
Дiйсно, це iдеальна програма для невеликих загонiв партизан. Хочеться вiдмiтити, що ворогами УПА вважало нацистському i комунiстичну партiї (НКВС та есесовцiв), - розстрил останнiх на мисцi без суду й слiдства.
I ось вже пiд кiнець весни 42-го всi головнi задачi по реорганiзацiї армiї були виконанi.
В цей час на Українi проходить злодiйский масовий терор гестапо. Виникає голод, багато концтаборiв та iнше - жити стало неможливо тяжко. I "Лiс" стає единим притулком для людей.
5. Двi фази боротьби проти Гiтлера.
16 квiтня 1942 року - це початок "першої фази" цiєї боротьби. Пять лiтучих бригад займаються партизанською вiйною: йде поповнення в ряди борцiв з числа тих, хто втiкає вiд гiтлерiвських арештiв, була в наявностi чудова розвiдка, спiвробiтництво з українською полiцiєю - нiмцi переполошилися, вони побачили "величезну армiю", а дiверсiї українськiх партизанiв на шляхах не давали спокiйно жити всiм структурам "нової" адмiнiстрацiї. Але це була вiйна лише i лише з адмiнiстративними оорганами.
Цiкаво, що Головна Команда УПА написала лист до Коха в стилi "запорожцi пишуть до турецького султана", в якому роз'яснювала свої дiї вiдносно Германiї i Росiї. У колах українського полiтичного i воєнно-революцiйного пiдпiлля лiтом 42-го не було згоди та єдности щодо поглядiв на методи боротьби. Група С.Бендери (М.Лебiдь) стояла на пасивному шляху без партизаських диверсiй: "партiзани - це агенти ..... з ними нам не по дорозi" тим самим зупиняючи зусиля УПА.
Друга фаза партизанської боротьби заключалась в тому, що зважаючи на особливо тяжкий стан лiтом 1942 року видається указ всiм "лiтучим бригадам" бити ворога на всiх пунктах воєнно-стратегiчного значення а особливу увагу звернути на системi транспорту та тилового забезпечення - вiд Чорного моря й до Бiлорусiї i Балтики. Можна видiлити таку операцiю як Шепетiвська, що мала бiльш демонстрацiйний нiж диверiйний характер. Проведено її було блискуче. Крiм того, були випадки визволення вiйсковополоненних шляхом нападiв на ешелони. Такимчином,партизанскi загони показали свою силу, з ними стали рахуватись. Настав новий рубiж, рубiж переговорiв.
6. Переговори: "УПА - радянські партизани",
"УПА - нiмецька влада"
Як повiдомляє Бульба-Боровець та iншi, фактично в 41-42 роках на територiї України радянські партизани не iснували як ральна сила: загони пiд командуванням генерала Бiлова, Ковпака було розбито. Але з радянської сторони була добре органiзована розвiдка, дотого ж потрiбно зважити й на все зростаючу недовiру простого народу до окупантiв. Єдиною силою, котра могла вести вiйну проти нiмцiв була УПА. Москва вирiшила (в зв'язку з вдвлими операцiями УПА) змiнити вiдношення й курс своєi полiтики у вiдносинах з українською армiєю: з радянськой сторони з'являються пропозицiї розпочати переговори "не дивлячись на минулу антiбiлбшовицьку компанiю i помiлки з обох сторiн". В червнi 42-го в трикутнику Олевсько-Рокитно-Городище було закинуто радяннський партизанський загiн пiд командуванням Медведєва для охорони радянської делегацiї i, як виявилось згодом не лише для цього.
Пропозицiя Генштабу СРСР були такі:
- припинити ворожнечу (УПА i радянські партiзанскі загони);
- злиття УПА з Червоною Армiєю i на основi цього отримати допомогу;
- припинити антирадянську пропаганду в УПА ;
- пiдняти загальне повстання на Українi;
- всiм членам УПА гарантувалась амнiстия за мiнучi грiхи.
Вiдповiдь УПА не затрималась: УПА - суверенна вiйськова одиниця УНР, з чужою армiєю не з'єднаєця, може бути лиш спілка; українськи вiйсковi сили, що перебувають у станi вiйни з СРСР з 1917 року, готовi згодитись на мир i на вiйськовий союз проти Германiї, якщо СРСР признає суверенiтет; загальне повстання на Українi буде пiдняте лише в тому випадку, коли вiдкриєтся захiдний фронт ї у всiй Європi з'являться такiж умови для повстання, iнакше заколот приречений на невдачу i загрожує винишенням всiєї української нацiї.
Вiдповiдь Генштабу була така, що в якости суверенної держави признавалась лише УРСР, процес дружнiх переговорiв всiяко пiдтримувався і було дано згоду на перемирря й нейтралiтет.
Та переговори явно затягувались зi сторони УПА (на мiй погляд потрiбно було б таки якось знайти компромiс i з'єднати зусілля) - керiвництво ж УПА боялось, що якщо вiдбудеться їх злиття - то це дасть привiд Радянському Союзi "в'їхати" на Україну в якостi визволителя та iнше.
Так чi інакше до грудня 42-го переговори нi до чого не привели. Загiн Медведєва почав набирати силу, а Москва зимою 42-43-го проголосила українських нацiональних партизанiв "бандитами".
Першi переговори з нiмцями вiдбулися 23 листопада 42-го року з шефом СД Волинi i Подiлля Пiцом. Цi й подiльшi переговори також нiчого конкретного не принесли. Приведу, для прикладу, деяки пункти, що ставилися на них :
Нiмцi вимагали зупинити нiмецько-українську ворожу, перетворити УПА в легальну напiв-війскову полiцейську силу в системi нiмекцькiх вiйск, допомогти нiмцям знищити всякi антинiмецьки групування, за що нiмцi будудь зобов'язанi припинити всi репресивнi заходи проти населення України, а про органiзацiю Української держави згоджуються говорити, лише пiсля вiйни.
Контрпозiцiя українцiв: припинити всi репресiї, визнати суверенну українську республiку негайно з усiма випливаючими з цього наслiдками, розпустити всю цiвiльну нiмецьку адмiнiстрацiю, зупинити грабунок економiки та iнших надбань України; УПА - це пiдпiльна суверенна армiя України i влитися може лиш в регулярну Українську нацiональну армiю.
На мiй погляд, не погоджуватись з нiмцями було правильнiше, це давало свободу й вiру в становлення самостiйної України.
7. Корiнний перелом - 1943.
Переговори з польским пiдпiллям.
Розпочався Сталінградський наступ. Нейтралітет з радянськми партизанскими загонами було розiрвано - Москва вимагала рiшучих дiй проти нацiонально-визвольних органiзацiй. Почлись частi бої з партизанскими загонами бiльшовикiв. Зимою 1943 УПА робить спробу зв'язатись з польским пiдпiлям з метою припинити українсько-польську ворожу, нормалiзувати вiдносини й налагодити контакт мiж УПА й Армiєю Крайовою. Але (недальновидна) полiтика польського народу, а вiрнiше кажучи екзильного уряду в Лондоні - руками СРСР та схiдних союзникiв знищити Германiю, а руками росiян i нiмцiв задушити нацiональновивозльний рух на Україні, щоб знову окупувати Захiдну Україну - пiдвела УПА до факту про: 3 -й вiдкритий фронт - польский.