Російські вчені визначають дане поняття, як контроль законодавчих та виконавчих органів влади усіх рівнів, а також спеціально створених установ за фінансовою діяльністю усіх економічних суб’єктів (держави, підприємств, установ, організацій) із застосуванням особливих методів. Він включає контроль за дотриманням фінансово-господарського законодавства в процесі формування та використання грошових засобів; оцінку економічної ефективності фінансово-господарських операцій та доцільності проведених розходів. [18]
Неоднозначність визначення поняття фінансового контролю науковцями дає привід для того, щоб звернутися до законодавчих документів, які б могли узгодити погляди на дане питання.
Оскільки вся фінансова діяльність у державі регламентується законами і підзаконними актами, змістом фінансового контролю, у кінцевому рахунку, є забезпечення виконання і додержання законів і фінансової дисципліни всіма державними, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами. При цьому фінансова діяльність не тільки повинна відповідати закону, але бути доцільною. Таким чином, в перевірці законності і доцільності проявляється суть фінансового контролю.
Правовою основою здійснення фінансового контролю є Конституція України, в якій визначені принципи, основні права і обов’язки державних органів і громадських організацій в галузі контролю. Головними нормативними актами, що регулюють сферу фінансового контролю, є Закони України „Про Державну податкову службу в Україні”, „Про Державну контрольну-ревізійну службу в Україні”, „Про аудиторську діяльність”[17].
В Україні нормативно-правове поле фінансового контролю не досить врегульоване, законодавча база у цій галузі відстає від економічної реальності, завдань держави у фінансовій сфері. Про це свідчить те, що до сьогодні залишається не прийнятим Закон України „Про фінансовий контроль в Україні”, який повинен стати основним нормативно-правовим актом, що регламентуватиме систему відносин фінансового контролю. [9]
Таким чином, можна зробити висновок про те, що фінансовий контроль є однією з найважливіших ланок у системі управління, що забезпечує повне і своєчасне використання фінансових ресурсів у суспільстві для досягнення ефективного результату. Але, перш за все фінансовий контроль є засобом розв’язання фінансової безпеки та суверенітету держави.
Спостерігається неоднозначність трактування поняття фінансового контролю різними вченими України, що пояснюється як змінами суспільної думки за останні роки, так і незавершеністю правової бази у цій сфері, а саме відсутністю відповідного закону, який би узгодив погляди на це питання. Однак, методи та організація фінансового контролю в Україні цілком сформовані, про що і буде йтися у наступному розділі.
РОЗДІЛ 2.
ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИ ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ.
Державний фінансовий контроль вирішує складні та різноманітні завдання в різних напрямах господарювання на різних рівнях управління. Цим визначаються вимоги до його організації.
В організаційному плані фінансовий контроль можна поділити на державний, відомчий, а також контроль місцевих органів самоврядування.
Державний контроль здійснюється на рівні центральних органів державного управління. Сюди слід віднести Верховну Раду України, яка здійснює фінансовий контроль при розгляді та затвердженні бюджету, а також при затвердженні звіту про його виконання. Вона також контролює законність і ефективність використання бюджетних коштів, доцільність витрат. Контроль здійснюється через комісії Верховної Ради.
Від уряду контроль здійснює Міністерство фінансів України – його центральний апарат і контрольно-ревізійна та податкова служби. Вони здійснюють контроль за мобілізацією і використанням коштів бюджету, інших фінансових інституцій, господарських органів.
Відомчий фінансовий контроль здійснюють фінансові служби міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ державної форми власності. Даний вид контролю застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій. В останній час масштаби даного виду контролю значно скоротилися з появою підприємств нових форм власності. [8]
Фінансовий контроль органів місцевого самоврядування здійснюють фінансові органи представницької та виконавчої влади місцевих Рад народних депутатів насамперед через відповідні комісії Рад народних депутатів і місцеві фінансові органи. Об’єктом фінансового контролю є місцеві бюджети, позабюджетні фонди, господарсько-фінансова діяльність підприємств і організацій комунальної власності. [4]
Крім зазначених видів ще існує громадський фінансовий контроль, який здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації), а також аудит, що представляє собою незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. [8]
Аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації. Щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. [6]
За формами проведення розрізняють фінансовий контроль попередній, поточний і наступний.
Попередній контроль є основним, який здійснюється на стадії складання, розгляду і затвердження бюджетів, фінансових планів і кошторисів витрат. Його мета – попередження неправильного і нераціонального використання коштів, запобігання порушення законів, перекриття шляхів інших порушень і крадіжок.
Поточний фінансовий контроль провадиться всіма фінансовими й господарськими органами у процесі виконання бюджетів, фінансових планів і кошторисів. Він дає змогу виявити і попередити незаконні витрати, порушення фінансової дисципліни, забезпечити додержання норм витрат, запобігти безгосподарності та непродуктивним витратам. При даному виді контролю використовується аналіз, перевірка та обстеження діяльності підприємств і організацій.
Наступний контроль здійснюється після завершення звітного періоду або фінансового року. Його завданням є перевірка доцільності витрачання державних фінансових ресурсів, законності здійснення фінансових операцій, ефективності витрачання коштів, а в результаті вживаються заходи щодо усунення порушень й притягнення винних до відповідальності. [6]
Методи фінансового контролю, як конкретні прийоми його проведення, поділяються на документальні (ревізії, перевірки) і натуральні (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний обмір, контрольний запуск сировини у виробництво тощо). [8]
- Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку й звітності, а також в разі виявлення спосіб документального викриття нестач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт. [6]
Ревізії є найважливішим методом фінансового контролю. При ревізії за бухгалтерськими документами перевіряють діяльність об’єкта за повний звітній період. Ревізії бувають повні, часткові, тематичні, комплексні. За ступенем залучення інформації розрізняють ревізії загальні та вибіркові. [4]
Повна документальна ревізія потребує перевірки всієї фінансово-господарської діяльності.
При частковій ревізії перевіряються окремі ділянки фінансово-господарської діяльності або окремі затрати, наприклад інвентаризація товарно-матеріальних цінностей.
Тематична ревізія проводиться по кількох однотипних структурах, де перевіряються одні й ті самі питання, наприклад перевірка фінансових розрахунків підприємств і організацій, або перевірка установ охорони здоров’я по дотриманню натуральних норм харчування і т.п.
Комплексна ревізія включає широке коло питань і дає змогу глибоко перевірити діяльність організації, установи. Наприклад, Державне контрольно-ревізійне управління, як правило, проводить комплексні ревізії галузей освіти, охорони здоров’я, культури. При цьому ревізії поділяються на планові й позапланові. Практика роботи показує, що основний контроль ведеться по планах. Проте виникають ситуації, коли необхідна позапланова ревізія. Наприклад, надходження сигналів про зловживання, але, як правило, ці ревізії відбуваються на прохання слідчих органів, а останнім часом – і за проханням власників. [6]
За методами ревізії поділяються на суцільні і вибіркові. При суцільній перевіряються всі документи, або матеріальні цінності за весь ревізований період, а при вибірковій – тільки частина документів на вибірку за той чи інший період часу (квартал, місяць, декаду в кожному місяці). [6]
- Перевірка – це обстеження і визначення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою чи доповідною запискою.
- Обстеження на відміну від перевірки провадять за більш широким колом питань. Його мета – визначити становище, що склалося в окремих напрямах господарської діяльності об’єкта, що обстежується, і визначити перспективи їхнього поліпшення і розвитку.
- Аналіз, як правило здійснюється регулярно по всьому колу питань діяльності господарського суб’єкта. Його мета – встановити резерви додаткового одержання коштів, скорочення витрат, поліпшення фінансового становища. [4]
- Фінансовий моніторинг – це проведення постійного контролю за фінансовим станом господарського суб’єкта.
Важливим для фінансового контролю є використання його різних методів, до яких належать:
- Інвентаризація матеріальних цінностей і наявності грошових коштів;
- Зустрічні перевірки;