ВСТАНОВИЛИ, що зменшення озону на 1% призведе до збільшення захворювання на рак шкіри, пошкоджень очей людини та ін. Негативно впливає зменшення озону і на фітопланктон – сукупність мікроскопічних водоростей, які живуть в океані.
Вони довели не тільки шкідливість для озонового шару фреону і твердого ракетного палива, але й домоглися заборони деяких шкідливих для озону технологій.
81 країна світу прийняла “Гельсінську декларацію про захист озонового шару”. Учасники конференції погодилися повністю припинити виробництво фреонів та інших хлорних сполук до 2000р., надати допомогу країнам, що розвиваються, для впровадження безпечних для озонового шару технологій.
Країнами, які брали участь в Віденській конвенції і підписанні Монреальського протоколу прийняли на себе зобов’язання:
- захищати здоров’я людини і навколишнє середовище від несприятливих наслідків, які є або можуть бути результатом людської діяльності, що змінюють чи здатні змінити стан озонового шару.
- брати участь в систематичних спостереженнях, дослідженням та обмінних інформацією для того, щоб глибше зрозуміти й оцінити вплив діяльності людини на озоновий шар.
- розробляти законодавчі або адміністративні заходи та співробітничати у погодженні відповідних програмних заходах для контролю, обмеження, скорочення чи запобігання діяльності людини, якщо ця діяльність спричиняє чи може спричинити несприятливий вплив, змінюючи або створюючи можливості зміни стану озонового шару.
3.2 Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату
У червні 1992р. на Конференції ООН з навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) 155 держав, у тому числі й Україна, підписали Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату (РКЗК ООН).. Україна ратифікувала Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату 29 жовтня 1996р. і, згідно з процедурами ООН, є її Стороною з 11 серпня 1997р.
Рамкова конвенція ООН про зміну клімату є визнанням спільного занепокоєння людства про глобальний характер змін клімату, що вимагає максимально широкого міжнародного співробітництва й участі всіх країн у діяльності з ефективного міжнародного реагування на зміну клімату та пом’якшення наслідків, такого процесу. При цьому слід враховувати принцип спільної, але диференційованої відповідальності та реальних соціально-економічних можливостей країни. Цей принцип червоною ниткою проходить через весь текст Конвенції, встановлюючи різний об’єм зобов’язань і пільг для розвинутих країн та країн, які розвиваються, оскільки розвинуті країни відповідають за 80% викидів парникових газів. .
Відповідно до Конвенції, Сторони, які є розвинутими країнами, повинні відігравати головну роль у боротьбі зі зміною клімату та її негативними наслідками, надаючи фінансову допомогу Сторонам – країнам, що розвиваються, для покриття усіх витрат, котрі виникають при виконанні Конвенції та адаптації до негативних наслідків. Повною мірою має враховуватися той факт, що соціальний розвиток і подолання зубожіння – домінуючі пріоритети країн, що розвиваються.
Сторони, які є розвинутими країнами, мають здійснювати практичні кроки для заохочення і фінансування передачі новітніх екологічних безпечних технологій та “ноу-хау”; вони мусять підтримувати розвиток і зміцнення національного потенціалу країн, що розвиваються чи здійснюють процес переходу до ринкової економіки. Зміцнення потенціалу – це процес, спрямований на розробку, зміцнення та вдосконалення існуючих наукових і технічних навиків, можливостей та інститутів в країнах, не включених у Додатки І та ІІ – з метою оцінки, адаптації, забезпечення функціонування і розробки екологічно безпечних технологій (ЕБТ) та ноу-хау.
Сторонам Конвенції необхідно вживати попереджувальні заходи з метою прогнозування, запобігання чи зведення до мінімуму причин зміни клімату і пом’якшення його негативних наслідків.
Зобов’язання Сторін у Конвенції розглядаються в контексті концепції сталого розвитку. Оскільки Сторони мають право на сталий розвиток і повинні йому сприяти, їх політика і заходи в галузі захисту клімату від антропогенних змін мають відповідати конкретним умовам кожної зі Сторін і бути інтегрованими у національні концепції сталого розвитку чи програми економічного розвитку.
Відповідно до ст. 8 Конвенції Сторони зобов’язані розробляти, періодично поновлювати, публікувати та надавати Конференції Сторін національні кадастри антропогенних викидів із джерел і адсорбції поглиначами усіх парникових газів, які не регулюються Монреальським протоколом від 16 вересня 1987р. При цьому вони використовують порівняльні методології, узгоджені Конференцією Сторін.
Сторони також подають Конференції Сторін (через Секретаріат) інформацію про політику і заходи, вжиті або передбачені Стороною для реалізації Конвенції, конкретну оцінку впливу, який політика і заходи здійснюють на антропогенні викиди із джерел абсорбції поглиначами парникових газів протягом звітного періоду. Крім того, кожна Сторона, яка є розвинутою державою, включає детальну інформацію про заходи, застосовані у відповідності зі ст. 4, пп. 3, 4, 5 Конвенції (щодо фінансової допомоги країнам, які розвиваються і особливо потерпають від негативних наслідків зміни клімату, для адаптації до цих змін, а також передачі екологічно безпечних технологій і “ноу-хау”).
Сторони формулюють, публікують, регулярно поновлюють і здійснюють національні (у відповідних випадках - регіональні) програми, які містять заходи з пом’якшення наслідків зміни клімату.
До зобов’язань Сторін відноситься співробітництво у розробці, застосуванні та розповсюдженні методів, процесів і технологій, які дають можливість знизити або припинити викиди парникових газів у всіх відповідних секторах, включаючи енергетику, транспорт, промисловість, сільське господарство, лісове господарство і видалення відходів.
Сторони мають сприяти раціональному використанню поглиначів і нагромаджувачів усіх парникових газів, які не регулюються Монреальським протоколом. Поглиначами та нагромаджувачами є ліси, океани та інші надземні, прибережні й морські екосистеми.
Сторони мають співпрацювати і сприяти проведенню наукових, технічних, технологічних, соціально-економічних та інших досліджень, систематичних спостережень і створення банків даних, пов’язаних зі зміною клімату, з метою зменшення до мінімуму, негативних наслідків для здоров’я людей, економіки, навколишнього середовища. Вони повинні сприяти повному відкритому й оперативному обміну відповідною науковою, технічною, технологічною, соціально-економічною та юридичною інформацією з питань зміни клімату та різних стратегій реагування.
Сторони не можуть ефективно виконати взяті на себе зобов’язання без належної освіти, підготовки кадрів і просвіти населення з питань зміни клімату, без широкого залучення у цей процес громадськості, у тому числі неурядових організацій. Ст. 6 Конвенції присвячена цьому .У цій статті також передбачено підготовку наукового, технічного та управлінського персоналу; розробку міжнародних програм у галузі освіти та підготовки кадрів у цій області, особливо в інтересах країн, які розвиваються.
Сторони погодилися скоротити викиди двоокису вуглецю та інших парникових газів до рівня 1990 року.
Кожна зі Сторін протягом шести місяців після набрання чинності для неї Конвенції, а згодом на періодичній основі, має надавати детальну інформацію про політику і заходи щодо обмеження своїх викидів парникових газів та підвищення якості їх поглиначів і нагромаджувачів.
Україною підготовлено проект Національної стратегії зі зміни клімату, створено Міжвідомчу комісію з забезпечення виконання конвенції, а також направлено в Секретаріат конвенції Перше національне повідомлення з питань зміни клімату.
Найвищим органом Конвенції є Конференція Сторін, яка розглядає і затверджує регулярні доповіді про здійснення конвенції і вносить рекомендації з питань покращення виконання зобов’язань Сторонами. Відбулося сім сесій Конференції Сторін. Засідання сесій проходили складно і були насичені як кардинальними рішеннями, так і протиріччями, оскільки питання зміни клімату тісно пов’язані з економічними, з питаннями сталого розвитку, боротьби зі злиднями. Це особливо стосується першої половини 6-ї сесії, яка відбувалася в Гаазі 15 жовтня – 15 листопада 2000р. Переговори закінчилися там, де починалися. З багатьох питань не досягнуто консенсусу. Було прийнято рішення зробити перерву на сім місяців, оскільки переговори могли закінчитися провалом і не виправдати надію людства, яке чекає на реальні кроки у вирішенні цієї проблеми. Така мудра політика, запропонована Головуючим – Яном Пронком, Міністром житлового господарства, територіального планування і довкілля Нідерландів, - дала свої позитивні результати. На другій половині 6-ї сесії Конференції Сторін у Бонні (18 – 27 липня 2001р.) було досягнуто Боннських угод про впровадження Буенос-Айреського Плану дій, затверджених в якості проекту рішення Конференції Сторін для прийняття його наступною сесією. Цей план зосереджений на активізації фінансової та технологічної підтримки і зміцненні потенціалу країн, які розвиваються, та країн з перехідною економікою з метою включення змін клімату у Національні стратегії сталого розвитку. А також на затверджені Правил функціонування Кіотського протоколу з метою обмеження викидів парникових газів, питаннях фінансування згідно Конвенції та згідно Кіотського протоколу.