Екологічна етика і природоохоронна естетика
Відповідно до багатьох етичних і естетичних теорій гарне являє собою просте злиття моральних та естетичних концепцій, що включають почуття правоти і доречності, турботи і здійснення, задоволення від речей (природних і штучних) (82).
Однак чи завжди естетичне почуття (мотивація) само по собі є гарним? Чи задумуємося ми, якою ціною для природи ми його придбали?
41
У природоохороні нерідко моральні та естетичні сфери є несумісними. Заради насолоди красою природний заповідний об'єкт нерідко відкривають для туристів, що сприяє його знищенню — результат поганий по своїй суті. Як справедливо відзначає В.М. Грищенко, милування красою живої істоти ще не означає бажання її зберегти, і може викликати навіть зворотну реакцію — убити, підстрелити, добути для колекції (83). Так, відповідно до соціологічного дослідження, проведеного в 2000 р. в Україні за завданням Київського еколого-культурного центра, 28,7% опитаних (опитано більш 1200 чоловік), зірвавши дику лілію, одержують задоволення, у той час як від рубання ялинки одержують задоволення лише 13,8%. Відповідно, каяття в першому випадку відчуває 45,2%, а в другому — 52,7%.
Відомий російський педагог П.Ф. Каптерьов говорив: “Эстетическое чувство само по себе не имеет никаких нравственных элементов, оно составляет отдельную от нравственности область, независимо от нее, может с ней согласовываться, а может и противоречить ей (...). Эстетическое чувство, по самой своей природе, по своему существу есть эгоистическое чувство, источник своеобразных удовольствий и неудовольствий для человека” (84).
Дійсно, естетична мотивація може не лише рухати людей до добра, але і до зла. Саме завдяки естетичному почуттю людей відбувається зникнення рідкісних красивих жуків і метеликів, квітів і птахів (збір ентомологічних колекцій, первоцвітів, винищування птахів заради дамських прикрас).
Естетика є одним із двигунів полювання, коли заради красивого трофея убивають тварину (18). А.А. Нікольский влучно назвав це “естетикою вбивства” (72).
Таким чином, естетичне почуття, саме по собі, не гарантує охорону дикої природи. Краса може збільшувати мораль, а може стати рушійною пристрастю до контролю і керування природою.
Все це означає, що ми повинні цілком усвідомлювати наслідки пробудження в людях естетичного почуття. Естетичне почуття є лише тоді природоохоронним, коли заохочує цінувати красу природних ландшафтів і видів природи саму по собі чи заради них самих, а не як засіб для використання для особистих цілей. Іншими словами, естетичне почуття тоді стане природоохоронним, коли буде пов'язане з екологічною етикою. Естетику повинна супроводжувати етика. Мораль приборкує людину, бере її в руки, приборкує в ній звіра.
42
З іншого боку, і сама краса природи сприяє появі моральних почуттів, і викликає, хоча б на короткий час, симпатію, доброзичливість, любов і милосердя, робить людину чистішою, благороднішою.
П.Ф; Каптерьов пише: “Если эстетическое чувство, содействуя развитию общественности, тем самым косвенно может благотворно влиять на развитие нравственности, то и нравственное чувство, обратно, может содействовать развитию эстетического. Для полного и надлежащего эстетического наслаждения требуется известная доля бескорыстия, возвышенная над грубыми чувственными возбуждениями, свобода от эгоистических вожделений и поползновений. Своекорыстные чувствования и соображения отравляют и ослабляют эстетическое наслаждение, предполагающее значительную долю объективизма, бесстрастия, спокойствия, воздержания от эгоистических возбуждений, параллелей, аналогий” (84). На його думку, головне в естетичному вихованні дітей — не відокремлювати естетичну освіту від розумової і моральної. Разом з показом краси природи дітей треба залучати до догляду за рослинами і тваринами. Велике значення мають також казки про героїв з тваринного світу (84). Потрібно навчати дітей бачити не тільки красу, але і моральну височину в природі.
У природоохоронній естетиці необхідно розробити і ввести спеціальні етичні обмеження в оцінці краси. Індивідуальні естетичні погляди повинні бути поміщені в широкий контекст життєвих етичних розумінь, а етичні мотиви — керувати естетичними оцінками. Так, красивий захід сонця не може вважатися естетично цінним, якщо він зафарбований ядерним забрудненням.
На думку канадського екофілософа Аллена Карлсона, є два основних значення, що перетворюють річ в об'єкт естетичної насолоди: зовнішній зміст і внутрішній зміст. Зовнішній зміст — це фізичне (фарби, форма, висота і т.д.) сприйняття об'єкта. Внутрішній зміст — якості і цінності даного об'єкта, що викликають більш глибокі етичні асоціації. У випадку з “ядерним заходом” його смертоносні якості позбавляють сенсу всю естетику (89).
Естетичні поняття, через те, що вони досить залежні від суб'єктивних переваг і культурного контексту, не можуть вважатися пріоритетними в оцінці видів чи природних об'єктів У порівнянні з моральними (наприклад, благоговіння перед будь-яким життям). Останні повинні отримувати велику суспільну підтримку.
43
Екологічна етика і народні традиції
Будь-який народ має свої як екофобні, так і екофільні традиції. Як справедливо вважає американський екофілософ Б, Каллікотт, народні екофільні традиції, за своїми мотиваціями, можна розділити на чотири основні види:
1. Утилітарні, групуються на одержанні прямої користі людині (її здоров'ю, благополуччю, господарству і т.д.).
2. Релігійні, групуються на поклонінні духам, тотемам, божествам, пов'язані з ім'ям Христа, Аллаха, Святої Діви Марії і т.д.
3. Екологічні, групуються на традиційних екологічних знаннях про гармонійне співіснування людини з навколишньою природою.
4. Етичні, групуються на добрі, боргу, справедливості, симпатії, жалості, турботі і любові по відношенню до тварин, рослин, природі в цілому, і не мають якої-небудь прямої користі для людини (133).
Аналізуючи останнє, можна виділити два основних типи. До першого відносяться екоетичні народні традиції, що спираються на розум і відповідні мотивації у вигляді прагнення до добра, боргу, справедливості, поваги прав природи. Так, наприклад, американські індіанці вважають, що людина має такі ж права, як кролик, олень чи рослина. Лосось же по статусу прирівнювався до цілої нації. На думку цих споконвічних мешканців Америки усі тварини мають право на життя і розмноження. На думку єврейських рабинів, світ існує завдяки живим істотам і заради них (134). У койконів, жителів Аляски, традиції забороняють експлуатувати не лише людину, але і тварин. Деякі види їстівних рослин народи Сибіру вважали власністю певних видів тварин і ставилися з повагою до цього права власності.
Принцип справедливості був одним з діючих мотивів, що змушували російського селянина споруджувати шпаківні. Так, наприклад, на Уралі, як селянин, побудувавши нову хату (чи ґрунтовно відремонтувавши стару), відразу споруджував і нову шпаківню, пояснюючи: “А як же інакше, собі — новий будинок і шпаку”.
До другого типу екоетичних народних традицій можна віднести традиції, що спираються на почуття і відповідні мотивації у вигляді симпатії, жалю, жалості, любові, турботи і т.п. Яскравий приклад — українське прислів'я: “горобець маленький, а серденько має”, чи естонська: “жаба людині півбрата, убивати не можна”.
44
Мені неодноразово доводилось бачити в українських селах, як жалісливі господарки не закривали на вечір дверей своїх комор доти, поки усі ластівки, що мають там гнізда не поверталися туди з польотів. На питання, чому господарки так роблять, жінки звичайно відповідали, що їм шкода залишати утомлених за день ластівок без ночівлі. Почуття турботи, а не який-небудь корисливий намір, лежить в основі іншої нашої вітчизняної народної традиції — підгодовувати птахів узимку. Одна літня жителька Києва мені так пояснила, чому вона вже багато зим підряд годує синиць, горобців і ворон: “Не можу спокійно дивитися, як вони сидять на гілках, мерзнуть і голодують”. У Японії існував звичай випускати диких тварин з неволі в дику природу. Удмурти ніколи не різали при дітях худобу — у момент забою відправляли дітей до родичів. У деяких українських губерніях до свята Вознесіння заборонялося ходити в ліс, щоб не заважати звірам готуватися до зими.
Здається, що народні екоетичні традиції вимагають свого вивчення і популяризації, як один з дієвих способів розробки і поширення екологічної етики.
Екологічна етика і релігія
Я попросив дерево:
Скажи мені про Бога. І воно зацвіло.
Рабіндранат Тагор
Релігія, нарівні з екологією і філософією, є однією з найважливіших основ і джерел екологічної етики. Живлющим ресурсом для розвитку екологічної етики і природоохоронної естетики можуть бути як світові, так і місцеві язичницькі релігії. Сконцентровані в них екофільні філософські погляди, підходи і моральні норми вимагають ретельного вивчення і популяризації. Не можна не погодитися з B.I. Кореневим: “Екологія не буде ефективною доти, поки ми не пізнаємо, хоча б частково, законів, прихованих У релігійних ученнях” (54).
Етика, укладена в релігіях, може розбудити в людях свідомість, відмінну від матеріального і технологічного мислення. Релігія допомагає людям усвідомити, що їх контроль над живим і неживим світом небезмежний, і що їх зарозумілість і маніпулювання
45
природою може обернутись проти них. Релігія вселяє ідею, що ціль життя не в максимальному споживанні.
У той час, коли технологія дає людині фізичну владу створювати чи знищувати світ, релігія учить чесноти, розвиваючи стриманість, скромність і звільнення від егоїзму. Прямо чи побічно, релігія може бути могутнім джерелом екологічного захисту. Тому нам потрібна така стратегія охорони природи, яка б не ігнорувала могутній вплив релігії, а навпаки, вбирала б з неї все цінне. Світові і локальні релігії, кожна по-своєму, пропонують унікальний набір моральних цінностей та еколого-етичних правил для людей в їхніх відносинах із природою. Релігії також санкціонують і пропонують суворі покарання, як пекла, тим, хто не поводиться з божими створіннями з повагою. Оскільки між різними релігіями існують значні метафізичні, етичні, антропологічні і соціальні розходження, синтез екологічних концепцій і етичних положень, узятих із усіх релігій, може стати основою екологічної етики. Світу потрібна така етика.