У Російській імперії вперше про права природи (спочатку тільки про права тварин) заговорили наприкінці XIX століття. У 1898 p. голова Ковенського відділення Російського товариства захисту тварин А. Даронов писав, що тварини “за вищою справедливістю” мають право на “необразливе існування”. У 1899 p. петербурзький юрист С. Фішер у своїй книзі “Человек и животные. Етико-юридический очерк” заявив: “Государство должно охранять интересы животных. Эта охрана должна выразиться в правових нормах. Лучшим средством для этого является признание правовой личности животных, то есть наделения животных известной долей правоспособности” (80).
У 1909 p. класик російської заповідної справи професор Московського університету Г.О. Кожевников підняв питання про “право первобытной природы на существование” (36), а його колега, петербурзький професор А.П. Семенов-Тянь-Шанський
32
Екологічна етика
у 1917 і 1921 pp. — про священне право на життя не тільки людини, але і “всего того, чему предуказано жить и цвести на земле наряду с человечеством не стесненным в своем творчестве природой” (32)
Інтерес до ідеї прав природи загострився знову у 1965 p., коли відома письменниця Бриджит Брофи опублікувала своє есе “Права тварин”. У 1970-1980 pp. у США, Великобританії, Австралії й інших країнах стало виходити безліч книг і статей, присвячених розробці теорії прав природи. Найбільш значний внесок у розвиток і популяризацію ідеї прав природи внесли такі видні західні екофілософи, екологи і юристи, як Річард Райдер, Пітер Сінгер, Том Ріган, Ендру Линзи, Христофер Стоун, С. Кларк, Ю. Бенсон та інші.
Зараз у багатьох вищих і середніх навчальних закладах Заходу теорія прав природи викладається студентам філософських, юридичних і екологічних спеціальностей, багато природоохоронних організацій святкують 24-го квітня День прав тварин. З кінця 1990-х років ідею прав природи підхопили деякі молодіжні контркультури, наприклад панки.
Варто особливо підкреслити, що ідея прав природи підтримується прийнятою в 1982 p. Генеральною Асамблеєю ООН Всесвітньою Хартією Природи, у якій записане, що усім формам життя повинна бути забезпечена можливість існування.
У країнах СНД знову про права природи заговорили з 1997 p., коли була опублікована книга московського зоозахисника Т.Н. Павлової “Біоетика у вищій школі”. З початку нового тисячоліття років ідею прав природи активно популяризує Центр охорони дикої природи (м. Москва), Центр етичного ставлення до тварин “Життя” ім. Л. Толстого (м. Харків), Азербайджанське товариство захисту тварин (м. Баку), Київський еколого-культурний центр та інші організації. У 2003 p. у Києві був проведений перший у СНД міжнародний семінар, присвячений правам природи.
ОБҐРУНТУВАННЯ ПРАВ ПРИРОДИ
Більшість доказів, що природа має права, зводиться до наявності в неї морального статусу, тобто того, що природа чи її окремі частини є суб'єктом.
У принципі людина може визнати іншого суб'єктом, якщо:
а) він визнається таким відповідно до філософської концепції;
33
6) якщо схожий на людину;
в) якщо визнається людиною рівним у своїй самоцінності, рівноправності (147).
Що стосується філософських доказів, то їх існує декілька;
1. Утилітаристський (автор — австралійський екофілософ Нітер Сінгер).
Суть зводиться до наступного. Тварини зазнають насолоди і болі, а значить мають інтереси. Нехтування їх інтересами веде до страждання. Маючи чутливість до страждання, тварини мають моральний статус, що, у свою чергу, припускає наявність у них прав (137).
2. Деонтологічний (автор — американський екофілософ Том Ріган).
Він стверджує, що тварини мають внутрішню цінність, тому є
членами моральної спільноти і мають права (73).
3. Теологічний (автор — англійський екотеолог Ендру Лінзі). На його думку, твердження, що тварини мають божественні
права (тео-права), означає:
а) що Бог, як Творець, має усі права на свій утвір;
б) що створіння з плоті і крові, наділені духом і здатністю дихати, є носіями невід'ємної уродженої цінності, даної їм від Бога;
в) що ці створіння можуть мати об'єктивні моральні домагання не менші, ніж вимоги Бога до нас (148).
4. Обґрунтування наявністю життя. Всі істоти екосистеми, також як і людина — живі, а значить морально значимі і тому мають права.
5. Доказ від противного (автор — російський екопсихолог С.Д. Дерябо).
Ніхто ще не довів, що прав у природи немає. Значить вони є.
6. Раціоналістичний (автор — український природоохоронець О.Г. Листопад).
Навіть якщо в природи немає прав, їх варто придумати, тому що від цієї ідеї є конкретна користь для природи.
7. На зіставленні частини і цілого. Людина є частиною природи. Вона має права, значить має права і ціле — природа.
8. Історичний. Різні люди в різні часи, у різних країнах і культурах незалежно приходили до визнання прав природи. Схожість культурних суджень — вагомий аргумент за права природи.
34
9. Несвідоме прийняття прав природи.
Багато людей несвідомо, не задумуючись про філософські, теологічні й інші аргументи визнають за природою права. Наприклад, бабуся, що має болонку, несвідомо наділяє свою улюбленицю всіма можливими правами.
10. Тривале існування в природі можна вважати обґрунтуванням права на продовження існування.
11. Без сумніву, можуть бути знайдені й інші докази наявності в природи прав.
Варто підкреслити, що людина і природа мають рівні права з погляду їхньої моральної значимості, але різні в плані класифікації. Людина і курка мають рівні права на життя, але на відміну від людини, права на волю совісті в курки немає. Тому що вона не має потреб в цьому праві. Поважати права інших означає сприяти їх інтересам незалежно від наших почуттів чи симпатій. Відповідно до теорії прав сприяти інтересам потрібно виходячи з вимоги абстрактної справедливості.
Справедливість це те, що ми можемо зажадати як нашого права, а турботу, любов — ні. Більш того, однієї турботи недостатньо, тому що вона занадто обмежена. Більшість людей піклуються занадто мало про інших людей, не говорячи вже про природу. Моральність і справедливість вимагають, щоб від багатьох несправедливих людських домагань було захищено не лише людське суспільство, не тільки людські індивіди, але і природа. Права природи немислимі без обов'язків суспільства дотримуватися цих прав. Ми не повинні встановлювати закони для природи. Навпаки, ми повинні гарантувати права природи, а це означає, що суспільство зобов'язується діяти, виходячи з інтересів природи і всіх істот. І нести за це відповідальність.
Природні права природи стають деякою основою для законів, що будуть прийматися в наступному (а може і через одне) поколінні. Вони готують людей до життя в новій сфері відповідальності.
Разом з тим, моральна теорія прав природи не може претендувати на всеосяжну повноту. Не менш істотним в охороні природи є розмова про великодушність, шляхетність, щедрість, повагу, борг, любов, жертву і милість. Іншими словами, у боротьбі за позитивне добро для природи ми повинні користатися багатим словником.
35
ПРО КРИТИКУ ІДЕЇ ПРАВ ПРИРОДИ
Опановуючи масами, ідея прав природи нерідко зазнає різкої критики, причому з боку самих природоохоронців, як правило тих, що стоять на утилітарній, антропоцентричній позиції. Критика їх базується в основному на одному головному методологічному підході — запереченні того, що природа може мати моральний статус, а отже, що вона може бути суб'єктом. Для таких людей жаба, кульбаба, метелик, білка, екосистема є звичайними речами, створеними тільки для принесення користі людині. Екобіоцентричний і антропоцентричний підходи до природи, це все одно, що два різних погляди на одну калюжу. Одні бачать у ній зоряне небо, інші — лише каламутну воду.
Інша критика ідеї прав природи найчастіше зводиться до двох наступних заяв:
1. “Природа не рефлексує права, тому не може ними володіти”.
Відповідь захисників прав природи може бути такою:
а) Ми не знаємо, рефлексує природа чи ні.
б) Рефлексія не обов'язкова для наявності прав (малі діти, дебіли, а також фірми, університети і корпорації не рефлексують права, але володіють ними).
2. “Потрібні обов'язки людини стосовно природи, а не права природи”. Наша відповідь може бути такою:
а) Права первинні, тому що їх завжди породжують відповідні обов'язки, однак обов'язки не завжди породжують відповідні права.
б) Наявність права не обов'язків дає можливість на порушення прав природи від її сторони, як суб'єкта права, подавати позов у суд, що не можна робити зараз (у даний час при існуючій юридичній практиці кримінальну справу за знищення природного об'єкта може порушувати тільки прокуратура, чим, однак, вона рідко коли займається).
ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА ЗАХИСТУ ПРАВ ПРИРОДИ
У 1974 році американський юрист та екофілософ Кристофер Стоун опублікував роботу, що стала класичною в галузі практики надання юридичних прав тваринам, рослинам і ділянкам дикої природи. Він геніально просто показав, що як кораблі, інститути і корпорації (що мають правоздатність) можуть захищати свої
36
права за допомогою спеціально призначених опікунів (що мають дієздатність), так само можна чинити і з об'єктами природи (137).
Наприклад, можна подати позов до суду від імені знищуваного соснового лісу, де в ролі опікунів і захисників інтересів соснового бору будуть виступати природоохоронні громадські організації.