Показники фактичних надходжень зборів за спеціальне використання природних ресурсів до державного та місцевих бюджетів у 2009 році наведені в табл. 4.2.
Таблиця 4.2 Фактичні надходження зборів за спеціальне використання природних ресурсів за 2006 рік (тис. грн.)
Пор. № | Показники | Державний бюджет | Місцевий бюджет | Всього |
Збори за спеціальне використання природних ресурсів - всього | 46487,6 | 39431,1 | 85918,7 | |
1. | Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду | 8649,1 | 1039,1 | 9688,2 |
2. | Збір за спеціальне водокористування | 2252,5 | - | 2252,5 |
3. | Плата за користування надрами | 7837,1 | 308,4 | 8145,5 |
4. | Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету | 27743,9 | - | 27743,9 |
5. | Плата за землю | - | 38083,6 | 38083,6 |
5. | Плата за спеціальне використання інших природних ресурсів | 5,0 | - | 5,0 |
4.2 Оцінювання екологічного ризику
Загальновідомо, що створення системи екологічної безпеки є зворотною реакцією держави на попередження прояву екологічного ризику багатогранних видів небезпечної діяльності чи природної стихії, оскільки об’єктом такої діяльності є природні або ж штучно створені речовини та елементи матеріального та природного світу, яким притаманні різні рівні небезпеки й загрози для існування людини і довкілля [24].
Як випливає із Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", екологічна безпека забезпечується корегуванням ризикованих видів діяльності та експлуатації екологічно шкідливих об’єктів.
Загальна категорія ризику в літературі розглядається як імовірність настання небажаних подій та наслідків.
У міжнародній практиці ризик означає імовірність відповідної події, що відбувається за певних обставин та часу. Міжнародні акти пов’язують поняття ризику з категорією "небезпечні речовини", використання яких може привести до небажаних або непередбачуваних негативних наслідків у відповідному середовищі (виробничому, побутовому чи природному), або для здоров’я людей. Відповідно до цього небезпека розглядається як властивість небезпечних речовин або фізична ситуація, що є потенційно небезпечною для здоров’я людей та навколишнього природного середовища.
Отже, ризик, за вище наведеним визначенням, може бути поданий як сума ризиків для людини (на мікрорівні) і суспільства (на макрорівні) та довкілля.
Ризик – це кількісна міра небезпеки з урахуванням її наслідків. Люди свідомо або несвідомо, в побуті чи практичній діяльності зазнають певного ризику свого буття. М.Ф. Реймерс вважає, що екологічний ризик – імовірність наслідків будь-яких природно-антропогенних змін природних об’єктів і факторів.
Поняття екологічний ризик використовують як оціночну категорію небезпеки, має не лише часову, а й просторову визначеність. Поняття ризику можна розглядати відносно території у зв’язку з її екологічною вразливістю. Все живе (від нижчих до вищих організмів), що мешкає на певній території, відчуває на собі тиск зовнішніх екологічних факторів. Рівень небезпеки залежить від сприйняття екологічного тиску живими організмами, рослинним і тваринним світом та населенням [7].
Розрізняють дві основні складові екологічного ризику: перша – це небезпечне явище й джерела його виникнення або техногенне навантаження; друга – це вразливість живих організмів, в тому числі людського населення (адаптаційні властивості та реакція). По відношенню до території – це її стійкість до техногенного тиску (впливу).
Якщо безпека – це визначений нормативний стан об’єкта, небезпека – відхилення від цього стану, то ризик – це вплив – зовнішній чи внутрішній, який може призвести до відхилення від норми.
Відповідно до Конвекції ООН небезпечною діяльністю визначається будь-яка діяльність у процесі якої одна чи більше небезпечних речовин, що перевищують граничні кількості, визначені конвекцією, можуть створити будь-які шкідливі наслідки для людей, флори і фауни, ґрунтів, вод, повітря, ландшафтів, їх сукупності та матеріальних цінностей і культурної спадщини.
Чернігівська область, в порівнянні з іншими областями України, має середній рівень природно-техногенної безпеки.
На території області зареєстровано 953 об’єкти економіки (без сільгосппідприємств та малих підприємств). Функціонують 643 потенційно небезпечних об’єкти, з яких 40 – з найбільшим ризиком виникнення надзвичайних ситуацій.
"Перелік екологічно небезпечних об'єктів", аварії на яких можуть спричинити або вже спричинили шкідливий вплив на довкілля, щорічно уточнюється. Зокрема, до "Переліку..." входять золовідвал КЕП "Чернігівська ТЕЦ" фірми "ТехНова" – екологічно небезпечний об’єкт загальнодержавного значення та ставки-накопичувачі промислових токсичних відходів підприємств м. Чернігова – об’єкт місцевого значення.
На золовідвалах Чернігівської ТЕЦ накопичено 2258,1 тис. тонн золи. Резервні площі для подальшого її розміщення відсутні. Розроблений проект та будується золонакопичувач на базі ставка-накопичувача № 6 ВАТ "Чернігіввовна".
Стан ставків, експлуатація яких припинена, не відповідає вимогам санітарно-технічних та екологічних норм та правил. Аналізи проб води з спостережних свердловин свідчать про значні перевищення ГДК по вмісту забруднюючих речовин в підземних водах.
Ускладнює екологічну ситуацію регіону недостатньо розвинута система збору та утилізації/видалення небезпечних відходів. В області є одне підприємство, що здійснює діяльність із збирання, оброблення та транспортування токсичних відходів.
За оцінкою експертів, ризик виникнення техногенних аварій по Чернігівській області становить 2,1.
Отже, можливість виникнення несприятливих екологічних ситуацій можна оцінити через величину екологічного ризику.
Спеціальні медичні обстеження населення для визначення ступеня дії на організм людини екологічної ситуації, що склалася, проводяться органами охорони здоров’я відповідно до методик Міністерства охорони здоров’я і використовуються при екологічному аудитуванні згідно програмі ЕА. Роботи за оцінкою стану природного середовища на обстежуваній території припускають проведення великого об’єму аналітичних досліджень за визначенням концентрацій забруднюючих речовин в різних природних середовищах. Підготовка, попередня обробка, консервація і хімічний аналіз проб природного середовища проводиться відповідно до діючих стандартів, керівних документів, методик [15].
Якість життя — порівняно нове для медицини поняття , запозичене з соціології , де під ним розуміють здатність індивідуума функціонувати в суспільстві відповідно до свого положення і отримувати задоволення від цього . Ще у 1948 році ВООЗ визначила здоров'я не лише як відсутність хвороби, але й як наявність фізичного, психологічного та соціального благополуччя. З цього часу в медичній практиці все частіше почали звертати увагу на якість життя. При цьому пацієнт розглядається не тільки як суб'єкт лікування, але й як особистість, що під впливом хвороби змінюється і повертається до соціуму в іншому статусі — статусі хворої людини.
Перша друкована праця, що містила термін "якість життя", була опублікована у 1947 році і стосувалась аспектів лікування раку. У ній вперше при дослідженні хіміотерапевтичних методів лікування злоякісних новоутворень звернули увагу на особистість, що страждає від тяжкого хронічного захворювання. З того часу зацікавленість проблемою якості життя у медицині невпинно зростає.
На сьогодні вважається, що якість життя є характеристикою фізичного, психологічного, емоційного і соціального функціонування, що має в основі суб'єктивне сприйняття. У медицині якість життя стосується передувсім станом здоров'я, тому в даному випадку коректно застосовувати поняття "якість життя, пов'язана зі здоров'ям" (в англомовній літературі "health-related quality of life"). Вважається, що це — рівень благополуччя і задоволення тими сторонами життя, на які впливає хвороба чи її лікування, нещасні випадки. Хоча цей термін більш точно відображає суть питання, у медичній літературі все-таки частіше зустрічається загальний термін "якість життя", який ми теж будемо використовувати в даній статті. Зрозуміло, що насамперед ідеться про якість життя, пов'язану зі здоров'ям.
Якість життя хворої людини у сучасній медицині розглядається як інтегральна характеристика її стану, що складається з фізичного, психологічного, соціального компонентів. Кожен із компонентів у свою чергу включає цілий ряд складових, наприклад фізичний — симптоми захворювання, можливість виконання фізичної роботи, здатність до самообслуговування; психологічний — тривогу, депресію, ворожу поведінку; соціальний — соціальну підтримку, роботу, громадські зв'язки тощо. Їх всебічне вивчення дозволяє визначити рівень якості життя як окремої особи, так і цілих груп, і встановити, за рахунок якого складника він підвищується чи знижується та на що необхідно вплинути, щоб покращити якість життя (скоригувати лікування, надати соціальну підтримку та ін.) [9].
Очевидно, що хвороба може істотно впливати на фізичний стан, психологію, поведінку людини, емоційні реакції, а також змінювати її місце і роль в суспільному житті. Зазвичай лікар, оцінюючи стан здоров'я пацієнта, аналізує фізикальні, лабораторні та інструментальні дані, а інформація щодо психологічних чи емоційних проблем, які виникають у зв'язку з хворобою, як правило, залишається поза його увагою. Разом з тим не завжди об'єктивне зменшення патологічних змін супроводжується покращенням самопочуття пацієнта. Виникає замкнуте коло, що створює передумови для появи зневіри у можливості отримати адекватну медичну допомогу, відмови від лікування тощо. Безпосередня участь пацієнта в оцінці свого стану та активне його залучення до співпраці – це важливо, оскільки тільки хворий може надати адекватну інформацію про ступінь задоволення аспектами свого життя, пов'язаними безпосередньо з симптомами захворювання та його психологічними, соціальними та іншими наслідками.