Оцінка якості життя важлива не лише для визначення стану пацієнта на даний момент. Вона може впливати і на вибір тактики лікування. Покращення прогнозу у багатьох випадках є основною метою лікування. Разом з тим оптимальним вважається лікування, яке не лише збільшує тривалість життя, але і покращує його якість. З іншого боку, багато методів лікування не впливають на прогноз, однак можуть істотно покращити якість життя, зменшуючи прояви захворювання, частоту ускладнень, частоту госпіталізацій тощо. Наприклад, у кардіології — це застосування серцевих глікозидів при серцевій недостатності, нітратів у хворих на стенокардію.
Взаємозалежність якості лікування та якості життя досить складна. Логічно припустити, що чим ефективніше лікування, тим вищою є якість життя. Однак така закономірність спостерігається не завжди. Так, наприклад, у хворих на артеріальну гіпертензію зниження артеріального тиску не обов'язково супроводжується покращенням якості життя. Ймовірно, це пов'язано з тим фактом, що підвищення артеріального тиску часто не супроводжується симптомами і пацієнт може загалом почуватися задовільно і без лікування. При оцінці впливу лікування на якість життя необхідно враховувати і можливість розвитку побічних ефектів препаратів, які можуть призвести до появи нових симптомів, інколи навіть погіршуючи якість життя. Крім того, часто сам факт необхідності прийому медикаментів негативно сприймається пацієнтом і відповідно створює психологічні проблеми. У деяких дослідженнях встановлено, що якість життя є чинником, що визначає схильність хворого до лікування (комплаєнс). Отже, лікування може спричиняти як позитивні, так і негативні зміни в якості життя. Тому останнім часом у ряді досліджень, крім впливу лікування на перебіг захворювання та його прогноз, оцінюють зміни якості життя як один із критеріїв ефективності [16].
Оцінка якості життя може застосовуватись у комплексі з іншими параметрами, як чинник, що впливає на розвиток захворювання, визначає його прогноз. Дані, отримані у скандинавському дослідженні APSIS (Angina Progress Study in Stockholm), продемонстрували вплив психосоціальних особливостей та загального задоволення життям (overall life satisfaction) на наслідки захворювання пацієнтів зі стабільною стенокардією. Погіршення загального задоволення життям, особливо внаслідок проблем з алкоголем, фінансових негараздів, порушення сну чи почуття загальної втоми супроводжувалось збільшенням ризику основних кінцевих точок дослідження (смерть, нестабільна стенокардія, тромбоемболія легеневої артерії, інсульт, інфаркт міокарда). Негативна асоціація низької якості життя з несприятливим прогнозом виявлена і у хворих, які перенесли інфаркт міокарда.
Поняття "якість життя" широко використовується і в фармакоекономічних дослідженнях, зокрема для аналізу вартості / користі (cost useful analysis), стаючи в даному випадку основним критерієм ефективності терапії. Це дає можливість об'єднати очікувану тривалість життя та його якість, а також порівняти вартість витрат на методи лікування зовсім різних захворювань, перебіг яких оцінюють за допомогою різних клінічних показників. Для цього використовується одиниця QALY (Quality-Adjusted Life-Years). Таким чином, можна отримати важливу інформацію для порівняння ефективності різних методик лікування, розробки нових підходів та планування фінансування різних галузей охорони здоров'я на національному рівні.
Отже, вивчення якості життя застосовується:
— для всеохоплюючого обстеження пацієнта з урахуванням власного, суб'єктивного визначення свого стану;
— оцінки ефективності препаратів та методів лікування в клінічній практиці і наукових дослідженнях, визначення рівня довіри та прихильності хворого до призначеного лікування;
— встановлення психологічних проблем та соціального статусу у хворих у системі загальної практики;
— визначення прогнозу захворювання та профілактичної корекції факторів ризику, підбору реабілітаційних заходів та при проведенні медико-соціальної експертизи;
— аналізу співвідношення витрат і ефективності медичної допомоги, в медичному аудиті.
Показники стану здоров'я населення області, якості зовнішнього середовища вказують на погіршення рівня суспільного здоров’я населення та екологічного становища в області і необхідність проведення комплексних заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я населення області, поліпшення демографічної ситуації та оздоровлення навколишнього середовища. Для реалізації цих заходів в області розроблена обласна міжгалузева комплексна програма "Здоров’я нації" на 2002 – 2011 роки, яка містить розділи щодо політики з питань довкілля та охорони здоров’я, якості води, повітря, якості і безпеки продуктів харчування, поводження з відходами і боротьби із забрудненням ґрунту, водойм та підземних вод. Здоров’я населення – пріоритетна соціальна задача, яка може бути вирішена тільки за умови об’єднання зусиль у роботі державних і громадських установ, медичних закладів, більш чіткої взаємодії між відомствами, підвищенні відповідальності і реальної зацікавленості кожного громадянина у збереженні власного здоров’я [6].
Стаття 66 Конституції України зобов’язує кожного громадянина нашої держави не заподіювати шкоду природі. Кожен з нас, виконуючи свій конституційний обов’язок і дотримуючись вимог природоохоронного законодавства, створить умови собі і своїм близьким реалізувати одне із основних своїх прав – право на безпечне для життя і здоров¢я довкілля (ст. 50 Конституції України).
Динаміка рівня життя населення є найбільш містким показником довгострокової ефективності соціально-економічної політики, яка здійснюється в державі в цілому. Саме зважаючи на це її моніторингу приділяється першорядна увага в основних міжнародних рейтингах. так, найвідомішим і найбільш інтегрованим показником оцінки рівня та якості життя є індекс людського розвитку (ІЛР), що розраховується ООН з 1990 року.
Індекс людського розвитку по Чернігівській області за 2008 рік становив 0,4, за 2007 рік – 0,55, за 2009 р. – 0,51. Як бачимо, йде незначне зростання ІЛР по області.
Бідність — це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Це означає, що бідні верстви населення не можуть відповідно харчуватися, оплачувати житло та комунальні послуги, лікуватися та відпочивати, вчитися самі та забезпечити оплату навчання своїм дітям.
Бідність — це неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних та культурно обумовлених нормативів.
Різниця в означеннях полягає в такому. Згідно з першим означенням бідними вважаються ті, рівень життя яких є нижчим за певний середній стандарт суспільства, а за другим — лише ті, рівень життя яких є нижчим за визначений суспільством мінімальний рівень.
У документах ООН підкреслюються чотири основних прояви бідності: 1) коротке життя; 2) низька професійно-освітня підготовка; 3) позбавлення економічної бази нормального життя — чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування; 4) усунення від суспільного життя [3].
Розрізняють бідність за стандартами цивілізації в цілому (хронологічними) і бідність за стандартами кожної конкретної країни. До першого типу відносять населення "бідних" країн і майже не відносять населення "багатих" країн. А бідність за стандартами кожної конкретної країни існує в усіх державах і суттєво не залежить від загального рівня добробуту населення.
Сучасна соціально-економічна теорія тлумачить бідність як багатоаспектне явище, розрізняючи такі її форми: об'єктивну та суб'єктивну, абсолютну і відносну, тимчасову і застійну.
Об'єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу та можливістю досягнення матеріальних і духовних благ. Суб'єктивна бідність визначається за самооцінкою: людина тоді є бідною, коли вона сама себе ідентифікує з бідністю.
Найсуперечливішим моментом у теорії бідності є поділ її на абсолютну та відносну. Не існує і не може існувати універсальних програм надання соціальної допомоги за єдиним у всьому світі стандартом бідності: ті, хто є бідними у США чи Швейцарії і одержують там державну підтримку, вважатимуться заможними у країнах, що розвиваються.
За тривалістю бідність може бути тимчасовою (короткочасною) або застійною (довготривалою). Застійна бідність означає неможливість для родини чи окремої особи самотужки вирішити свої проблеми і подолати матеріальні негаразди та призводить до більш тяжких наслідків. Тимчасова бідність є результатом моментального зниження рівня життя. Наприклад, сильний шок від політичних змін, природні катаклізми. Причинами періодичних знижень рівня життя та збідніння можуть бути сезонні коливання в цінах на харчові продукти та послуги.
Межа та вимірювання бідності
Інструментом для визначення поширеності бідності та ступеня зубожіння населення є межа бідності. Офіційні представлення про бідність в Україні базуються на її абсолютному розумінні, при цьому індикатором служить зіставлення середньодушового доходу з прожитковим мінімумом, тобто з вартістю мінімального кошика, формованого з урахуванням установлених нормативів споживання [14].