Згідно із ст. 2 розділу І ‘ Загальні положення’ Закону України ‘Про охорону навколишнього природного середовища’ : ‘ Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством’.
Вінцем кодифікації екологічного законодавства можна визнати розробку та прийняття Верховною Радою України Закону України про екологічну експертизу від 9.02.1995 р.
Закон про екологічну екпертизу чітко визначає мету та завдання, принципи, об’єкти цієї експертизи, форми участі громадськості в еколого-експертному процесі. Передбачається, що екологічна експертиза має спрямовуватися на запобігання і прогнозування негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінку ступеню екологічної небезпеки господарської діяльності і екологічної ситуації на окремих об’єктах і територіях. Відповідно до цього головним завданням екологічної екпертизи є визначення ступеню екологічного ризику і небезпеки запланованої чи здійснюваної діяльності, здійснення комплексної, науково обгрунтованої оцінки об’єктів, що передаються на експертизу, перевірка дотримання вимог екологічного законодавства, стандартів, лімітів та нормативів екологічної безпеки, оцінка можливого чи реального впливу об’єктів на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей і якість природних ресурсів та ефективності, повноти, обгрунтованості й достатності природоохоронних заходів і підготовка на цій основі об’єктивних, науково обгрунтованих висновків, їх своєчасна передача державним органам та заінтересованим особам, інформування громадськості про результати екологічної експертизи.
Здійснення екологічної експертизи відповідно до встановлених вимог має базуватися на гарантуванні пріоритету безпечного для життя і здоров’я навколишнього природного середовища, врахуванні екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів, забезпеченні екологічної безпеки, територіально-галузевої, еколого-економічної доцільності реалізації об’єктів, що піддаються еколого-експертній оцінці, наукової обгрунтованості, незалежності , об’єктивності, комплексності, варіантності, гласності, превентивності, врахуванні громадської думки та дотриманні норм і правил міжнародних угод, чинного законодавства.
В якості об’єктів екологічної екпертизи передбачаються проекти законодавчих і нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, проекти нормативно-технічних та інструктивно-методичних документів, проекти створення нової техніки, технології, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози для здоров’я людей, а також екологічної ситуації та діючі об’єкти і комплекси, що мають значний негативний екологічний вплив.
Норми Закону визначають форми участі громадськості в процесі екологічної експертизи та її суб’єктний склад. Для врахування громадської думки особи, які проводять екологічну експертизу ( суб’єкти експертизи ) зобов’язані провести публічні слухання або відкриті засідання за участю населення. В той же час громадськості надається право викласти свою думку стосовно об’єкту експертизи у засобах масової інформації, чи подати письмові зауваження, пропозиції, рекомендації її замовникам або суб’єктам експертизи, чи доручити своїм представникам працювати у складі еколого-експертних комісій та груп.
Проводити екологічну експертизу уповноважуються відповідно Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, його еколого-експертні підрозділи чи спеціально створювані організації і установи, організації та установи Міністерства охорони здоров’я України, інші органи виконавчої влади та їх експертні формування, громадські об’єднання, громадяни та різні установи, організації і підприємства, в тому числі за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, статути яких передбачають здійснення еколого-експертних функцій. Висновки державної екологічної експертизи після затвердження відповідними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки є обов’язковими для виконання. Юридичним особам, зацікавленим у спростуванні окремих положень чи в цілому висновків державної екологічної експертизи, надається право подавати обгрунтовану заяву до відповідних органів, що приймали рішення про проведення такої експертизи, а в разі їх відмови звернутися до суду.
За порушення законодавства в галузі екологічної експертизи передбачається притягнення винних осіб до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та цивільної відповідальності.
Важливою віхою процесу удосконалення екологічногозаконодавства стало прийняття Верховною Радою України Водного Кодексу України від 6.06.1995 р.
Водні об’єкти визнаються за Водним Кодексом України виключною власністю народу України і можуть надаватися тільки у користування. Народ України здійснює право власності на води через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради народних депутатів. Окремі повноваження щодо розпорядження водами можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.
У контексті ефективного використання та охорони вод поза територіальними водами позитивне значення має Закон України ‘ Про виключну ( морську ) економічну зону України’ від 16.05.1995 р., прийнятий в розвиток Конвенції ООН з морського права. Тим самим Україна підтвердила свою волю до гармонізації внутрішнього законодавства з нормами і принципами міжнародного права.
У своїй виключній ( морській ) зоні Україна має суверенні права щодо розвитку, розробки і збереження природних ресурсів живого і неживого походження, у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, управління цими ресурсами та здійснення інших видів діяльності, включаючи виробництво енергії шляхом використання води, течій і вітру. Україна відповідно до норм Закону реалізує свою юрисдикцію щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, проведення морських наукових досліджень, захисту і збереження морського середовища. Для здійснення вказаних видів діяльності та їх координації Україна на договірних засадах співробітничає з іншими державами.
Удосконалення екологічного законодавства здійснюється не тільки на законодавчому, але й на рівні підзаконно-правового і нормативно-правового регулювання відносин в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.
Стандартизація та нормування у галузі охорони навколишнього
природного середовища
У 1993 р. у Мінекобезпеки створено технічний комітет із стандартизації. Він є активним членом двох технічних комітетів ISO ( Міжнародна організація стандартизації ) — 147 ‘ Якість води’ та 207 ‘ Система управління охороною навколишнього природного середовища’.
Починаючи з 1994 року, у Міністерстві формується метрологічна служба, головним завданням якої є створення системи забезпечення єдності вимірювань та системи оцінки достовірності та повноти екологічної інформації.
У 1995 році структура метрологічної служби доповнилася базовою організацією метрологічної служби зі стандартних зразків, функції якої виконує Міжвідомчий екологічний центр НАНУ та Мінекобезпеки України.
Державний екологічний моніторинг
Відповідно до вимог Закону України ‘ Про охорону навколишнього природного середовища’ Мінекобезпеки, починаючи з вересня 1992 р., працює над створенням державної інформаційної системи моніторингу навколишнього природного середовища, ядерної та радіаційної безпеки ( СЕМ ‘ Україна’ ), а з серпня 1996 р. — екологічної підсистеми Урядової інформаційно-аналітичної системи з надзвичайних ситуацій.
Станом на 1996 р. були розроблені і затверджені технічні завдання на складові частини першої черги СЕМ, розроблено базову нормативну документацію системи, виготовлено зразки приладів для контролю концентрації шкідливих речовин в атмосферному повітрі, а також стаціонарної станції та мобільної лабораторії контролю якості повітря. Останні можуть бути використані як в системі державних, так і відомчих спостережень.
Атмосфера— це газова оболонка, що оточує .Землю. Наявність атмосфери — одна з найголовніших умов життя на планеті. Без їжі людина може обходитися місяць, без води — тиждень, а без повітря не проживе й кількох хвилин.
Атмосфера, як елемент глобальної екосистеми, виконує кілька основних функцій:
• захищає живі організми від згубного впливу космічних випромінювань та ударів метеоритів;
• регулює сезонні й добові коливання температури (якби на Землі не існувало атмосфери, то добові коливання температури досягали б ± 200 °С);
• є носієм тепла й вологи;