2.1.5 Проведення конкурсів і конференцій
Проведення природоохоронного конкурсу – спосіб залучення населення, що добре зарекомендував себе, до охорони природи. Під ним розуміється використання активістами або природоохоронними службами змагання з метою залучення громадськості до участі в конкретних природоохоронних справах з подальшим нагородженням переможців і широким сповіщенням його підсумків в засобах масової інформації [16, 17].
За допомогою подібних конкурсів можна збирати інформацію про рідкісні види тварин, привертати громадськість до конкретної роботи по охороні фауни, пропагувати ідеї охорони природи.
Багато цінної природоохоронної інформації можна одержати і розповсюдити за допомогою різних нарад, конференцій, семінарів. Великий розвиток одержали так звані школи-семінари, що оперативно скликаються, мають не тільки науковий, але і методичний, повчальний характер.
Вагому роль грає учбова функція таких зустрічей: учасники вчаться чітко і стисло висловлювати основні ідеї і результати свого дослідження, підбирати найбільш виразні форми для ілюстрації одержаних результатів, відповідати на питання. Семінари дозволяють винести на суд фахівців результати своїх досліджень, сформувати практичну спрямованість, вислухати думки і критичні зауваження фахівців і колег. Hа конференціях і школах у тих, що починають їсти можливість обговорити ті, що цікавлять проблеми з фахівцями, отримати їх поради і підтримку.
2.1.6 Екологічна пропаганда засобами фотографії
Користуються послугами фотографії в просвітницьких цілях багато організацій, зокрема, Friends of the Earth («Друзі Землі»), Reclaim The Streets («Повернемо собі вулиці») і Earth First («Земля – перш за все»). Але заклали основу екологічного фото, безумовно, активісти Greenpeace, які ще в 1970-го фіксували все свої дії на камеру, а також відображали свавілля, що твориться окремими людьми, корпораціями і навіть державами по відношенню до навколишнього середовища і дикої фауни. Сьогодні Greenpeace добре розвинув фотослужбу і співробітничає з дорогими фотографами, що дозволяє продавати роботи за солідні суми євро. Виключення робляться тільки у разі зацікавленості в промоушн «зеленого» руху.
Аналіз вітчизняних і зарубіжних робіт дозволяє зробити висновок про велику ефективність пропагандистських заходів, направлених на охорону тваринного світу. Так, завдяки виступам в пресі зоологів, Самари, і установці в 1980 р. охото інспекцій біля штолень, де мешкали кажани плакатів, що закликають охороняти рукокрилих, чисельність останніх за чотири роки зросла в 3–5 разів.
За даними нідерландських фахівців, смертність жаб під час міграцій через автостради від зіткнення з автомобілями, завдяки природоохоронній пропагандистській кампанії серед місцевого населення, впала з 50% до 5% (7). Проведення пропагандистом кампанії «Лелека» в 1985–1986 рр. в Київській області дозволило за допомогою ентузіастів: школярів, вчителів, пенсіонерів побудувати більше 100 гніздовій для білих лелек.
Таких прикладів можна привести множину. Основне значення екологічної пропаганди полягає в інформуванні населення у області екологічних проблем, що дозволяє на місцевому рівні, підвищуючи екологічну свідомість суспільства, підвищувати екологічну безпеку.
Нині можна говорити про зростаюче значення екологічної комунікації в цілому та відповідної тематики в журналістиці зокрема. Основним фактором, що призводить до цього, є перехід екології з власне наукової в соціальну сферу. У зв'язку з цим сьогодні науковці та практики говорять про формування екологічної журналістики.
Сьогодні екологічна пропаганда в світі набуває все більшого розвитку з використанням сучасних інформаційних технологій. Але й досі існує декілька проблем і ілюзій, які гальмують процес екологічного інформування населенні.
Одна з таких ілюзій полягає в тому, що нібито випуск великого числа екологічних пропагандистських повідомлень автоматично сприятиме поліпшенню охорони природи. Інша в тому, що нібито одне і те ж пропагандистське повідомлення однаково зрозуміє в різних вікових, соціальних і національних групах. Третьою помилкою є надмірна залежність від традиційних «крупних засобів масової інформації». Насправді люди одержують значно більше інформації від спілкування між собою, ніж від преси або телебачення. Четвертою помилкою може бути думка, що нібито знання екологічної проблеми автоматично викликає поведінку, відповідну цьому знанню. П'ятою помилкою стає бажання вести природоохоронну пропаганду на державній базі (державу ніколи не буде повністю зацікавлено в охороні природи). Шосте – поширено невірну думку, що в природоохоронній пропаганді кожен є фахівцем. Сьома пастка полягає в тому, що не завжди творець інформації може донести її до споживача. Якщо ця інформація перетинає межу (культурну, національну, академічну і т.п.) – потрібен перекладач. Восьма пастка є небезпеку, пов'язану з перенесенням на природоохоронну пропаганду традиційних моделей політичної пропаганди.
Кібернетика говорить: відсутність зворотного зв'язку приводить до руйнування системи. Дія природоохоронної пропаганди повинна вивчатися. Без цього вона не має сенсу. Більш того, пропагандистська діяльність не дає «нульового» ефекту. Він може бути або позитивним, або негативним. Необхідно виявляти цільові шари громадськості для розповсюдження природоохоронної інформації, проводити оцінку рівнів їх сприйняття, конкретних інтересів і проблем у області навколишнього середовища, знаходити найбільш дієві канали, методи спілкування, мови, технології і процедур для розповсюдження інформації серед кожної умовної аудиторії.
В цілях посилення природоохоронної пропаганди можна рекомендувати наступне: розширення співпраці з соціологами, журналістами, письменниками, етнографами; організацію сучасної системи накопичення, переробки і розповсюдження інформації по захисту природи; популяризацію екофільних народних традицій; використання релігії; дослідження антиприродних нахилів і стереотипів, поглядів і уявлень; географічне диференціювання природоохоронної пропаганди в місцях переплетення різних традицій і стереотипів; підготовку кваліфікованих пропагандистів; розробку теорії природоохоронної пропаганди; вивчення її ефективності (моніторинг пропаганди); управління пропагандою.
3.2.1 Екологічний туризм
Екологічний туризм (англ. ecotour, ecotourism) – порівняно нове поняття в туристичній діяльності. Основна причина виникнення екологічного туризму знаходиться у невідрегульованості відносин у системі «суспільство-природа», або в туристичній інтерпретації – «туризм-екологія». Саме орієнтацією на екологічну складову можна пояснити підвищену увагу в останні роки до відвідування місць з незміненим або мало зміненим природним середовищем. Численні опитування туристів свідчать, що серед провідних мотивів туристських подорожей на перший план все більше виступає прагнення людей до спілкування з природою. Звідси походження близьких за змістом понять «м'який туризм» (soft tourism, або розширений варіант nature tourism with a soft touch – дослівно: природний туризм з м'яким дотиком до природи), «зелений туризм» тощо.
Екологічний туризм з його величезними рекреаційними і пізнавальними можливостями покликаний сформувати суспільну свідомість щодо охорони та раціонально використання природних багатств, донести до людей нагальність і важливість питань захисту навколишнього середовища. У багатьох країнах екологічний туризм стає супутником і невід'ємною частиною всіх видів туризму, інтегрує їх у загальний процес, а завдяки своєму максимально доступному (наочному) просвітницькому та освітньому потенціалу є чи не єдиним регулятивним та формуючим поведінку важелем управління урбанізаційними процесами, раціонального природокористування та охорони природи. Він дозволяє пом'якшити удари, що завдає природі бездумне ставлення до неї людини, зберігає кутки незайманої природи і сприяє примноженню природних цінностей не тільки за допомогою екологічної просвіти, але і за рахунок коштів, що спрямовуються з прибутків від екологічного туризму на вирішення цих завдань.
3.2.2 Екологічна реклама і екомаркерування
Увага працівників рекламної галузі та сфери «паблік рілейшнз» постійно зростає до екологічного бізнесу, бо він стає абсолютно новим і перспективним напрямом діяльності. На думку фахівців, ринок екологічних товарів і послуг у країнах Східної Європи, включаючи СНД, оцінюється приблизно в 20 млрд. доларів, а його середньорічний приріст – майже в 1%. Експерти все частіше звертають увагу на посилення тиску з боку зовнішнього ринку, що активізуватиме попит на екологічні товари та послуги. «Вітчизняному бізнесу необхідно підготуватися до жорстких правил світової торгівлі, одним із яких є дотримання екологічних норм і вимог. Українські підприємства, які піклуються про свій імідж і хочуть експортувати продукцію, вже усвідомили (деякі реалізували) нагальну потребу сертифікації за системою управління якістю ISO серії 9 000. Також визнана в усіх країнах світу Міжнародна система управління навколишнім середовищем ISO серії 14 000» [18].
З червня 1997 р. в Україні діють Міжнародні стандарти екологічного менеджменту як Державні стандарти України. Пряме застосування їх як добровільних для організацій, органів, підприємств, незалежно від виду діяльності та форми власності, введене з 1998 року [19].