3.Послідовність зміни типів ландшафтів може бути прогресивною і регресивною. Розвиток ландшафту має послідовний характер: первісний - натуральний-культурний. Культурний ландшафт не може відразу відновитися в натуральний. Спочатку він має пройти стадію культурного гармонійного ландшафту, а тільки після цього можна створити натуральний ландшафт.
Сучасні ландшафти регіональних урбанізованих територій можна було б згрупувати в окремі типи з характерними контурами. Найбільшою одиницею вважають систему басейнових елементів, виділених за принципом територіально-генетичної однорідності. Кожний із типів вирізняється порушенням ареалу, їм відповідають різні форми рельєфу з неоднорідним субстратом, притаманні їм внутрішні морфологічні структури, подібні за ступенем розвитку.
Стосовно генезису рослинного покриву слід відзначити, що кожна епоха відрізняється як руйнівними, так і відновлювальними антропогенними модифікаціями, кількісними показниками приросту біомаси залежно від біогенних умов місцезростання.
Починаючи з пасовищного періоду до природних морфологічних контурів ландшафту поступово приєднуються штучні елементи. І все ж основні риси земної поверхні повністю зберігаються, зберігається і основний набір едифікаторів, що регулюють екологічний режим (дубові, букові ліси). Розвиток поселень, головним чином міст, вносить значні зміни передусім у басейнову організацію природного ландшафту.
Формуються типи місцевості із вираженими сельбищними, промисловими, сільськогосподарськими та рекреаційними ландшафтними комплексами. Кожний тип місцевості відрізняється гармонійною єдністю, специфікою сукцесійної перебудови екологічних режимів. Здійснювалось як горизонтальне, так і вертикальне планування форм, передусім природні ґрунтові горизонти заміняли штучними з порушенням природних режимів підземних і поверхневих вод, зникали рослинний покрив і тваринний світ.
Кожний із культурних типів ландшафтів характеризується переважанням штучно-природних форм підстилаючої поверхні, де екологічний режим за ступенем і характером змін типізується на сельбищно-житловий, сельбищно-промислово-індустріальний, сельбищно-транспортно-шляхвоий, сельбищно-лісопарковий.У кожному конкретному випадку відзначаються антропогенні та супутні їм екзогенні зміни формування кар'єрів, западин, курганів, горбів, насипів, що не могло не призвести до зміни едафічних факторів. У сельбищно-житловому, сельбищно-промисловому, сельбищно-транспортному типах ландшафтів у зв'язку із складністю контурів рельєфу в окремих випадках створюються конфліктні ситуації стосовно характеру використання кожної із функціональних територій. Особливу проблему створюють диспропорції забудованих і незабудованих територій, а точніше - вегетуючих і мертвих підстилаючих поверхонь, що пов'язано з умовами водозабезпечення, кліматичною комфортністю, забезпеченням населення зеленими насадженнями.
Виділення у містах типів урбаністичних ареалів є важливим моментом робіт, які включають створення науково-методичних основ досліджень процесу трансформації ландшафтів і їх компонентів.
Сучасна функціонально-типологічна організація ландшафтів багатьох міст пов'язана з інтенсивною забудовою приміських територій. Створення однотипних житлових масивів веде до посилення антропогенної контрастності з природною палітрою ландшафтів.
Отже, досліджуючи генезис компонентів ландшафту урбанізованих територій, пізнаємо ступінь динаміки їх розвитку, що особливо важливо при розробці перспективних містобудівельних планів.
Вибір критеріїв оцінки ступеня несприятливої трансформації компонентів базується на принципі співвідношення балів:
за 0 балів береться природний взаємозв'язок між компонентами ландшафту, тобто ландшафт непорушений або майже непорушений;
0-1 балів - має місце порушення окремих компонентів, але примітивна технічна озброєність не дала змоги порушити взаємозв'язки;
2-3 бали - техногенний вплив збільшується покомпонентно;
4-5 балів - помітне порушення компонентів ландшафту, перетворення досягає 25-30% при збереженні природного самовідновлення;
6-7 балів - перетворення становить 50%. Освоюються всі компоненти, порушуються природні зв'язки між ними, окремі компоненти потребують охорони;
8-9 балів - вплив урбанізації досягає 70-80%, відбувається повна перебудова окремих компонентів з порушенням ходу природних процесів. Відновлення потребує значних затрат і великого проміжку часу;
10 балів - компоненти повністю втягнені в процес господарського перетворення.
Сучасне завдання оптимізації структури і динаміки лісових, лучних, болотяних і водних угруповань на урбанізованих територіях полягає у виявленні спонтанних режимів, проведенні на цій основі функціонального зонування з одночасним конструюванням культурфітоценозів, які б відповідали екологічним і естетичним потребам.
Історичний аналіз становлення озеленення дає змогу згрупувати основні елементи садово-паркових композицій, які використовуються і сьогодні.
Деревно-чагарникові композиції. Створюються угруповання дерев і чагарників, які відрізняються загальним виглядом, видовою різноманітністю або ж віком. У практиці створення пейзажних парків розрізняють угруповання як штучного, так і натурального походження. Виділяють такі елементи: ліс, лісок, гай, гуща, масив, група, клумба, солітер, лабіринт.
Ліс - це включений у створений парк багатовидовий деревостан із листяних, рідше із хвойних порід, високий, з нерегулярним розміщенням дерев і чагарників.
Лісок - відрізняється від лісу меншою висотою і величиною. Ліски використовували для забезпечення контрасту з відкритими ландшафтами або ж для влаштування своєрідних заслонів. Створювались з невисоких дерев 3-5 або 8 - 15 м заввишки. Часто ліски різної висоти з'єднувались між собою.
Гай - ліс з багатою як вертикальною, так і горизонтальною структурою, де загущені ділянки території чергуються з галявинами. Наприкінці минулого століття розповсюдженими були гаї, створені з ягідних порід. Особливою популярністю користувались березові гаї,
Дукт - загущені ділянки лісу, ліска або гаю, які мають вигляд дикої природи, через які були прокладені паркова дорога або стежка. Характерний елемент романтичного стилю.
Масив - складний елемент усіх пейзажних парків. Протяжність масиву перевищує висоту дерев, які його утворюють. Масив має добре розвинуте верховіття, що піднімається із самого низу.
Група - будувалась таким чином, щоб діаметр поверхні, яку вона займала, не перевищував висоти дерева-едифікатора. Група складалась із декількох дерев або чагарників і становила єдине ціле. Розміщували групи окремо або разом з іншою рослинністю, повертаючи її до відкритого простору. З метою кращого огляду парку створювали групи однопорідні або багатопорідні.
"Копиця" - створюється із дерев чи із високих чагарників, формується у вигляді невеликого стіжка, на узліссі якого висаджуються гарноквітучі дерева і чагарники та квіти.
Клумба - створювалась у місці з оглядом експозиції, мала круглий або овальний вигляд, як правило, на невеликому насипному підкиненні Високі рослини розміщувались ближче до середини, а низькі - ближче до узлісся. Для зовнішнього облямування підбирали дерева і чагарники, які відрізнялися високою декоративністю (цвітінням, плодами, формою крони і листя).
Солітер - окремо стояче дерево або високий чагарник, який відрізняється великою декоративністю. Особливо цінували і цінують старі дерева, які являють собою спеціальну експозицію.
Лабіринт - як і в минулі періоди, які відрізняються регулярністю паркових композицій, користується успіхом, але не довго, у другій половині XIXст. зникає.
Трав'яний покрив у садово-паркових композиціях. Для створення галявин застосовують рослини, які формують дернину. Вирізняють декілька типів трав'яного покриву: луки, мурава, газон і руно.
Лукаформувалась, як правило, в річкових долинах або на узбережжях, а також на галявинах. Луки інколи збагачуються гарноквітучими трав'яними рослинами.
Мурава - елемент, подібний до лук, але відрізняється тим, що розміщується на схилах горба або гори. Використовують низькі трави з добре розвинутим кореневищем.
Газони. Якщо луки або мурава мали крім декоративного ще й утилітарне значення (сіно), то газони створювали виключно для декорування пейзажу. Влаштовували шляхом дернування. Часто збагачували квітами - крокусами, шафраном та ін.
Квітники. У першій половині XIXст. квітники разом з деревами і чагарниками були складовою частиною паркових композицій. У другій половині XIXст. розповсюджуються квітники різних типів - килимові, арабескові, із них створюють квіткові корзини і вази.
Килимові квітникистворювали із низьких рослин, які можна було підстригати. Із килимових квітів сьогодні створюють рабатки, клумби інколи партери.
Арабески, подібно до килимових квітників, створювали рослини, які висаджували у вигляді малюнка - квітка чи гілочка на тлі газону, як правило, поблизу доріжок.
Клумби.Принцип побудови був таким самим, як і для клумб із деревних рослин. Цей елемент озеленення широко використовують і дотепер.
Партери.Квітучі партери використовували протягом усього XIXст. Відрізнялись регулярністю і симетричністю, інколи органічно зливали з іншими елементами - скульптурою, спорудами.
Середовищні групистворювали із рослин із специфічних умов проростання: скельні, водні, болотяні, альпійські та ін.