Цеоліти характерні малими розмірами пор (діаметром 3-5 А). У такі пори можуть проникати тільки дрібні молекули, для великих вони непрохідні, тому цеоліти називають "молекулярними ситами".
Цеоліти володіють великою статичною і динамічною активністю при поглинанні води. На цеолітах можна проводити селективну адсорбцію, виходячи з розмірів молекул різних речовин.
Адсорбери. Розрізняються адсорбери періодичної і безперервної дії.
Адсорбери періодичної дії працюють по циклу: адсорбція - десорбція (регенерація), як це видно на (рис. 4.3).
1 - адсорбер; 2 - центральна труба для подачі парогазуватої суміші в адсорбер; 3 - колосники; 4 - колосникові грати; 5 - завантажувальний люк; 6 - люки для вивантаження вугілля і гравію; 7 - опорне кільце; 8 - патрубок кришки, сполучений з центральною трубою; 9 - барботер для подачі пари;
10, 11 - патрубки для манометра і запобіжного клапана; 12, 13 - штуцера для відведення пари з адсорбера при десорбції і виходу повітря, звільненого від пари, що поглинається; 14 - гільза термометра; 15 - відбійник;
16 - штуцер, заглушений свинцевою мембраною;
17 - збірка для конденсату пари; 18, 19 - штуцера для відведення конденсату і подачі води
Рисунок 4.3 - Схема адсорбера періодичної дії
Адсорбер має зверху трубу для введення пароповітряної суміші. Між циліндровою частиною адсорбера і днищем приварені колосники, на які покладена розбірна чавунна колосникова решітка; на неї кладуть або дві металеві сітки, або поміщають шар гравію з розмірами шматків від 5 до 50 мм. При укладанні гравію безпосередньо на решітку поміщають шар кусків найбільших розмірів, в подальших шарах куски поступово зменшуються. Загальна висота шару гравію біля 100 мм. На гравій занурюють адсорбент і зверху покривають металевою сіткою. В апаратах великого діаметру металева сітка, що лежить на шарі вугілля, притримується зверху вантажем (зазвичай чавунними відливами). Іноді між шарами гравію і вугіллям також кладуть металеву сітку. Гравій і вугілля завантажують вручну через завантажувальні люки на кришці адсорбера. На рівні колосникової решітки розташовані люки для вивантаження гравію і вугілля. Пару подають в адсорбер знизу через патрубок в барботер, розташований кільцем в сферичному днищі. [10]
Адсорбційні установки безперервної дії бувають з рухомим поглиначем і з нерухомим його шаром.
Адсорбційна установка з рухомим поглиначем складається з адсорбера і виносного або вбудованого десорбера, через які здійснюється циркуляція адсорбенту за допомогою газу або механічних пристроїв (підйомників).
Адсорбер безперервної дії є колоною, в якій зверху вниз під дією сили тяжіння рухається адсорбент. Він проходить зони охолоджування (холодильник), поглинання, нагріву і десорбції (Рис. 4.4).
I - зона абсорбції; II - зона підігріву; III - зона десорбції; 1, 2, 11 - штуцери; 3 - холодильник; 4, 5 - труби; 6 - сепаратор; 7 - газодувка; у - труба; 9 - приймач; 10 - теплообмінник; 12 - регулятор витрати; 13 - гідрозатвір;14 - труба для подачі адсорбенту вгору
Рисунок 4.4 - Адсорбційна установка безперервної дії
Початкова суміш потрапляє в адсорбційну колону через штуцер 1 і проходить через першу зону в протитечію адсорбенту, що рухається вниз. Основну частину не поглиненого в першій зоні газу видаляють з колони через штуцер 2, інша частина йде по трубах холодильника 3 в протитечію, що охолоджується тут вугіллям. У холодильнику 3 газ також адсорбується вугіллям. Одну частину непоглиненого в холодильнику газу видаляють з колони по трубі 4 (верхній продукт), інша йде в трубу5 і прямує потім в сепаратор для відділення від захоплених потоком частинок адсорбенту. Після сепаратора газ газодувкою по трубі 8 подають в нижню частину приймача 9. Після другої зони (нагріву) в третій, десорбції, адсорбент обробляється гострою парою і додатково підігрівається, проходячи по трубах теплообмінника. Основна частина продуктів десорбції видаляється з колони через штуцер 11. З підігрівача через регулятор 12 витрати і гідро затвору 13, адсорбент потрапляє в приймач 9, звідки струмом газу, що поступає по трубі 8, підіймається по трубі 14 у верхню частину адсорбційної колони.
Адсорбери з шаром адсорбенту (рис.4.5) бувають періодичної і безперервної дії.
1 - обичайка; 2 - люк для завантаження адсорбенту; 3 - сітка;
4 - труба для входу газу
Рисунок 4.5 - Адсорбер з псевдозрідженим шаром
Конструкція адсорбера має просту будову. Обичайка має люк 2, через який поглинач завантажують на гофровану сітку 3. Газ, що очищається, подають в адсорбер по трубі 4. Проходячи через отвори сітки 3, газ підтримує поглинач в псевдозрідженому стані. Габарит адсорбера з псевдозрідженим шаром поглинача втричі менше габариту адсорбера з нерухомим шаром. Опір адсорбера з псевдозрідженим шаром поглинача в 5 разів менше, ніж у разі нерухомого шару. Витрата металу менше в 2,5 рази, а витрата електроенергії — в 5 разів.
4.3 Установки термічного методу знешкодження газоподібних відходів
Для знешкодження газових промислових викидів використовують термічні методи прямого і каталітичного спалювання. Метод прямого спалювання застосовують для знешкодження промислових газів, що містять органічні домішки, що легко окислюються, наприклад пари вуглеводнів. Продуктами згорання вуглеводнів є діоксид вуглецю і вода, а органічних сульфідів — діоксид сірки і вода. [11]
Гази спалюють на установках з відкритим факелом або в печах різних конструкцій. Пряме спалювання здійснюють при температурі 700—800 °С з використанням газоподібного або рідкого палива. Для спалювання необхідний надлишок кисню на 10—15% більше стехіометричної кількості. Якщо теплота згорання вуглеводнів перевищує теплоту реакції на 1,9 МДж/м, то гази спалюють у факелі. Щоб полум'я факела було таким, що не коптить, додають воду у вигляді пари. В цьому випадку відбувається реакція водяної пари з вуглеводнями, що супроводжується утворенням водню і оксиду вуглецю. Кількість пари залежно від концентрації вуглеводнів коливається від 0,05 до 0,33 мг/кг.
Якщо концентрація горючих газів мала і тепла, що виділяється, недостатньо для реакції згорання, то гази заздалегідь підігрівають. [11]
Такі допалювачі застосовують в тих випадках, коли концентрація кисню в спалюваних газах мала (<15%), а об'ємна швидкість газів змінюється в широких межах.
Простішим є допалювач, що має камеру згорання і насадку з вогнетривких матеріалів. Час перебування газу в камері 0,05 з, температура 800—1000 °С, що дозволяє досягти високих ступенів окислення вуглеводнів. Гази, що виходять з камери згорання, або викидаються в атмосферу, або пропускаються через теплообмінник для рекуперації тепла.
Для знешкодження рідких відходів використовують:
1) концентрацію стічних вод з подальшим виділенням розчинених речовин;
2) окислення органічних речовин у присутності каталізатора при атмосферному або підвищеному тиску;
3) рідиннофазне окислення органічних речовин;
4) вогняний метод;
5) виділення розчинених речовин.
ВИСНОВКИ
Отже, слід відзначити, що атмосферне повітря певним чином завжди може мати непостійний відсотковий склад, зазнаючи впливу на нього факторів навколишнього середовища, зокрема різного типу забрудників, а в даному конкретному випадку – промислових газових викидів. В роботі, певним чином, було розглянуто методи процесу очищення повітря, на основі представлених різного типу процесів, а також декілька представлених апаратів стосовно функціонування їх по знешкодженню промислових газових викидів, пріоритети і шляхи застосування цих апаратів. Певним чином, типи забруднювачів окласифіковано: за походженням, за основними групами , за агрегатним станом, за станом аерозольних частинок, за характером впливу на живі організми.В роботі були представлені основні методи стосовно очистки промислових газових викидів, і було розглянуто ряд мегодів: абсорбційний, адсорбційний, каталітичний, термічне допалювання, озонні методи, біохімічні, плазмокаталітичні., термокаталітичні. Стосовно методів, були представлені апарати, такі як: абсорбційні, адсорбційні апарати, їх переваги й недоліки, їх різновиди. Тут методами вирішення проблеми постають технології і апаратне забезпечення підприємств промисловості, методика найоптимальнішого і найефективнішого виявлення і локалізації різних типів забруднюючих повітря речовин, промислових газових викидів і безпосереднього практичного застосування цих процесів.
В майбутньому, пріоритетно якісним буде відзначатись подальше вдосконалення очисних систем і апаратів, винайдення і застосування більш нових і сучасних методів, з якомога меншою собівартістю і максимальною ефективністю в сфері газоочистки.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1. Берлянд Л.Е. Прогноз и регулирование загрязнения атмосферы. – Л.: Гидрометеоиздат, 1992 – 272 с., ил., 22 см.
2. Жицька Л.І., Босецька М.П. Аналіз формування складу атмосферного повітря// Раціональне використання природних ресурсів: Тези доп. 2-ї Між. наук. конф. – Черкаси, 2003 – с. 13-14.
3. Сухарев С.М., Чундак С.Ю., Сухарева О.Ю. - Основи екології та охорони довкілля. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів.—К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 394 с.
4. Шейкіна О.Ю. Екологічні аспекти забруднення атмосферного повітря// Забруднення: екологічні аспекти. – К, 2007. – груд. (№12). С. 32-33.
5. Курик Н.В. Экология воздушной среды – основа здоровья человека// Женское здоровье. – 2002 - №3-4 с. 28-30.
6. Морачова В.И. Проблемы организации государственного санитарного надзора в крупном промышленном центре в современных условиях// Довкілля та здоров’я. – 2003. - №3 – с. 46-48.
7. Токсичні відходи та поводження з ними// Довкілля Черкащини: - Черкаси, 2003. – с. 83-100.
8. http : // www.air-cleaning.ru/d_method_rev.php
9. Оборудование, сооружения, основы проектирования химико-технологических процессов защиты биосферы от промышленных выбросов/Родионов А. И., Кузнецов Ю. П., Зенков В. В., Соловьев Г. С. Учебное пособие для вузов. - М., Химия, 1985. – 352 с., ил.
10. http : // www.air-protection.ru/uog/5_hi.htm
11. http : // www.uberemmusor.ru/index.php?page=content&subpage.