Дотримання захисних заходів має стати обов'язковим для приватних власників, державних організацій, якщо вони володіють і користуються частиною національної культурної спадщини. Законодавством мають бути визначені правові норми, які жорстоко повинні забороняти дії, що можуть завдати шкоди пам'яткам, силуету міста, історично складеним старовинним кварталам, що може призвести до їх руйнування.
ВИСНОВКИ
Екологічна культура існує відколи виникло людство. Інша справа - в яких формах та іпостасях, з якими результатами та наслідками. Подібно до зразків культури взагалі, типу масової, авангардної, елітарної, тоталітарної та багатьох інших, екологічна культура багатовимірна і неоднозначна. І, мабуть, важко очікувати, що людство прийде до якоїсь однієї її моделі, хоча б тому, що воно залишається розділеним на етноси, держави. Класи, партії, конфесії та ще багато інших спільнот, страт та верств, котрі навряд чи дійдуть в усьому спільної мови будь-коли.
Екологічна культура, однак, формує для всіх нас спільний вектор: думання та мислення з одного боку, життя та діяння з іншого. І справді, та ситуація, що нині склалася у взаєминах людини й довкілля, однаковою мірою зачіпає і багатого шейха, і бідного сміттяра, чорного та білого, ескімоса й індуса, тобто має універсальне, життєве значення для всього людства.
У багатьох випадках дотримуватися вимог екологічної культури примушує закон, суворий до руйнівників та забруднювачів природи, тобто людина приходить до них через заборону, табу, кару. Очевидно, що потрібні різні шляхи екологізації людської діяльності. Загальним же набутком мас стати мудре та гуманне природокористування кожного із землян.
У наш час екологічна культура, крім світоглядних і технологічних зрушень, стає ще й могутнім чинником усталення процвітаючих суспільств. Це характерно для багатьох країн, зокрема для Японії або ж Швеції, котрі зуміли інтегрувати традиційніі екокультурні цінності в постіндустріальне суспільство, або ж Сингапуру, Німеччини чи США, де екологічна культура формувалася під суворим "оком" закону. Скрізь у таких випадках спостерігаються оздоровлення суспільства, поліпшення його моральних та естетичних чеснот, подовження тривалості життя та інші позитивні зрушення. Це - ще один аргумент стосовно того, потрібна чи непотрібна екологічна культура.
Отже, нинішня екологічна ситуація у зв'язку з переходом до діяльності екокультурно наснаженої та спрямованої має стати імперативом поведінки кожного і всіх загалом.
Життя нерозривно пов'язане з природним середовищем. На ранніх етапах свого становлення людина, користуючись продуктами природи, не
завдавала помітної шкоди природним ресурсам. Але з посиленням практичної діяльності, пов'язаної з винаходом знарядь праці, вплив її на природу неухильно зростав. В останні десятиліття ХХ століття у зв'язку із високими темпами науково-технічного прогресу, небувалим розширенням сфер матеріального виробництва він став особливо значним і великомасштабним.
Неухильно зростає населення нашої планети, що потребує відповідного збільшення видобутку й виготовлення життєвих ресурсів для забезпечення його проживання. Наслідки впливу людини на навколишнє середовище сумні й тривожні: порушуються природні угруповання й ландшафти, забруднюється атмосфера, морські акваторії і прісні водойми, руйнується ґрунтовий покрив, зменшуються лісові ресурси та чисельність видів рослин і тварин, хімічні сполуки, які циркулюють у біосфері, шкодять здоров'ю людини та всьому живому.
В Україні екологічна криза значно поглибилась після аварії на Чорнобильській АЕС. Ці обставини, а також складні соціально-економічні умови привели до різкого погіршення стану здоров'я населення та зниження його відтворення.
Тож у стосунках з природою людство зіткнулося із серйозними і складними проблемами. Цілком очевидно, що вплив людини на природу нині значно перевищує здатність біосфери до саморегуляції і ставить загалом під загрозу можливість її існування як системи.
На території України нараховується близько 73 тис. річок, переважно невеликих, лише 125 в них мають довжину понад 100 км. На кожен квадратний кілометр території України припадає 250 м річок.
Водозабезпеченість України ресурсами місцевого стоку з розрахунку на 1 людину становить 1000 м3 на рік, причому у Південно Західному економічному районі вона майже у 7 разів вища, ніж у Південному, і у 3 рази вища, ніж у Донецько Придністровському.
Головним водним джерелом України є Дніпро. Водні ресурси його басейну становлять 80 % усіх водних ресурсів України. Середній багаторічний об'єм його стоку в гирлі дорівнює 53 км3. У маловодні роки він зменшується до 43,5 км3, а в дуже маловодні -- до 30 км3. Дніпро забезпечує водою не тільки водоспожпвачів у межах свого басейну, а і є головним, а інколи і єдиним джерелом водопостачання великих промислових центрів півдня і південного сходу України.
Для системи водопостачання в басейні Дніпра використовуються поверхневі і підземні води. Основним джерелом поверхневих вод є малі річки, яких у басейні Дніпра налічується 15380 загальною довжиною 67 156 км. Розподіл водних ресурсів тут дуже нерівномірний. Найкраще забезпечена водою верхня частина басейну, де в середній за водністю рік її припадає 219 тис. м3. Для регулювання річкового стоку в часі й просторі в басейні Дніпра створено штучні водойми шість великих водосховищ із загальним об'ємом води 44 км3. Об'єм підземних вод в українській частині басейну становить 12,8 км3/рік (35 млн м3/добу). Експлуатаційні запаси підземних вод, тобто розвіданих і затверджених до використання, становлять лише 2,6 км3/рік. Максимальна кількість підземних вод зосереджена в Чернігівській області, проте частка розвіданих водних підземних ресурсів тут незначна 6 %.
Список використаної літератури
1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.
2. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: Юрінком інтер 2004 - К.
3. Господарський кодекс України: прийнятий 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України; 2003, № 436.
4. Водний кодекс України: Закон України від 6 червня 1995 р. № 213/95-ВР.
5. Земельний кодекс України: Закон України від 25 жовтня 2001 р.
6. Лісовий кодекс України: Закон України від 21 січня 1994 р. № 3852-ХІІ.
7. Про державний контроль за використанням та охороною земель: Закон України від 19 червня 2003 р. № 963-ІV.
8. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 р. № 1264 -ХІІ.
9. Понікаров В.Д, , Андрійченко Ж.О. Господарське законодавство: Конспект лекцій - Х. В.Д. "Інжек", 2008.
10. Щербина В.С. Госодпарське право України: Навчальний посібник - 3-є видання, перероб.ідоп. - К.: Юрінком інтер. 2005р.
11. Козак Д.Н. Етнокультурна історія Волині (І століття до н.е. - ІV століття н.е.). - К., 2007.
12. Кучінко М.М., Охріменко Г.В. Археологічні пам'ятки Волині. - Луцьк, 2008.
13. Никольченко Ю.М., Киян Э.Ф. Работы Ровенского краеведческого музея. М., 2005.
14. Прищепа О.П. Вулицями старого міста. «Топологічні дослідження з історії Рівного». - Рівне, 2007.
15. Свєшніков І.К. Пам'ятки культур шнурової кераміки у басейні річки Устя. К., 2009.
16. Свешников И.К. Работы Ровенской экспедиции. - М., 2006.
17. Кодекс України про адміністративні правопорушення /Затверджений Законом від 18.12.2006 р.//ВВС України. - Додаток до N51.-ст. 1122
18. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Адміністративне право України (Загальна частина). Навчальний посібник. - Х., 2009.
19. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - С. 335-346.
20. Котюргин С. И. Про понятие административного процесса/Собрание статей адъюнктов и соискателей.-М., 2008.-С.9-10.
21. Лазарєв Б.М., Лунев А.Е. Основы законодавства про адміністративні правопорушення.//Радянська держава і право, 2007, №4-С.21.
22. Салищева Н.Г. Административный процес в СССР.-М., 1968.-С.16
23. Самойленко А.В. Адміністративні штрафи міліції як засіб охорони радянського правопорядку. - К., 2009, с.7
24. Сорокин В.Д. Советское административно-процессуальное право.-Д., 2007.-С.23
25. Сорокін В.Д. Адміністративно-процесуальне право.-М., 2009.- С.70-76.
26. Сорокін В.Д. Проблеми адміністративного процесу.-М., 2007.- С. 296.
27. Функції й зміст норм процесуального права по радянському законодавству. - У кн.: Проблеми правознавства. К., 2008.-С. 16-38.
28. Якуба О.М., Административная ответственность по советскому праву в свете дальнейшего усиления охраны прав личности, автореф. докт. дисс.-Харьков, 1964.-С. 25.
29. Конституція України
30. Кодекс України про адміністративні правопорушення.
31. Кримінальний Кодекс України.
32. Закон України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”.
33. Закон України „Про міліцію”.
34. Битяк Ю.П., В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др. „Административное право Украины” - Харьков: 2009
35. Забарный Г.Г. “Административное право Украины”, К.:2008
36. Ківалов С.В., Біла Л.P. „Адміністративне право України” (Навчально-методичний посібник),- Одеса: 2009.
37. Клименко Г.Б. „Адміністративне право”, - Харків: 2004
38. Коваль Л.В.” Административное право”, Киев, 1998Гончарук С.Т. Адміністративне право України, - К.: 2007
39. Колпаков В.К. ”Административное право Украины”, К.: 2009
40. Гусєв, Тіхоміров Юридична деонтологія.-К. 2007р.
41. Бругалов Юридична деонтологія – К. 2008р.
42. Шмошкін О.В. Юридична деонтологія – К. 09р.
43. Горшенев В.М. Юридическая деонтология (Введение в юридическую специальность) – Харьков, 2008 р.
44. Лойко А.И. Деонтология//Философский визуальный словарь
45. Статус и профессиональная модель корпоративного юриста: Материалы круглого стола//Журнал «Корпоративный юрист». - № 8. – 2007 г.
46. Юридическая деонтология. Учебник О.Ф. Скакун
47. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. — К.. Преса України, 1997. — 80 с.
48.Кримінальний Кодекс України: прийнятий сьомою сесією Верховної Ради
України 5 квітня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. № 21.
49. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
50. Закон України “Про мисливське господарство та полювання” від 22 лютого 2000 року // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 18. – Ст. 132.
51. Закон України Про тваринний світ від 13 грудня 2001 року // Відомості
Верховної Ради. – 2002. – № 14. – Ст. 97.
52. Закон України “Про Червону книгу України від” від 7 лютого 2002 року
Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 30. – Ст. 201.