Використання біопрепаратів азотфіксуючих мікроорганізмів є запорукою одержання високих врожаїв сільськогосподарських культур з підвищеним вмістом білку і зменшення енергозатрат при їх вирощуванні. Ризоторфін, застосування якого під бобові культури практично виключає внесення мінерального азоту, підвищує врожай і якість продукції. Використання препаратів азотфіксуючих бактерій для злакових і овочевих культур - ризоторфіну, ризоентеріну, флавобакте-ріну і інших замінює дію 10-20 кг/га азоту мінеральних добрив, підвищує продуктивність зернових на 2-6 ц/га з одночасним зменшенням норм внесення мінеральних азотних добрив на 25-55%.
Широке застосування мікроорганізмів розпочалось після усвідомлення шкідливості надмірної хімізації сільського господарства. Масоване використання пестицидів і мінеральних добрив забруднює агробіоценози і водні ресурси і наносить шкоду людині і довкіллю. В той же час воно необов'язково супроводжується адекватним збільшенням врожайності або збереженню сільськогосподарської продукції. Встановлено, що пестициди стають фактором штучного відбору стійких рас і популяцій шкідників чи фітопатогенів. В результаті систематичного застосування інсектицидів набули резистентності до фосфорорганічних сполук більше 200 видів комах, карбаматам - 51, дільдрину - 260, пиретроїдам - 22 та іншим - більше 60 видів. Ці та інші негативні наслідки хімізації призвели до необхідності пошуку і запровадження альтернативних методів, зокрема мікробіологічного. Стали розвиватися сільськогосподарська та технічна мікробіологія, біотехнологія, мікробіологічна промисловість. Вже накопичено значний досвід по пошуку штамів мікроорганізмів з корисними властивостями і розробці па їх основі технологічних регламентів виробництва та застосування біопрепаратів для сільськогосподарського виробництва.
Цілеспрямований пошук дозволив виявити ентомопатогенні мікроорганізми, високоефективні проти тих або тих систематичних груп комах, а також особливо шкідливих видів шкідників. Вивчення бактерій з групи Bacillus thuringiensis призвело до створення багаточисель-них біопрепаратів. Прикладом може служити бітоксибацилін, високоефективний проти колорадського жука, капустяної совки, білянок, американського білого метелика, тощо - Ці препарати є надійною заміною хімічних інсектицидів і користуються широким попитом.
Поряд із наземним застосуванням препаратів В. thuringiensis можливе його застосування у водному середовищі, де проходить розмноження ряду небезпечних шкідників рослин та тварин. Це препарат бактокуліцид, розроблений в Росії ВНДІСГМ на основі підвиду В. thuringiensis H14, специфічно активного проти двокрилих комах. Як і інші препарати на основі вище згаданої бактерії, він не шкідливий для людини і теплокровних тварин, не шкідливий для нецілевих гідробіонтів, нефітотоксичний.
Слід використовувати різні біопрепарати, щоб зменшити застосування мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Це, в комплексі з проведенням усіх інших необхідних агротехнічних заходів, сприятиме одержанню високоякісної продукції з вмістом нітратів, який не перевищує допустимих концентрацій. Встановлено, що максимальна кількість нітратів (60-70%) надходить в організм людини якраз із продуктами рослинництва - картоплею, овочами та фруктами - решта з питною водою, м'ясом, молочними та іншими продуктами. Добова доза нітратів, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, не повинна перевищувати 5 мг/кг маси людини. Найбільш чутливі до нітратів діти. Із тварин найбільше реагують па нітрати свині, потім велика рогата худоба і найменш чутливі до них вівці.
Підвищений вміст нітратів у рослинах не є наслідком тільки застосування значних норм азотних добрив та інших засобів хімізації. Залежить це від ряду інших факторів: кліматичних умов року, освітленості, сорту, періоду вегетації, форм і строків застосування добрив, від часу доби відбору зразка для аналізу і т.д. Добрив і хімічних засобів захисту рослин в Україні застосовується менше, ніж у розвинутих країнах,
У негативних наслідках забруднення довкілля і сільськогосподарських культур винні не мінеральні добрива і хімічні засоби захисту, а неправильне їх застосування з метою одержання максимальних урожаїв.
Повний перелік мікробіологічних препаратів, розроблений вченими-мікробіологами у 3-4 рази перевищує наведений, але, на жаль, більша частина їх залишається без запиту виробника і не доходить через ті або ті причини до споживача.
Отже, для одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур доброї якості потрібно одночасно з використанням природних факторів, науково обгрунтовано застосовувати помірні норми і правильне співвідношення основних елементів живлення та мікроелементів. Щоб дати обгрунтовані рекомендації з охорони навколишнього середовища і врожаю від забруднення добривами чи іншими речовинами, необхідне глибоке і всебічне вивчення цих питань у різних зонах країни в розрізі не тільки видів сільськогосподарських культур, а й рекомендованих сортів. Екологічним питанням слід приділяти першочергове значення.
Обираючи напрями для конверсії виробництва, потрібно мати на увазі, що якщо вдасться налагодити на українських заводах виготовлення недорогого та ефективного енергетичного устаткування за світовими стандартами, то й в енергетиці можна буде вирішити чимало складних проблем. Тим паче, що нині українські генеруючі станції працюють на устаткуванні, яке майже повністю морально та фізично застаріло.
Добре відомо, що зарубіжні фірми не надто охоче діляться з нами сучасною технологією, а тільки продають нам свої машини. Це значною мірою зумовлено нестабільністю економічного розвитку нашої країни, поганим інвестиційним кліматом, недосконалістю законів і т.п. Проте навіть за цих умов деяким заводам все-таки вдається організувати виготовлення ліцензійної техніки. Один із таких проектів виконується на ВО "Південмаш". Йдеться про організацію серійного виробництва ліцензійних вітротурбін потужністю 110 кВт USW56-100. У виготовленні комплектуючих деталей і вузлів для них беруть участь кілька десятків українських заводів, які є нашими субпідрядниками.
Вітроенергетика не випадково стала одним із найважливіших напрямів у конверсії ВПК. У світовій енергетиці вона нині найбурхливіше розвивається. Та й у нас цьому напряму свого часу приділялася велика увага. У 30-х роках одночасно з розвитком авіації та перших кроків у ракетобудуванні закладалися основи теорії вітроенергетики, які не втратили своєї цінності дотепер. У цій роботі брали участь відомі вчені - професор Г. Сабінін, ракетник Ю. Кондратюк і чимало інших. До 1937 року найбільшою із побудованих вітроелектростанцій була Балаклавська (розташована на Каранських висотах біля Балаклави в Криму). Вона мала потужність 100 кВт, вітроколесо з кабіною розміщалося на висоті 25 метрів, загальна вага конструкції досягала 50 тонн.
Потім ці роботи були призупинені й лише наприкінці 80-х до них повернулися знову, але вже в контексті вимог конверсії. Саме тоді генеральний конструктор КБ "Південне" В. Уткін і головний конструктор твердопаливних ракетних двигунів В. Кукушкін почали шукати напрями використання ракетної технології в неракетній сфері. Одним із них виявилася вітроенергетика.
Задля справедливості слід зазначити, що жодного досвіду конверсійних робіт у цій галузі країна тоді не мала, тому не дивно, що перший агрегат ГКБ "Південне", спроектований разом із московським НВО "Вітроен" на основі датської конструкції 1955 року, виявився конструктивно недосконалий. Основною причиною цієї невдачі виявилася відірваність вітчизняної промисловості від світової науки та техніки, що має місце й зараз. Однак тоді така відірваність виявилася фатальною для перших конверсійних розробок. Не рятували навіть величезні гроші, виділені на створення перших вітчизняних вітроагрегатів.
Про гроші варто сказати окремо. Якщо проводити паралель із поточною ситуацією в Україні, яка не має необхідних фінансових ресурсів для конверсії ВПК, тоді, у середині 80-х, оборонні заводи зовсім не були обділені увагою держави. Конкретно, проекту створення вітчизняних вітроагрегатів повезло більше за інші. У цій справі, хоч як дивно, вирішальну роль відіграли міністр водного господарства СРСР і ДКНТ СРСР, які виділили кілька мільйонів карбованців на цю техніку. 1987 року В. Уткін і В. Кукушкін буквально вмовили міністра виділити кошти на розробку і виготовлення вітротурбін для вітроелектростанцій. Ініціатори даного проекту разом із керівником НВО "Вітроен" І. Сідановим домоглися його затвердження в Держплані СРСР, і кошти, необхідні для створення першого вітчизняного агрегату АВЭ-250С, надійшли в КБ "Південне".
Дослідний зразок такої машини був виготовлений 1989 року й встановлений на полігоні Павлоградського механічного заводу. Конструктори буквально "зліпили" його з вузлів, частина яких була виготовлена за ракетною технологією з дорогого титану. Частина гідравліки була прямо запозичена в ракет. А те, чого не могли зробити ракетники, куплено на інших машинобудівних заводах, хоча й мало було пристосоване для такої машини, як вітротурбіна. Приміром, редуктор використовували від ескалатора метро, що робило конструкцію агрегату важкою. На жаль, ракетні технології застосовувалися занадто прямолінійно, тобто вітротурбіна не розроблялася як єдина машина. Тому агрегати АВЕ-250 виявилися практично непрацездатними і за минулі майже 12 років жодний із двох десятків, виготовлених і встановлених у системі Міненерго на Акташській, Чорноморській і Аджигольській ВЕС, так і не був прийнятий державною комісією в промислову експлуатацію. Тобто перші вітчизняні вітроагрегати, побудовані на основі застосування конверсійних технологій, виявилися непридатними для серійного виготовлення.