Вітрова ерозія поширена переважно в районах недостатнього зволоження і низької відносної вологості повітря. Дефляції особливо піддані ґрунти степів, саван, напівпустель і пустель. Посиленню руйнівної дії вітрів сприяє рельєф із древніми балками стоку вздовж напрямку пануючих вітрів, малогумусність і легкий гранулометричний склад ґрунтів, широке поширення ярих, зернових і просапних культур, коли ґрунт значну частину року не прикритий рослинністю. Дефініцію ґрунтів легкого гранулометричного складу може викликати вітер зі швидкістю 3 – 4 м/с. Структурні ґрунти стійкі до вітрової ерозії, ніж розпилені. Вітрова ерозія виявляється у вигляді курних бур і повсякденної дефляції.
Повсякденна ерозія повільно, але постійно руйнує ґрунт. Ерозійно-небезпечні землі в окремих областях складають до 40 %. видування верхнього шару ґрунту, як і у випадку з водною ерозією, веде до скорочення потужності гумусового профілю, зменшення запасів гумусу, азоту й інших елементів живлення в ньому.
З кліматичних факторів на розвиток ерозійних процесів впливає швидкість та напрям вітру, кількість вітряних днів, що обумовлюють інтенсивність вітрової ерозії, перенос снігу і т.д.
Рельєф, як і кліматичні умови, є одним з визначальних умов розвитку вітрової та водної ерозії. Рельєф обумовлює перерозподіл тепла та опадів на поверхні ґрунтів. Рельєф – це форма поверхні, сукупність нерівностей на поверхні земної кори. Він може бути рівнинним, спокійним, або пересіченим, це і впливає, головним чином, на характер розвитку ерозійних процесів. На рівнинній поверхні, навіть при значній інтенсивності дощу поверхневий стік формується слабо і вона розвивається слабо. На відкритій місцевості створюються умови для розвитку вітрової ерозії. На розчленованому рельєфі відбувається перенос і накопичення снігу, перерозподіл рідких опадів. Крутизна та характер схилу обумовлюють інтенсивність змиву ґрунту.
Мулисті та глинисті частки, змиті з полів, осідають в озерах, ставках, водосховищах, погіршують якість води в річках. В результаті швидко знижується пористий об’єм водосховищ, погіршуються умови судноплавства, зменшується виробництво електроенергії, рибопродуктивність водоймищ. Забруднення води погіршує умови функціонування промислових підприємств, які використовують поверхневі води, зростають затрати на очищення води для комунальних та промислових потреб, зростає рівень захворюваності населення. Змив ґрунту з полів приводить до цвітіння вод в річках та озерах, погіршуються умови для використання поверхневих вод для зрошення.
Захист ґрунтів від ерозії, як правило, включає цілий комплекс організаційних, агротехнічних, лісомеліоративних та гідротехнічних заходів. Максимальний ефект досягається лише у випадку захисту всієї вододільної площі і застосування комплексу мір.
Агротехнічні заходи по боротьбі з водною ерозією спрямовані перш за все на регулювання поверхневого стану талих і дощових вод. Важливе значення має правильний обробіток ґрунту: оранка, культивація, посів поперек схилу, борозни і гряди затримують стік, поглинають воду, зменшують розмив і сприяють накопиченню вологи в ґрунті. В умовах надлишкового зволоження обробіток ґрунту і посів здійснюють під невеликим кутом до схилу для повільного відводу надлишкової води. На схилах більше 2 % додатково проводять обвалування зябу, боронування, лункування для затримки стоку. Обвалування з перемичками створює на поверхні мережу мікро водойм, що затримують талу воду. Для створення рівномірного сніжного покриву застосовують снігозатримання, снігозахисні заходи: оранку снігу, прикочування, щити та ін. Лісосмуги і куліси розміщають уздовж загального напрямку горизонталей, не допускаючи локальних концентрацій снігу.
Для скорочення поверхневого стоку в ряді південних районів рекомендують безполицеву оранку зі збереженням стерні чи поживних залишків. У інших регіонах доцільна глибока зяблева оранка у 3 – 5 років один раз. Вона збільшує запаси вологи і зменшує вплив. У гірських умовах для запобігання й ослаблення водної ерозії проводять терасування схилів. Розмір і ухил терас регулюють так, щоб поверхневий стік можна було затримати в каналі чи скинути.
Крім зміцнення вершин і схилів ярів та балок для боротьби з водною ерозією використовують лісопосадки на прилеглих площах. Весь комплекс протиерозійних заходів приводить до регулювання снігового покриву, стану талих і зливових вод, до переходу поверхневого стоку у внутріґрунтовій, до скорочення водної ерозії.
На землях, підданих вітровій ерозії, чисті пари заміняють зайнятими, сидеральними і кулісними. Куліси з високостебельних рослин охороняють ґрунт від видування навесні і влітку, а взимку сприяють снігозатриманню.
Отже, прояву водної ерозії сприяє відсутність рослинного покриву на орних ґрунтах навесні при таненні снігу й у період осінніх дощів. До того ж завдяки впливу сільгоспмашин в орних ґрунтах руйнується структура, ущільнюється поверхня ґрунту, зменшується кількість органічної речовини.
Вітрова ерозія поширена переважно в районах недостатнього зволоження і низької відносної вологості повітря. Дефляції особливо піддані ґрунти степів, саван, напівпустель і пустель. Дефляцію ґрунтів легкого гранулометричного складу може викликати вітер зі швидкістю 3-4 м/с. посиленню руйнівної дії вітрів сприяє рельєф із древніми балками стоку вздовж напрямку пануючих вітрів, малогумусність і легкий гранулометричний склад ґрунтів, широке поширення ярих зернових і просапних культур, коли ґрунт значну частину року не прикритий рослинністю.
Дія вітру слабкіше виявляється на вологому ґрунті, що володіє збільшеною зв’язністю, де прискорене зростання рослин сприяє швидкому створенню ґрунтозахисного покриву. Пилові бурі розвиваються при дуже сильних вітрах, які підхоплюють і переносять на значні відстані дрібні ґрунтові частинки. Пилові бурі приносять велику шкоду сільському господарству. Вони ушкоджують посіви, місцями повністю здувають гумусовий шар.
Для боротьби з вітровою ерозією здійснюють заходи по накопиченню вологи в ґрунті, забезпечують постійний захист ґрунту рослинним покривом від видування. Широке впровадження отримав без відвальний обробіток ґрунту, при якому на поверхні оброблюваного ґрунту залишається більша частина рослинних решток. Проводять полосне або суцільне заміщення стерні при високому зрізі. В районах з високим ризиком вітрової ерозії запроваджують ґрунтозахисні сівозміни з розміщенням посівів смугами поперек переважаючого напрямку вітрів через 50 – 100 м. На пасовищах регулюють випас худоби з метою збереження травостою.
Лісомеліорація – важлива ланка в боротьбі з дефляцією.
На пасовищах вітрова ерозія виникає від вибивання дерну худобою. На розбитих пісках необхідно заборонити випас худоби, влаштувати скотопрогони і засівати ділянки цінними кормовими травами. Для запобігання вибиванню варто періодично виділяти ділянки зі збідненим і засміченим травостоєм для підкошення і підсіву кормових трав. Бажано обводнювати пасовища і створювати лісосмуги-«парасолі» для запобігання перегріву і бур’янів.
Проблема забруднення довкілля важкими металами весь час загострювалась і нині набула загрозливих розмірів. У багатьох індустріальних районах світу з’явились техногенні біогеохімічні зони з аномально високим вмістом у ґрунті важких металів.
За ступенем можливого негативного впливу важких металів-забруднювачів на ґрунт, рослини, тварини та людину виділяють три класи небезпеки:
–високо небезпечні;
–небезпечні;
–мало небезпечні.
До першого класу належать арсен, кадмій, ртуть, селен, свинець, кобальт, цинк, фтор.
До другого класу належать – бор, кобальт, нікель, молібден, сурма, хром.
До третього класу – барій, ванадій, манган, стронцій.
Основними джерелами надходження важких металів на земну поверхню є пилогазові викиди гірничорудної, металургійної та хімічної промисловості. Забруднення ґрунтового покриву дуже тісно пов’язане з роботою електростанцій, автомобільного та залізничного транспорту. Підвищений вміст важких металів в ґрунті може бути наслідком застосування у сільськогосподарському виробництві меліоратів, добрив та пестицидів, а також використання для зрошення забруднених побутових і промислових стічних вод.
Найістотніші наслідки спостерігаються на територіях, що прилягають до підприємств. Наприклад, на металургійних заводах підвищений вміст важких металів виявляється на відстані до 15-20 км. Зона впливу комбінатів по виробництву азотних добрив простягається до 40 км. Поблизу таких підприємств формується тепло генна пустеля в радіусі від 100-300 м. до 1,5-2 км залежно від потужності підприємства, рельєфу та клімату місцевості.
У промислових районах, де застосовується зрошення посівів водами з підвищеним вмістом важких металів, значне забруднення може спостерігатися на відстані 20-30 км від джерела забруднення. Це результат вторинного забруднення ґрунтів важкими металами при зрошенні. На великих промислових комплексах зони забруднення окремих підприємств можуть перекриватися, а токсичні викиди переноситись у віддалені райони, розширяючи територію забруднення.
Локальне забруднення сільськогосподарських угідь важкими металами можуть спричинити транспортні засоби. Вздовж автодоріг з високою інтенсивністю руху (10-20 тис. машин за добу) забруднення зазнає придорожня смуга на відстані до 200 м із переважанням свинцю, що міститься в антидетонаційних присадках до бензину. З продуктами дизельного палива, мастильними матеріалами та відходами автопокришок у довкілля потрапляють кадмій та цинк.