РЕФЕРАТ

Ужгород – 2007

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНТЙ АНАЛІЗ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ

1.1. Сутність екологічних криз

1.2. Глобальна екологічна криза

1.3. Екологічна криза як криза соціальності

2. ЕКОЛОГІЧНІ КРИЗИ І ПРИЧИНИ ЗНИКНЕННЯ ВИДІВ

2.1. Природні шляхи екологічної кризи

2.2. Антропогенні шляхи екологічної кризи

2.3. Підходи до вирішення екологічної кризи

3. ФІЛОСОФІЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Зміни в довкіллі відбувалися завжди, але на них відгукувалися хіба що поети та старі люди, згадуючи молодість. Така неувага до того, що відбувається в середовищі проживання, цілком зрозуміла, якщо зважити на те, що ці зміни, за винятком спричинюваних стихійними лихами, були впродовж багатьох століть повільними й малопомітними: на схилі свого життя люди, які не піддалися спокусі переселень і мандрів, бачили ті ж яри, річки, байраки та левади, які їм врізалися в пам’ять з дитинства.

Проте часи, коли людство залишало за собою тільки малопомітні стежки на поверхні планети, минули. Суттєві й радикальні зміни в довкіллі за останні сто років привели до того, що з початку 50-х років ХХ ст. зміни в довкіллі все частіш характеризують як прояви екологічної кризи і навіть розглядають як пролог до екологічної й гуманітарної катастрофи [18].

З екологічними кризами, що зумовлені вичерпанням тих чи інших життєво важливих природних ресурсів, не говорячи вже про кризи соціальні, людство неодноразово стикалося й раніше. Планетарні катаклізми, подібні до активізації вулканічної діяльності чи зледеніння, деградації ґрунтів чи опустелення родючих земель тягли за собою суттєву зміну біосфери й час від часу ставили людську спільноту перед вибором — загинути чи змінити спосіб життя: мігрувати, вдаватися до обробітку землі й переходити на осідлість чи запровадити ще якісь нові форми господарювання.

Але до ХХ ст. на Землі не стикалися з такими змінами, внаслідок яких природа опинялась би в стані нестійкої рівноваги, а люди — перед вибором між загибеллю і принципово іншим способом буття [30]. Ми є свідками стійкого розвитку тенденцій, коли природа невідворотно стає середовищем, все менш придатним для життя людей та багатьох інших організмів.

У вузькобіологічному значенні сучасна екологічна криза і є біологічним наслідком глибоких змін природного середовища планети протягом відносно малого проміжку. В історії природи глобальні екологічні кризи можна вважати явищем, яке траплялося на різних етапах планетарної еволюції. В усі часи виникали ситуації, коли наявна сукупність видів рослин і тварин не встигала адаптуватися до суттєво зміненого внаслідок планетарних катаклізмів довкілля і якась її частина була приреченою на вимирання.

Проте з виникненням людини та еволюцією форм її життєдіяльності на планеті з’явився новий різновид екологічної кризи — кризи антропогенної, породженої діяльністю людей [2]. Тривалий час такі кризи були частковими, локальними й такими, що з ними і їх наслідками могла справлятися сама природа. Частковими ці кризи були тому, що, як правило, стосувалися виснаження якогось одного природного ресурсу (зменшення поголів’я тварин, на яких полювали, виснаження грунтів, на яких вирощувалися культурні рослини, спадання продуктивності пасовищ тощо), а локальними – через те, що поширювалися на невеликі площі, тільки на певні регіони. Досить було в такі кризові періоди навчитися виживати певний час без виснаженого ресурсу, і він відновлювався в тому ж місці й у таких самих, як досі, обсягах. [19].

Сучасна екологічна криза, крім того, що є здебільшого антропогенною (від стихійних природних катаклізмів ми й тепер цілком не застраховані), вже не є більше частковою й локальною. Людина як істота універсальна з розвитком техніки й технології виробництва втягує у вир своєї діяльності всю сукупність природних багатств і з необхідністю виснажує принаймні ті з ресурсів, які є не відновлюваними або відновлюваними лише частковo [19]. Екологічні кризи антропогенного походження мають тенденцію набувати характеру абсолютних і глобальних, що й спостерігається сьогодні [40].

Відвернення таких криз за відсутності на планеті вільних просторів і шестимільярдного населення (такої кількості воно досягло 12 жовтня 1999 р.) фіксується поняттям екологічної проблеми [18]. Хоча йдеться тут передусім про порятунок людини як біологічної істоти, розв’язок проблеми пролягає не тільки через екологічні (тобто біологічні) дослідження й рішення.

Діяльність людини в природі в усі часи була екологічним фактором і справляла вплив на довкілля. Проте до галілеївсько-ньютонівської наукової революції й до революції промислової антропогенні впливи на довкілля були локальними, тимчасовими, і порушена внаслідок цього природна рівновага згодом відновлювалася [55]. З новочасним же проголошенням гасла про всесильність людського розуму та його право на “вдосконалення природи” місце людини в природі суттєво змінюється. Природокористування суспільної людини набрало нових екологічно значущих рис.

Метою вивчення екологічної кризи є формування чіткого уявлення причин виникнення та шляхів подолання досліджуваної проблеми, усвідомлення її сучасного стану та подальші можливі шляхи її розвитку.

Антропогенні впливи на природу набули глобальних масштабів, стали абсолютними, тобто такими, що природна рівновага вже не може відновлюватися дією природних механізмів саморегуляції. Людська діяльність у природі стала головним призвідником забруднення природного середовища, стала найголовнішим чинником деградації довкілля. Характер, масштаби й тенденції суспільного природокористування, підпорядковані задоволенню найвитонченіших забаганок, спричинили множину змін у природному довкіллі, зумовили те, що людство почало сповзати в нове, людьми ж витворене, довкілля, в якому самій людині стає все важче вдовольняти найелементарніші біологічні потреби, зокрема потребу в чистій воді, чистому повітрі, якісній збалансованій їжі [12]. Не є таємницею й зловісна перспектива дальшого розвитку екологічної кризи на Землі: вона несе з собою загибель багатьох видів живих істот, і серед них, цілком вірогідно, також людини.

1. ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ

1.1. Сутність екологічної кризи

Життя — це рух і зміни матерії. Ми безупинно розвиваємося, творимо і руйнуємо, народжуємося і помираємо, упорядковуємо і захаращуємо. Разом з нами змінюється світ. Людське співтовариство стає все більшим та складнішим і все більше вимагає від природи. Ми дедалі глибше проникаємо в підземні комори Землі, беремо все більше багатств, щоб споживати їх, і породжуємо гори відходів виробництва.

Перед людством зараз постали дуже складні проблеми, від вирішення яких значною мірою залежать долі нинішнього і майбутніх поколінь, усієї цивілізації. Екологічна криза, до якої людина підійшла, привертає дедалі пильнішу увагу не лише спеціалістів, а й широкої громадськості. Певною мірою це стосується й України, де екологічна ситуація різко загострилась і потребує негайного вирішення. Найважливіші екологічні проблеми сьогодення — це результат не лише тривалого нехтування природоохоронними чинниками в розвитку промисловості й сільського господарства, глибоких диспропорцій у сукупності відносин «людина — природа» [32]. Велику роль зіграло стійке уявлення про здатність природи безкінечно загоювати рани, яких завдає їй виробнича діяльність суспільства [33].

І тут важливо з’ясувати, як впливає рівень розвитку екологічної компетентності та свідомості на характер природокористування. Ще дуже суттєво, оскільки і до сьогодні глобальна екологічна криза сприймається передусім як криза технологічна, а не морально-ціннісна або духовна [30].

У сучасному суспільстві одним з найпоширеніших є термін «криза» [20]. Його вживають у тих випадках, коли фіксуються суттєві зрушення атрибутивних ознак, глибокий занепад чогось, погіршення звичних для сприйняття чи існування параметрів з теренів духовності, економіки, культури, міждержавних та міжетнічних стосунків, мистецтва, релігії. зрештою — навколишнього світу [28].

Водночас поняття кризи передбачає певну зворотність у протіканні відповідних процесів, такий стан системи, коли ще можна її ідентифікувати як самодостатню, коли ще зберігається її автентичність. Інакше кажучи, кризові явища мають місце в межах певної якості, тобто вони не переступають межі її визначеності. Цим «криза» принципово відрізняється від «катастрофи», за якої спостерігається повна руйнація деякої системи. Отже, навіть за найважчих кризових явищ залишається сподівання, що «маятник» розгортання подій може хитнутися в інший бік, що первісний стан об'єкта може бути більш-менш відновлений. Тому кризові явища нерідко усуваються чи шляхом самоорганізації системи, чи за допомогою якогось зовнішнього регулятора. В органічній природі кризові явища долаються, як правило, еволюційним шляхом, тобто на основі засад самоорганізації біосистеми; у суспільстві, в тому числі і в його відносинах з природою, функцію регулятора процесів, усування негативних наслідків чи негараздів нерідко бере на себе людина [31].

Для ефективного подолання негативних наслідків криз важливо чітко усвідомлювати, саме з якого роду кризами ми маємо справу, чи коректно осмислено сам феномен негативних змін. Ця обставина має принципове значення, оскільки досить часто навіть у науковій літературі, не кажучи вже про публіцистику чи побутовий рівень свідомості, ведуть мову про екологічні кризи в суспільстві, духовності, культурі й т. п. Тим самим підмінюються поняття, акцентується увага на зовнішніх явищах.

Сучасна екологічна криза: причини її виникнення та шляхи подолання (стр. 1 из 7)

РЕФЕРАТ