• всі соціально-економічні, екологічні і господарські проблеми, а також завдання та методи їх вирішення, що стосуються використання природно-ресурсного потенціалу, економічного розвитку та управління якістю навколишнього природного середовища, нормування антропогенного і техногенного навантаження на еколого-економічну систему повинні розв'язуватися одночасно;
• комплексна оцінка програм та проектів розвитку регіону з максимальним врахуванням можливих екологічних і соціальних наслідків, у тому числі і негативних для еколого-економічних систем різного рівня розвитку, починаючи з локального і закінчуючи макроекономічним рівнем.
На сьогодні найрозвиненішими є напрями охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки. Вони мають свою досить розвинену природоохоронну законодавчу базу, яка, однак, не є досконалою з позицій системного економіко-екологічного підходу. Тому, як вважають спеціалісти, постійне вдосконалення систем екологічного управління є однією з вимог міжнародної та європейської системи стандартизації екологічного управління. Для державної системи екологічного управління це означає її функціональне розширення й системно-методологічне поглиблення, під яким розуміється освоєння нових сучасних механізмів екологічного управління, їх підпорядкування природному механізмові біотичного регулювання навколишнього природного середовища і принципам збалансованого регіонального розвитку.
У кожному регіоні України сформувалися і функціонують специфічні територіально-виробничі та соціальні системи, які базуються на існуючому природно-ресурсному потенціалі регіону. Кожному регіону властиві специфічні природно-кліматичні та економічні умови, тобто теоретично, як відмічають
В. Волошин та В. Трегобчук, будь-який регіон являє собою складну біосоціоекономічну систему, до якої входять такі підсистеми: природа, суспільство та виробництво.
Всі підсистеми загальної еколого-економічної системи регіону тісно взаємопов'язані і взаємозалежні і повинні розвиватися таким чином, щоб створювалися умови для забезпечення адекватності суспільних інтересів збереження навколишнього середовища, раціонального використання природно-ресурсного потенціалу та економічного розвитку регіону. Досягнення гармонійних взаємовідносин між суспільством, навколишнім середовищем та виробництвом створить умови для безпечного функціонування біосоціекономічних систем, що є однією з найважливіших передумов соціально-економічної стабільності країни.
Об'єктом нашого дослідження є території Південного регіону України як регіональної еколого-економічної системи (EEC), до складу якої входять екологічна, економічна і соціальна підсистеми, які тісно взаємопов'язані і впливають одна на одну. Стан кожної з підсистеми виступає і як умова, і як наслідок розвитку та функціонування двох інших підсистем. Всі елементи в системі рівноцінні, однак координуюча роль належить людському фактору.
Об'єднання трьох підсистем у цілісну систему визначає взаємозумовленість змін, які відбуваються протягом досить тривалого періоду розвитку. Показники, які визначають кінцеві стани підсистем такі :
• у соціальній підсистемі - чисельність населення і ступінь урбанізації, рівень освіти, життя і стан здоров'я населення;
• в економічній підсистемі - масштаби виробництва (величина кінцевого продукту чи національного доходу), його структура, якісна характеристика продукції;
• в екологічній підсистемі - рівень, екологічної обґрунтованості технологій.
Здатність еколого-економічної системи до саморегуляції і досягнення динамічної рівноваги визначається як динамічний гомеостаз еколого - економічної системи. Особливе значення має проблема рівноваги між макросистемами, які входять до складу геосфери: між екологічними та еколого-економічними системами, між еколого-економічними і соціально-економічними. У свою чергу, в межах самої макросистеми також зберігається стан рівноваги і безпеки життєдіяльності людей.
Невисокий рівень екологічних знань призводить до прийняття некомпетентних рішень в процесі природокористування, що спричиняє деградацію еколого-економічних систем.
Американським екологом Б. Коммонером вперше був вжитий термін детеріорації, який характеризує погіршення стану навколишнього середовища під впливом антропогенних навантажень. Доцільно привести наведені у публікаціях показники деградації навколишнього середовища в Україні (Лемешев М.Я.). Внаслідок техногенного навантаження регіонів 85 % території України забруднено, 18 % - вражено ерозією, близько 20 % земель забруднено важкими металами, земельні угіддя аграрного сектора засмічені та завалені відходами виробництва і побуту. В Україні всього їх нагромаджено близько 25 млрд. т, площі для їх зберігання займають 160 тис. га, частка відходів на 1 жителя України перевищує 400 т (із них 87 т - токсичні). Зростає забруднення територій аграрного сектора через розташування на них водоймищ, підйом рівня ґрунтових вод та підтоплення. У цілому лише 1 з кожних 10 га сільськогосподарських угідь має відповідний нормативному екологічний стан. Водночас поточні витрати підприємств на охорону та раціональне використання природних ресурсів в Україні постійно зростають.
Причинами незадовільного стану навколишнього природного середовища є у більшості застарілі технології в усіх галузях економіки.
Умови можливого переходу еколого-економічної системи з одного стану в інший залежать від накопичення локальних змін, від антропогенного і техногенного впливу та зниження екологічного потенціалу системи.
Правомірною екологічною концепцією необхідно вважати таку організацію виробничої діяльності, при якій не може бути другорядних (з точки зору природоохоронних функцій) факторів до того часу, поки не будуть старанно вивчені закономірності зв'язків між функціонуючими виробничими об'єктами і факторами антропогенних змін навколишнього природного середовища. Звідси навіть зміни виду природного ландшафту необхідно вважати фактором потенційного небезпечного екологічного наслідку (відомий вплив зміни виду природного ландшафту на міграційні та еволюційні процеси тварин і птахів).
Еколого-економічна система регіону повинна бути динамічно збалансованою системою, підсистеми якої постійно взаємодіють та зрівноважуються. Рівновага в цій системі - це стан рухомого балансу, коли одночасно відбуваються протилежні процеси, наприклад, природокористування та ресурсозбереження, зберігаючи при цьому цілісність самої системи та її найбільш важливих елементів.
Завдяки динамічному стану відбувається постійний перехід еколого-економічної системи регіону на якісно новий рівень. Рівновага в даному випадку означає збереження визначеного стану взаємовідносин між соціальною, економічною та екологічною складовими еколого-економічної системи. Кількісна міра зв'язку між підсистемами в еколого-економічній системі виступає умовою еколого-економічної рівноваги, при цьому величина дії на навколишнє середовище не повинна перевищувати меж його місткості або екологічного потенціалу. Межі місткості еколого-економічної системи - це її здатність витримувати навантаження антропогенних і техногенних факторіз, яка характеризується показниками надійності: стійкість, рівновага, живучість та безпека. Однак стійкість системи, тобто її здатність до протидії негативних зовнішніх і внутрішніх факторів, не є безмежною, вона визначається таким показником, як екологічний потенціал, або поріг стійкості еколого-економічної системи, тобто таким рівнем зовнішнього впливу, за яким система втрачає свою здатність до самовідновлення і деградує. Типовим прикладом є перетворення природоохоронних, природно-заповідних і лісових територій у результаті господарської діяльності людини у сільськогосподарські угіддя. У цьому випадку господарський вплив перевищує поріг стійкості еколого-економічної системи і перевищує межі її екологічного потенціалу, в наслідок чого відбулося перетворення природних ландшафтів на антропогенні .
Як визначає І.І. Мазур, "розвиток суспільства в напрямку інтенсифікації науково-технічного прогресу підвищує екологічний ризик при функціонуванні EEC. Найбільш небезпечні процеси деградаційного характеру пов'язані з переходом "матерія - енергія". Наслідками таких переходів є парниковий ефект як фактор глобального порушення екологічної рівноваги; підтоплення територій як фактор регіонального порушення екологічної рівноваги .
В основу антропогенного і техногенного впливу на навколишнє середовище покладено кількісні перетворення, які призводять до якісно нового стану регіональноїEEC, переважно більш низького рівня. Реакція компонентів навколишнього середовища неоднакова за своїми деградаційними наслідками. Деградаційні процеси в атмосфері відбуваються з більшою швидкістю, ніж в ґрунті. Це обумовлено фізичною щільністю середовища та умовами в ній тепло-масо- і енергообміну Будь-який антропогенний тиск на навколишнє середовище характеризується відповідною реакцією з боку навколишнього середовища , яка виражається у формі:
• адаптаційній (з локальним порушенням рівноваги);
• відновлювання (самовідновлювання), яке характеризується повним поверненням еколого-економічної системи в початковий стан;
• часткового відновлювання (не відновлювання), яке характеризується беззворотнім порушенням рівноваги.
Доведено, що за можливість користуватися природними ресурсами регіону між різними природокористувачами відбувається конкурентна "боротьба" найрізноманітніших інтересів, яка іноді призводить до виникнення конфліктів. Рівень конфліктності природокористування регіону було визначено за допомогою системного підходу, який включає збір, обробку формалізацію інформації про стан еколого-економічної системи регіону, а також аналіз взаємозв'язків, які виникають між об'єктами та суб'єктами природокористування, накопичення та інтерпретація їх в графічній формі за допомогою сучасних геоінформаційних систем і сучасних інформаційних технологій. Території Південного регіону України розподілені на зони різного рівня конфліктності, а звідси і різного рівня еколого-економічного ризику.