Стрімкий розвиток цивілізації не прискорив процесів видоутворення, але інтенсифікував процеси вимирання видів. Це відбувається через руйнування місць проживання видів, надмірну економічну експлуатацію окремих видів (масовий відстріл тварин, вирубування комерційно цінних видів дерев тощо) конкуренцію з екзотичними видами "чужих" фаун і флор, екстенсивне нарощування масштабів сільськогосподарської діяльності (передусім вирубування лісів і розорювання під сільськогосподарські угіддя цілинних земель), глобальне техногенне забруднення біосфери.
В Україні першу червону книгу випущено в 1980 р., а через два роки ухвалено
Закон про Червону книгу України, який закріпив її в статуті державного документа. В 1994 р. і 1996 р. Червону книгу України було перевидано вже у двох томах. Кількість видів, які в нашій країні опинилися перед загрозою зникнення, стрімко зростає.
Збереження біорізноманітності - це складна, комплексна проблема. Вона пов’язана з цілою системою юридичних, наукових, організаційних, фінансових, етичних, виховних заходів, охоплює біорізноманітність на всіх її рівнях. Проте є й система специфічних заходів захисту. Це, передусім, заповідна справа та біоконсервація.
В Україні 15 таких заповідних територій. Проте навіть розвинена мережа заповідних територій не зможе забезпечити збереження біорізноманітності, якщо не припиниться глобальний вплив на біоту антропогенного забруднення.
Наприклад у Карпатському біосферному заповіднику через кислотні дощі дедалі скорочується популяції лишайників, занесених до Червоної книги.
Біоконсервація належить до галузі новітніх напрямів біоекології. Це система заходів, спрямованих на збереження генетичної й видової різноманітності шляхом збереження популяційних і видових генотипів окремих особин поза природними місцями проживання - в зоопарках.
Біосфера - це оболонка Землі, яка включає частини атмосфери, гідросфери і літосфери, населені живими організмами. Верхня межа біосфери має озоновий екран, що затримує більшу частину згубних для живих істот ультрафіолетових променів, а нижня - тепловий бар’єр.
Біосфера - сфера існування живих організмів, які заселяють води, повітря літосфери і нижні шари атмосфери. Біосфера поділена на дві частини: фітосферу і ноосферу.
Простір нашої планети, в якому існує й "працює" жива речовина, називають біосферою.
Біосфера охоплює три геологічні сфери - частини атмосфери й літосфери та всю гідросферу. Межі біосфери визначаються межами поширення й активної роботи живої речовини.
Верхня межа біосфери в атмосфері, на думку одних учених, проходить на висоті вершин Гімалаїв (10 км над рівнем моря), на думку інших, - досягає нижніх шарів стратосфери (30 км), де ще трапляються в досить великій кількості спори й навіть клітини бактерій, грибів і деяких водоростей, що активно вегетують. Іноді верхньою межею біосфери вважають озоновий шар (25-30 км над поверхнею планети), вище від якого живе зазвичай гине під дією космічних випромінювань.
Межа біосфери в літосфері також чітко не окреслена. Починаючи з глибини 0,5-5 м від земної поверхні кількість живої речовини зменшується в логарифмічній послідовності. На глибинах понад 10 м породи, як правило, вже стерильні. Та навіть у товщі стерильної породи іноді трапляються острівці життя. Найбільші глибини, де знайдено живу речовину, − 2-3 км. У нафтових родовищах на цих глибинах виявлено свою, "нафтову", мікрофлору. Нафта залягає також і на значно більших глибинах - до 5-7 км. Припускають, що й у таких глибинних родовищах можна знайти "нафтові" бактерії. Деякі дослідники нижньою межею біосфери вважають глибини, на яких температура літосфери починає перевищувати 100 0 С: близько 10 км на рівнинах і 7-8 км у горах.
Межі біосфери у гідросфері окреслені чітко: біосфера охоплює всю гідросферу, в тому числі найбільші океанічні западини до 11 км, де існує значна кількість глибоководних видів.
Таким чином, потужність біосфери за вертикаллю в океанах охоплює всю товщу води і незначну донну плівку життя, а на континентах - тонкий надземний і потужний підземний шар. Уся земна поверхня нашої планети належить до біосфери, виключаючи, можливо, окремі високогірні ділянки, вкриті льодовиками, та безводні пустелі.
Як зазначено вище, клімат є головним фактором, який визначає характер рослинності - автографного блоку екологічних систем. Водночас росини також певною мірою впливають на клімат. Як клімат, так і рослинність визначають процеси ґрунтоутворення і склад тваринного світу, який населяє дану місцевість. Про це свідчать дані таких наук, як біогеографія чи зоогеографія.
Життєві форми наземних рослин, пристосованих до конкретного кліматичного режиму, часто мають подібну морфологію і характер росту. Наприклад, для тропічного дощового лісу типовими є ліани, епіфіти і види з широкою листовою пластинкою. Вічнозелені хвойні домінують у дуже холодних районах північних широтах або високогір’їв, а дрібні морозостійкі тундрові види займають ще вищі широти і висоти.
Райони середніх широт з помірною кількістю опадів звичайно вкриті лісами із широколистяних листопадних порід, тоді як жорстоко листяні (склерофітні) вічнозелені чагарники або, як їх часто називають, чапараль, трапляються в районах із зимовими дощами і відчутним дефіцитом вологи протягом весни, літа і осені (Іспанія, Італія, США (Каліфорнія), Австралія).
В областях зі сталим кліматом, як правило, трапляється менше життєвих форм рослин, ніж в районах, де він менш сталий. У цілому клімат і рослинність добре відповідають одне одному, недарма кліматологи деколи використовують характер рослинності як найкращий показник клімату. Наприклад, дощові ліси відомі в тропіках і субтропіках. Листопадні ліси ростуть в умовах помірного і більш сухого клімату. Рослинність саван і прерій характеризує напівпосушливі області, а рослинність пустель - надто сухі.
Рослинні організми регулюють мікроклімат. Розміщуючись паралельно або перпендикулярно сонячному промінню, організми (або окремі їх частини, наприклад, листки) можуть зменшувати ту загальну кількість сонячної енергії, яка на них в дійсності потрапляє. В полудень листя яскраво освітлених крон дерев часто опускається, тоді як листя затіненого підліску звичайно підставляє сонячному промінню всю свою поверхню.
Рослини поглинають енергію Сонця. Ця енергія циркулює в системі, яку ми називаємо біотою й можемо зобразити у вигляді багатосхідчастої піраміди. Нижня сходинка - грунт. Сходинка, на якій розташовуються рослини, спирається на грунт; сходинка, на якій розміщуються комахи, - на рослини; птахи й гризуни - на комах, і так далі, через різні групи тварин, до вершини, на якій перебувають великі хижаки.
Види, що становлять одну сходину, об’єднуються не походженням чи зовнішньою схожістю, а типом їжі… Лінії залежності, які відображають передавання енергії, що міститься в їжі, від її первинного джерела (рослини) через низку організмів, кожен з яких поїдає попереднього й з’їдається наступним, називається ланцюгом живлення… Земля, таким чином, - це не просто грунт, а джерело енергії, що циркулює в системі, яка складається з грунту, рослин і тварин. Ланцюги живлення - це живі канали, що подають енергію вгору, а смерть і тління повертають її в грунт. Система не замкнена - частина енергії втрачається в процесі тління, частина додається поглинанням із повітря, частина накопичується в ґрунті, торфі і лісах-довгожителях, але це система, яка діє постійно, своєрідний фонд життя, що повільно нагромаджується й перебуває в постійному обізі.
Живлення (споживання, корм) - важливий екологічний фактор, від якості і кількості якого залежить плодючість, тривалість життя, розвиток і смертність організмів.
Якщо розглядати організми як кормовий ресурс, то можна виділити три шляхи формування ланцюгів живлення:
Перший - деструкція, внаслідок якої тіла або частини тіл організмів відмирають і разом з рештками життєдіяльності і секреторними продуктами стають кормовим ресурсом для " деструкторів " (бактерій, грибів і тварин - детритофогів). Деструктори - це групи живих організмів, які не в змозі використовувати інші організми, поки вони живі. Детрит - це органічний мул і напівзруйновані рештки організмів, які перебувають у верхніх шарах грунту, а також у водному середовищі.
Другий - паразитизм, коли організм використовує в якості кормового ресурсу інший організм ще при житті. Приклад паразитів - тля, яка висмоктує сік із флоеми листя дерев, і гриби - облігатні паразити рослин.
Третій - органофагія, хижацтво. При цьому кормовий організм (або його частина) поїдається (кролик, якого з’їла лисиця; жолудь, що з‘їла білка, тощо).
У тварин розрізняють не вибіркове і вибіркове споживання їжі. Не вибіркове споживання властиве багатьом безхребетним тваринам, китам і деяким рибам. Вибіркове споживання є основним способом живлення для частини безхребетних і більшості хребетних тварин.
Для підтримання життєдіяльності, росту, розвитку і розмноження тварин необхідний певний калорійний режим зі збалансованим якісним складом, тобто визначені кількість білків, жирів, вуглеводів, а також мінеральних солей, вітамінів і мікроелементів. Вимоги до корму змінюються залежно від стану організму, пори року і погодних умов. Враховуючи на улюблений, замінний і випадковий, а за іншою класифікацією - на незамінний і взаємозамінний.
Будь-яке угруповання можна представити у вигляді кормової мережі, яка являє собою схему всіх трофічних зв’язків між видами, що входять до складу цього угруповання. Кормова мережа звичайно складається із декількох ланцюгів живлення, кожний з яких є окремим її каналом.