Акліматизація рослин - природний процес пристосування рослин до нових умов існування, який відбувається незалежно від втручання людини. У природних умовах він відбувається безперервно і пов'язаний зі змінами клімату та інших екологічних умов, супроводжується видо- і формотворенням. Людина може втручатися в цей процес і прискорити його шляхом схрещування рослин з подальшим добором із потомства форм, потрібних їй і відповідних клімату та іншим умовам життя. Вищим ступенем акліматизації рослин є їх натуралізація, яка проявляється настільки повним пристосуванням до нових умов існування, що рослини успішно розмножуються, входять у фітоценози і витримують конкуренцію аборигенних видів.
Інтродукція рослин - комплекс прийомів і методів впровадження нових видів рослин у культуру. В інтродукції рослин виділяють такі три етапи: попередній добір інтродуцента, інтродукція без істотної зміни природи рослин і інтродукція, пов'язана зі значною зміною спадковості даного виду. При доборі інтродуцентів використовують методи кліматичних і агрокліматичних аналогів, порівняльного вивчення палеоареалів і сучасних ареалів інтродуцентів, еколого-історичний та метод філогенетичних комплексів.
Основними джерелами видового різноманіття рослин деревних і трав'яних, у помірній зоні, звідки потенційно можливо інтродукувати більшість видів в Україну, є Північна Америка, Середземномор'я, Кавказ і Закавказзя, Мала і Передня Азія, Центральна (Середня) Азія. Центральний Китай, Гімалаї, Примор'я, Північно-Східний Китай, Корея, Японія. Ряд видів трав'яних можна інтродукувати із північних районів Індустанського півострова та помірної зони Південної півкулі.
При порівнянні кліматичних умов України і цих регіонів за такими показниками, як кількість днів у році з температурами вище +5°С і сума середньомісячних позитивних температур, можемо знайти в цих регіонах районикліматичні аналоги України.
Коефіцієнти зволоження об'єднують вплив настільки багатьох складових клімату, що в ряді випадків можуть служити майже універсальними його показниками для різних районів, роблячи їх (райони) порівнюваними. Це має велике значення для інтродукції рослин, бо дає змогу з великим наближенням знаходити райони кліматичні аналоги.
Для успіху інтродукції рослин в Україні не менше значення, ніж вологість клімату мають умови холодних місяців року і особливо режим температури повітря взимку. Різке і часте коливання температури, чергування морозів і відлиг не менш згубно впливає на рослини, ніж тривала і сильна посуха влітку [5].
В Українському Поліссі середні значення зимової температури на Правобережжі і Лівобережжі відповідно дорівнюють -5 і -8 °С, а абсолютний мінімум температури становить -33 і -36 °С. Вірогідність відлиг на Правобережжі -6%, на Лівобережжі -0, а абсолютних мінімумів температури нижче -30°С відповідно 8 і 15% випадків. За режимом зими Українське Полісся схоже із північно-східною частиною Атлантичного регіону Північної Америки, північною частиною Японії та деякими районами Центральної Азії (Бішкек) і Закавказзя (Лагодехи).
Названі приблизні кліматичні аналоги не є абсолютними критеріями для добору джерел для інтродукції рослин. Досвід інтродукції свідчить, що можливості її збільшуються при застосуванні різних агротехнічних методів (штучне зрошення, зимовий захист рослин тощо). Це дає змогу в Лісостепу і Степу успішно інтродукувати багато видів рослин із інших, не згаданих тут природних регіонів.
У зв'язку з цим доцільно виділити в Україні такі зони інтродукційних можливостей: 1) зона найбільш широкої інтродукції (Закарпаття), 2) зона широкої інтродукції (Українське Полісся і Лісостеп), 3) зона обмеженої інтродукції (Степ).
Досвід інтродукції рослин свідчить, що процес цей у деревних рослин тривалий і складний, у трав'янистих — значно коротший і менш складний [6]. Умовно його можна розподілити на три послідовні стадії: 1) вибір інтродуцента; 2) інтродукційне випробування; 3) впровадження в культуру.
Стадії ці за тривалістю неоднакові, як неоднакові вони і за метою. Якщо перша стадія може тривати лише декілька місяців, то друга і третя - по декілька років у трав'яних рослин, а у деревних - по декілька десятків років.
Стадії, в свою чергу, складаються кожна із двох етапів. У загальному вигляді схема інтродукційного процесу має такий вигляд.
Таблиця 1. Cхема інтродукційного процесу
| Стадії | |||
| Етап | Вибір інтродуцента | Інтродукційне випробування | Впровадження в культуру |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| 1 | Вивчення літературних джерел, вибір методики інтродукції | Переселення рослин у нові умови зростання (посів насіння чи посадка рослин-дичків); первинне випробування в розсаднику; фізіолого-екологічна оцінка стійкості рослин; вибракування матеріалу (добір придатних для подальшого випробування рослин). | Репродукція інтрoдуцентів (насінням чи вегетаційним шляхом); закладання маточників для масового вироб-ничого розмноження |
| 2 | Експедиційний пошук інтродуцентів, вивчення особливостей зростання в природних умовах, збирання насіння і живих рослин. | Випробування рослин у колекційних посівах чи насадженнях; еколого-фізіологічна оцінка стійкості рослин; відбір маточників для отримання насіння та саджанців. | Масове виробниче розмноження вибраних форм. |
Характерно, що тривалість другої стадії визначається, головним чином, біохімічними особливостями інтродуцентів і причинами екологічного характеру, а тривалість третьої стадії залежить від причин екологічного характеру, традицій рослинницької культури тощо.
1.3 Задачі роботи
Достовірно встановлено, що в флорі України кожний п'ятий вид рослин належить до категорії рідкісних і майже кожний десятий – до категорії зникаючих, в зв'язку з чим виникає необхідність пошуку та опрацювання ефективних способів і методів охорони згаданих рослин. Актуальність проблеми зумовлена також тим, що понад 80% площі України активно використовується як господарський клин і що багато видів зростають на малих ділянках, часто в дуже обмеженій кількості особин, тобто знаходяться на межі вимирання. Значна кількість зникаючих видів рослин відіграє важливу роль в автохтонних фітоценозах, в загальному енергетичному та економічному балансі флори. В таких унікальних об'єктах, якими є рідкісні і зникаючі види рослин. Велике і практичне значення рідкісних та зникаючих рослин: багато з них містять специфічні біологічні речовини і являють собою дорогоцінну сировину для народного господарства.Також протягом останнього десятиріччя широких розмахів набуло будівництво індивідуальних будинків, котеджів та дач. Важливою складовою частиною такого будівництва є його благоустрій та озеленення. У зв'язку з цим значно зросли вимоги до ландшафтно – архітектурного оформлення нових та реконструйованих забудов. Рододендрони, поряд з іншими високодекоративними рослинами, є найефективнішими чагарниками, які набули широкої популярності в усьому світі.
Метою досліджень було вивчення біологічних особливостей видів рододендрон в Житомирському Поліссі, зокрема аборигенних та інтродукованих видів рододендронів; особливості зростання в умовах культури.
Відповідно до мети досліджень у задачі досліджень входило:
1) вивчення сучасного стану інтродукованих видів рододендрон в Житомирському Поліссі;
2) розробка рекомендацій щодо інтродукції, збереження та використання в Житомирському Поліссі;
3) дослідження біологічних особливостей виду рододендронів;
4) застосування набутих знань для інтродукції рододендронів;
5) використання рододендронів в озелененні;
6) впровадження перспективних видів і сортів рододендронів у декоративне садівництво.
На сьогодні є кілька причин, які помітно заважають широкому впровадженню рододендронів в озеленення. Однією з них є недостатня кількість садивного матеріалу, адже існуючі в Україні розсадники цих рослин майже не вирощують. Друга, не менш важлива причина – недостатня обізнаність фахівців з озеленення та садівників – аматорів щодо технології створення та вирощування стійких високодекоративних насаджень рододендронів.
Але інтродукцією видів рододендронів успішно займаються ботанічні сади України, зокрема ботанічний сад нашого, Державного агроекологічного університету, в якому вже зростають16 видів рододендронів.
Розділ 2 Природні умови, об’єкти, методи досліджень та історія вивчення інтродукції рододендронів у Житомирському Поліссі
2.1 Природні умови, об’єкти та методи досліджень
Переважна більшість видів Рододендрон в природних умовах зростають у гірських лісах, де вони утворюють підлісок і пристосувалися до напівзатінку. Під наметом великих дерев, використовуючи їхню захисну дію, рододендрони знаходять оптимальні умови для свого росту та розвитку. Однак деякі види, наприклад рододендрони кавказький, миртолистий та інші займають місця в альпійському поясах гір, тобто на відкритих, повністю освітлених ділянках північних схилів, утворюючи там невеликі зарості.
Окремі види, наприклад рододендрони камелієквітковий (R.Camelliaeflorum), чорничний (R.vaccinioides) та інші ростуть у вологих тропічних лісах на стовбурах та гілках великих дерев, розвиваючись як епіфіти. Характерно, що такі види не паразитують на цих деревах, а використовують їх тільки як місце для зростання, живлячись розкладеними рештками рослин і не порушуючи режиму живлення дерев [1].