Робота з дисципліни: „Екологічне право”
на тему:
Актуальні проблеми у сфері екологічної безпеки
Зміст
Вступ
1. Нанотехнології: поняття і сутність
2. Нанотоксикологія: поняття, мета і завдання. Токсичність наноматеріалів
3. Безпека наноматеріалів
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Екологія сьогодні набуває значення наукової основи організації раціонального природокористування. Нині вона визначається як вчення про взаємодію живих організмів з навколишнім середовищем (довкіллям).
Екологічне право є галуззю права і являє собою систему правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо користування природними ресурсами, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.
Екологічна безпека – це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей.
Питання безпеки тісно пов’язане з іншою категорією – ризик. У юридичній літературі екологічний ризик визначається як встановлені нормами екологічного законодавства обставини, з якими пов’язуються виникнення, зміна, припинення правовідносин щодо здійснення діяльності з екологічно небезпечними об’єктами, що визначає формування і реалізацію спеціальної правосуб’єктності фізичних, юридичних осіб та держави стосовно виявлення, запобігання і усунення природних і техногенних загроз для довкілля, життя і здоров’я населення та особливий режим відповідальності за невиконання чи неналежне виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки, включаючи й випадкове (імовірне) настання небезпеки.
Під джерелами екологічного ризику розуміють діяльність екологічного характеру, як правило, правомірну, оскільки в разі здійснення неправомірної діяльності вона підлягає припиненню без встановлення ризику, в силу його презумпції. Носіями ризику є також цілий ряд об’єктів та різні речовини природного і штучного походження, їхні суміші, які здатні за певних природних та соціальних умов і обставин виявляти властивості, що створюють реальну загрозу для здоров’я і життя людини та навколишнього світу[1].
В даній роботі зроблена спроба дослідити, відносно молоде явище, яке справедливо можна віднести до категорії джерела екологічного ризику. Йдеться про надзвичайно перспективний напрям наукових досліджень – нанотехнології. Але поряд з можливістю досягнення величезних позитивних здобутків, отриманих від впровадження в повсякденне життя наноматеріалів (нанопристроїв, нанооб'єктів, нанопроцесів та ін.), існує реальна загроза негативного впливу наночастинок (наноструктур) на людину і на навколишнє природне середовище. У цьому аспекті надзвичайно актуальним постає питання нанобезпеки.
Як тільки участь наночастинок зафіксується в основних етапах кругообігу речовини (увійде до геобіоценозу) в навколишньому середовищі це відобразиться на динамічній рівновазі усієї екосистеми.
Екологічна сутність хімічного забруднення проявляється в порушенні дії законів, принципів, правил існування і функціонування біологічних систем різного рівня, починаючи від організмів і закінчуючи біосферою.
Відповідно до Закону внутрішньої динамічної рівноваги - "речовина, енергія, інформація і динамічні якості окремих природних систем та їхніх ієрархій взаємозалежні настільки, що будь-яка зміна одного із цих показників викликає супутні функціонально-структурні кількісні і якісні зміни, що зберігають загальну суму матеріально-енергетичних, інформаційних і динамічних якостей систем, де ці зміни відбуваються"[2].
Цей закон одне з вузлових положень у природокористуванні. Поки зміни середовища слабкі та виникли на відносно невеликій площі, вони або обмежуються конкретним місцем, або "гаснуть" у ланцюзі ієрархій екосистем. Але як тільки зміни досягають істотних значень для великих екосистем, вони приводять до істотних зрушень у цих великих природних утвореннях, а через них, згідно 2-му наслідку закону внутрішньої динамічної рівноваги, і у всій біосфері Землі.
Майбутнє людства визначається багатьма обставинами. Але серед них визначальними є дві. Перша: люди повинні знати закони розвитку біосфери, можливі причини її деградації, знати те, що людям дозволено і де та фатальна межа, яку людина не повинна переступати ні за яких умов. Інакше кажучи, наука, точніше, та сукупність наук, що називається екологією, повинна бути здатна сформувати Стратегію взаємовідносин Природи і людини. Друга, не менш важлива обставина, без якої говорити про майбутнє людства безглуздо, полягає в необхідності створення такого громадського порядку, що був би здатний реалізувати цю систему обмежень, ця друга умова відноситься до гуманітарної сфери. Тоді стан біосфери, названий Вернадським ноосферою, може бути визначений як стан біосфери, у якій людина приймає на себе відповідальність не тільки за подальший розвиток суспільства, але й біосфери. По Н.Н. Моісєєву, ноосфера - це деякий цілком визначений стан біосфери, у якому людство відіграє роль керуючої підсистеми, що реалізує програму (стратегію) забезпечення подальшого розвитку суспільства в умовах подальшого розвитку біосфери.
Стійкість екологічних систем до екстремальних впливів полютантів визначається не тільки інтенсивністю впливу хімічного фактора (доза, тривалість впливу), а також здатністю токсикантів до транслокації і трансформації в навколишньому середовищі та живих організмах. Дослідженням цих процесів займається екотоксикологія.
Екотоксикологія - міждисциплінарний науковий напрям, пов'язаний з токсичними ефектами хімічних речовин на живі організми, переважно на популяції організмів і біоценози, що входять до складу екосистем. Вона вивчає джерела надходження шкідливих речовин у навколишнє середовище, їхнє поширення і перетворення в навколишньому середовищі, дію на живі організми. Людина, безсумнівно, є найвищим щаблем у ряді біологічних мішеней".
Дослідженням токсичних ефектів наноматеріалів та їх впливу на живі організми займається нанотоксикологія. В принципі, нанотоксикологію можна вважати галлузю (частиною) екотоксикології.
У цей час основними науковими напрямками екотоксикології, прийнятими у світовому науковому співтоваристві, вважаються:
- дослідження поширення і перетворення полютантів у ґрунті, воді, атмосфері, рослинах, тваринах і по трофічних ланцюгах у цілому, що кінчаються людиною;
- прогнозування небезпеки забруднення навколишнього середовища для людей, тварин, рослин і екосистем у цілому;
- дослідження механізму токсичності та розробка критеріїв оцінки шкідливості дії екотоксикантів;
- розробка гігієнічних основ регламентації надходження екотоксикантів у навколишнє середовище;
- розробка методів аналізу екотоксикантів в об'єктах навколишнього середовища, методів діагностики, лікування і профілактики поразок.
Практичними результатами досліджень по зазначених напрямах є розробка рекомендацій і проведення комплексу правових, технологічних, медичних і санітарно-гігієнічних заходів щодо контролю і зниження рівня забруднення.
Для визначення і прогнозування небезпеки хімічного забруднення навколишнього середовища використовується загальний методологічний підхід - постійне спостереження за станом забруднення навколишнього середовища хімічними речовинами і впливом їх на здоров'я населення, флору і фауну, прогнозування цього впливу в майбутньому, які можна визначити як екотоксикологичний моніторинг.
Системи екотоксикологичного моніторингу можуть бути двох основних типів: постійно діючі та періодично діючі. Остання система використовується для рішення конкретних завдань при проведенні наукових досліджень або як доповнення до постійно діючих систем при виникненні надзвичайних ситуацій. Постійно діючі системи створюються у випадку рішення довгострокових завдань за спостереженням за шкідливими хімічними забруднювачами навколишнього середовища і дією їх на організм людини, тварини, рослин, на біоценози, для прогнозування цієї дії, розробки заходів щодо усунення негативної їхньої дії і т.д.
Вважаємо, що в нанотоксикології можна і необхідно застосовувати розроблені в рамках екотоксикології методичні підходи, проте, дана галузь потребує фундаментальної розробки власних методичних підходів до забезпечення безпеки наноматеріалів і їх взаємодії з людиною та навколишнім природнім середовищем.
1. Нанотехнології: поняття і сутність
Згідно з Розпорядженням КМУ від 2 квітня 2009 р. № 331 „Про схвалення Концепції Державної цільової науково-технічної програми "Нанотехнології та наноматеріали" на 2010-2014 роки” нанотехнології визначаються як міждисциплінарні технології, які розроблені для об'єктів розмірами менш як один мікрон і дають змогу проводити дослідження, маніпуляції та обробку речовин у діапазоні розмірів від 0,1 до 100 нанометрів (1 нанометр - одна мільярдна метра).
В цьому ж нормативно-правовому акті зазначається, що в найближчі десять років саме розвиток нанотехнологій та виготовлення нових наноматеріалів стане одним з основних рушіїв стимулювання істотних змін у таких галузях промисловості, як машинобудування, оптоелектроніка, мікроелектроніка, автомобільна промисловість, а також сільське господарство, медицина та екологія.
Термін «нанотехнологія» (процес розподілу, обробки і зміни матеріалів шляхом впливу на них одним атомом або однією молекулою) був запропонований в 1974 р. Норіо Танігуччі.
Наноматеріали займають проміжне положення між окремими атомами (молекулами) та макротілами. Завдяки малому розміру, формі, хімічному складу, заряду, структурі частинки, великій площі поверхні наночастинки мають унікальні властивості, що робить їх перспективним матеріалом для застосування у різних галузях народного господарства. Це підтверджується високими темпами вивчення властивостей наноматеріалів, розробками нових нанотехнологій, швидким впровадженням їх у виробництво, а також обсягами фінансування нанотехнологій. Так, 2004 року у світі було виділено 8,6 мільярдів доларів США на розвиток нанотехнологій, а до 2012 року прогнозується витратити на ці потреби 1 трильйон доларів США[3].