Актуальність. Місто – це антропогенна екосистема, що являє собою концентроване розміщення промислових і побутових споруд, та населення, яке знаходиться на його території. На відміну від сільських населених пунктів жителі міст зайняті трудовою діяльністю переважно у сфері промисловості, управління, освіти, культури і сфери обслуговування. Для міст характерна чисельність населення не менше 5–10 тисяч і багатоповерхова забудова. Ємність міського середовища залежить від інфраструктури міста і розвитку транспортних мереж.
Процес розвитку населених пунктів типу міста називають урбанізацією. Способи виникнення міст в історії людства були різними. Міста виникали як сумісні поселення ремісників, що полегшувало їхню виробничу діяльність, як центри торгівлі, як воєнні укріплення (фортеці), що забезпечувало захист сконцентрованого в них населення від нападу ворога. Вплив міст на природне середовище поширюється за їх межі. Вони оточені більш чи менш протяжними зонами двох типів: сільськогосподарськими з виробництвом, що визначається потребами даного міста, та рекреаційними, які використовуються жителями міста для відпочинку.
Питання вивчення міських ландшафтів потребує постійного дослідження, оскільки на сучасному етапі розвитку техносфери людина постійно намагається якомога більше полегшити власне життя. Це виявляється насамперед у зростанні кількості антропогенного навантаження на природні екосистеми. Міські території, на які здійснюється постійне навантаження перебуває в досить складному екологічному стані і потребує постійного оновлення.
Об`єкт дослідження – функціональні ландшафти м. Києва.
Мета роботи – проаналізувати значення біоценотичних угруповань рослин в житті міських біоценозів.
Дослідження даного питання потребує вирішення певного кола питань:
1) проаналізувати основні етапи розбудови міста та формування ландшафтно-архітектурних систем Києва;
2) охарактеризувати ландшафтну структуру територій м. Києва;
3) дати характеристику комплексних зелених зон міста;
4) проаналізувати ландшафтно-архітектурні риси покриву м. Києва;
5) проаналізувати та систематизувати відомості, щодо особливостей рослинного покриву м. Києва.
Київ – це сплав славного минулого і сучасного. В образі міста зримо вимальовуються риси надійного майбутнього. Адже саме сьогодні визначається, яким буде Київ в третьому тисячолітті нової ери.
Формування населеного пункту і розширення його території визначається політичною обстановкою, притаманними лише йому соціально-економічними функціями на різних історичних етапах і реалізується у конкретних природних умовах, які виступають чи як сприятливі, чи як такі, що обмежують його розвиток. Територія міста не може зростати випадково або механічно. Місто у зв'язку із динамікою його функціональної структури завжди повинне мати певний резерв природних умов і ресурсів [1].
У тісному зв'язку із зміною історичних умов і суспільно-економічних відносин змінювались функції Києва як міста у цілому та його складових частин; відповідно змінювались і критерії оцінки територій, які включались до міської межі. Водночас, упродовж сотень років зберігається багато індивідуальних особливостей міста відповідно до традиційних функцій його історичних районів, що збігаються в основних рисах із ландшафтною структурою стародавнього ядра.
Із зазначеного випливає неабияка цікавість до аналізу містобудівного освоєння ландшафтів на головних етапах розвитку міста, з'ясування закономірностей і тенденцій цього процесу. Адже етапи розвитку будь-якого явища означають якісну зміну певної тенденції розвитку. Зокрема, для півтора тисячолітнього міста етапи знаменують відчутні зміни у якісному стані його екологічної системи [18].
Під ландшафтами зазвичай науковці розуміють цілісні ділянки земної поверхні (довкілля, у якому розрізняють численні складники), що характеризуються однорідністю, походженням, взаємозв'язками компонентів.
Компонентами ландшафтів є гірські породи, рельєф, поверхневі та підземні води, повітряні маси, ґрунти та рослини і тварини.
Ландшафти виступають життєвим середовищем людини, є її ресурсною базою, головною територіальною основою для розміщення виробничих і невиробничих об'єктів. Вони виступають як середовище відпочинку і джерело естетичного збагачення.
Відповідно співвідношення і взаємовідносини основних ландшафтоутворюючих чинників, у класифікаціях ландшафти Києва відносять до східноєвропейських рівнин: знижених та підвищених, що тяжіють до північно-східної частини Українського кристалічного щита і Дніпровсько-Донецької западини та їхніх схилів. За зонально-біокліматичним положенням, що визначає баланс тепла і вологи, вони діляться на два основних типи – змішано-лісовий і лісостеповий та долини Дніпра, яка являє собою знижену алювіальну рівнину, дуже строкату за типами грунтово-рослинного покриву (лучні, болотні, дернові тощо).
На сучасному етапі, для того, щоб вирішити завдання реконструювання древніх ландшафтів, їх послідовної зміни при розбудові Києва, вивчення наслідків господарського освоєння різних ландшафтних категорій київської старовини, доцільним є використання двох груп методів: історико-ландшафтних картографічних реконструкцій та картометричних, тобто методів пошуку спільних рис у різних компонентах давньої і сучасної природи за картами різних масштабів і різних часів. Вихідними матеріалами є також результати сучасних ландшафтних досліджень та опубліковані історичні й археологічні відомості.
Для ландшафтного аналізу цього процесу були складені середньомасштабні карти відтворених і сучасних ландшафтів на теренах Києва та у районах його перспективної забудови із виділенням місцевостей та їх угрупувань. Оскільки, дослідженню підлягають періоди із різними критеріями містобудівної оцінки ландшафтів, то при складанні карт були враховані елементи природного середовища, життєво необхідні як для архаїчного господарства І тисячоліття н.е., так і для сучасного міста [1].
Київ як торгівельний та адміністративний центр східних слов'ян виник у місці перетину межі двох природно-господарських зон та дніпровського торгівельного шляху. Як показали історико-ландшафтні дослідження, починаючи із енеоліту (трипільська культура), коли панівною галуззю господарства стало землеробство, освоєнню підлягали, головним чином, ландшафти лісостепового типу. Лісостепова зона на багато тисячоліть стає найбільш заселеною і освоєною щодо землеробства. Найбільшу господарську вартість мали території зі складною ландшафтною структурою, найбільш сприятливою для комплексного господарства, що спостерігається у місці контакту ландшафтів лісостепового типу із ландшафтами поліського типу та потужної дніпровської заплави. Місця для поселень у межах таких оптимальних територій обирали, також, із урахуванням наявності природних укріплень і рубежів, що мали виконувати оборонну функцію.
Перелічені умови, представлені у районі Києва, найкращим чином сприяли заснуванню на цій території поселень усіх археологічних культур Середнього Подніпров'я. Археологічні матеріали свідчать про наявність значного торговельного осередку у районі майбутнього Києва вже на рубежі нашої ери. Становлення Києва як адміністративного центру почалось у середині І тисячоліття н.е. у зв'язку із виникненням першого державного об'єднання східних слов'ян і збільшенням внутрішньої торгівлі подніпровському водному шляху. Через Київ відбувався торговельний обмін між хлібним Лісостепом і мисливсько-промисловим Поліссям. Київ контролював торгівлю між районами Балтики та Чорного моря, Західною Європою та Сходом. Одне з провідних місць посіла реміснича функція міста. Почалося поступове розширення його території, що відбувалося потім упродовж багатьох віків.
Півтора тисячолітня історія міста – невпинний процес чергування його занепадів та відроджень.
Щоб виявити закономірності і тенденції цього процесу, необхідно обґрунтувати систему часових (хронологічних) зрізів, які б висвітлювали головні етапи розвитку міста та його функцій. Такі дані, окрім пізнавального інтересу для кожного мешканця Києва, мають ще важливе значення щодо оцінювання стану екологічних ситуацій у місті на певних етапах його розбудови, надають історично тривалому процесу ландшафтного освоєння теренів столиці східних слов'ян певних класифікаційних рис.
До X ст. формується ядро стародавнього Києва, диференційованого на верхні укріплену частину (Старокиївська гора) та нижню неукріплену торгівельно-ремісничу (Поділ). З X по XII ст. Київ – столиця Давньої Русі. У цей період посилюється політична роль міста, його адміністративна та ідеологічна функції, досягають розквіту ремесло, торгівля, будівництво. Київ значно розширює свої межі. Із XIII по ХVІІ ст., у період феодальної роздробленості, іноземних панувань, народних рухів, частих війн, руйнувань та епідемій Київ майже не зростає територіально. З ХVІІІ до середини XIX ст. містобудівне освоєння території відбувається шляхом, характерним для всіх великих міст. Будуються військові укріплення, адміністративні та громадські споруди, палацові комплекси. З середини XIX до початку XX ст. зростає значення Києва як центру внутрішньої торгівлі. Спостерігається інтенсивне збільшення населення та території міста. 3 1918 р. розпочинається етап так званого соціалістичного будівництва. У Києві розгортається житлове, промислове, адміністративне та культурне будівництво, що ведеться з упровадженням індустріальних методів. Після 1945 р. швидкими темпами були усунуті руйнування періоду війни. Сучасне будівництво ведеться посиленими темпами на нових територіях, реконструюються старі квартали міста [7].