Ландшафтно-екологічна основа Києва (стр. 7 из 12)

1967 року був затверджений новий генеральний план розвитку міста. В основу плану, реалізація якого почалася вже наступного року, було покладено ідею розміщення житлових масивів на намитих ґрунтах, на місці частково заболочених, малоцінних для сільського господарства територій у заплаві Дніпра, що стає головною архітектурно-планувальною віссю міста. Це дозволило зберегти придатні для землеробства землі, зробити місто більш компактним і перейти від радіальної до радіально-кільцевої структури його території. На намивних ґрунтах будуються масиви Русанівка, Березняки, Оболонь, Троєщина. На пісках давньоалювіальної зниженої терасової рівнини – Лісовий, Воскресенський, Лівобережний, Комсомольский масиви. На моренно-воднольодовиковій рівнині – Виноградар, Вітряні гори, Академмістечко та інші. Новітні технічні засоби будівництва дозволили вести забудову дуже розчленованих крутосхилових місцевостей підвищеної лесової рівнини, доля яких в ландшафтній структурі забудованих територій міста зросла за повоєнний період від 2,5 до 7,0%. На сьогодні на території Києва забудовано 395,1 тис. га, тобто у тричі більше, ніж у повоєнні роки. Ареал містобудівного освоєння складається із двох великих частин – правобережної та лівобережної (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Сучасний ареал містобудівного освоєння ландшафтів Києва

Фоновими у сучасному ареалі освоєння (52,4% площі ареалу містобудівного освоєння) є урочища ландшафтів змішано-лісового типу, що розвинуті у правобережному полі освоєння та домінують в лівобережному. Урочища ландшафтів широколистяно-лісового типу зустрічаються тільки на правобережному полі освоєння і займають 24,3% ареалу містобудівного освоєння. Заплавні урочища займають центрально-вісьове положення і розвинуті в право – та лівобережній частинах на 23,2% ареалу освоєння [12].

Із розвитком будівництва на штучних ґрунтах досить значної трансформації зазнають аквальні системи. Відбувається каналізування, засипання та замивання багатьох озер, струмків і малих річок (Глибочиця, Клов, Горіхуватка й інші). Цей процес у деякій мірі компенсується створенням нових та впорядкуванням і очищенням старих ставків, озер тощо. На цей час штучні аквальні системи складають 0,1% площі ареалу містобудівного освоєння.

Згідно з Генеральним планом перспективного розвитку міста, перспективне житлове будівництво буде сконцентроване головним чином на намивних ґрунтах у заплавних ландшафтах долини Дніпра. Найбільшим житловим масивом стане Троєщина, запланована також нова забудова заплави у районі сіл Осокорки, Позняки та Вигурівщина.

2.4 Функції міста і його ландшафтів

Аналіз містобудівного освоєння ландшафтів території Києва показав, що для певних типів ландшафтів у різні часові зрізи були характерні різні планувальні форми. Характер планувальних форм забудови ускладнювався із розвитком архітектури та вдосконаленням містобудування, а також значною мірою визначався ландшафтними особливостями території.

В основу розвитку найдавніших українських міст (Києва, Чернігова, Переяслав-Хмельницького, Володимир-Волинського, Луцька, Львова, Кам'янця-Подільського й інших) закладено принципи трьохчастинної планувальної організації їхніх теренів. Більшість із них складалися із дитинця, навколишнього міста («окольного граду») та передмістя (передграддя). Центром давнього Києва Х-ХІ століття, що складався із низки поселень уздовж правого берега Дніпра (Старокиївська гора, Замкова гора, Поділ), були міста Володимира та Ярослава. Обриси потужних фортифікаційних споруд XI століття простежуються в плануванні та забудові цієї частини Києва. Планування вулиць виконано таким чином, що вони променями збираються у пучок до основних давніх виїздів у місто, його у значній мірі можна віднести до домонгольского періоду. Монументальні будівлі вказують на розташування головних ансамблів та комплексів Києва, а відомі з археологічних розкопок князівські палати Х-ХІ століття – на місце князівської резиденції та місця літописних вічевих зборів – Бабин торжок. Від центру на значній відстані знаходились монастирські комплекси (Києво-Печерська Лавра, Кловський, Видубецький, Кирилівський та інші монастирі), які створювали мальовничу панораму Міста з ріки. Такий характер планування зберігався у Києві до XV–XVII століття [12].

Інтенсивний розвиток торгівлі та ремесел у XVII столітті сприяв значному територіальному зростанню Києва переважно за рахунок навколишніх сільських поселень. В планувальних формах нових частин міста переважали ареальні та радіальні, а також застосовувались елементи регулярного планування. В одно – та двовуличні поселення вписувався торговий центр, що з'єднувався з іншими частинами Києва.

Характерні особливості розвитку структури давніх міст простежуються в планувальних формах забудови XVII–XVIII століття. Криволінійні обриси вулиць свідчать про прокладені тут колись лінії укріплень (Печерськ), але забудова відноситься до пізніших часів, переважно до XIX століття. В XVII–XVIII столітті планувальна структура Києва зберігала попередню трицентровість: Верхнє Місто, Печерськ та Поділ, причому у цей час Поділ відігравав роль загальноміського центру. Тут знаходилась головна торговельна площа із будинком магістрату. До середини XVIII століття склався ансамбль Братського монастиря із величною спорудою Академії. Чисельні монастирі та церкви пожвавлювали загальний вигляд Подолу, що на той час був оточений дерев'яно-земляними фортифікаційними укріпленнями. Для ландшафтно-архітектурного комплексу заплави Дніпра (Подолу) було характерним вільне та ареальне планування, переважала садибна забудова. Значного розвитку на той час набув також ландшафтно-архітектурний комплекс підвищеної лесової рівнини, що складався із масивів та груп Києво-Печерської Лаври, Софійського, Михайлівського та Кирилівського монастирів, їхні давні будівлі були доповнені спорудами у стилі барокко – храмами, келіями, дзвіницями, огорожами та виїздами, які значно збагатили їх пейзажно-видові властивості.

У середині XVIII століття споруджується Печерська фортеця. Навколо створюються земляні укріплення за системою Вобана та інших теоретиків бастіонних укріплень. У плануванні переважає замкнена вулична мережа, близька до радіально-кільцевої з елементами регулярного планування.

В XVIII столітті у місті з'являється регулярне планування (так зване «шахове»), що на той час вже отримало широке розповсюдження у багатьох країнах Центральної Європи.

Із кінця XVIII і на початку XIX століття в архітектурі Києва у значній мірі виявляється вплив класицизму. Поряд існують також інші течії, що використовують неоготичний та східний стилі, відображені у ландшафтно-архітектурних групах і елементах центру Києва (Печерськ) [31].

Значні містобудівні перетворення відбулися у Києві у першій половині XIX століття. Відповідно до генеральних планів, розроблених архітекторами А. Меленським, В. Гесте, В. Беретті, був створений Хрещатик, який об'єднав розрізнені ландшафтно-архітектурні комплекси підвищеної лесової рівнини. У цей час було прокладено вулиці Володимирську та Васильківську, а найбільшою новобудовою був Університет Святого Володимира (зараз – Національний університет імені Тараса Шевченка).

Після нищівної пожежі 1811 року регулярного (шахового) планування набув ландшафтно-архітектурний комплекс заплави Дніпра – Поділ.

Незважаючи на великі масштаби будівництва, доба капіталізму не залишила багато визначних пам'яток містобудівного мистецтва. Проте фонова та рядова капітальна забудова різних (за архітектурними якостями) будівлями та регулярний характер планування створюють виразні історично-своєрідні види ландшафтно-архітектурних груп та масивів (вул. Велика Житомирська тощо). У цей період міська забудова насичується промисловими, транспортними та інженерними спорудами, відбувається інтенсивне територіальне зростання. У зв'язку з територіальним ростом міста більшість монастирських та паркових комплексів увійшли безпосередньо до межі міської забудови, що значно збагатило пейзажно-видовий потенціал міста та урізноманітнило планувальні форми забудови.

За добу індустріалізації (особливо у часи перших п'ятирічок) активного розвитку зазнала система забудови невеликими масивами із регулярним плануванням (містечками), із промисловим ядром у центрі (ландшафтно-архітектурний масив Соцмістечка в Києві на лівобережній заплаві Дніпра).

Останнім часом у міському будівництві переважає система забудови масивами з вільним плануванням, переважно на малоцінних та штучних ґрунтах. Такими є сучасні ландшафтно-архітектурні комплекси заплави та терас Дніпра.

Ландшафтний аналіз містобудівного зростання Києва виявив певні зв'язки цього процесу з функціональними особливостями міста на різних етапах його розвитку. Ретроспективне ландшафтно-функціональне дослідження показало, що від заснування Києва до нашого часу кожна його частина виконувала певні функції. Місто зростало в залежності від придатності ландшафтів до виконання цих функцій. Так, первинними функціями міста були торгівельна і господарська (землеробська), а також транспортна – Дніпровський водний шлях «із варяг у греки».

Поява адміністративної функції викликала необхідність будівництва фортеці («граду»), для якої обов'язковою умовою була наявність природних укріплень. Розчленований край лесового плато із відносними висотами близько 100 м, з ярами, мисами та останцями, що височів над нижньою частиною Міста та Дніпром, був ідеальним місцем для першого городища Кия на Замковій горі (урвистий останець) і плацдармом для зростання Верхнього Міста – городище на Старокиївській горі (виступ плато) [30].