Конституція ФРН у ст. 98 передбачає можливість відсторонення федеральних суддів від посади у випадках порушення ними принципових положень Конституції, або основ конституційного ладу. Звільнення з посади в цих випадках може бути зроблено Федеральним конституційним судом за клопотанню бундестагу. Поки таких випадків в історії західнонімецького правосуддя не було.
В всіх інших випадках судове рішення, прийняте з дотриманням процесуальних норм, не може бути піддано сумніву ніяким формальним рішенням чи парламенту уряду. Зроблена один раз урядом ФРН публічна заява про протиріччя рішенням ФКС закону самим ФКС було кваліфіковано як порушення урядом своєї компетенції.
Закон про суддів (§ 26) дозволяє службовий нагляд за діяльністю суддів, обмовляючи, що цей нагляд не повинний наносити збитку їхньої незалежності. На практиці судді змушені вважатися з указівкою президентів судів і тим більше міністрів юстиції.
Правда, суддя, що вважає, що міри службового нагляду зазіхають на його незалежність, може оскаржити їх у дисциплінарний суд. Відомі випадки звертання суддів по таких справах у ФКС. Три таких звертання в 1974—1975 р. успіху не мали.
Найвищою мірою актуальної є у ФРН проблема персонального комплектування суддівського корпусу, соціальних зв'язків і політичної орієнтації суддів.
У 1965 р., через 20 років після розгрому нацизму, у системі юстиції ФРН продовжувало працювати більш 800 суддів і прокурорів, причет - них до нацистського терору.
Ще через півтора десятиліття, коли основна маса суддів старшого покоління повинні були піти у відставку хоча б за віком, печатка усе ще повідомляла про нацистів у судовій системі ФРН.
За даними міністерства юстиції ФРН із 77 тис. нацистських військових злочинців, проти яких у ФРН велося розслідування в 1945—1967 р., понесли покарання менш 8 %. Особливим захистом юстиції користувалася суддівська корпорація.
До середини 60-х років під тиском фактів, представлених західнонімецькими громадянами, німецькими закордонними організаціями, влади ФРН були змушені почати слідство у справі про нацистських суддів і прокурорів у 350 випадках.
Але всі ці справи, за найрідшими виключеннями, були припинені вже на стадії слідства. Коли справа доходила до судових процесів, обвинувачувані, як правило, виправдувалися або відбувалися мінімальними покараннями.1
Особливий підхід до старих кадрів юстиції відбився в законодавстві і документах вищих органів влади ФРН. Закон про суддів установлював, що судді і прокурори, що працювали з 1939 по 1945 р. у карній юстиції, могли бути виведені на пенсію по їх власному проханню.
З приводу цього формулювання Закону західнонімецький парламент прийняв рішення, що говорило: «Бундестаг очікує, що кожен суддя і прокурор, що змушений вважатися з обґрунтованими докорами щодо його минулого, зв'язаного з участю в смертних вироках, усвідомлює свій обов'язок подати у відставку, щоб забезпечити проведення чіткої грані між минулим і сьогоденням».
Таким чином, доля денацифікації юстиції ставилася в залежність від почуття боргу нацистських суддів і прокурорів.
Формування судді нового типу, що відчуває свій зв'язок з початками конституційного ладу, відданого демократичним ідеалам, стало однією з важливих суспільних проблем ФРН.
Сьогодні соціальне походження більшості західнонімецьких суддів, їхнє навчання, професійна підготовка, система призначення і просування по службі створили міцні зв'язки цієї професійної групи з пануючими суспільними силами. Близько 80 % суддів ФРН вийшли з родин чиновників, землевласників, підприємців, купців і лише 1 % із середовища робітників. Більш 50 % суддів висуваються із соціальних шарів, що представляють лише 5 % населення.1
Близько 13 тис. суддів, тобто більш трьох усього суддівського корпусу, входять у впливову організацію в цілому консервативного напрямку — Німецький союз суддів. Усього лише близько 1000 суддів і прокурорів є членами профспілки державних службовців.
Проти суддів сутужніше, ніж проти звичайних чиновників, застосовувати урядові постанови 1972 р. «Про антиконституційні сили на державній службі» (так називані заборони на професії), тому що для відсторонення судді від посади повинна бути дотри - мана процедура розгляду в дисциплінарному суді.
Але стосовно юристів, що вперше претендують на судову посаду, ця постанова може бути застосоване цілком ефективно. У ФРН діють деякі правила, що обмежують можливості державних установ систематично запитувати Відомство по охороні
Конституції (таємну політичну поліцію) про обличчя, що знаходяться в них у штаті. Ці обмеження не поширюються, поряд з армією і поліцією, також на юстицію, як сферу, що вимагає особливої уваги з погляду державної безпеки. Недарма в західнонімецькій спеціальній пресі з'являються публікації про «полювання на незручних суддів».2
Список використаних джерел та літератури
1. Конституція ФРН и законодательные акты., - М. 2007 Ст.142
2. § 21 Закону про суддів
3. § 39 Закону про суддів
4. И.А. Лядях. Ответственностьнацыских судей. Нюрберскмй процес и современность // Государство и право. 2006. № 10 Ст. 104.
5. В.А. Туманов. Судебные системы западных государств. М., 2005. – Ст. 144.
[1]Конституція ФРН и законодательные акты., - М. 2007 Ст.142
[2]В. А. Туманов. Судебные системы западных государств. М., 2005. – Ст. 144.
1Конституція ФРН и законодательные акты., - М. 2007 Ст.142
1§ 21 Закону про суддів
2§ 39 Закону про суддів
1И. А. Лядях. Ответственность нациских судей. Нюрберскмй процес и современность // Государство и право. 2006. № 10 Ст. 104.
1 В. А. Туманов. Судебные системы западных государств. М., 2005. – Ст. 144.
В. А. Туманов. Судебные системы западных государств. М., 2005. – Ст. 144.