Хронобіологами виділені серед людей три типи за переважанням періоду активності : ранковий (15%), проміжний ( 50%), нічний ( 35%). Темп життя сучасної людини призводить до швидкої зміни тимчасового середовища: трансконтинентальні перельоти із зміною часових поясів, штучна освітленість міст з порушенням добового ритму. Такі зміни можуть викликати стан десинхрозу. Типовий десинхроз спостерігається у окремих професійних груп (льотчики, космонавти, учасники полярних експедицій) і викликає поступове накопичення фізіологічних порушень з розвитком захворювань. Румунські вчені проаналізували біоритмологічний аспект в житті довгожителів планети і прийшли до висновку про безпосередній зв’язок підтримання циркадних ритмів з довголіттям. Довгожителі ніколи не працювали за гнучким графіком роботи, в нічні зміни, не перелітали на літаках в інші часові пояси, підтримували сталий добовий режим активності.
Біологічні ритми людини відображають не тільки добові природні ритми, але можуть мати і більш довгу тривалість. Рух Землі навколо Сонця призводить до річних біоритмів, що пов’язані з сезонними змінами, а, відповідно, із змінами усіх фізико-хімічних параметрів наземно-повітряного середовища. Зміна тривалості світового дня викликає у багатьох людей відчуття осіньо-зимової депресії, пригнічення емоційного стану. Доведено, що пік інфаркту міокарду спостерігається в період з пізньої осені до зими, а мінімум – в серпні-вересні. Сезонні зміни проявляються також у підвищенні в організмі людини інтенсивності метаболізму навесні, і в зниженні його взимку; в збільшенні вмісту гемоглобіну крові і в зміні збудливості дихального центру в весняно - літній період року. В якості прикладу сезонних впливів можна привести зміну кількості еритроцитів, частоту серцевих скорочень, швидкість осідання еритроцитів в залежності від пори року. Місяць, обертаючись навколо Землі викликає зміни в гравітаційному полі планети, спричиняючи припливно-відпливні процеси. Цей вплив відчувають і рідинні середовища організму людини. Доведено, що Місяць створює двогодинні ритми діяльності 12 органів людини.
З усіх геофізичних ритмів на людину найсильніше діють періодичні зміни активності Сонця, які впливають на магнітне поле Землі, іоносферу, погоду. Доведено, що під час сонячної активності різко погіршується стан хворих з серцево-судинними захворюваннями. Сонце суттєво впливає на магнітне поле Землі з періодичністю тижня. Виявляється, що такі періодичні зміни викликають зміни рН-середовища організму, емоційного стану, самовідчуття людини.
Таким чином всі біоритми людини можна поділити на фізіологічні та екологічні. Фізіологічні, як правило, мають періоди від долі секунди до кількох хвилин. Екологічні ритми співпадають з геофізичними ритмами і завчасно адаптують організм до періодичних змін умов існування.
1.6 Загальні принципи адаптації. Особливості адаптації людини
Людина при взаємодії з навколишнім середовищем реагує на нього індивідуально за допомогою фізіологічних реакцій. Система саморегуляції внутрішнього середовища забезпечує швидку реакцію організму людини, підвищуючи його стійкість. Саморегуляція здійснюється за допомогою нервової системи і біохімічних процесів і є детекторною системою, що ловить різкі зміни у навколишньому середовищі і подає сигнал про небезпеку. У силу загальних соматичних властивостей фізіологічного пристосування організм може адаптуватись або акліматизуватись, виробити імунітет до найрізноманітніших зовнішніх факторів. Усі люди здатні проявляти необхідну пластичність реакцій у відповідь на зміни зовнішніх умов. Це комплекс механізмів, які виробились у процесі еволюційного розвитку живих організмів і дозволяють їм існувати у природі, пристосовуючись до зміни умов навколишнього середовища. Адаптація допомагає підтримувати гомеостаз і тоді, коли параметри деяких факторів довкілля виходять за межі оптимальних. Адаптація залежить від сили дії факторів навколишнього середовища і від індивідуальної реактивності організму. Критерієм ступеня адаптації є збереження гомеостазу незалежно від тривалості дії фактора, до якого сформувалась адаптація.
У людини, як і у всіх ссавців в процесах адаптації важливу роль відіграють нервові механізми, гіпоталамо - гіпофізарна і симпатико-адреналінова системи. Під час фізіологічної адаптації спостерігається сукупність реакцій, що сприяють пристосуванню організму до змін навколишнього середовища і направлених на збереження гомеостазу. Внаслідок цього підвищується стійкість організму к низьким або високим температурам, зміні тиску, фізичним навантаженням та інше. При дії значних за силою та тривалістю подразників в організмі виникає комплекс неспецифічних реакцій - так званий загальний адаптаційний синдром
(див. вчення Г. Сельє про стрес). Оскільки абіотичні фактори середовища впливають на організм людини на рівні обміну речовин, то відповідно у людини в процесі еволюції виникли активні шляхи адаптації. При цьому адаптивні механізми підтримують гомеостаз внутрішнього середовища. Але одночасно, людина за рахунок діяльності в процесі соціальної еволюції змогла адаптуватись до значних коливань абіотичних факторів за рахунок створення одягу, житла, забезпечення себе харчовими запасами при несприятливих умовах. Врешті решт це зумовило географічне поширення людини як виду на всіх континентах Землі, за виключенням окремих екстремальних в кліматичному плані регіонах. Тому особливістю адаптації людини є як успадковані механізми фізіологічної адаптації, так і застосування штучних механізмів захисту та пристосуваннь до дії факторів зовнішнього середовища, які відсутні у тварин. Особливості одягу, житла, харчування, поведінки різних популяцій людей відображають специфіку існування в тих, чи інших умовах і є довготривалим результатом соціальної адаптації до них.
2. Вплив біотичних факторів на організм людини
2.1 Класифікація біотичних факторів
Біотичні фактори (їжа, хижаки, збудники хвороб, конкуренти, паразити) не тільки впливають на організми інших видів, але одночасно являються об’єктом впливу з їхньої сторони. Тому краще говорити про біотичну взаємодію організмів одного чи різних видів. Такі взаємодії можуть бути антагоністичними (конкуренція, паразитизм, хижацтво), взаємовигідними (мутуалізм), чи нейтральними. Кожен з організмів постійно взаємодіє з особинами свого (внутрішньовидові зв’язки) та інших (міжвидові зв’язки) видів. Усі форми співіснування організмів різних видів називаються симбіозом. За характером взаємозв’язків розрізняють паразитизм, коменсалізм, мутуалізм.
2.2Основні різновиди взаємодії людини з іншими організмами
Особливості еволюції людини, переважання соціальних факторів в історичному розвитку суспільства призвели до того, що людина займає особливе місце серед інших живих організмів Землі. Це зумовлює і особливості біотичних взаємозв’язків людини. Засвоєння знарядь праці, активна зміна довкілля, створення штучного середовища призвели до того , що ми все частіше кажемо по хижацьке відношення людини до природи. Екологи постійно б’ють на спалах про щоденне зникнення багатьох видів тварин та рослин внаслідок антропогенної діяльності, які не витримують подібного тиску. В цьому відношенні у людини не має конкурентів в біологічному світі. Тобто, можна вважати, що вона зайняла домінуюче положення, активно впливаючи на чисельність популяцій інших видів, змінючи та скорочуючи їх середовища існування.
На стадії первісних племен людина почала одомашнювати диких тварин, а потім завдяки штучному добору створила багато сортів рослин, порід тварин, які без постійного догляду не змогли б існувати в дикій природі. На сучасному етапі людина досягла такого рівня знань, що може створювати нові види організмів. Все більше використовуються в нашому житті трансгенні культури мікроорганізмів, рослин, тварин.
Таким чином, ми можемо сказати, що все різноманіття взаємовідносин з іншими організмами у людини зводиться до таких форм: хижацьке по відношенню до потенційних конкурентів за середовище існування та їжу, та співіснування з іншими видами організмів в вигляді сімбіотичних зв’язків різного напряму.
2.3 Вплив тварин на людину. Види - коменсали. Синантропні види тварин і їх значення