а) госпрозрахункові юридичні особи. Госпрозрахунковими юридичними особами визнаються ті, щознаходяться на самоокупності. Вони один раз (при заснуванні) отримують від засновника кошти на праві повного господарського відання, а відтак хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо. Вони також можуть бути власниками певного майна, у чому проявляється ознака відокремленості майна юридичної особи та інших осіб;
б) бюджетні юридичні особи.
Бюджетні — отримують від держави кожного року кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самостійний кошторис, а керівник юридичної особи користується правами розпорядника кредитами. Майно належить таким юридичнимособам на праві оперативного управління. Бюджетним юридичним особам забороняється займатися комерційною діяльністю.
4)Залежно від функцій на:
а) юридичні особи, що господарюють — такі, що ставлять перед собою завдання виробництва продукції, виконання робіт тощо;
б) юридичні особи, що не господарюють, тобто не мають виробничих завдань. До них належать різноманітні громадські організації, політичні партії, школи, музеї, суди тощо. Слід зазначити, що деякі негосподарські організації та об'єднання можуть мати у своєму складі юридичних осіб, що господарюють (наприклад, випускають продукцію, необхідну для забезпечення основної діяльності вказаних організацій).
5)Залежно від відношення засновників до майна на:
а) юридичні особи, засновники яких мають право власності на майно відповідної юридичної особи;
б) юридичні особи, засновники яких мають лише корпоративні права (право вимоги) щодо майна створеної ними юридичної особи.
6)Залежно від кількості засновників на:
а) унітарні юридичні особи — такі, що виникають унаслідок волевиявлення одного власника;
б) юридичні особи, створені кількома засновниками, — господарські товариства, об'єднання підприємств, громадян тощо.
7)За типом правосуб'єктності та функціями на:
а) юридичні особи публічного права. Створюються для виконання функцій публічної влади — управління, забезпечення публічного правопорядку тощо;
б) юридичні особи приватного права. Створюються для досягнення мети, яка має приватний характер, для отримання прибутку та задоволення інших потреб їх засновників.
8)Залежновід організаційно-правової форми на:
а) господарські товариства;
б) установи;
в) об'єднання громадян;
г) об'єднання юридичних осіб тощо.
Можливі також класифікації юридичних осіб за змішаними критеріями (суб'єкт, форма власності, мета створення тощо). Проте більшість з них уявляються надто узагальненими, внаслідок чого певною мірою втрачаються критерії розмежування між деякими видами юридичних осіб[11].
Слід зазначити, що з усього розмаїття класифікацій юридичних осіб, що пропонувалися у вітчизняній цивілістиці, у ЦК використана лише одна — поділ юридичних осіб на особи приватного права та особи публічного права. При цьому критерієм поділу названо порядок створення тих та інших юридичних осіб. Зокрема ч. 2 ст. 81 ЦК встановлює, що юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Юридичні особи можуть створюватись у будь-якій формі, що передбачена або принаймні не заборонена законом.
Стаття 83 ЦК передбачає такі форми юридичних осіб: товариства; установи.
а) Товариство — це організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві.
За своєю сутністю товариства є корпоративними утвореннями. Корпоративний устрій полягає в обов'язковому об'єднанні майна і майнових прав учасників товариства й наявності його статутного фонду, поділеного на частки учасників пропорційно до їх внесків.
Водночас товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом. ЦК припускає можливість існування акціонерного товариства, товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю як одноособових корпорацій, які мають одного засновника.
Корпоративна структура такого товариства буде визначатися не за тією ознакою, чи є воно об'єднанням осіб, а характером статутного фонду. Цей фонд формально може поділятися на частки, але фактично усі частки належатимуть одній особі.
б) Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їх майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.
Найбільш поширеною формою товариств є господарські товариства. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.
Підприємницькі товариства — це товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Вони можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (ст. 84 ЦК).
Визначальною ознакою підприємницького товариства є мета отримання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (коли учасників більше одного) або привласнення учасником (коли він один).
ЦК передбачені такі види підприємницьких товариств:
1) акціонерне товариство;
2) товариство з додатковою відповідальністю;
3) товариство з обмеженою відповідальністю;
4) повне товариство (товариство з повною відповідальністю);
5) командитне товариство.
Акціонерне товариство — це підприємницьке товариство, що має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями лише майном товариства. До акціонерних товариств належать відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розподілятися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство — акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.
Товариство з обмеженою відповідальністю — це товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства у межах їх внесків.
Товариство з додатковою відповідальністю — це товариство, статутний фонд якого поділено на частки, що визначаються установчими документами. Його учасники відповідають за боргами товариства своїми внесками у статутний фонд, а якщо цих сум недостатньо — також своїм майном в однаковому для всіх розмірі, що є кратним внеску.
Повне товариство — такий вид господарського товариства, усі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Форма участі у справах товариства, розмір майнового внеску учасника визначаються установчим договором.
Командитне товариство — це товариство, у складі поряд з одним або кількома учасниками, які відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном (повновкладники), є також один або кілька учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства. Таким чином, у командитному товаристві розрізняють учасників з повною відповідальністю (вони мають право управляти товариством) і дестинаторів (осіб, які не беруть участі вуправлінні товариством і тому відповідають за результати його діяльності лише своїм вкладом)[12].
Детально питання створення та діяльності зазначених товариств регулюються гл. 8 ЦК (ст.ст. 113-162).
Крім господарських товариств, до підприємницьких товариств належать також виробничі кооперативи.
Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених його статутом та законом.
Види та правовий статус виробничих кооперативів визначаються нормами спеціального законодавства.
Непідприємницькі товариства — це товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
Наприклад, непідприємницькими організаціями є релігійні громади (парафії, церкви тощо), інші релігійні організації (монастирі, релігійні братства, місії, навчальні заклади). Створення і діяльність таких некомерційних юридичних осіб регулюються Законом України від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації».
Різновидом непідприємницьких організацій є торгово-промислові палати. Вони створюються на підставі Закону України від 2 грудня 1997 р. "Про торгово-промислові палати в Україні". Відповідно до цього Закону торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, що об'єднує юридичних осіб, які створені й діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання.
Некомерційною, непідприємницькою організацією є також профспілки. Закон України від 15 вересня 1999 р. "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" визначає основні принципи, статус і завдання профспілок.