Відповідно до п. 1 ст. 46 ЦК громадянина може бути оголошено померлим у судовому порядку. При цьому не вимагається, щоб попередньо його було визнано безвісно відсутнім. Підставами оголошення померлим є:
1) відсутність громадянина в місці постійного проживання протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про нього, а в деяких випадках, зазначених у законі, - протягом шести місяців;
2) неотримання протягом вказаних строків відомостей про місце перебування громадянина;
3) неможливість встановити, чи живий він, незважаючи на всі вжиті заходи. Скорочений шестимісячний строк для оголошення громадянина померлимвикористовується, якщо громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку. Наприклад, якщо відомо, що громадянин був пасажиром або членом екіпажу морського судна, що затонуло, то для оголошення його померлим потрібно шість місяців, оскільки припущення його загибелі за таких умов не є безпідставним. Але суд у даному випадку визнає не факт смерті громадянина, а оголошує його померлим на підставі презумпції смерті під час нещасного випадку.
Окремо закон визначає умови оголошення померлим громадянина, який зник під час воєнних дій: його може бути в судовому порядку оголошено померлим не раніш ніж через два роки з дня закінчення воєнних дій ( п. 2 ст. 46 ЦК). Пункт 2 ст. 46 ЦК дає можливість суду з урахуванням конкретних обставин справи оголосити фізичну особу померлою і до закінчення цього строку, але не раніше закінчення 6 місяців з дня закінчення воєнних дій.
На підставі рішення суду про оголошення громадянина померлим органи РАГСу видають заінтересованим особам свідоцтво про його смерть. Днем смерті громадянина, оголошеного рішенням суду померлим, вважається день вступу в законну силу цього рішення. У разі оголошення померлим громадянина, який пропав безвісти за обставин, що загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті громадянина день його гаданої загибелі (наприклад, день катастрофи пасажирського літака, день землетрусу або іншого стихійного лиха).
Юридичним наслідком оголошення громадянина померлим є припинення або перехід до спадкоємців усіх прав та обов’язків, які належали йому, як суб’єкту права, тобто це такі самі наслідки, які тягне за собою смерть людини (припиняються зобов’язання, пов’язані з особою громадянина, оголошеного померлим; припиняється шлюб; певні особи набувають право на одержання пенсій).
За ст. 47 ЦК України правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейшло до них у зв’язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину, накладає на нього заборону відчуження.
Але оголошення громадянина померлим, на відміну від смерті, встановлює лише презумпцію, але не сам факт смерті. Тому в тих виключних випадках, колигромадянин, якого оголошено померлим, фактично живий, рішення суду жодною мірою не впливає на його правоздатність. Якщо ж громадянин дійсно помер, то його правоздатність припиняється з причини природної смерті незалежно від того, коли буде ухвалено рішення суду про оголошення його померлим.
Внаслідок того, що оголошення особи померлою має підставою лише припущення його смерті, не виключається можливість появи або виявлення його місця перебування.
Ця обставина спричинює ряд правових наслідків, які настають після скасування судом рішення про оголошення громадянина померлим.
Перший наслідок – поновлюється особисто-правовий статус громадянина.
Другийз них стосується майна, яке збереглося на момент появи громадянина і яке перейшло безоплатно до інших осіб після оголошення відсутнього померлим. Власник, який з’явився, може вимагати повернення свого майна від цих осіб. У п. 2 ст. 48 ЦК уточнюється, що це правило не стосується майна, придбаного за набувальною давністю, грошей та цінних паперів на пред’явника.
Третійнаслідок полягає у можливості повернути майно від осіб, до яких воно перейшло за відплатними угодами. Ці громадяни зобов’язані повернути майно власнику, який з’явився, якщо буде доведено, що, набуваючи майно, вони знали, що громадянин, оголошений померлим, перебуває серед живих, завдані при цьому збитки компенсуються особами, у яких майно набувалося за відплатною угодою.
Слід звернути увагу, що поверненню належить тільки майно, що його виявлено в натурі. Пункт 3 ст. 48 ЦК уточнює, що у разі неможливості повернути майно у натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна. Закон не дозволяє повернення вартості речей, які були придбані безоплатно, а потім відчужені за гроші. Наприклад, якщо спадкоємці громадянина, оголошеного померлим, продали отриманий у спадщину будинок, то від покупця, який не знав, що оголошений померлим є живий, не можна вимагати повернення цього будинку, але не можна стягнути і його вартість зі спадкоємців.
Четвертийвид наслідків стосується майна, яке в порядку спадкування перейшло до держави. Якщо майно є в наявності, то воно повертається власникові; якщо ж воно було реалізовано, то після скасування рішення про оголошення особи померлою, їй повертається сума грошей, виручених від реалізації цього майна[7].
Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що у разі з’явлення громадянина, оголошеного померлим, може йтися лише про відновлення тих його прав, які перейшли до спадкоємців. Права, які припинилися, тобто були анульовані у зв’язку з оголошенням громадянина померлим, не можуть бути поновлені. Так, не поновлюються зобов’язання особистого характеру (обов’язки з виконання певної роботи, здійснення юридичних дій, створення твору і т. Д.).
У сфері сімейних відносин з’явлення громадянина, оголошеного померлим, є підставою для поновлення шлюбних відносин шляхом нової реєстрації шлюбу.
Розділ 3. Юридичні особи як суб’єкти цивільного права
3.1. Поняття і ознаки юридичної особи
Юридичні особи є одним із видів суб'єктів цивільного права. Поява юридичних осіб була викликана розвитком економічних та соціальних відносин у суспільстві, що призвело до необхідності участі в цивільному обігу колективного утворення. На сьогодні не існує усталеної точки зору щодо виникнення та поняття юридичної особи. Головне питання, яке є дискусійним уже майже 150 років, полягає у тому, хто є носієм властивостей юридичної особистості.
Поняття юридичної особи у ЦК України визначає ст. 80, відповідно до якої юридичною особоює організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, яка може бути позивачем і відповідачем у суді.
Виділяють такі ознаки юридичної особи,що є невід'ємними і сукупними її властивостями:
1. Організаційна єдністьхарактеризується наявністю стійких взаємозв'язків між членами (учасниками, акціонерами) юридичної особи, внутрішньою структурою і функціональною диференціацією. Завдяки цьому воля окремих членів юридичної особи трансформується вєдину волю юридичної особи. Так, акціонери акціонерного товариства, незалежно від їх кількості, мають право приймати рішення на загальних зборах товариства, де воля кожного акціонера перетворюється на єдине волевиявлення юридичної особи.
2. Реєстрація відповідно до вимог чинного законодавства,що полягає у легалізації того чи іншого виду юридичної особи з боку державних органів, які здійснюють державну реєстрацію. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом, і дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Тільки з моменту державної реєстрації організація набуває статусу юридичної особи і може бути суб'єктом цивільних та інших відносин.
3. Наділення цивільною правоздатністю і дієздатністю.Юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (наприклад, право на приватне життя).
4. Наявність можливості виступати позивачем і відповідачем у суді надає право захищати свої права та відповідати за взяті на себе зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 102 ЦПК України сторонами у цивільному процесі, крім громадян, можуть бути державні підприємства, установи, організації, кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації, що мають права юридичної особи.
5. Майнова відокремленість юридичної особиє матеріальною базою діяльності юридичної особи. Ступінь майнової відокремленості у різних юридичних осіб неоднаковий. Так, господарські товариства є власниками свого майна. Відповідно до ст. 73 ГК України майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності, але закріплене за такими підприємствами на праві господарського відання чи оперативного управління.
6. Принцип самостійної цивільно-правової відповідальності юридичної особи полягає у тому, що організація обов'язково повинна нести самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах закріпленого за нею майна, якщо інше не встановлено законом.
7. Участь у цивільному обігу від власного імені. Для індивідуалізації юридичної особи вона повинна мати своє найменування, яке містить вказівку на її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності[8].
3.2. Цивільна правосуб'єктність юридичної особи