Вплив людини на ландшафт слід розглядати як природній процес, в якому людина виступає як зовнішній чинник. Нові антропогенні об’єкти фізично входять в ландшафт, стають його елементами; але ландшафт залишається природною системою – це тому, що ці елементи до нього не відносяться чи ігноруються, а тому, що вони вивчаються в системі природних зв’язків, розглядаючи як аналог природних елементів ландшафту [20, с.337-339].
Проблемою антропогеннозмінених ландшафтів займався А.Г.Ісаченко. Він обґрунтував концепцію «культурного ландшафту». Критерії культурного ландшафту визначаються суспільними потребами. Йому повинні бути притаманні дві головні якості:
1) висока відтворюваність та екологічна ефективність
2) оптимальне середовище для життя людини, що допоможе збереженню здоров’я, фізичному та духовному розвитку людини.
Одна з основних умов при формуванні культурного ландшафту – досягнення максимальної відтворюваності відновлюваних природних ресурсів, і перш за все, біологічних. В культурному ландшафті повинні бути по можливості попереджувати небажані процеси, як природного, так і техногенного походження. Це буде сприяти збереженню природних ресурсів і покращенню якостей життєвого середовища. Всі ці заходи нерозривно пов’язані з раціональним використанням всіх видів природних ресурсів, що в свою чергу впирається у вдосконалення технології виробництва.
Деякі спеціалісти уявляють собі майбутнє середовище людства у вигляді деякої природно–технічної системи. Що насичена технічними засобами в якій природні елементи будуть збережені лише частково, чи у вигляді «суцільного міста незвичайної забудови».
А інші доводять, що в ландшафтах, які посилено експлуатуються людиною природа повинний втримувати свої права, що нашою метою повинно бути створення культурного ландшафту, в основі якого лежить «раціональне використання людиною заключних в природі потенційних сил, а не руйнування чи пригнічення природи.
Діючи у союзі з природою, можна досягти більших успіхів, ніж намагаючись «підкорити» її. Звісно, не завжди природні тенденції відповідають інтересам суспільства, тому в ряді випадків доведеться порушити рівновагу та штучно підтримувати нові модифікації.
Розрізняють 3 головних напрямки оптимізації ландшафтів:
1. активний вплив з використанням різних меліоративних прийомів;
2. «догляд за ландшафтом» з дотриманням суворих норм господарського використання;
3. консервація, тобто збереження спонтанного стану.
Якщо культурний ландшафт створюється на місці порушеного, тобто сильно і нераціонально зміненого господарською діяльністю, то необхідно розвивати комплекс «лікувальних» заходів для залічування ран.
А.Г. Ісаченко визнає, що прийнятий в літературі „поділ ландшафтів на природні та культурні має занадто спрощений характер”, і враховуючи досвід інших дослідників, пропонує наступну класифікацію сучасних ландшафтів, що підлягають впливу з боку людини:
1. Незмінені або первісні ландшафти;
2. Слабо змінені ландшафти;
3. Порушені (сильно змінені) ландшафти, що підлягають довгому, але стихійному, нераціональному впливу;
4. Перетворені, чи власне культурні ландшафти.
У наш час культурні ландшафти зустрічаються рідко і представлені фрагментами [20, с.349-359].
Науковим колективом – Інституту географії АН СССР (Л.Ф.Куніцин, В.С.Преображенський, А.Ю.Ретеюм, Л.І.Мухіна) та кафедрою фізичної географії СССР Московського університету (К.Н.Дьяконов) було висунуте вчення про геотехнічні системи. Головною опорою в цій системі поглядів була зроблена на взаємодію природних комплексів та технічних засобів. На стику природних об’єктів та техніки утворюються такі поєднання, де режим частин – як природної, так і технічної – визначається матеріально–енергетичними та інформаційними прямими і зворотними зв’язками, так, що їх сукупність має особливості відокремленого цілого, функціонування якого має цілеспрямований характер, можуть бути названими природно–технічними системами чи геотехнічними комплексами [45, с.74-76].
Гуцуляк В.М. стоїть на позиції того, що сучасні ландшафти є природно–антропогенними. Він говорить, що глибина змін ландшафту людиною залежить від форм виробничої діяльності. Будівництво міст і промислових споруд призводить до зміни водночас кількох компонентів. У великих містах виникають антропогенні ландшафти, які успадкують від природних лише основу, головні риси рельєфу та загальні риси клімату. У містах перетворюється мезорельєф, створюється свій мікроклімат, беруться в труби дрібні річки. У ґрунтах виникає культурний горизонт. Місто має свій склад рослинності та особливий тваринний світ. Ландшафти в містах не зникають. Стійкі незворотні зміни під впливом антропогенного фактора виникають при вирубках лісу, розорюванні степів, чим прискорюються ерозійні процеси, виникають нові урочища і змінюється структура ландшафту. Утворюються антропогенні ландшафти, які включені в систему матеріального виробництва.
На думку С.В.Колісника, хоча в природу внесені великі зміни, однак основні типи структури природних ландшафтів залишились такими як і раніше. Оброблені, осушені, зрошені десятки мільйонів гектарів земель, насаджені ліси, річки загородженні загатами, побудовані сотні міст. Тим неменше тип клімату від цього не змінився, тип ґрунтоутворення – також, степ залишився пустеля–пустелею. Зміна степової рослинності безкрайніми полями пшениці, кукурудзи, соняшнику – це звичайно велика і значна зміна. Але для ландшафту це зміна лише одного компоненту. І до тих пір, доки інші компоненти не будуть змінені не можна говорити про докорінне перетворення структури ландшафту. У роздумах С.В.Колісника багато слабких місць. В антропогенних ландшафтах в першу чергу змінені рослинний і тваринний світ. Але докорінна зміна людиною рослинного покриву – це не просто зміна лише одного компоненту ландшафту. Ідея ландшафтного комплексу основана на рівнозначності всіх його компонентів: зміна одного з них дуже швидко проявляється на всіх інших компонентах та ландшафтному комплексі в цілому. При цьому винятку не становить рослинний та тваринний світ.
Н.А.Солнцев та його учні вважають, що у формуванні ландшафтів вирішальну роль у всіх випадках має геолого–геоморфологічний фактор і лише зміна літогенної основи визначає перехід одного ландшафтного комплексу до іншого. У зв’язку з цим створення культурної рослинності не тягне за собою нових антропогенних ландшафтів, оскільки при цьому не змінюється літо генна основа.
Однією з перших спроб систематизувати сучасні ландшафти є класифікація змінених ландшафтів В.Л. Котельнікова. Учений виділяє п’ять градацій змінності ландшафтів під впливом діяльності людини.
1. Ландшафт перемінений – грунтово–рослинні угрупування не піддалися змінам;
2. Ландшафт слабо змінений – розорювання та зміщення природної рослинності не перевищують 20 %;
3. Ландшафт середньо змінений – розорювання та зміщення природної рослинності коливається від 20 до 80 %;
4. Ландшафт сильно змінений – розорювання і зміщення природних природної рослинності більше 80 %. Сюди не включаються великі міста;
5. Ландшафт перетворений – створений за планом в умовах соціального будівництва.
Н.К. Йогансен (1970) за ступенем впливу людини на природу виділяє три категорії ландшафтів:
1. Первинно змінені, що виникли до свідомої діяльності, зараз фактично не існують;
2. Свідомо змінені на протязі декількох тисячоліть з поділом на слабо змінені, змінені та перетворені ландшафти;
3. Планомірно змінені.
Із зарубіжних авторів являють інтерес класифікаційні схеми Ф. Ягера (Jaeger, 1934) та А.С. Костровицького (Kostrowickii, 1970).
Ф. Ягер визначає культурний ландшафт як „спільний вираз антропогенних явищ”. Ним створена світова карта „Розповсюдження культурного ландшафту на Землі”, на якій нанесені області за видами культурного ландшафту, а штриховкою показана „ступінь” культурного ландшафту та ступінь впливу людини на природу.
За ступенем розвитку культурного ландшафту Ф. Ягер розрізняє:
· дуже густонаселений чи з великою кількістю міст ландшафт;
· змінений культурний ландшафт;
· незмінений культурний ландшафт;
· змінений чи природний ландшафт з дрібними островами культурних;
· незмінений природний ландшафт;
А.С.Костровницький з врахуванням збагачення чи збіднення природних систем розрізняє чотири типи результатів людської діяльності:
1. Супплетивний – збагачуючий (збільшує екологічну ємкість Та продуктивність систем);
2. Компенсаційний (ліквідація результатів неправильного використання середовища – внесення добрив у ґрунт , реакліматизація тварин );
3. Редукційний (обмеження до мінімуму ролі деяких елементів природного середовища в містах);
4. Деструкційний (елементи природного середовища і зв’язки з ними зруйновані);
Д.В. Богданов розрізняє наступні типи ландшафтів за ступенем впливу на них людського суспільства:
1. Первісний ландшафт, який лише зрідка відвідувався людиною (зона багаторічного снігу в горах, не використовувані під пасовища пустелі);
2. Слабо змінений ландшафт (угіддя для полювання в тайзі, пасовища в степах);
3. Культурний ландшафт характеризується тим, що природні зв’язки у більшості змінені людиною, при цьому вплив людини носить активний, цілеспрямований характер. До їх числа належать сади і поля.