Гірничо–промислові ландшафти займають важливе місце в структурі антропогенних ландшафтів Полтавщини. Але йде „постійне перетягування канату” – чи використовувати родючі чорноземи під ріллю, збільшуючи врожай, чи видобувати корисні копалини необхідні людству. Ця дилема для Полтавщини залишається невирішеною.
Наступним видом азональних антропогенних ландшафтів є дорожні. Багато форм антропогенного рельєфу пов’язані зі спорудженням і прокладанням доріг. Серед них найбільший об’єм мають насипи автомобільних та залізничних доріг. Залізнична та автомобільна сітки на Полтавщині досить густі. Це сприяє затримці схилових потоків та їх концентрації. У результаті цього розмиваються дорожні насипи, придорожні канави і кувети. Часто на їх місці вздовж доріг виникають яри та балки. Накопичення води в придорожніх канавах призводить до перезволоження ґрунтів. Тому вздовж доріг можуть активізуватися зсуви. Поширені дорожні антропогенні ландшафти по всій території області, особливо небезпечними є великі населенні пункти, де навантаження особливо зростає.
Наступною одиницею у структурі антропогенних ландшафтів є тафальні. Тафальні ландшафти почали формуватися на території Полтавщини ще за прадавніх часів. Прикладом давніх поховань на території області є кургани, які послужили витоками сучасних цвинтарів.
Кургани – це горби насипані над похованнями різних історичних епох, здебільшого круті у плані, конусовидні за формою, висотою 20 метрів і більше, діаметром часом понад 100 м.. Поховання в курганах знаходяться на давній поверхні або в спеціальних заглибленнях в землі: простих і перекритих ямах, дерев’яних зрубам, кам’яних склепах. Кургани на Україні з’явилися в епоху міді–бронзи (поч. 1 тис. до н. е.) і споруджувалися до середньовіччя (14 ст.). Розміри курганів і склад похованого інвентарю залежали від майнового становища похованих. Кургани Полтавщини залишені скотарським племенем степової зони, найбільші за розмірами належали лісостеповими землеробськими племенами скіфського часу (6–3 ст. до н. е.). Значну кількість тафальних ландшафтів можна віднести до власне антропогенних ландшафтів, а ті їх частини, де відбувається подальше їх функціонування, – до ландшафтно–інженерних систем. Сучасні тафальні ландшафти, а саме кладовища поширені поблизу всіх населених пунктів Полтавщини, а іноді й на їх території через розростання цих пунктів.
Сакральними ландшафтами називаються природні або природно–антропогенні геосистеми, які виконують духовну функцію, пов’язану з релігійними законами людства, які є об’єктами паломництва, тобто викликають у певної категорії населення прагнення до спілкування з ними. Сьогодні паломництво до святих місць стало важливою частиною туризму, тому сакральні ландшафти можна зарахувати до рекреаційних територіальних комплексів з усіма притаманними їм проблемами та інфраструктурними елементами. Сакральні ландшафти Полтавщини також є місцем паломництва людей. Найвідоміші з них: Густинський та Мгарський монастирі, Полтавський Хрестовоздвиженський монастир, собори в Полтаві, Прилуках, Лубнах, церкви в Лютенці, Великих Сорочинцях, Жуках, Успенський Собор в Полтаві, Троїцька церква в Диканьці, Миколаївська в Полтаві та багато інших.
Отже, сакральні ландшафти як і інші категорії антропогенних ландшафтів існують об’єктивно завдяки їхнім специфічним функціям у цивілізованому процесі.
ВИСНОВКИ
Ми живемо в епоху тісної взаємодії між людським суспільством і природою, коли господарська діяльність визначає обличчя довколишнього ландшафту. Під впливом діяльності людини формуються антропогенні ландшафти. Антропогенне ландшафтознавство – молода наука, тому перш ніж розглянути антропогенні ландшафти України доцільно з’ясувати теоретичні засади антропогенного ландшафтознавство. Продовжує точитися гостра дискусія стосовно оцінки антропогенного впливу на ландшафти. Серед багатьох підходів до даної проблеми доцільно виділити три, які є визначальними:
1) природничий. Прихильники цієї точки зору стверджують: які б великі зміни не були внесені в природу, основні риси природних ландшафтів зберігаються. Цю точку зору відстоюють С.В.Колісник, Н.А.Солнцев.
2) природно-суспільний. А.Г.Ісаченко стверджує, що змінені ландшафти – це частини природи, які в першу чергу підпорядковуються природним закономірностям і надають ландшафту якісну визначеність і стійкість. Антропогенні об’єкти є складовими природної системи і крім суспільних підпорядковані природним закономірностям. А.Г.Ісаченко відстоює таку позицію: ”У якому б ступені ландшафт не був змінений, він залишається частиною природи і в ньому продовжують діяти природні закономірності. Якщо рівень змінності не значний, і ландшафту вдається відновитися то він повертається до попереднього стану; якщо ж ступень змінності суттєвий або навіть кардинальний, то ландшафт перетворюється в інший інваріант, де решта комплексів перестроюються до одного зміненого. ”
3)суспільно-природничий. Ф.М.Мільков стверджує, що саме риси антропогенного впливу стають вирішальними у розвитку ландшафтів, хоча вони в свою чергу підпорядковуються як природним, так і суспільно-економічним закономірностям.
Г.І.Денисик підтримує цей підхід, але зазначає, що антропогенні ландшафти є природними комплексами. Від інших натуральних комплексів їх відрізняє лише генезис.– походження. Завдяки цій особливості антропогенні ландшафти утворюють один з генетичних рядів ландшафтів
Ф.М.Мільков стверджує, що антропогенні ландшафти – це ландшафт або природний комплекс, в якому докорінних змін зазнав хоча б один з природних компонентів. На сучасному етапі розвитку антропогенного ландшафтознавства послідовником Ф.М.Мількова і Г.І.Денисик.
Г.І.Денисик стверджує, що відновлення ландшафтного комплексу до його первісного стану можливе лише тоді, коли не були докорінно змінені його структура або хоча б один з компонентів.
За теоретичну основу дослідження взято підхід Ф.М.Мількова та його учня Г.І.Денисика. Ґрунтуючись на цьому можна дати визначення поняття, антропогенний ландшафт – це комплекс, створений людиною, в якому всі або один з природних компонентів зазнали корінних змін під впливом людини.
Дослідженням проблем класифікації антропогенних ландшафтів займалися: Ф.М.Мільков, А.Г.Ісаченко, В.Г.Федотов, С.В.Колісник, В.Л.Котельнікова, С.В.Трохимчук. У дипломній роботі приведено класифікації у хронологічній послідовності. На сьогоднішній день найгрунтовнішою залишається класифікація Ф.М.Мількова.
Посилаючись на дослідження науковців Б.Воловик, С.Романчук, класифікація була доповнена і вдосконалена автором.
Враховуючи доповнення класифікація антропогенних ландшафтів має вигляд (за Ф.М.Мільковим):
І. Зональні антропогенні ландшафти.
а) сільськогосподарські.
б) лісогосподарські.
ІІ. Азональні антропогенні ландшафти.
а) водогосподарські
б) селитебні
в) промислові
г) дорожні
д) белігеративні
е) тафальні
є) сакральні.
На сучасному етапі питаннями класифікації антропогенних ландшафтів займається вінницька школа, зокрема такі науковці як: Г.Денисик, А.Гудзевич, Г.Хаєцький, Л. Жовнір, С. Жовнір, Л.Стефанков, А. Ковальова. Вони разом з колегами А.Шкарубо та Н.Тупіциною доповнили та вдосконалили класифікацію антропогенних ландшафтів. Науковці керувалися принципом диференціації, тобто поділяли тип, підтип, вид. Дослідження антропогенних ландшафтів України дало змогу дати такі висновки.
За видами виробничої діяльності сільськогосподарські ландшафти поділяють на: польові, лучно–пасовищні, садові.
На території України сільськогосподарські ландшафти займають найбільші площі –62%.
Впливаючи на лісовий покрив Землі, змінюючи, трансформуючи його людина створює лісогосподарські ландшафти. Ліс основний поглинач СО2 і виробник кисню, постачає людству цінні матеріали. Сучасні лісогосподарські ландшафти є переважно поєднанням штучних посадок і докорінно змінених залишків натуральної лісової рослинності. У структурі лісогосподарських ландшафтів України виділяють: умовно–натуральні, похідні і лісокультурні ландшафти.
Селитебні ландшафти – ландшафти заселених територій. Основним джерелом їх функціонування є наявність людей та техніки. Вони поділяються на 2 типи: міські та сільські. Територія України являє собою мережу селитебних ландшафтів, так як населення проживає в містах (Львів, Харків, Одеса) та сільських (Сухорабівка, Остап’є) селитебних ландшафтах.
Дорожні ландшафти – це складні системи антропогенного походження, структуру і функціонування яких визначають власне дороги та численні прилеглі до них об’єкти. Дорожні ландшафти – результат багатовікової й специфічної діяльності людей, вони мають важливе значення не лише для багатьох сфера, а й об’єднують їх формуючи єдиний комплекс антропогенного ландшафту. Дорожні ландшафти характеризуються своєрідним лінійним поширенням у просторі. Значення і роль дорожніх ландшафтів у структурі сучасних ландшафтів України, постійно й швидкими темпами зростає.
Впливаючи на водні об’єкти утворюються водогосподарські ландшафти. У структурі водогосподарських ландшафтів України виділяться водосховища, ставки, канали.
Людина, впливаючи на земельні ресурси, геологічною та гірничо видобувною діяльністю створює гірничопромислові ландшафти. Особливості гірничопромислових ландшафтів залежать від способу видобутку, технологічного видобутку сировини, рельєфу, гідрологічного режиму і ґрунтів відпрацьованих ділянок. У їх структурі виділяють три типи: кар’єрно–відвальний, торфово–болотних пустошей, териконно−псевдокарстовий. На території України гірничопромислові ландшафти густо зосереджені в районах кам’яновугільних басейнів, буровугільного, залізорудних, нафтогазоносних провінцій.
Тафальні ландшафти сформувалися на місцях поховань. До них належать кургани, групові–могили, кладовища. Ці види антропогенних ландшафтів приурочені до околиць усіх населених пунктів України.