У розвинутих країнах спостерігаються високі показники розвитку індустрії охорони й відтворення природного середовища, а також, відповідно, ринків товарів та послуг екологічного призначення (екоіндустрії). Наприклад, за останні сім-вісім років середньорічні темпи приросту світового екобізнесу становили 9 %, а доходи від продажу «зелених» товарів і технологій досягли 580 млрд дол. із перспективою зростання до 680 млрд (2010 p.). Лідером на світовому екологічному ринку є США: на них припадає до третини загального обсягу продажу. Велика робота в цьому плані здійснюється у ФРН, Японії, Італії, Франції, Великій Британії. Екологізація розвитку продуктивних сил у зазначених країнах забезпечується професивними змінами в організаційних, економічних, інституційних формах господарювання взагалі та природокористування зокрема (див. рис. 21.2). Насамперед це стосується формування адекватних екологоспрямованих виробничих відносин, причому як на національному рівні, так і в масштабах міжнародного економічного співробітництва.
Розвинуті країни
Ефективність вирішення екологічних проблем соціально-економічного розвитку безпосередньо залежить від способів і механізмів екологічного регулювання всіх видів господарської діяльності. Екологозорієнтований розвиток мікроекономіки можливий лише за умови зміни традиційної економічної поведінки товаровиробників, їхньої відмови від застосування методів, засобів і технологій виробництва, які нераціонально використовують сировинні ресурси та забруднюють навколишнє середовище.
В останні десятиліття у промислово розвинутих країнах із метою спонукання суб'єктів господарювання до застосування маловідходних і ресурсозберігальних технологій, випуску екологічно чистих товарів, поширення екологічного менеджменту тощо ефективно функціонує система адміністративних, законодавчих та економічних важелів екологічного регулювання виробничої діяльності. Поряд із цим діє чіткий механізм фінансового забезпечення такого регулювання. У розвинутих країнах практично втілюється на макро- і мікрорівнях господарювання екологозорієнтована стратегія соціально-економічного зростання як єдино правильний напрям досягнення сталого розвитку. Природа тут розглядається як своєрідний суспільний капітал, що потребує примноження, а отже й управління. Аксіомою природокористування стає принцип «Екологічно — значить економічно», який реалізується через такі поняття, як «мінімізація екологічної шкоди», «мінімізація відходів», «запобігання забрудненням». За оцінками МВФ, у розвинутих країнах споживання природних ресурсів на одиницю готової продукції щорічно скорочується в середньому на 1,25 %, що породжує суттєвий екологічний ефект. Охорона навколишнього середовища виступає важливим економічним завданням будь-якого підприємства, оскільки його екологічно виважена діяльність сприяє процвітанню бізнесу і дає позитивний результат для національного господарства загалом.
Значно посилюється роль державної фінансово-економічної політики стимулювання природоохоронної діяльності товаровиробників за допомогою ефективної системи екологічного регулювання, яке поєднує адміністративно-законодавчі інструменти з економічними, нормативними і ринковими механізмами. Такі державні зусилля концентруються переважно на трьох напрямах. По-перше, здійснюються великомасштабні природоохоронні заходи (організація і фінансування НДДКР, підготовка фахівців, реалізація загальнонаціональних проектів природоохоронного спрямування, формування сучасної екологічної інфраструктури). По-друге, забезпечується нормативно-правове регулювання (розроблення природоохоронного законодавства і контроль за його дотриманням, екологічна експертиза проектів, екологічне інспектування й ліцензування виробництва, встановлення більш жорстких екологічних стандартів, норм, квот тощо). І, по-третє, держава економічно стимулює та підтримує природоохоронну діяльність усіх ланок приватного сектора.
Економічні методи стимулювання природоохоронної діяльності у країнах із розвинутими ринковими відносинами об'єднують дві групи законодавчо закріплених регуляторів екологічної поведінки підприємців. Перша група спрямована на спонукання забруднювачів довкілля обмежувати свою екологодеструктивну та екологонебезпечну діяльність. Вона охоплює такі регулятори: платежі за викиди, скиди, захоронення або розміщення забруднюючих речовин, платежі за погіршення якості природних ресурсів і умов; так звані екологічні податки з прибутку товаровиробників, які використовують природозабруднюючі види техніки та екологонебезпечні технології або випускають продукцію з небезпечними екологічними компонентами; штрафні санкції, компенсаційні виплати за порушення екологічного законодавства, стандартизація якості природного середовища,видів діяльності відповідно до характеру їх природокористування; ризику підприємців; економічних наслідків природокористування
Штрафи за порушення екологічного законодавства
Права на викиди;
Права щодо забруднення — на купівлю-продаж; прав на екологозорієнтовану діяльність
Реципієнтам за зниження якості навколишнього середовища; Реципієнтам за збереження стану довкілля; Реципієнтам за спричинену шкоду від забруднення природного середовища;
Заставно-зворотні системи виплат (депозитні схеми) за повернення екологонебезпечного товару
Цінове програмування розширення екологозорієнтованих секторів ринку;
Цінове регулювання екологічної виробничої поведінки підприємців;
Цінове стимулювання вітчизняного виробництва екотехніки і "зелених" товарів
Негативна мотивація щодо екологодеструктивної діяльності та її наслідків:
на продукцію з небезпечними екологічними компонентами;
на природодеструктивні види діяльності (платежі за викиди,
скиди, захоронения або розміщення забруднюючих речовин);
на джерела забруднення;
на вміст екологічно шкідливого компонента;
на користувачів рідкісних природних ресурсів
Позитивна мотивація щодо природозберігальної діяльності: податкові пільги на екологічно зорієнтовані торговельні операції; податкові пільги на функціонування екологічної інфраструктури
Пільгові — на придбання екотехніки;
Для пріоритетних напрямів екологізації галузей національних господарств
На реалізацію державних міжнародних екологічних проектів, організацію та фінансування НДДКР, підготовку спеціалістів, формування екологічної інфраструктури;
На розроблення вітчизняних "зелених" технологій і випуск екологічно безпечних товарів;
На прискорену амортизацію природозберігального устаткування
Друга група регуляторів спрямована на стимулювання природокористувачів і природозабруднювачів до поліпшення стану навколишнього середовиша. Такі регулятори слід вважати економічно привабливими для товаровиробників. Зрештою, вони означають перехід до принципово нової екологічної політики — від контролю за забрудненням навколишнього середовища до запобігання забрудненню. За допомогою державних субсидій, податкових пільг, позик, кредитів за низькими відсотками, режиму прискореної амортизації виробничого потенціалу та природоохоронного устаткування, купівлі-продажу прав на забруднення тощо стимулюється екологічна поведінка підприємців. Саме ця група економічних регуляторів сприяє запровадженню превентивних техніко-технологічних та організаційних методів боротьби з деградацією і забрудненням природного середовища, переходу на безвідходні, ресурсозберігальні й екологобезпечні методи господарювання.
У багатьох країнах, що розвиваються, екологічні проблеми набрали надзвичайної гостроти. Тут вони великою мірою зумовлені соціально-економічними причинами. Технічна й освітня відсталість, помножена на загальну бідність населення, призводить до виснажливого використання природних ресурсів і умов, а високі темпи зростання народонаселення збільшують антропогенні навантаження на довкілля. Крім того, чималу роль у деградації та забрудненні навколишнього середовища у країнах третього світу відіграють зовнішні, насамперед зовнішньоекономічні, чинники.
Нині екологічні проблеми цих країн по суті мають глобальний характер і привертають увагу всього світового співтовариства, насамперед індустріально розвинутих держав. За прогнозами, до 2030 р. країни третього світу будуть забруднювати атмосферу більше, ніж Японія, Західна Європа та США разом. Не випадково на початку 90-х років США запропонували своєрідний екологічний аналог «плану Маршалла», спрямований на фінансову допомогу країнам, що розвиваються, і передання їм нових природозберігальних технологій, необхідних для переходу до моделі сталого екологобезпечного соціально-економічного розвитку.
З цією метою Світовий банк у 1990 р. заснував Міжнародний екологічний фонд. Нині фахівці-екологи пропонують запровадити глобальний податок на емісію «парникових» газів і використання частини цих коштів для реалізації програм екологічної допомоги країнам третього світу. Водночас проводиться робота щодо створення фонду глобального розвитку і рпрограми боротьби з бідністю, розрахованої на 25 років. Подібний фонд може бути сформовано коштом певного універсального податку, започаткованого на посильних внесках усіх членів світового співтовариства. У «Декларації тисячоліття» програмному документі, прийнятому державами членами ООН у 2000 p. головними цілями розвитку світової спільноти визначено викорінення бідності та досягнення сталості навколишнього середовища, де окремо наголошується на завданні «інтегрувати принципи сталого розвитку в стратегії та програми країн і зробити зворотним процес утрати природних ресурсів».
Крім того, одним із практичних шляхів вирішення проблеми фінансування глобальних природоохоронних заходів, зокрема у країнах, що розвиваються, слід розглядати переорієнтацію частини величезних коштів, природних та людських ресурсів, що використовуються у військових цілях, на мирні потреби. Нині на мілітаризацію економіки у світі щорічно витрачається 2—3 % енергетичних ресурсів і 3—4 % запасів нафти. Тільки у розвинутих країнах до З % території перебуває під військовими базами, полігонами тощо. Заданими ООН, витрати на військові потреби в світі у 2,5 раза перевищують витрати на охорону здоров'я і у 1,5 раза — на освіту.