Реферат
Тема: "Соціальна екологія"
Зміст
Вступ
1. Джерела виникнення соціальної екології
2. Предмет і завдання соціальної екології
3. Конфлікт технології й екології
4. Соціально-екологічні проблеми сучасності
Висновок
Бібліографічний список
В кінці ХХ століття різко підсилився деструктивний антропогенний, головним чином технологічний, тиск на навколишнє середовище, що привело людство до глобальної кризи. Сучасна цивілізація виявилася в тій точці всесвітньо-історичного процесу, що визначає динаміку й напрямок розвитку цивілізації на тривалу перспективу. Протиріччя між ростом народонаселення й можливістю задоволення його матеріально-енергетичних потреб, з одного боку, порівняно обмеженими можливостями природних екосистем -_з іншого, набувають антагоністичного характеру. Їхнє загострення небезпечне необоротними деградаційними змінами біосфери, радикальною трансформацією традиційних природних умов функціонування цивілізації, що також створює реальну загрозу життєво важливим інтересам майбутніх поколінь людства. Необхідність осмислення й подолання сформованої ситуації висунула екологічну проблематику на одне з перших місць в ієрархії глобальних проблем сучасності. Все частіше на різних форумах учених, суспільних і політичних діячів звучать тривожні заяви про те, що сукупна людська діяльність здатна докорінно підірвати природну рівновагу біосфери й тим самим поставити цивілізацію перед загрозою загибелі. Усе більш активно обговорюються соціальні проблеми наростаючого екологічного й технологічного ризику. У вітчизняній науці, особливо починаючи з 70-х років, такі вчені, як М. М. Будико, Н. Н. Мойсеев, Е. К. Федоров, И. Т. Фролов, С. С. Шварц і ін., широко обговорювали гострі проблеми екологічної кризи сучасної цивілізації, аналізували етапи розвитку суспільства й соціокультурних цінностей у світлі взаємин природної, технічної й соціальної систем. Йшов пошук оптимальних програм вирішення екологічних проблем, розглядалися різноманітні аспекти екологічної переорієнтації економіки, технології, утворення суспільної свідомості.
Демографічний вибух і науково-технічна революція призвели до колосального збільшення споживання природних ресурсів. Першими забили тривогу вчені. Починаючи з 1968 року італійський економіст Ауреліо Печчеі став щорічно збирати в Римі великих фахівців з різних країн для обговорення питань про майбутнє цивілізації. Ці зустрічі одержали назву Римського клубу. У перших доповідях Римському клубу були успішно застосовані до вивчення тенденцій розвитку соціоприродних глобальних процесів імітаційні математичні методи, розроблені професором Массачусетского технологічного інституту Джеем Форрестером. Форрестер використав методи дослідження, створені й застосовувані в природних і технічних науках, для вивчення процесів еволюції як у природі, так і в суспільстві, що протікають у глобальному масштабі. На цій основі була побудована концепція світової динаміки. "Під "світовою системою", - відзначав учений, - ми розуміємо людину, її соціальні системи, технологію й природне навколишнє середовище. Взаємодія цих елементів визначає ріст, зміну й напруженість у соціально-економіко-природному середовищі. Вперше в соціальному прогнозі були враховані складові, які можна назвати екологічними: кінцевий характер мінеральних ресурсів і обмежені можливості природних комплексів поглинати й нейтралізувати відходи людської виробничої діяльності. Якщо колишні прогнози, що враховували лише традиційні тенденції (зростання виробництва, ріст споживання й ріст населення), мали оптимістичний характер, то облік екологічних параметрів відразу перевів глобальний прогноз у песимістичний варіант, показавши неминучість спадаючої лінії розвитку суспільства до кінця першої третини XXI сторіччя у зв'язку з можливістю вичерпання мінеральних ресурсів і надмірним забрудненням природного середовища. Наступні роботи, виконані за замовленням Римського клубу під керівництвом Д.Медоуза ("Межі росту", 1972 р.), а також М.Месаровича й Э.Пестеля ("Людство біля поворотного пункту", 1974 р.), в основному підтвердили справедливість прогнозів, складених Дж. Форрестером. Так уперше в науці була поставлена проблема можливого кінця цивілізації не у віддаленому майбутньому, про що неодноразово попереджали різні пророки, а протягом досить конкретного відрізка часу й по цілком конкретним і навіть прозаїчним причинам. Виникла потреба в такій області знання, яка б докладно досліджувала виявлену проблему й з'ясувала шлях запобігання прийдешній катастрофі. Цією областю знання стала соціальна екологія, завдання якої полягає у вивченні людського суспільства в аспекті його сумісності з особливостями природного середовища. Для проведення досліджень по екології людини була потрібна теоретична основа. Першим теоретичним джерелом спочатку російські, а потім і закордонні дослідники визнали вчення В.І Вернадского про біосферу й неминучість її еволюційного перетворення в сферу людського розуму - ноосферу.
Другим джерелом формування соціоекології є сучасне техніководство - багатоаспектна сукупність технічних наук. У них розглядаються різноманітні функції техніки як структури технічних систем і технологій, створених у процесі праці для полегшення всіх видів людської діяльності в аспекті впливу їх на навколишнє природне середовище.
Третім джерелом становлення соціоекології виступає сучасний комплекс соціальних наук, що дають можливість розкрити соціальну сутність людини, соціальну обумовленість її розумової діяльності, почуттів, вольових імпульсів, ціннісних орієнтацій, установок у практичній діяльності, у тому числі й у взаємовідносинах з навколишнім природним і соціальним середовищем.
Як четверте джерело виступає глобальне екологічне моделювання, методика якого розроблена Дж. Форрестером.
У поле зору соціальної екології попадають не тільки й не стільки природні процеси взаємодії живих організмів із природним середовищем, скільки процеси взаємодії складних еко- і соціосистем із соціальними по своїй сутності, тобто виниклими в результаті активної суспільної діяльності людини, взаємозв'язками суспільства зі штучно створеними, до людини не існуючими елементами середовища, що несуть на собі відбиток діяльності людей. При цьому руйнуються звичні перегородки між циклом природничих наук (про природу), з одного боку, і соціальних наук (про суспільство й людину як його суб'єкт) з іншого, але одночасно конструюються нові, об'єднуючі предметні зв'язки між цими двома різними групами наук.
Таким чином, соціальна екологія вивчає структуру, особливості й тенденції функціонування об'єктів особливого роду, об'єктів так називаної "другої природи", тобто об'єктів штучно створеного людиною предметного середовища, взаємодіючого з навколишнім природним середовищем. Саме існування "другої природи" у переважній більшості випадків породжує екологічні проблеми, що виникають на стику екологічних і соціальних систем. Ці, соціоекологічні у своїй сутності проблеми й виступають як об'єкт соціоекологічного дослідження.
Соціальна екологія як наука має свої специфічні завдання й функції. Її головними завданнями є: дослідження відносин між людськими співтовариствами й навколишнім географічно-просторовим, соціальним і культурним середовищем, прямий і побічний вплив виробничої діяльності на склад і властивості навколишнього середовища. Соціальна екологія розглядає біосферу Землі як екологічну нішу людства, зв'язуючи навколишнє середовище й діяльність людини в єдину систему "природа-суспільство", розкриває вплив людини на рівновагу природних екосистем, вивчає питання керування й раціоналізації взаємин людини й природи. Завдання соціальної екології як науки також у тім, щоб пропонувати такі ефективні способи впливу на навколишнє середовище, які б не тільки запобігали катастрофічним наслідкам, але й дозволяли істотно поліпшити біологічні й соціальні умови розвитку людини й усього живого на Землі.
Вивчаючи причини деградації середовища перебування людини й заходи для її захисту й удосконалення, соціальна екологія повинна сприяти розширенню сфери свободи людини за рахунок створення більш гуманних відносин як до природи, так і до інших людей.
Якби наші предки обмежували свою діяльність тільки пристосуванням до природи й присвоєнням її готових продуктів, то вони ніколи не вийшли б із тваринного стану, у якому перебували споконвічно. Тільки в протистоянні природі, у постійній боротьбі з нею й перетворенні відповідно до своїх потреб і цілей могла формуватися істота, що пройшла шлях від тварини до людини. Людина не була породжена однією лише природою, як це часто затверджується. Початок людині могла дати тільки така не зовсім природна форма діяльності, як праця, головною особливістю якої є виготовлення суб'єктом праці одних предметів (продуктів) за допомогою інших предметів (знарядь). Саме праця стала основою людської еволюції.
Трудова діяльність, давши людині колосальні переваги в боротьбі за виживання перед іншими тваринами, у той же час поставила його перед небезпекою стати згодом силою, здатною зруйнувати природне середовище свого власного життя.
Невірно було б думати, що екологічні кризи, спровоковані діяльністю людини, стали можливі тільки з появою складної техніки й сильного демографічного росту. Одна з найтяжчих екологічних криз мала місце вже на початку неоліту. Навчившись досить добре полювати на тварин, насамперед великих, люди своїми діями привели до зникнення багатьох з них, у тому числі й мамонтів. У результаті різко скоротилися харчові ресурси безлічі людських співтовариств, а це, у свою чергу, привело до масового вимирання. По різних підрахунках, населення скоротилося тоді в 8-10 разів. Це була колосальна екологічна криза, що переросла в соціально-екологічну катастрофу. Вихід з нього був знайдений на шляхах переходу до землеробства, а потім і до скотарства, до осілого способу життя. Тим самим екологічна ніша існування й розвитку людства істотно розширилася, чому у вирішальній мірі сприяла аграрно-реміснича революція, призвівша до виникнення якісно нових знарядь праці, що дозволяли багаторазово підсилити вплив людини на навколишнє природне середовище. Виявилася завершена ера "тваринного життя" людини, вона почала "активно й цілеспрямовано втручатися в природні процеси, перебудовувати природні біогеохімічні цикли".