МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ЛУБЕНСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА № 2 І-ІІІ СТУПЕНІВ
РЕФЕРАТ
ТЕМА:
Різноманіття тваринного світу України
Виконала: учениця 8-В класу
Супрун Світлана
Лубни 2010
Ведмідь, вовк, лисиця, заєць — із цими представниками дикої природи України ми знайомимося ще в дитинстві через зразки народної творчості . У старшому віці дізнаємося, що колись на території нашої країни можна було зустріти зубрів, могутніх биків-турів, і починаємо розуміти, що світ дикої природи нестабільний. Він змінюється. Згодом, коли наші знання про навколишнє середовище розширюються, приходить розуміння того, що тваринний світ нашої батьківщини дуже різноманітний і має свої характерні риси в кожному із природних комплексів території України. Одних тварин можна частіше зустріти в зоні мішаних лісів, інших — у степовій. Лісостеп обирають для мешкання як лісові, так і тварини степу. В гірських масивах Карпат і Криму панують «свої» види фауни. І вже зовсім відрізняється світ дикої природи на морських просторах Чорного моря та Азовського.
Тим часом є у тваринному світі України представники, ареал поширення яких досить значний.
Скажімо, і в мішаних лісах, і в лісостеповій зоні, і в горах Карпат можна зустріти свиню дику.
Свиня дика — найбільш поширений вид, який взагалі населяє всю Європу, Азію і навіть тропічні райони Земної кулі. Значне поширення її в Україні невипадкове. Адже ця тварина добре почувається у дубових, букових і мішаних лісах, у плавнях і на альпійських луках. У пошуках корму свині дикі мігрують і можуть на рівнинах проходити за добу до 4-5 кілометрів влітку і 3-5 кілометрів взимку. У горах ці тварини мігрують у вертикальному напрямку, піднімаючись аж до високогірних луків.
Де б не «вибрала» собі місце мешкання дика свиня, там обов'язково будуть «купальні» — наповнені водою і болотом ями чи улоговини. Тобто, як каже українське прислів'я, свиня завжди болото знайде.
Для природи тих зон, де мешкає ця тварина, особливо для лісів, помірна наявність дикої свині має досить важливе значення. Адже сім'ї кабанів у пошуках різного коріння для корму розривають значні площі землі в лісах, на узліссях. Т цим самим практично «висаджує» в землю насіння дерев, яке знаходиться на поверхні. Крім того, дикі свині харчуються певними видами шкідливих комах, які завдають шкоди лісовим масивам. Зокрема, вони так активно поїдають личинки хрущів, що можуть знизити їх чисельність на 30-40 %.
Практично на всій території України можна зустріти лисицю. Найбільше поширена звичайна або руда лисиця. Хоча характерним видом для степової зони є лисиця-корсак — дещо менша від звичайної лисиці і з більш тьмяним забарвленням хутра. Хоч вона вважається типовим хижаком, але насправді харчується досить різноманітним кормом. Найчастіше основу раціону цієї тварини складають миші-полівки. Зайці набагато рідше стають її жертвами, хоч прийнято вважати навпаки. Хоча лисиці ловлять і їх, а в періоди, коли трапляються епідемії «заячих» хвороб, якраз лисиці з'їдають трупи зайців, очищаючи ліс.
На птахів лисиці полюють рідко, але ніколи не пропускають можливості спіймати пташеня або й дорослого птаха, що виявився на землі. Знищують вони і кладки яєць.
Плодами, фруктами та ягодами лисиці також харчуються. Частіше вони входять до раціону тих тварин, що живуть у південних районах.
В українському фольклорі та в усній народній творчості інших народів, які мали можливість спостерігати за твариною в умовах дикої природа, лисиця слугує символом хитрощів. їй дійсно притаманна дивовижна здатність заплутувати сліди. Навіть своє житло лисиця влаштовує так, щоб мати якомога більше шляхів для виходу на поверхню. У більшості випадків нори, які лисиця вириває сама або відбирає в інших тварин, наприклад борсуків, добре сховані у заростях дерев.
У спокійному стані, коли її не переслідують, лисиця не виявляє будь-якого неспокою і людей не боїться, а лисиця-корсак взагалі може підпускати людей досить близько. Якщо ж звір тікає від погоні, то діє дуже хитро: заплутує сліди, бігти може або швидким галопом, або практично прилягаючи до землі, далеко витягнувши хвіст. Коли немає можливості сховатися, може прикинутися мертвою, але за першої ж можливості втікає.
Практично в усіх зонах України можна зустріти куницю. У мішаних лісах, зоні лісостепу, в Карпатах водиться куниця лісова. У степовій зоні та горах Криму поширена куниця кам'яна. Ці тваринки різняться найперше розмірами тіла (лісова куниця дещо більша від кам'яної), а також забарвленням хутра. Для лісової куниці характерне забарвлення темно-бурого кольору, а для кам'яної — світлого з білою плямою на грудях. Підошви лап у лісової куниці взимку вкриваються густою шерстю, а в кам'яної вони практично голі. Сама назва кожного виду говорить про те, де можна зустріти цих звірів. Лісова — типовий мешканець лісів. Вона віддає перевагу темнохвойним і мішаним лісам. На відкриті місця виходить тільки під час полювання.
Кам'яна куниця, навпаки, полюбляє відкриті місцини. її можна зустріти і в лісі, але дуже рідко. Зони її поширення — безлісі скелясті схили гір (до 4 тис. метрів над рівнем моря), каменоломні, сади. Нерідко мешкає у населених пунктах, навіть великих місцях. Були зафіксовані випадки, коли кам'яну куницю зустрічали у Берліні.
Хоча куниці добре лазять по деревах, а лісова навіть може перестрибувати з одного дерева на інше, але більшість часу вони проводить на землі. На дерева вилазять лише час від часу, зокрема й для того, щоб сховатися. Адже свої помешкання куниці влаштовують у дуплах, гніздах білок, розломах у скелях.
Незважаючи на свої невеликі розміри, куниця — один із найсильніших хижаків. Кам'яна куниця харчується різними гризунами, птахами, комахами. Якщо живе поблизу населених пунктів, нерідко нападає на домашню птицю, навіть тоді, коли іншого корму достатньо. Лісова куниця не обмежується дрібною живністю. Вона ловить зайців, рябчиків, глухарів, білок. Іноді — їжаків. Урізноманітнюють харчування куниць фрукти та ягоди. Охоче ласує медом і личинками диких бджіл.
Якщо полювання у куниці вдале, і вона не може спожити всього корму, ховає його про запас.
Якщо дика свиня, лисиця, куниця досить поширені на території України, то є тварини, ареал яких невпинно скорочується. Хоч раніше представників цих видів було також немало, сьогодні про них зазначено: «трапляються».
Один із таких представників нашої фауни — бурий ведмідь. Ще зовсім недавно бурий ведмідь зустрічався практично на всій території Європи, але чисельність його знижувалася так швидко, що тварину занесли до Червоної книги. Сьогодні в Україні бурого ведмедя можна зустріти в зоні мішаних лісів та в Українських Карпатах. Цікаво те, що цей звір має досить мінливе зафарбування хутра. Причому, навіть в одному районі поширення можна зустріти ведмедів типових темно-бурих, майже чорних, світлих аж до палевого кольору.
Найбільш типовими місцями мешкання бурого ведмедя є глухі ліси з буреломами. Але такі, де є галявини, болота, водоймища. Відкриті ділянки лісу слугують ведмедеві для пошуку кормів. Іноді він виходить на поля. Особливо велике значення для харчування цієї тварини має овес. Знайшовши таке поле, ведмідь тримається поблизу нього тривалий час, поїдаючи значну кількість зерна та витоптуючи посіви.
Влітку ведмідь відпочиває, лягаючи просто на землю серед трави, кущів чи на мохові. Аби тільки місце було достатньо захищеним. Восени частіше ховаються в густих ялинових молодняках, біля дерева чи навіть на відкритій поляні, на яку наносять купи моху, ялинового гілля, складаючи все це у вигляді пташиного гнізда. Для барлоги часто вибирають ями під захистом бурелому чи коренів дерев, що впали. Барліг ведмідь утворює у важкодоступних місцях у глухих куточках лісу, часто посеред мохового болота. У пошуках зручного місця для барлогу ведмеді проходять десятки кілометрів, заплутуючи сліди.
Хоча прийнято казати, що ведмідь впадає у сплячку, насправді зимовий сон у ведмедя досить чутливий. У випадку небезпеки він покидає барліг і шукає новий. Зимовий сон допомагає цим тваринам із найменшими втратами пережити холодну пору року.
Загалом ведмеді намагаються уникати зустрічей із людьми. Та й полюють на крупних тварин — лосів, оленів, кабанів — переважно ведмеді, що живуть на півночі Росії — у тайзі. Ведмеді, поширені в Україні, харчуються, як правило, рослинною їжею: ягодами, плодами, корінцями, горіхами, комахами та їх личинками, рибою, рештками загиблих тварин. Зате цієї їжі ведмедеві потрібно дуже багато. Наприклад, у шлунку одного з ведмедів було виявлено кілька кілограмів мурах, мурашиних яєць, решток «будівельного» сміття з самого мурашника.
Останнім часом популяція ведмедів страждає через кліматичні зміни, що відбуваються у природі, та господарську діяльність людини. Потепління, малосніжні зими, вирубування лісів, а відтак зменшення корму для ведмедів, призводять до того, що тварини не набирають необхідної для зимового сну маси тіла і не залягають у барліг. Окрім того, що такі ведмеді, яких називають «шатунами», становлять небезпеку для людини при зустрічі, вони складно переживають зиму і нерідко гинуть.
У зоні мішаних лісів, лісостеповій та Українських Карпатах раніше досить часто можна було зустріти лосів. Це один з видів оленів, який за зовнішніми ознаками суттєво відрізняється від інших оленів. Він дуже високоногий, з міцною грудниною, відносно коротким тулубом і важкою горбоносою головою, лопатоподібними рогами.
Час від часу траплялося так, що поголів'я цих тварин різко скорочувалося. Так сталося в середині XIX— на початку XXст.ст. Але згодом, внаслідок природоохоронних заходів, зменшення кількості головних ворогів лося — вовків, омолодження лісів, популяція лося значно виросла практично на всій території України. Дійшовши до Карпат, лосі згодом звідси потрапили на території інших країн Східної Європи. У Західній Європі лося винищили ще в XVIIIст. Там він так і не відновився.