Лосі можуть жити у найрізноманітніших лісах, у степу, в горах, тримаючись гірських долин і похилих схилів, де знаходять для себе їжу. Адже харчуються лосі досить різноманітно: листям дерев, пагонами, травою, водяними рослинами тощо.
Для зимівлі йому потрібні мішані та хвойні ліси з густим підліском або таким, де багато молодняку сосни, осики, берези, горобини. Зима — важкий період у житті цієї тварини. Якщо снігу багато, лосям важко рухатися. Чим більше снігу, тим менше ходить лось. У великі морози тварини люблять лягати у сніг. Тоді над білою поверхнею видно тільки голову з рогами та великі вуха, що повертаються час від часу, як ехолокатори. Перш ніж лягти, лосі повертаються під вітер.
Лось може жити 20-25 років, але у природі гине, як правило, значно раніше. Найчастіше гинуть лосенята, на яких полюють вовки, або в затяжні весни, коли після потепління раптово повертаються холоди і сніг.
Ще в кінці минулого століття про зайця-біляка писали, що його популяція дуже поширена у більшості природних комплексів України. Сьогодні в Карпатах цього виду тварин практично немає. У зоні мішаних лісів і лісостепу він ще трапляється. Про особливість зайця-біляка міняти колір свого хутра залежно від сезону відомо, мабуть, усім. Але цей представник української фауни має й інші цікаві особливості. Так, зайці-біляки мігрують. Влітку їх популяція розсипається по всій рівнинній території, у горах тварини тримаються альпійських лук. Восени у рівнинних лісах і лісостепові зайці підбираються ближче до чагарників, у горах спускаються в нижні пояси, де в лісах менший сніговий покрив, ніж на височині. Загалом же тварини віддають перевагу лісам, де багато луків, або вирубкам, на яких ростуть молоді деревця. Найбільшу активність тварини виявляють вночі, на світанку й у передвечірні години. Вдень вони лежать у захищеному місці під кущем або корінням вивернутих буревієм дерев. Постійного сховку зайці-біляки не мають. Кожен день знаходять для лежки нові місця.
У роки, коли зима затримується, довго нема снігу, зайці-біляки, які поміняли колір хутра, дуже добре помітні в тих місцях, де лежать. Взимку вони також не мають постійного сховку. Лише в дуже сильні морози виривають у снігу нору глибиною 0,5-1,5 метра.
У порівняно недалекому минулому ареал зайця-біляка знаходився дещо південніше. Він мешкав навіть у Криму.
Незважаючи на значну плодовитість зайця-біляка, його популяція все ж скорочується. Значною мірою шкоди йому завдають природні фактори, а саме: виникнення епізоотичних ситуацій, коли гине чимало зайців. Інфекційні хвороби, які вражають популяцію зайця-біляка, виникають, як правило, тоді, коли значно збільшується його чисельність. Окрім того, в роки, коли збільшується кількість зайців, стає більше і хижаків, які їх знищують: лисиць, беркутів, сов. Вони прискорюють зменшення популяції під час масової загибелі зайців від хвороб і потім затримують відновлення їх кількості. Також встановлено, що при масовому розмноженні біляка в одних районах, його кількість скорочується в інших.
Ці приклади яскраво переконують, що у природі немає нічого випадкового. А негативні зміни, які відбуваються у фауні України, найчастіше викликані нерозумною діяльністю людини.
Література
1. Флора УРСР. К., 1936-1965р.
2. Окснер А.М., Флора лишайників України. К., 1956-68р.
3. Заверуха Б.В. Дикорослі рослини-джерело вітамінів. К., !966р.
4. Кондратюк Е.Н., Івченко С.И. Смык Г.К. Дикорастущие лекарственные и плодовые растения Украины. К., 1969р.
5. Щербак Н.Н., Земноводные и пресмыкающиеся. Симферопроль, 1966г.
6. Барбарис А.І., Дубовик О.М., Стрелко Д.В. Жир олійні рослини України К.,1973р.
7. Степи. Кам’янисті відслонення. Піски. К., 1973 р.
8. Геоботанічне районування УРСР. К., 1977р.
9. Фауна України К., 1956 -1885рр.
10. Татаринов К.А. Звірі західних областей України. К., 1956р.
11. Сокур І.Т. Ссавці фауни України та їх господарське значення К.,!960 р.
12. Воїнстинський М.А.Птахи К.,1984р.
13. Природа УРСР. Тваринний світ. К.,1985р.