У результаті тривалої роботи, яка супроводжувалася бурхливими дебатами, 29 січня 2000 р. у Монреалі (Канада) було підписано Протокол з біобезпеки до Конвенції про біологічне різноманіття, який набув чинності 11 вересня 2003 р. Основною метою Протоколу є забезпечення належного рівня захисту людини та навколишнього природного середовища у сфері передачі, обробки та використання генетично-модифікованих організмів, які є результатом сучасної біотехнології, при цьому основна увага приділяється транскордонному переміщенню.
Цей документ розроблений з урахуванням принципу застереження, який має застосовуватись у разі "прийняття рішень в умовах наукової невизначеності щодо шкідливих наслідків запропонованої діяльності для навколишнього середовища та здоров’я людей" і є одним з найважливіших у процесі запобігання заподіянню шкоди довкіллю ще до того, як вона виникне. Зокрема, у ст.11 цього Протоколу зазначається, що "відсутність наукової достовірності у зв’язку із нестачею відповідних наукових інформаційних даних та знань, які стосуються масштабів можливого несприятливого впливу живого зміненого організму на збереження та стале використання біологічного різноманіття в Стороні імпорту, з урахуванням також ризиків для здоров’я людини, не є перепоною для Сторони імпорту у прийнятті відповідного рішення стосовно імпорту такого живого зміненого організму, призначеного для безпосереднього використання як продовольства або корму чи для обробки, з метою запобігання або максимального обмеження такого можливого несприятливого впливу". Це положення Протоколу є суттєвою новелою в сучасному міжнародному екологічному праві, адже вперше в міжнародно-правовому документі знайшли закріплення юридичні наслідки поведінки, які базуються на застосуванні принципу застереження.
Щодо сфери дії Протоколу з біобезпеки, то він застосовується до транскордонного переміщення, транзиту, обробки та використання усіх генетично-модифікованих організмів, які можуть несприятливо вплинути на збереження та стале використання біологічного різноманіття, з урахуванням також ризиків для здоров’я населення. Проте є окремі випадки, на які сфера дії документа не поширюється. Наприклад, згідно зі ст.5 положення Протоколу не застосовуються до генетично-модифікованих об’єктів, що мають форму фармацевтичних препаратів для людини.
Отже, Протокол з біобезпеки встановлює правила поводження з генетично-модифікованими організмами. При цьому вони є різними залежно від типу діяльності щодо генетично-модифікованих організмів, зокрема виділяються такі її види, як: транзит генетично-модифікованих організмів; використання їх у закритих системах; транскордонне переміщення для цілеспрямованого вивільнення у довкілля; транскордонне переміщення генетично-модифікованих організмів, що призначені для використання як продовольства, кормів або для переробки. Ці види діяльності вчиняються із застосуванням відповідних процедур, а саме: процедура попередньої обґрунтованої згоди; процедура щодо генетично-модифікованих організмів, які призначені для використання як продовольства, корму або для переробки; обробка, транспортування, упаковка та ідентифікація; інформування громадськості та її участь.
У 2002 р. Україна приєдналась до Протоколу з біобезпеки. Це лише один із перших кроків на шляху до формування сукупності нормативно-правових актів, призначених врегульовувати відносини у сфері поводження з генетично-модифікованими організмами. В українському законодавстві немає спеціального закону про забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності.
Оскільки протягом 90-х років минулого століття генетично-модифіковані організми з’явилися на території України, виникла нагальна потреба у виробленні та нормативному затвердженні певних правил, які регламентували б діяльність щодо них. Серед перших документів, покликаних врегулювати цю сферу суспільних відносин, можна виділити кілька урядових актів. Це зокрема, розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. про створення Міжвідомчої ради з питань регламентації випробувань, реєстрації і використання трансгенних рослин в Україні при Державній комісії по випробуванню та охороні сортів рослин Мінагропрому України. Наступним кроком стало затвердження урядом 17 серпня 1998 р. Тимчасового порядку ввезення, державного випробування, реєстрації та використання трансгенних сортів рослин в Україні. Даний документ приймався для посилення правового регулювання відносин, що виникали у результаті розвитку генетично-інженерної галузі.14 грудня 2001 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про утворення Міжвідомчої ради з питань новітніх біотехнологій". Фактично цими кількома нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України й обмежується законодавство, призначене для регулювання відносин у сфері генетичної інженерії.
Поряд з цим протягом останніх років до ряду законів були внесені зміни та доповнення, якими частково врегульовано й відносини у сфері поводження з генетично-модифікованими об’єктами. Йдеться, зокрема, про Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", ст.1 якого після внесення змін і доповнень серед ряду факторів середовища життєдіяльності виділяє й біологічні, до яких віднесено вірусні, пріонні, бактеріальні, паразитарні тощо.
Про можливість виробництва різного роду продуктів за допомогою генної інженерії йдеться також у Законі України "Про тваринний світ". Так, згідно з вимогами ст.51 цього закону створення нових штамів мікроорганізмів, біологічно активних речовин, виведення генетично змінених організмів, виробництво інших продуктів біотехнології здійснюється лише на підставі позитивних висновків державної екологічної експертизи. Використання цих організмів та речовин без позитивних висновків екологічної експертизи забороняється. До того ж, як зазначено у ст.53 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", їх виробництво і використання здійснюється тільки після проведення комплексних досліджень їх впливу на здоров’я і навколишнє природне середовище за дозволом Міністерства охорони здоров’я України і Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Отже, зазначені організми є об’єктами екологічної експертизи. Таким чином, до них мають застосовуватися положення, закріплені в інших законах України екологічного спрямування. Зокрема, йдеться про Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст.53, 57) та Закон України "Про екологічну експертизу" (ст.13).
Важливими є норми, що містяться в Законі України "Про захист прав споживачів". їх належне застосування також сприятиме досягненню необхідного рівня біобезпеки. Так, ст.18 закону закріплює право споживачів на інформацію про товари (роботи, послуги). Згідно зі змінами, внесеними до цього закону 10 січня 2002 р., до такої інформації належить також обов’язкова позначка на відповідному товарі, яка свідчить про "застосування генної інженерії під час виготовлення товарів". Це положення закону співзвучне з відповідними вимогами міжнародних документів, наприклад, Картахенського протоколу з біобезпеки (ст.18), де закріплені вимоги щодо обов’язкового маркування продукції, яка містить або складається з генетично-модифікованих організмів.
1. Баб’як О. С, Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000. - 216 с.
2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.
3. Екологічне право. Особлива частина. Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001
4. Екологічне право України За редакцією професорів В.К. Попова і А.П. Гетьмани. Харків, "Право". 2001
5. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2005. - 848 с
6. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.
7. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.