Згідно із Законом «Про інформацію» оскарження подається до вищестоящого органу. У разі відмови цього органу — до суду. Державна установа повинна довести в суді законність своєї відмови. В разі визнання відмови необґрунтованою суд зобов’язує державний орган задовольнити запит, а також постановляє окрему ухвалу щодо посадових осіб, які видали рішення про відмову або відстрочку.
У Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачена відповідальність за відмову від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, приховування або фальсифікацію відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення (ст. 68).
Основними джерелами інформації є: дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані банки даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.
Засобом забезпечення цього права є обов’язок Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, його органів на місцях, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, діяльність яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середовища, життя і здоров’я людей, забезпечувати вільний доступ населення до інформації про стан навколишнього природного середовища у формах, визначених Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Закон України «Про екологічну експертизу» (ст. 35) зобов’язує замовників екологічної експертизи публікувати заяву про екологічні наслідки запланованої діяльності, яка має містити відомості про: заплановану діяльність, мету і шляхи її здійснення; суттєві фактори, що впливають чи можуть впливати на стан навколишнього природного середовища з урахуванням можливості виникнення надзвичайних екологічних ситуацій; кількісні та якісні показники оцінки рівнів екологічного ризику запланованої діяльності, а також заходи, що гарантують провадження діяльності відповідно до екологічних стандартів і нормативів; інформування громадськості щодо запланованої діяльності, її мету і шляхи її здійснення.
На визначення джерел екологічної інформації може впливати статус уповноваженої особи та стадія реалізації суб’єктивного права на екологічну інформацію. Так, на стадії вільного доступу така інформація набувається будь-якою особою, як фізичною, так і юридичною, як право- та дієздатною, так і обмежено та повністю недієздатною тощо, шляхом одержання її із повідомлень засобів масової інформації, офіційних повідомлень органів держави, опублікованих у спеціальних бюлетенях, збірниках, які в свою чергу можуть міститися в інформаційних (комп’ютерних) мережах, у бібліотечних фондах. При цьому інформація про екстремальне забруднення довкілля, про надзвичайні екологічні ситуації природного та техногенного характеру має повідомлятися через засоби масової інформації, державну систему оповіщення негайно.
На стадії одержання екологічної інформації в установленому порядку шляхом офіційного звернення із інформаційним запитом право на екологічну інформацію реалізується право- та дієздатними особами, законними представниками недієздатних та обмежено дієздатних осіб. При цьому джерелами екологічної інформації можуть виступати офіційні документи, автоматизовані системи офіційних даних, як-то списки, реєстри, кадастри тощо. На цій стадії важливого значення набувають терміни задоволення запитів, форма запиту та форма розгляду запиту, відмови та відстрочки задоволення запиту. З урахуванням міжнародних та національних правових положень запит та відповіді на нього мають бути переважно у письмовій формі (на випадок оскарження справи в суді), запит повинен бути розглянутим у максимально стислі строки, але не більше 30 днів. Якщо державний орган не має у своєму розпорядженні екологічної інформації, котра міститься у запиті, цей орган у максимально стислий строк (10 днів) інформує подавця запиту про державний орган, до якого, як він вважає, можна звернутися із запитом про надання відповідної інформації, або передає цей запит безпосередньо такому органу та належним чином повідомляє про це подавця заяви.
Екологічна інформація надається безоплатно, крім випадків, коли подавець запиту просить надати йому копії офіційних документів.
На стадії поширення набутої законним шляхом екологічної інформації доцільно враховувати, що така інформація може виступати об’єктом права власності, й тому втручання інших осіб у процес реалізації права власності на екологічну інформацію забороняється.
Висновок
Право на екологічну інформацію може бути обмежене в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 64 Конституції України). Згідно з Орхуською конвенцією (ст. 4) у запиті про надання екологічної інформації може бути відмовлено, якщо її оприлюднення може негативно вплинути на:
— конфіденційність діяльності державних органів у випадках, коли така конфіденційність передбачена національним законодавством;
— міжнародні відносини, національну оборону або державну безпеку;
— відправлення правосуддя, можливість для осіб бути відданими під справедливий судовий розгляд або спроможність державних органів проводити розслідування кримінального чи дисциплінарного характеру;
— конфіденційність комерційної та промислової інформації у випадках, коли така конфіденційність охороняється законом з метою захисту законних економічних інтересів. У цьому контексті інформація про викиди, скиди забруднюючих речовин, про розміщення відходів, про інші негативні впливи на навколишнє природне середовище підлягає оприлюдненню;
— права інтелектуальної власності;
— інформацію, що стосується особистого життя громадян;
— інтереси третьої сторони, яка надала інформацію, якщо ця сторона не зв’язана зобов’язаннями чинити належним чином, або якщо на цю сторону не може бути покладено такого зобов’язання, і в тих випадках, коли ця сторона не надає згоди на оприлюднення відповідного матеріалу;
— навколишнє природне середовище, на яке поширюється така інформація, наприклад місця розмноження рідкісних видів рослин і тварин.
Право на екологічну інформацію реалізується передусім з метою забезпечення права на екологічну безпеку, атому у разі його порушення законодавство передбачає не лише його поновлення, а й відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо така заподіяна. Розмір відшкодування визначається судом (ст. 49 Закону України «Про інформацію»).
Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст. 914) встановлює адміністративну відповідальність для службових і посадових осіб за відмову від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації. Кримінальний кодекс України (ст. 238) встановлює кримінальну відповідальність за приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення.
Література
1. Баб’як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.
2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.
3. Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001
4. Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А. П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001
5. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с
6. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.
7. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. -Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.