Реферат:
Права та обов’язки користувачів об’єктами тваринного світу
План
Вступ
1. Права та обов’язки користувачів об’єктами тваринного світу
Висновок
Література
Вступ
Користувачі об’єктами тваринного світу, крім загальних прав і обов’язків, властивих усім природокористувачам, мають певні права і обов’язки, обумовлені конкретним видом відповідного права. Так, користувачі можуть:
- в установленому порядку здійснювати спеціальне використання тварин;
- мати право власності на добуті в законному порядку об’єкти тваринного світу і доходи від їх реалізації;
- оскаржувати рішення державних органів і посадових осіб, що порушують їх законні права і інтереси;
- вимагати усунення перешкод у здійсненні своїх прав, відшкодування заподіяних збитків та ін.
Права користувачів стосовно використання об’єктів тваринного світу можуть бути обмежені в передбачених законодавством випадках у суспільних інтересах, інтересах інших природокористувачів або якщо того вимагає необхідність охорони тваринного світу.
Користувачі зобов’язані:
- дотримуватися встановлених правил, норм, лімітів і строків щодо використання об’єктів тваринного світу
- використовувати тваринний світ способами, що забезпечують стале використання і збереження біологічного різноманіття тварин і не допускають порушення цілісності природних угрупувань;
- своєчасно вносити збір за спеціальне використання тваринного світу;
- безперешкодно допускати до перевірки всіх об’єктів, де утримуються, перероблюються та реалізуються об’єкти тваринного світу, представників органів державного контролю;
- раціонально використовувати об’єкти тваринного світу, не допускати погіршення екологічного стану середовища перебування тварин внаслідок власної діяльності, застосовувати природоохоронні технології під час здійснення виробничих процесів;
- проводити первинний облік чисельності і використання диких тварин, вивчати їх стан та характеристики угідь, де перебувають об’єкти тваринного світу;
- проводити комплексні заходи, спрямовані на відтворення, в т. ч. штучне, диких тварин, збереження і поліпшення середовищ їх перебування;
- здійснювати заходи щодо виконання загальнодержавних, регіональних і місцевих екологічних програм зпитань охорони тваринного світу тощо.
- сприяти діяльності органів державного екологічного контролю. Окрім наведених, користувачі можуть мати і інші, більш специфічні обов’язки, обумовлені конкретним видом використання тваринного світу.
Право спеціального використання може бути припинено на умовах і підставах, передбачених законодавством, у разі:
- припинення діяльності юридичної особи або смерті громадянина;
- припинення діяльності підприємств, установ, громадян, які використовували об’єкти тваринного світу;
- закінчення строку, на який було видано дозвіл на використання;
- відпадання потреби у використанні або добровільна відмова від нього;
- систематичного невиконання користувачем встановлених правил, норм та інших вимог щодо охорони, використання і відтворення об’єктів тваринного світу;
- надходження вимог щодо припинення названого права від органів екологічного, санітарного чи ветеринарного контролю.
1.Права та обов’язки користувачів об’єктами тваринного світу
При суттєвих змінах у користуванні раніше виданий дозвіл скасовується, а новий видається в установленому порядку.
Припинення права спеціального використання здійснюється в порядку, визначеному законодавством України про охорону навколишнього природного середовища.
Припинення права власності на об’єкти тваринного світу здійснюється у разі жорстокого поводження з дикими тваринами, заборони перебування у колективній або приватній власності окремих видів тваринного світу.
Гарантії та захист прав власників і користувачів об’єктами тваринного світу передбачаються природоохоронним законодавством України.
Правове регулювання полювання і мисливського господарства
Мисливство — один з основних видів спеціального використання тваринного світу, який задовольняє матеріальні, рекреаційні та інші потреби громадян і господарства. Правова регламентація існуючих у цій галузі суспільних відносин грунтується на Законі України від 22 лютого 2000 року «Про мисливське господарство і полювання», відповідних постановах Кабінету Міністрів, нормативних актах Міністерства Міністерство охорони навколишнього природного середовища (Мінпрмроди) та Державного комітету лісового господарства (Держкомлісгоспу) України. Держкомлісгосп законодавчо визначений спеціально уповноваженим державним органом у галузі ведення мисливського господарства.
Мисливством вважається добування диких звірів і птахів, які віднесені до об’єктів полювання і перебувають у стані природної волі чи напіввільних умовах у межах мисливських угідь. Мисливські угіддя — це ділянки земної поверхні (території і акваторії), які є середовищем перебування диких тварин і де можливе їх добування. Особливість мисливських угідь як правової категорії полягає в тому, що вони не утворюють самостійного природного об’єкта, як земля, надра, води, ліси. Мисливські угіддя відображають лише особливі функціональні властивості природних об’єктів — бути середовищем перебування диких тварин. Якщо на певних площах перебувають звірі і птахи, але встановлюється постійна заборона на їх добування, то це виключає ці площі зі складу мисливських угідь, оскільки не досягається основна мета ведення мисливського господарства - одержання певних матеріальних цінностей, продукції мисливського господарства. Тому не вважаються мисливськими угіддями території і акваторії, функціональне призначення яких несумісне з таким видом спеціального використання тваринного світу, як мисливство. До них належать:
- території населених пунктів,(сіл, селищ, міст) і зони навколо них. Забороняється полювання на відстані ближче 200 метрів від будівель населеного пункту та окремо розташованих будівель, де можливе перебування людей;
- території та об’єкти природно-заповідного фонду України (природні та біосферні заповідники, національні природні і регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища, загальнозоологічні та орнітологічні заказники). На таких територіях та в їх охоронних зонах мисливські тварини можуть добуватися лише в порядку, визначеному законодавством, та відповідно до положень про ці території;
- рекреаційні території (курорти та округи їх санітарної охорони, місця організованого масового відпочинку населення і туризму).
З метою охорони тваринного світу і його відтворення місцеві державні адміністрації чи мисливські господарства можуть тимчасово обмежувати чи припиняти здійснення мисливства на певній площі угідь. Однак, зважаючи на тимчасовість заборони полювання, такі угіддя не втрачають статусу мисливських.
В Україні налічується близько 52 млн. га мисливських угідь. Основною організаційно-правовою формою їх використання є надання угідь у платне користування мисливським товариствам та господарствам, юридичним особам, статутною правоздатністю яких передбачено ведення мисливського господарства. Переважне право на користування угіддями мають власники і постійні користувачі земельними ділянками (за умови додержання вищенаведеної умови), а також попередні користувачі мисливських угідь.
Угіддя надаються обласними радами за поданням органів управління лісовим і мисливським господарством, погодженим з відповідними органами, на строк не менше 15 років. Надання угідь оформлюється шляхом укладення між користувачем і місцевими органами лісового господарства договору, який повинен відповідати його Типовій формі, затвердженій Держкомлісгоспом 12 грудня 1996 року. У договорі визначаються межі закріплених угідь, строки користування ними, перелік обов’язкових заходів, спрямованих на раціональне використання і охорону мисливського фонду тварин, права і обов’язки сторін, їх відповідальність.
Правове значення розподілу мисливських угідь полягає в тому, що ведення мисливського господарства здійснюється тільки їх користувачами. Отже, здійснення права полювання в мисливських угіддях, за загальним правилом, неможливе без одержання на це згоди або погодження користувача, який має законодавчо закріплене і відповідно оформлене право на використання мисливських тварин у межах своїх мисливських угідь.
Об’єктом полювання виступає державний мисливський фонд, тобто дикі звірі і птахи, що знаходяться в мисливських угіддях у стані природної волі чи напіввільних умовах. Згідно з законодавством тваринний світ становить самостійний природний об’єкт і не є елементом середовища його перебування, як у деяких країнах. Тому не має правового значення, в чиїй власності чи користуванні знаходиться територія або акваторія, на якій перебувають тварини. Власники або користувачі земельними, лісовими ділянками чи водними площами повинні одержувати право на спеціальне використання об’єктів тваринного світу на загальних підставах.
Полюванням вважаються безпосередні дії мисливця, спрямовані на добування диких звірів і птахів, які віднесені до державного мисливського фонду і знаходяться в мисливських угіддях. До дій, що створюють процес добування тварин, відносяться їх відшукування (вистежування, виявлення), переслідування або підманювання і власне добування (відстріл, відлов). До полювання прирівнюється перебування осіб у мисливських угіддях із мисливськими собаками, стрілецькою зброєю та іншими знаряддями добування тварин або з добутою мисливською продукцією.
Право полювання в мисливських угіддях мають громадяни України, які досягли 18-річного віку і отримали відповідні документи, що посвідчують це право.