Управління ліквідністю в комерційному банку (стр. 18 из 24)

Управління ліквідністю в принципі полягає в нейтралізації двох складових: системного і невизначеного факторів, що відображені на рисунку 3.2.

Рис. 3.2. Система факторів управління ліквідністю банка

Системний фактор, що сприяє виникненню ризику ліквідності, пов’язаний зі структурою активів і пасивів, а також з вадами в управлінні потоками платежів банку. Невизначений фактор полягає в можливій реалізації кожного з ризиків, що приймає банк у процесі своєї діяльності. Реалізації неповернення кредитів (кредитний ризик), коливання курсів (ринковий і процентний ризики), збої в потоках платежів і операційні помилки (операційний ризик), відтік клієнтів (репутаційний ризик), збитки при реалізації правового ризику та інші ризики небезпечні для банку рівно настільки, наскільки вони розбалансують параметри ліквідності банку.

Після реалізації ризику по якому-небудь з напрямків діяльності банку з наступнимвпливом на ліквідність події надалі можуть розвиватися або як загасаючий процес, або як розбалансований, що поширюється всередину і вшир процес, коли виникнення проблем з ліквідністю викликає прояв інших ризиків, що, у свою чергу, негативно впливають на ліквідність. Чи піде банк у стресовій ситуації по шляху до банкрутства чи по шляху компенсації ризиків багато в чому залежить від того, чи розглядає він Базель II як формальність або як план в управлінні банком.

Також необхідно виділити основні принципи ефективного управління ліквідністю у банківських установах, які розроблені Базельським комітетом з банківського нагляду. Ці принципи відповідно до напрямків організації управління ліквідністю комерційного банку поділені на вісім груп, до яких належать: [51]

I. Розробка структури управління ліквідністю

- кожен банк повинен мати погоджену стратегію повсякденного управління ліквідністю. Ця стратегія повинна застосовуватись по всій організації;

- банківська Рада Директорів повинна схвалити цю стратегію та важливі положення, що відносяться до управління ліквідністю. Правління також повинно забезпечити, щоб вище керівництво робило необхідні кроки для моніторингу та контроля ризику ліквідності. Правління повинно бути регулярно інформовано про ситуацію із ліквідністю у банку, та негайно, якщо є будь-які матеріальні зміни у поточній, або очікуваній ліквідності банку;

- кожен банк повинен мати управлінську структуру для ефективного здійснення стратегії ліквідності. Ця структура повинна включати постійне залучення членів вищого керівництва. Вище керівництво повинно забезпечити те, що ліквідність ефективно управляється, та що встановлені відповідні положення та процедури для контролю та обмеження ризику ліквідності. Банки повинні встановити та регулярно переглядати ліміти на розмір своїх позицій ліквідності за відповідні періоди;

- банк повинен мати адекватні інформаційні системи для вимірювання, контролю та звітування ризику ліквідності. Звіти повинні своєчасно надаватись раді директорів банку, вищому керівництву та іншим відповідним працівникам.

II. Вимірювання та моніторинг чистих потреб у фінансуванні

- кожен банк повинен встановити процес постійного вимірювання та моніторингу чистих потреб у фінансуванні;

- банк повинен аналізувати ліквідність застосовуючи різноманітні сценарії "а що коли";

- банк має часто переглядати свої припущення, що застосовувались при управлінні ліквідністю для того, щоб з’ясувати, чи залишаються вони ще вірними.

III. Управління доступом до ринку

- кожен банк має періодично переглядати свої зусилля щодо встановлення та підтримки відношень з володарями зобов’язань, щодо підтримки диверсифікації зобов’язань та зусиль щодо забезпечення своєї спроможності продавати активи.

IV. Антикризове планування

- банк повинен мати антикризові плани, що розглядатимуть стратегію владнання криз ліквідності та містять процедури вирішення проблеми недостатності грошових потоків у непередбачених ситуаціях.

V. Управління ліквідністю іноземної валюти

- кожен банк повинен мати систему вимірювання, моніторингу та контролю своїх валютних позицій у основних валютах з якими він активно працює. На додаток до вимірювання своїх загальних потреб ліквідності іноземної валюти та прийнятної відкритої валютної позиції, банк також повинен провести окремий аналіз своєї стратегії для кожної валюти окремо;

- базуючись на результатах аналізу проведеного відповідно до Принципу 10, банк повинен, якщо це прийнятне, встановити та регулярно переглядати граничні значення розміру невідповідності своїх грошових потоків (відкритої валютної позиції) за певний період для всіх іноземних валют разом, та для кожної значної окремої валюти з якими він працює.

VI. Внутрішній контроль управління ризиком ліквідності

- кожен банк повинен мати адекватну систему внутрішнього контролю над процесом управління ризиком ліквідності. Фундаментальний компонент внутрішньої системи контролю включає регулярні незалежні перевірки та оцінки ефективності системи та, якщо необхідно, забезпечення відповідних виправлень або поліпшень до процесу здійснення внутрішнього контролю. Результати таких перевірок мають надаватися наглядовим органам.

VII. Роль публічного розкриття інформації для покрашення ліквідності

- кожен банк, для того щоб керувати тим, як сприймається громадськістю організація та її ефективність, повинен мати механізм для забезпечення відповідного рівня розкриття інформації про банк.

VIII. Роль працівників банківського нагляду

- працівники банківського нагляду повинні проводити незалежну оцінку банківських стратегій, політики, процедур та принципів, що відносяться до управління ліквідністю. Вони повинні вимагати, щоб банк мав ефективну систему для вимірювання, моніторингу та контрою ризику ліквідності. Працівники банківського нагляду повинні отримувати від кожного банку достатню та своєчасну інформацію для оцінки рівня ризику ліквідності та мають забезпечити, щоб банк мав відповідні плани виходу з кризи при зниженні ліквідності.

Отже, Базельський комітет з банківського нагляду розглядає оцінку ризиків не як результат застосування математичних моделей, а як безперервний процес. Процес, у якому постійне моделювання й уточнення параметрів використовуваних моделей дозволяє проводити регулярне уточнення лімітів і параметрів антикризових сценаріїв і в який реалізуються обов’язки і відповідальність усіх ланок управління. Це те, що банки повинні розвивати у своєму співтоваристві. Вищезазначені принципи ефективного управління ліквідністю комерційного банку охоплюють всі складові процесу управління ліквідністю, починаючи від організаційної структури менеджменту, розробки програми антикризового реагування і основних вимог до неї та закінчуючи внутрішнім контролем та зовнішнім наглядом за ефективністю прийнятих рішень щодо управління ризиком ліквідності. Так само як і при управлінні іншими типами ризику, ефективне управління ризиком ліквідності включає встановлення банківської стратегії, забезпечення ефективного нагляду з боку правління та вищого керівництва, встановлення ефективного процесу вимірювання, моніторингу та контролю ризику ліквідності. Формальність та складність процесу управління ліквідністю має відповідати загальному рівню ризику, що несе банк. Тобто для ефективного управління ліквідністю комерційні банки повинні використовувати рекомендації Базельського комітету в частині максимального балансування строків погашення активів і пасивів, а також постійного контролю за іншими ризиками, що притаманні банківській діяльності, які в свою чергу можуть призвести до втрати банком ліквідності.

3.2 Умови активізації управління ліквідністю

На сучасному етапі розвитку банківської системи України одним із пріоритетних завдань є забезпечення стабільного функціонування та розвитку комерційних банків та банківської системи в цілому. Забезпечення фінансової стабільності банку-необхідна передумова ефективного управління економікою.

Фінансова стабільність будь-якого комерційного банку в першу чергу пов’язана із його ліквідністю. Велика частина проблем у банківській сфері, пов’язаних з ліквідністю, виникає за межами банків, виходить від їхніх клієнтів. Дійсно, проблеми ліквідності клієнтів трансформуються в проблеми ліквідності їхніх банків. Так, якщо фірма має дефіцит ліквідних засобів, вона звертається в банк за позичкою чи знімає залишки коштів зі своїх депозитів. В кожномуіз цих випадків банку, клієнтом якого є дана фірма, буде потрібно знаходити додаткові кошти.

Сутність проблем управління ліквідними коштами банків може бути представлена двома твердженнями: [48, с. 326]

а) попит на ліквідні кошти банку рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент часу. Банк повинний постійно мати справу або з дефіцитом ліквідних засобів, або з їх надлишком;

б) існує дилема між ліквідністю і прибутковістю банку. Велика частина банківських ресурсів призначена для задоволення попиту на ліквідні кошти, менша для досягнення бажаної прибутковості банку (при незмінних інших факторах).

Таким чином, забезпечення оптимального рівня ліквідності є постійною проблемою в управлінні банком і завжди спрямовано на збільшення його прибутковості. Управлінські рішення щодо величини ліквідних засобів не можуть бути відділені від інших видів послуг і діяльності інших підрозділів банку.

Вирішення проблем ліквідності для банкупов’язано з визначеними реальними і потенційними витратами, що включають процентні виплати по позиках, поточні витрати часу і грошей на пошук ліквідних засобів, альтернативну вартість активів, яка дорівнює майбутнім доходам. Керівництво повинне зіставляти цю вартість з необхідністю невідкладного забезпечення потреб банку в ліквідних засобах. Якщо банк володіє надмірними ліквідними засобами, керівництво повинне бути готове негайно інвестувати ці кошти, щоб уникнути витрат виникнення альтернативної вартості невикористаних активів, що не приносять доходів банку.