Смекни!
smekni.com

Підстави та порядок виникнення права власності на природні ресурси (стр. 2 из 2)

Земельне законодавство забороняє приступати до використання наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядкувальними органами кордонів у натурі (на місцевості) і видачі документа, що посвідчує право власності.

Таким чином, приватизація як підстава виникнення права колективної чи приватної власності на природні ресурси має не простий юридичний склад. Він включає у себе подачу заяви чи клопотання, рішення компетентного органу про надання об’єкта у власність, встановлення кордонів на місцевості (відведення у натурі) і видачу документа, який посвідчує право власності. Право власності в цьому разі виникає лише за наявності всіх перелічених вище підстав.

Перелік випадків передачі земельних ділянок у власність громадян безкоштовно є вичерпним. В інших випадках громадяни можуть набувати право власності шляхом укладення цивільно-правових угод. Такі угоди бувають двосторонні (дарування, купівля-продаж, обмін) і односторонні(успадкування).

Підстава виникнення права власності на природні ресурси за двосторонніми угодами виникає з моменту нотаріального посвідчення договорів (ст. 18 Земельного кодексу України)

Односторонньою угодою як підставою виникнення права власності на природні об’єкти є, головним чином, прийняття спадщини. Особи, покликані до спадкування за законом або заповітом, стають власниками спадкоємного природного об’єкта лише в силу прийняття спадщини. Тому не можна вважати, що підставою виникнення права власності на природний об’єкт, що залишився після померлого громадянина, є заповіт або спадкування за законом. Доки спадкоємець не виразив волі на прийняття спадщини, він правонаступником не стає.

На підставі угоди передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку, що обчислюється у порядку, передбаченому ст. 6 Земельного кодексу України. Кількість земельних ділянок, які може придбати особа за плату, чинним законодавством України не обмежується. При цьому обов’язково має бути додержаний принцип цільового використання придбаних земельних ділянок.

У разі продажу права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, переважне право на його придбання мають члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також і селянські (фермерські) господарства та громадяни, які мають право їх створити.

При продажу земельної ділянки застосовується її грошова оцінка, яку проводить Державний комітет України по земельних ресурсах та його органи на місцях за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Продаж земельної ділянки громадянам проводиться за ціною, визначеною за згодою сторін, але для справляння державного мита ця ціна не може бути меншою за грошову оцінку.

Договір купівлі-продажу або інші способи відчуження земельної ділянки «освідчуються у нотаріальному порядку і реєструються у сільській, селищній, міській раді, на території якої розташована земельна ділянка. Посвідчення договорів відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного й індивідуального гаражного будівництва, а також відчуження права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, здійснюються відповідно до Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок та права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, затвердженого Держкомземом України 6 червня 1996 року і зареєстрованого в Мінюсті 24 червня 1996 року (зі змінами та доповненнями від 1 червня 1998 року).

Підставою виникнення права приватної власності на природні об’єкти виступає одержання частки у спільному майні подружжя. За цією підставою у осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, виникає право загальної спільної владності на все майно, що придбається в період шлюбу, у тому числі і на власність на природні об’єкти, що придбаються (за винятком випадків придбання майна, віднесеного відповідно до ст. 24 КпШС України до роздільного).

Право власності на природні ресурси може виникнути і в разі придбання речових прав на майно, нерозривно пов’язаних з природним об’єктом. Так, відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України у разі переходу права власності на будівлю і споруду до нового власника переходить і право власності на земельну ділянку, якщо інше не встановлено законом чи договором відчуження.

Специфічною умовою, що тягне за собою виникнення права власності на тваринний світ, є розведення (отримання) об’єктів тваринного світу. На цій підставі право колективної або приватної власності виникає тільки щодо тих об’єктів тваринного світу, що розведені (одержані) у неволі або напіввільних умовах.

Право власності на природні ресурси посвідчується відповідними документами. Постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 року «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею» затверджено єдину форму державного акта на право власності на землю. Державні акти видаються та реєструються місцевими радами за місцем розташування земельної ділянки. У державному акті на право власності зазначаються розміри земельної ділянки, її місцезнаходження і мета використання, а також власник зазначеної земельної ділянки. Форма документа, що посвідчує право власності на тваринний світ, визначається Міністерством екології та природних ресурсів України за погодженням із зацікавленими державними органами, які видають ці документи (ст. 6 Закону України «Про тваринний світ»).

Оскільки Конституція України гарантує юридичним особам право власності на земельні ділянки, то юридичні особи можуть набувати таке право на землю способами, не забороненими чинним законодавством.


Висновок

Укази Президента України щодо приватизації та оренди земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності, приватизації об’єктів незавершеного будівництва та автозаправних станцій, продажу земель несільськогосподарського призначення передбачають такі способи приватизації земель несільськогосподарського призначення:

— купівля-продаж земельної ділянки юридичною особою України для заняття підприємницькою діяльністю, не пов’язаною з сільськогосподарським виробництвом;

— приватизація земельної ділянки несільськогосподарського призначення разом з приватизацією об’єкта, що знаходиться на ній;

— приватизація земельних ділянок несільськогосподарського призначення, на яких розташовані вже приватизовані об’єкти нерухомості.

Право власності на земельну ділянку може бути придбано шляхом договірного продажу або на конкурентних засадах через проведення земельних аукціонів, комерційних конкурсів тощо.

Приватизація земельних ділянок разом з об’єктами незавершеного будівництва здійснюється шляхом їх продажу:

— за наявності двох і більше покупців — на аукціоні, за конкурсом у порядку, передбаченому щодо об’єктів малої приватизації;

— за наявності одного покупця — безпосередньо цьому покупцеві при виконанні ним умов, на яких продається об’єкт.

Приватизація земельних ділянок під автозаправними станціями здійснюється лише через аукціон.

Передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення у колективну власність здійснюється відповідно до ст. 6 Земельного кодексу України, Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року та Тимчасового порядку проведення робіт по видачі Державних актів на право колективної власності на землю, затвердженого Держкомземом України 15 березня 1996 року.

Література

1. Баб’як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.

2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.

3. Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001

4. Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А. П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001

5. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с

6. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.

7. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. -Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.