Смекни!
smekni.com

Економічний механізм природокористування та природоохоронної діяльності (стр. 2 из 5)

Така ситуація не гарантує збереження якості довкілля, оскільки основні фонди, що відпрацювали свій термін, функціонують як екологічно небезпечне, агресивне техногенне навколишнє середовище. До того ж зношені основні фонди екологічного призначення часто не витримують роботи і виходять з ладу, що є причиною щорічних залпових скидів і екстремально високого забруднення навколишнього середовища. Зокрема, в 2001 р. зафіксовано 148 випадків залпових аварійних забруднень довкілля, екологічну шкоду від яких оцінено в 7,4 млн. грн., а відшкодовано лише трохи більше половини [12, с. 321].

Крім того, за минуле десятиріччя спостерігалось щорічне зменшення інвестицій у природоохоронні заходи. За оцінками фахівців у 2000 р. частка екологічних інвестицій у ВВП скоротилась в 5 разів порівняно з 1995 р. [13, с. 34].

В умовах еколого-техногенних кризових явищ у багатьох регіонах не тільки продовжується скорочення інвестицій у природоохоронну структуру, а й щорічно - як тенденція - не виконуються завдання уведення в дію природоохоронних об'єктів, впровадження екологобезпечних технологій, здійснення природоохоронного будівництва тощо. Так, в 1999 р. освоєно екологічних інвестицій майже в 3 рази менше, ніж у 1990 р., порівняно з 1998 р. - на 14% менше, а в 2001 р. освоєно екологічних інвестицій в 3,2 рази менше, ніж у 1990 р. [7, с. 226; 14, с. 181, 186, 187; 15, с. 24, 25].

Якщо зважити на те, що, за розрахунками, при зростанні рівня промислового виробництва в 2 рази без оновлення основних фондівприродоохоронного призначення викиди забруднюючих довкілля речовин збільшаться у 10 разів [16, с.2], то стає зрозумілою наявністьпостійної загрози екологічної небезпеки, яку містить технічневиснаження виробничих природоохоронних потужностей, ігноруваннянеобхідності заміни основних фондів.

П'ятою тенденцією, що відбиває погіршення еколого-економічних умов функціонування національного господарства, є зростання техногенного тиску на довкілля, тобто збільшення питомої ваги викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище на одиницю кінцевої продукції попри недовантаження виробничих потужностей. За даними Програми розвитку ООН, питома вага скидів забрудненихречовин на одиницю ВВП України за минуле десятиріччя зросла у 3 - 4 рази, незважаючи на скорочення виробництва (на 49 %) [17, с.23].

Наведені негативні тенденції техніко-екологічних умов функціонування національного господарства, безперечно, свідчать про еколого-економічну неефективність природокористування, переважання нераціональних засобів, методів і форм регулювання суперечливою взаємодією суспільства і природи.

Отже, якщо оцінювати ефективність існуючого економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності за критеріями екологічної доцільності й поліпшення якості довкілля, то слід підкреслити нерезультативність цього механізму щодо розв'язання проблеми збереження навколишнього природного середовища.

2. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ТА КОНСТРУКТИВНОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ЕКОЛОГІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

Основними складовими існуючої в Україні системи економічних інструментів екологічного регулювання є численні збори/платежі за використання ресурсів і за забруднення, податкові важелі, штрафні санкції за екологічні порушення. Саме за останні роки істотно зросла кількість різновидів платежів як за використання природних ресурсів, так і за забруднення навколишнього середовища (з 1994 р. впроваджено державний екологічний податок). Поряд з тим збільшено ставку платежів і штрафів за порушення екологічного законодавства. Значно розширилося коло природокористувачів, які зобов'язані здійснювати екологічні платежі, тим часом як кількість тих, хто мав певні пільги у природокористуванні, різко зменшилася (з 81 у 1996 р. до 65 у 2000 р.).

До речі, Кабінетом Міністрів підготовлені зміни і доповнення до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", згідно з якими передбачається ще розширити коло платників збору за забруднення навколишнього природного середовища шляхом оподаткування екологічно небезпечної продукції(пального для автотранспорту, лакофарбової продукції, пестицидів, синтетичних пральних речовин, акумуляторів, автомашин та інших) [18, с. 10].

Нині "екологічна" складова вітчизняної податково-бюджетної системи репрезентована рентними платежами, платою за землю, збором за геологорозвідку, платежами за спеціальне використання природних ресурсів і екологічним податком (збором за забруднення навколишнього природного середовища), які є загальнодержавними обов'язковими платежами. В свою чергу, рентні платежі від природокористування складаються з ресурсної ренти і транзитної ренти. До загальнодержавних платежів за спеціальне використання ресурсів належить плата за користування надрами, плата за спеціальне водокористування, плата за спеціальне використання лісових ресурсів, збір за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів, за спеціальне використання диких тварин, причому до складу платежів за спеціальне використання природних ресурсів зараховується збір за використання радіочастотного ресурсу України.

Крім того, нещодавнє розширення бази оподаткування шляхом введення плати за користування мисливськими угіддями та збору за використання мисливських тварин, за спеціальне використання рослинних ресурсів, природних лікувальних ресурсів дало можливість ще збільшити надходження від спеціального використання природних ресурсів до Державного і місцевих бюджетів.

Уявлення про суттєвий доходний "внесок" від природокористування надають такі цифри: саме завдяки платежам (податкам) за природокористування у держбюджеті-2001 очікувались надходження в сумі 3,9 млрд. грн., тобто понад 9% доходної частини [19, с. 1 - 3]. За підрахунками експертів Українського інституту досліджень навколишнього середовища і ресурсів, у 2001 р. в рамках Зведеного бюджету питома вага екоресурсних платежів у складі доходів бюджету становила 6,5% [20, с. 162]. Показовими є дані групи експертів ОЕСР, згідно з якими у 2001 р. надходження лише від однієї групи платежів - за забруднення довкілля - сформували 0,1 % ВВП України [21, с. 73]. На жаль, розрахунків доходів ВВП від усіх за природокористування не проводилось, але, на нашу думку, можна оцінити їх внесок у формування ВВП країни приблизно на рівні 2 %, спираючись на офіційні дані.

В Україні кошти, що надходять до бюджету від природокористування (платежі, збори, штрафи, інші відрахування), мають форму і характер податкових внесків. В інформаційній літературі навіть використовують терміни "оподаткування експлуатації природних ресурсів" та "оподаткування забруднення довкілля" як тотожні платежам за використання природних ресурсів і зборам за забруднення довкілля.

І це не випадково. Адже на практиці механізм відрахувань за природокористування спрацьовує як фіскальний механізм збору податків, хоча теоретично між податками і платежами (зборами) існуєрізниця, і дуже суттєва з огляду на джерела фінансування екологічних заходів. Чітке визначення такої різниці не тільки зумовлює прозорість руху та адресність розподілу грошових коштів, але й має практичне значення для процесу вдосконалення фінансово-кредитної системи природокористування.

За класифікацією ОЕСР, податки визначаються як обов'язкові платежі на користь державі, котрі не компенсуються. Податки не компенсуються в тому розумінні, що вигоди, які надає держава платникам податків, звичайно не пропорційні сумам внесків. Податки, пов’язані з охороною навколишнього природного середовища, - це обов’язковий некомпенсований платіж на користь держави, яким обкладаються особливо значні для охорони навколишнього природного середовища об'єкти оподаткування. Слід зазначити, що податок (некомпенсований) може мати цільове призначення, якщо приймається рішення щодо необхідності спрямування визначеного відсотка надходжень на конкретну мету, споріднену з проблемами раціонального природокористування (наприклад, коли частина податку на бензин направляється на цілі дорожнього будівництва).

Аналіз ставок платежів за забруднення свідчить про те, що розміри збору щороку скорочуються через дію інфляційних процесів, зменшуючи тим самим роль цього платежу як стимулу до зниження рівня забруднення довкілля (за період з 1995 р. індекс інфляції в Україні, за даними Державного комітету статистики, зріс у 2,2 раза). Отже, ставки платежів за забруднення є дуже низькими і не можуть заохочувати підприємства до інвестування екологічно безпечних інновацій, тому підприємствам вигідніше сплачувати їх. При цьому на практиці коштів вноситься менше, ніж планувалося через те, що багато підприємств не можуть дозволити собі сплачувати податки.

Система оподаткування стосовно використання природних ресурсів і забруднення довкілля видається дуже обтяжною для тих підприємств, які перевищують дозволені ліміти викидів, що зумовлюється наступними причинами:

- ставки оподаткування викидів, які перевищують встановлені нормативи, в п'ять разів вищі, ніж ставки оподаткування викидів, які не перевищують такі нормативи;

- в системі бухгалтерського обліку витрати на забруднення довкілля, які не перевищують встановлені нормативи, вважаються виробничими витратами (тобто відносяться на собівартість продукції), в той час як витрати на забруднення, які перевищують встановлені нормативи, покриваються за рахунок прибутку підприємств.