Що ж до реалізації уже набутого права власності на природні ресурси, то правомочності їх власника обмежені законом в інтересах охорони і збереження природних об'єктів і ресурсів, які є основою життєдіяльності людства, а значить, в інтересах всього суспільства. Так, законодавство вимагає тільки цільового використання природних об'єктів відповідно до умов їх надання. Власник не повинен завдавати їм шкоди, негативно впливати на їх якісний стан, допускати погіршення екологічної обстановки на природних об'єктах і територіях в результаті реалізації його права власності. Саме з цією метою закон встановлює, наприклад, обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах. Там забороняється розорювання земель, зберігання та застосування пестицидів, влаштовування літніх таборів для худоби і т.ін. (ст. 89 Водного кодексу України).
У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятники природи, заповідні урочища, парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва, нові землевласники відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження незалежно від їх наміру використовувати набуту у власність землю.
Деякі права власників більш чітко обмежені екологічними вимогами щодо збереження грунтів, рослинного, тваринного світу, водних джерел та інших компонентів навколишнього середовища. Наприклад, землевласники в межах своїх земельних ділянок мають право видобувати для своїх господарських та побутових потреб корисні копалини місцевого значення, торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів. Видобування корисних копалин місцевого значення і торфу з застосуванням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до небажаних змін навколишнього природного середовища, погоджується з місцевими радами народних депутатів та органами Міністерства навколишнього природного середовища України на місцях. У разі порушення землевласниками порядку і умов користування надрами на наданих їм у власність земельних ділянках вони можуть бути позбавлені права видобування корисних копалин місцевого значення, торфу і прісних підземних вод для господарських і побутових потреб (ст.27 Кодексу України про надра).
Земельним законодавством встановлюється спеціальний правовий режим щодо набуття права власності на земельні ділянки та здійснення громадянами правомочностей власника, що обумовлено особливостями цього об'єкта права власності та його значенням в суспільстві. Ці особливості полягають в тому, що об'єктом права приватної власності є не земля взагалі як фізичний об'єкт матеріального світу, а земельна ділянка як правова категорія з чітко окресленими межами. Звідси й особливий порядок набуття права власності: придбання земельних ділянок за договором купівлі-продажу або набуття шляхом прийняття спадщини, потім відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), одержання державного акта на право власності, зареєстрованого місцевою радою народних депутатів. Тільки після дотримання цих вимог власник може приступити до використання і розпорядження земельною ділянкою.
Реалізація права власності забезпечується, з одного боку, волевиявленням громадян, з іншого – нормотворчою, управлінською та правозахисною функцією держави як гаранта прав і свобод її громадян.
Держава, здійснюючи нормативно-регулятивну діяльність, забезпечує охорону права власності на природні ресурси через законодавче закріплення його в нормативно-правових актах. Так, відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. В Земельному кодексі України закріплено, що права власників земельних ділянок охороняються законом. Закон захищає права власників також і інших природних об'єктів.
Припинення і обмеження права власності може мати місце лише у випадках, передбачених законом.
3. Практичні завдання
3.1. Фермер Величко подав до суду позов до адміністрації державного заповідника про відшкодування шкоди, заподіяної його господарству в результаті знищення дикими кабанами врожаю картоплі на ділянці 43 га. Адміністрація заповідника відмовилася прийняти позовні вимоги, вказавши, що вона не може нести відповідальність за поведінку диких тварин у стані природної волі.
Проаналізуйте ситуацію, що склалася. Обґрунтуйте позиції кожної із сторін у спорі. Яким має бути рішення суду? Чи змінилася б ситуація, якби шкода була заподіяна тваринами, котрі утримувалися в неволі, наприклад, в зоопарку?
Відповідь
Виходячи із загальних приписів законодавства України, в тому числі і екологічного права, про правопорушення і юридичну відповідальність можна дійти висновку про те що:
Право може впливати тільки на ті юридичні факти, що мають свідомо - вольовий характер, тобто протиправну поведінку суб’єктів. Крім цього подібні юридичні факти повинні бути не випадковими, а зумовлюватись певними причинами і тому повторюватись у часі.
Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність. З формально – юридичного аспекту протиправність – це порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов’язків, закріплених у нормативно – правових документах. Сутністю правопорушення є свавілля суб’єкта, тобто таке зовнішнє виявлення його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свободу інших суб’єктів.
Отже, правопорушення – це суспільно – шкідливий, протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність. До особливостей складу правопорушення слід віднести:
а) суб’єктом його є деліктоздатна особа, тобто така, що спроможна нести юридичну відповідальність;
б) необхідною ознакою суб’єктивної сторони є вина у формі умислу або необережності;
в) об’єктивна сторона правопорушення відповідає на запитання, яким саме чином скоєно правопорушення, якою була діяльність суб’єкта правопорушення;
г) об’єктом правопорушення є суспільні відносини, соціальні цінності.
Вище нами були зазначені чотири елементи складу правопорушення за наявності яких настає юридична відповідальність. Відсутність хоча б одного елемента робить неможливим настання юридичної відповідальності. А так як в чинному законодавстві України зазначено, що суб’єктом правопорушення є індивід чи колектив людей (індивідуальний суб’єкт – це фізична особа, що є осудною і досягла певного віку). Фізичних осіб поділяють на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Розглядають також приватну особу, службову особу, спеціальний суб’єкт.
Колективним суб’єктом правопорушення можуть бути юридична особа, державний орган, громадська організація тощо, дії яких пов’язані з колективним винесенням рішень. Можна з впевненістю сказати, що тварини у стані природної волі не являються суб’єктами правопорушення, а від так юридична відповідальність не настає в жодному разі.
У нашому випадку фермеру можлива компенсація заподіяної шкоди страховими компаніями, якщо була укладена така угода.
Якби шкода була заподіяна тваринами, котрі утримувалися в неволі, то відповідальність і компенсацію заподіяної шкоди несе власник тварин. Згідно статті 16 «Особливості права власності та інших речових прав на тварин» Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 8 вересня 2005 року № 2865-IV право власності або інші речові права особи, яка утримує тварину, обмежені необхідністю дотримання норм і вимог законодавства. Шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.
3.2. Громадянин Кушнір подав до суду позов до місцевого хімкомбінату про відшкодування шкоди, заподіяної його здоров'ю, а також моральної шкоди. Він вказав, що в результаті діяльності хімкомбінату, який систематично здійснює скиди і викиди шкідливих речовин у навколишнє середовище, в нього розвинулася астма. Наявність моральної шкоди обґрунтовувалася тим, що, через забруднення довкілля, позивач втратив можливість задовольняти свої естетичні, культурні та інші потреби, пов'язані зі спілкуванням з природою. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог, вказавши на неможливість довести причинний зв'язок між діяльністю комбінату та вказаними наслідками.
Дайте правову оцінку ситуації. Чи обґрунтовані вимоги Кушніра? Які докази можуть бути подані для доведення причинного зв'язку?
Відповідь
Згідно статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.
Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.
Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.
Шкода, заподіяна довкіллю у зв’язку з виконанням угоди про розподіл продукції, підлягає відшкодуванню відповідно до вимог статті 29 Закону України “Про угоди про розподіл продукції”.
Так, теоретично, громадянин Кушнір має право на відшкодування за втрату здоров’я і за моральну шкоду, але йому треба надати обґрунтовані докази причинного зв’язку.
3.3. Гр. Огієнко з десятирічним сином прийшли до зоопарку, зупинилися біля клітки з риссю. Хлопчику захотілося нагодувати рись і він кинув до клітки шматок м'яса, що валявся поруч. Це помітив працівник зоопарку, який зробив Огієнку зауваження і провів його з сином до приміщення адміністрації зоопарку. Там представники адміністрації, пояснивши відвідувачам, що вони грубо порушили правила відвідування зоопарку, записали прізвище, ім'я та по-батькові гр. Огієнка, його місце проживання та запропонували піти з зоопарку.