Запаси прісної води на Землі розподіляються вкрай нерівномірно. В одних регіонах планети води достатньо або навіть є надлишки. В інших регіонах гостро відчувається брак її. Часто навіть за умови забезпечення водою вона має низьку якість.
Найбагатша водними ресурсами на одиницю площі Південна Америка. Друге місце посідає Європа. За нею йдуть Азія, Північна Америка й Африка. Найгірше забезпечена водними ресурсами Австралія. Відомий гідролог Марко Львович поділяє їх на країни з високою, середньою, низькою та дуже низькою водністю.
Територія Австралії в цілому характеризується низькою водністю, але її забезпеченість водою на душу населення вища середньосвітової. Нова Зеландія належить до найбільш забезпечених водою країн світу.
Україна — один з регіонів, не забезпечених за існуючих антропогенних навантажень прісною водою у достатній кількості.
В Україні налічується 63 119 річок, у тому числі великих (площа водозабору більше 50 тис. кв. км) — 9, середніх (від 2 до 50 тис. кв. км) — 81 і малих (менше 2 тис. кв. км) — 63 029. Загальна довжина річок становить 206,4 тис. км, з них 90 % припадає на малі річки.
Водні ресурси України формуються за рахунок притоку транзитних річкових вод із зарубіжних країн, місцевого стоку і підземних вод.
Для усунення територіальної і часової нерівномірності розподілу стоку водозабезпечення в Україні здійснюється за допомогою 1,16 тис. водосховищ (загальним об’ємом майже 55 куб. км), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною довжиною 1021 км; пропускною здатністю 1000куб. м/сек), 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні райони. Водосховища Дніпровського каскаду з корисним об’ємом 18,7 куб.км, забезпечують більше половини обсягу водоспоживання.
За багаторічними спостереженнями потенційні ресурси річкових вод становлять 209,8 куб. км, з яких лише 25 відсотків формуються в межах України, решта надходить з Російської Федерації, Білорусі, Румунії. Прогнозні ресурси підземних вод становлять 21 куб.км. Затверджені експлуатаційні запаси підземних вод дорівнюють близько 6 куб. км.(табл.2.1)
Експлуатаційні запаси підземних вод
ТАБЛИЦЯ 2.1
| Види ресурсів | Водні ресурси в роки за водністю, куб. км | |
| середній | Дуже маловодний | |
| Приток транзитного річкового стоку | 157,4* | 121,7* |
| Місцевий річковий стік | 52,4 | 29,7 |
| Загальні ресурси річкового стоку | 209,8 | 151,4 |
| Загальні ресурси прісних вод | 216,8 | 518,4 |
Стримувальним фактором використання водних ресурсів є їх мінливість у часі: в природних умовах на частку весняного стоку припадає 6—7 відсотків на півночі і північному сході і до 80—90 відсотків на півдні. За запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. куб. м на 1 особу) Україна вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі (Швеція — 2,5тис. куб. м, Великобританія — 5, Франція — 3,5, Німеччина — 2,5, Європейська частина колишнього СРСР — 5,9 тис. куб. м).
Найбільша кількість водних ресурсів (58 відсотків) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5 відсотків її загальних запасів (табл. 4.4). Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води. Доступні для широкого використання водні ресурси формуються, в основному, в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов’я та Причорномор’я.
Балансові запаси місцевого водного стоку становлять у середньому 52,4 куб. км, а в маловодні роки — 29,7 куб. км. Об’єм підземних вод, що враховуються в ресурсній частині водогосподарського балансу, складає 7куб.км. Крім того, в галузях економіки використовується близько 1 куб. км морської води.
У більшості регіонів України приток перевищує місцевий стік. Виняток складає Крим, де природного зовнішнього притоку нема, а також Львівська і Закарпатська області, де приток менший, ніж місцевий стік.
Внутрішні регіональні відмінності характеризуються тим, що за міжнародною класифікацією лише Закарпатська область належить до середньозабезпечених місцевим стоком (619 тис. куб. м на одну людину); низька вона в Чернігівській, Житомирській, Волинській та Івано-Франківській областях (2,0—2,6 тис. куб. м); в інших областях — дуже низька і надзвичайно низька (0,11—1,95 тис. куб. м на одну людину).
Вода — один із найважливіших факторів, який визначає розміщення продуктивних сил, а дуже часто і засіб виробництва. Головними джерелами задоволення потреб людства у прісній воді є річкові води, світові запаси яких складають 40 тис. км3. Такі запаси не є великими, враховуючи те, що реально можна використати тільки половину цього об’єму. Нині споживання прісної води становить близько 6,5 тис. км3 за рік. Зростання водоспоживання при незмінних ресурсах річкового стоку створює реальну загрозу виникнення дефіциту прісної води. Деякі спеціалісти вважають, що через кілька десятиліть вода буде не дешевшим товаром, ніж нафта.
Створений в Україні багатогалузевий господарський комплекс потребує значних обсягів води. Найбільші валові потреби у воді населення та галузей економіки відзначені в 1990 р. і дорівнювали 103 км3, а в 2000 р. зменшилися до 59,8 км3, або на 42 %. Задовольняються ці потреби водозабором з поверхневих джерел (24 %), підземних горизонтів (5 %), моря (1%) і за рахунок вод, залучених в оборотні і повторно-послідовні системи (69 %)
Використання води для господарських цілей — одна з ланок кругообігу води в природі. Але антропогенна ланка кругообігу відрізняється від природної тим, що в процесі випаровування частина використаної людиною води повертається в атмосферу опрісненою. Друга частина (складаючи, наприклад, при водозабезпеченні міст та більшості промислових виробництв 90 %) скидається в річки та водойми у вигляді стічних вод, забруднених відходами виробництва.
У 2000 р. з водних джерел України забрано 18,3 км3 води, у тому числі в басейні Дніпра — 10,4 км3 (або 57 %), в басейні Сіверського Дінця — 2,0 км3 (11 %), в басейні Дністра — 0,8 км3 (4,4 %), в басейні Південного Бугу — 0,9 км3 (5 %), в басейні Дунаю — 1,4 км3 (7,6 %), в басейні Західного Бугу — 0,1 км3 (0,5 %).
У галузевій структурі водокористування на промисловість припадає 50 %, сільське господарство — 18 %, комунальне господарство — 27 %.
До особливо водомістких галузей промисловості належать металургійний і паливно-енергетичний комплекси, хімічна, нафтохімічна і целюлозно-паперова галузі промисловості. Так, на виготовлення 1 т паперу витрачається до 1000 м3 води, сталі — 300, синтетичного каучуку — 2800, нікелю — 4000 м3. Ці цифри цікаво порівняти з затратами води на виплавку 1 т чавуну — 180—200 м3.
Сучасна теплова електростанція потужністю 1 млн кВт потребує протягом року 1,5 км3 води, атомна — 3 км3.
2.2Принципи розвитку водного господарства та шляхи їх реалізації
До принципів розвитку водного господарства, відповідно до Закону України «Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства» від 17 січня 2002 року №2988-III відносяться:
1. пріоритетність розвитку системи водокористування для соціальної сфери;
2. екологічно збалансований за водним фактором розвиток регіонів з урахуванням стану і прогнозу зміни водних ресурсів;
3. запровадження водозберігаючих та енергозберігаючих технологій у галузях економіки;
4. комплексний підхід до територіальної організації виробництва, земле- і водокористування залежно від водоресурсного значення того чи іншого басейну;
5. програмно-цільовий метод планування, прогнозування і організації водогосподарської діяльності;
6. еколого-економічна і санітарно-гігієнічна регламентація та державне управління водокористуванням з наданням безумовного пріоритету збереженню водних ресурсів, підтриманню сприятливих умов функціонування ландшафтів водозбірних басейнів і екологічного стану водних об’єктів;
7. пріоритетність економічних важелів регулювання водних відносин, оптимальне їх поєднання з організаційними та правовими заходами;
8. додержання чинних міжнародних договорів у сфері водних відносин, співробітництво з сусідніми державами у питаннях використання і охорони водних ресурсів та запобігання шкідливій дії води на транскордонних водних об’єктах;
9. планування і впровадження методів водокористування, охорони вод, відтворення водних ресурсів, що базуються на басейнових принципах управління;
10. широке залучення громадськості до процесів обговорення, планування, контролю процесів використання водних ресурсів.
РОЗДІЛ 3
ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ
Необхідно зазначити, що водні ресурси є національним капіталом, яким користується сучасне й буде користуватись майбутнє покоління. Це вимагає й відповідного ставлення до їхнього використання, охорони та відтворення. Негативні впливи (прямі й непрямі) на кількість та якість водних ресурсів необхідно розглядати як загрози національній безпеці держави. Аналіз водокористування в Україні дав можливість виділити низку таких загроз, що умовно поділені на 3 групи: економічного, екологічного та міжнародного характеру.
До загроз економічного характеру можна віднести:
a. кризу неплатежів за спеціальне водокористування, частка яких у 1999 р. становила 74,5% (за даними Держводгоспу);
b. дефіцит води у промислових і сільського сподарських районах, який покривається тільки шляхом її інженерного відтворення;
c. значні втрати води: 10-20% - при транспортуванні, 20% - у житлово-комунальному господарстві, 20-30% - у промисловості.
Для поліпшення економічних та екологічних умов водокористування в Україні доцільно:
1. прискорити створення правової бази водокористування, в першу чергу, Програми розвитку водного господарства, законів "Про питну воду і безпечне водопостачання" та "Про безпеку гідроспоруд", регіональних і галузевих програм використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів;