Технологічні процеси при комплексній автоматизації послідовно виконуються на автоматичній лінії без фізичного втручання людини.
Вирішення питань безпеки на механізованих і автоматизованих системах набуває особливої актуальності при їх налагоджуванні та ремонтуванні. У цьому плані вирішується питання щодо повної механізації ремонтно-монтажних робіт.
Автоматичні лінії, які нині працюють на виробництві, самостійно виконують всі задані операції у визначеній послідовності і потребують висококваліфікованого персоналу тільки для налагодження та контролювання. На таких лініях відновлення порушеної роботи технологічного обладнання, режиму технологічного процесу і підтримування визначених параметрів здійснюється відповідними автоматичними пристроями. Таке автоматичне регулювання дає можливість виконувати роботу без втручання людини в технологічний цикл.
Найбільш розповсюджене технологічне обладнання може бути, джерелом шуму, вібрації, а в деяких випадках також виділення шкідливих речовин у виробниче середовище. Крім цього основною потенційною небезпекою при обслуговуванні механічного обладнання може бути отримання механічних травм. Тому при виборі того чи іншого технологічного обладнання і його розташуванні слід враховувати вимоги техніки безпеки.
Правильне розташування технологічного обладнання дозволяє найбільш оптимально організувати робоче місце, забезпечити безпеку праці і зменшити втому працюючих.
Безпечна і безпомилкова робота технологічного обладнання може бути досягнута при оптимальному узгодженні роботи оператора з машиною, а також при антропометричній відповідності параметрів і габаритів обладнання з анатомічними особливостями людини.
При обслуговуванні технологічного обладнання небезпеку становлять всі частини машини, які рухаються, здійснюють поворотно-поступальні рухи важелів – рухомі паси, ріжучі частини машини та ін. Небезпека зростає тоді, коли на деталях, що обертаються, болти, шпонки або нерівності, нарізки та ін. Зона всередині машини в якій рухаються механізми, є небезпечною, бо при потраплянні в неї або стиканні з якоюсь рухомою частиною може статися ушкодження тіла людини.
Небезпечна зона може виникати і поза машиною внаслідок наявності на частинах обладнання, що обертаються, виступаючих елементів, а також відлітання під час роботи стружки або деталей машин через погане їх скріплення або ламання. Крім цього, відповідний простір біля машини також є небезпечною зоною. При обертових частин машини може створюватися зона захоплювання, в яку можуть втягуватися частини тіла і травмуватися через це. Навіть вал, який рухається повільно, може захватати кінці одягу або волосся, втягнути руку, плече, голову в небезпечну зону.
Тому при розташуванні технологічного обладнання необхідно враховувати: габаритні розміри і конструкцію машин; зону технічного обслуговування, ремонту та розміщення сировини; проходи, розриви між сусідніми машинами, між машинами і стінами; евакуаційні проходи для евакуації людей, центральний і пристінний, зі смугою транспорту або без неї і т. ін.
Обладнання, яке створює значну вібрацію, не встановлюють на міжповерхових перекриттях, щоб не виникало додаткового навантаження.
При розташуванні обладнання виходять з розмірів зони технологічного обслуговування і ремонту машин. Зона технологічного обслуговування машин – це робочі проходи між суміжними машинами, які забезпечують безпечне виконання робочих операцій.
Правильне визначення зони технологічного обслуговування кожної машини дає можливість перевести горизонтальне планування всього виробничого приміщення і, перш за все, розташування технологічного обладнання. Це дає можливість здійснити поточність технологічного процесу, раціональну організацію робочих місць, забезпечити високу продуктивність та безпеку праці.
Зона ремонту машини необхідна для виконання ремонтних робіт, а також для демонтажу і монтажу обладнання і зберігання запасних частин, вузлів та ін. Оскільки технологічне обслуговування, профілактичний ремонт і чищення обладнання здійснюються практично в різний час, то на підприємстві ВАТ «РівнеАзот» влаштовано робочу зону і зону ремонту сумісно.
При визначенні ширини проходів в габарити машини включаються огородження, робочі місця, а також місця для інструментів, сировини і готової продукції.
При визначенні ширини робочих проходів визначають мінімальні розриви між сусідніми машинами для вільного руху обслуговуючого персоналу.
Якщо сусідні машини обслуговує один працівник, який знаходиться в проході понад 50% робочого часу, то ширина його має бути не менше 1,3 м, а якщо працюючий рідко буває у проході, тоді ширина його становить 1 м. При обслуговуванні кожної машини ним або декількома працівниками понад 50% робочого часу ширина проходу повинна бути 2 м.
Монтажний розрив між машинами передбачається в том, випадку, коли між сусідніми машинами не потрібна зона обслуговування та ремонту.
Мінімальна висота проходу до виступаючих над проходами конструктивних елементів, труб і вентиляційних повітроводів становить не менше 2 м. Евакуаційні проходи призначаються для масового руху людей після зміни або перерви, для евакуації працюючих в екстрених випадках, а також для руху транспортних засобів. По розташуванню проходи можуть бути центральними або пристінними, за призначенням – головними або допоміжними. Головні призначені для виходу з виробничого приміщення, а допоміжні – до запасних виходів і санітарно-побутових приміщень.
Ширина проходів визначається сумою значень ширини проходу для руху людей і транспорту, зон обслуговування або ремонту машин. Смуга руху людей у всіх випадках входить у ширину проходу. Ширина проходу – від 2 до 2,5 м.
Ширину будь-якого евакуаційного проходу приймають рівною ширині зони ремонту машини, якщо ця зона виявиться ширше ніж прохід.
Розміри евакуаційних виходів з виробничих будівель вибирають відповідно до існуючих норм та рекомендацій.
У кожному конкретному випадку габарити безпеки регламентуються відповідними стандартами, нормами технологічного проектування та правилами охорони праці.
5.3 Гігієна праці на підприємстві «РівнеАзот»
Запобігання захворюванням, поліпшення умов праці та відпочинку здійснюється шляхом вдосконалення досягнень гігієнічної науки, гігієнічних нормативів та санітарно-гігієнічного законодавства.
Складовою частиною загальної гігієни є гігієна праці, предметом вивчення якої є:
· трудові процеси й певні зумовлені ними зміни в організмі;
· вплив на організм людини чинників виробничого середовища з метою усунення їх несприятливої дії на здоров'я людини;
· розробка гігієнічних нормативів.
Завдання санітарії полягає в практичному втіленні наукових гігієнічних положень та нормативів у виробничу, побутову та інші сфери існування людини, щоб «розвиток людини був найбільш досконалим, згасання життя – найменш швидким, життя – найбільш сильним, а смерть – найбільш віддаленою» (Е.А. Паркес) шляхом зміцнення здоров'я та зниження рівня загальної та професійної захворюваності.
Розділ охорони праці, що вивчає можливість впливу на працівників шкідливих виробничих чинників, які можуть призвести до професійних захворювань, називається виробничою санітарією.
Характер умов праці, санітарні особливості виробничих процесів відображаються на функціонуванні організму та його окремих систем.
Фактори, що визначають санітарно-гігієнічні умови праці, чинять постійний вплив на здоров'я людини через фізичні, хімічні. біологічні та психофізіологічні чинники.
На підприємстві ВАТ «РівнеАзот» для забезпечення сприятливих умов праці використовуються гігієнічні нормативи та санітарні рекомендації.
Гігієнічні нормативи – це визначений діапазон виробничого середовища, який є безпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності та здоров'я людини.
Об'єкти гігієнічного нормування умовно можна поділити на групи.
До першої групи належать чинники антропогенного походження, здатні завдати шкоду організму людини (виробничий шум, пил, вібрації іонізуюче випромінювання й т. ін.).
До другої групи належать чинники природного середовища, що у відповідних межах необхідні для життєдіяльності, – мікроклімат, освітлення, сонячна радіація, ультрафіолетове опромінення й т. ін
Шляхом гігієнічного нормування встановлюються гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих хімічних домішок у повітрі робочої зони (воді, ґрунті, продуктах харчування), гранично допустимі рівні (ГДР) і гранично допустимі дози (ГДД) шкідливо діючих на людину чинників, оптимальні й допустимі параметри мікроклімату, освітлення, опромінення і т. ін.
Допустимі рівні, дози, концентрації шкідливих чинників встановлюються шляхом гігієнічного нормування й узагальнюються в соціальних документах, що називаються санітарними нормами. Санітарні норми використовуються при проектуванні та організації виробництва, контролі стану охорони праці на робочих місцях, проведенні паспортизації, впровадженні стандартів, а також при розробці конкретних заходів щодо нормалізації умов праці.
Оптимальні умови праці в будь-якій виробничій діяльності людини забезпечуються шляхом розробки санітарно-гігієнічних заходів. Впровадження санітарно-гігієнічних заходів у будь-яку сферу існування людини ґрунтується та забезпечується завдяки чинному законодавству.
У системі державного санітарного законодавства чільне місце посідає Закон «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994).