З рудних корисних копалин Україна багата відкладеннями залізних руд ( Криворізька й Азово-Чорноморська провінції з балансовими запасами близько 25 мільярдів тонн) і марганцевими рудами ( у Никопольщине покладу марганцевих руд обчислюються приблизно 2 млрд. тонн, що становить 66% світових запасів). На території нашої держави є також покладу уранових, нікелевих, титанових руд, ртуті, олова, хроміту, графіту ( Український щит), родовища фосфатів, калійних солей, сірки ( Прикарпаття), каоліну ( Глухів, Пологи), солей йоду й брому ( Сиваш, Тарханкут).
Останнім часом виявлені досить значні запаси золота, але в неуважному виді, що вимагає складної технології видобутку.
Водні ресурси рік України становлять 85,8 км3; експлуатаційні запаси прісних підземних вод – 514 м3/с. Є дуже коштовні мінеральні води: сірководневі, радонові, йодо-бромисті, вуглекислі й інші.
Сумарний видобуток сирих мінеральних продуктів по 40 основних видах перевищує 1 мільярд тонн. Дуже актуальної є проблема утилізації відходів гірської промисловості, що збагачує. Щорічно кількість відходів перевищує обсяги використання майже на 200 мільйонів метрів кубічних.
Кліматичні умови України також є важливими природними ресурсами. Сприятливі кліматичні умови, богатые флорою й фауною прекрасні ландшафти - важливий рекреаційний ресурс, але ж таких районів в Україні багато.
Кращими з них ще недавно, до значного погіршення екологічних умов були: Південний ( Одеський, Миколаївський, Кримський, Херсонська, південь Запорізької й Донецької області), Кримський, Предкарпатский і Карпатський, полісся (Шацкие ліси й озера)
Близько 15% території країни займають ліси - краса й багатство, безцінний природний очисник повітряного простору, і головний хоронитель нашої держави. На жаль останнім часом і цей надзвичайно важливий природний ресурс безжалісно вирубується, гине від забруднення й пожеж ( Карпати, Полісся)
В Україні, як і на Землі взагалі залишилося небагато місць, не використовуваних людиною для задоволення своїх численних і увесь час зростаючих потреб, місць, які зберегли свій первозданний вид заповідних територій. Останні в наш час грають винятково важливу екологічну роль у житті біосфери, збереженні генофонду, биоразнообразия.
Фахівці підрахували, що для підтримки нормального функціонування экосистем будь-якого регіону, площа «диких», не ушкоджених людською діяльністю територій повинна становити не менш 12-15% загальної площі території. Багато розвинених країн ( Японія, Німеччина, Швеція, Швейцарія, Бельгія, Австрія, США), надаючи великого значення цьому факту довели площі заповідних територій до 15-18%, а для України цей показник дорівнює, точніше, чотирикорпусн дотягає в середньому до 2% ( найбільш високий 4-5% - Західна Україна, найменший - Центральна й Східна Україна - 0,2-1%). Загальна площа природного заповідного фонду становить 1 млн. 293 тис. га. Заповідники на території України розташовані у всіх фізико-географічних зонах: «Поліський», «Канівський», «Розточчя», «Медоборы», «Михайлівська цілина», «Аскания нова». «Стрельцовская степ», «Кам'яні могили», «Дунайські плавні», «Карадажский», «Мисс Мартьян», Кримський, Карпатський і інші. Україна завжди була щедро обдарована багатою рослинною й тваринною розмаїтістю. Якихось 200 років тому іноземні мандрівники дивувалися її казково багатим лісам, степам, рікам і озерам. А в першому тисячоріччі площа лісів у порівнянні з ХIX сторіччям, була більше в 4,5 рази; біля Києва дрімучі ліси, величезна кількість звірини: вовків, ведмедів, росомах, диких кабанів і кіз, зайців, лисиць і білок, бобрів. Куниць, горностаїв, соболя, усіляких риб, у тому числі осетра, різних пернатих - орлів, шулік, сов, яструбів і багатьох інших.
В V сторіччі Геродот, подорожуючи по низов'ю Дніпра, записав у своїх записах, що спостерігав від теперішньої Каховки, до устя, а також у районі уздовж ріки Південний Буг і прилеглі райони, у балках і ярах навколо них суцільні лісові хащі, богатые дичиною. Більше пізні мандрівники й учені, які відвідували територію України в XIV, XV, XVI, XVII ст.ст. ( И.Барбаро, Виженер, Л.Мидлер, Э.Лоота, А.Вимина, М.Литвин, де Боплан) теж відзначали надзвичайні природні багатства краю, казкова родючість його земель.
Навіть сьогодні в Україні налічується близько 5000 вищих рослин, але площа лісів зменшилася до 14,3% ( проти 37% у колишньому Союзі й 29% у середньому у світі). Щорічно в Україні використовується близько 40 млн. м. куб. деревини-кругляків, хоч близько 70% необхідної для цього деревини вона змушена імпортувати.
Величезний збиток лісам України заподіяла друга світова війна.
Флора України ще нараховує близько 5000 видів вищих рослин, серед них близько 700 видів лікарських.
Фауна України нараховує близько 45 тисяч видів тварин, з них 17 - земноводних , 20 - плазуючі, більше 350 - птаха, 113 - ссавці, 200 риби, інші безхребетні. Але чисельність видів тварин, як і рослин, під впливом погіршення екологічних умов середовища й людської діяльності швидко скорочується.
Таким чином, Україна, що ще до кінця ХIVIII сторіччя ще була одним з найбагатших, красивейших і екологічно благополучних ділянкою планети, за два останніх сторіччя перетворилася в територію, що переживає найтяжку кризу я яка є одним з найбільш забруднених ділянок миру.
2. Головні причини й джерела розвитку екологічної кризи.
Об'єктивний аналіз сучасної економічної ситуації, причин і джерел погіршення екологічного стану природної ландшафтів і навколишнього середовища України, погіршення здоров'я людей, виникнення демографічної кризи став можливим тільки наскільки років тому, завдяки розсекреченню величезної кількості архівних матеріалів ( соціально-історичних. Політичних, партійних, соціально-економічних і ін.) і допоміг чітко визначити основні причини, джерела, динаміку й напрямки розвитку екологічної ситуації в межах нашої держави. Такими причинами виявилися:
1. Екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що триває десятиліттями, без обліку можливостей природних регіонів до самовідновлення й самоочищення
2. Тривала адміністративно-командна концентрація на невеликих площах великої кількості надпотужних хімічних, металургійних, нафтопереробних і військових промислових комплексів і інших «гігантів соціалістичної індустрії», прискорена реалізація масштабних планів втручання в природне середовище.
3. Повна зневага традиціями господарської діяльності, можливостями природи регіонів і інтересами корінного населення.
4. Перехімізація сільського господарства й нераціональні методи його організації ( наприклад величезні колгоспи й радгоспи)
5. Проведення меліораційних робіт у величезних обсягах без належного наукового обґрунтування й ефективних технологій. Найчастіше проведене просто халатно й недалекоглядно.
6. Повна відсутність об'єктивних довгострокових екологічних експертиз всіх планів і проектів розвитку промислового господарства, енергетики, транспорту протягом післявоєнного періоду.
7. Використання на переважній більшості виробництв застарілих і дуже застарілих морально й технічно технологій і встаткування.
8. Відсутність ефективно чинних законів про охорону навколишнього середовища й підзаконних актів для їхньої ефективної реалізації.
9. Відсутність постійної й об'єктивної інформації для широких мас населення про екологічний стан навколишнього середовища, причинах його погіршення, винуватців забруднення й мер, прийнятих для поліпшення ситуації.
10. Надзвичайно низький рівень екологічного утворення не тільки широких мас населення, а й керівників підприємств, урядових організацій, загальна низька екологічна свідомість і культура.
11. Різке прискорення негативних економічних, соціально-політичних і екологічних процесів в Україні у зв'язку з найбільшою техногенною екологічною катастрофою ХХ сторіччя - аварія на Чорнобильської АЕС.
12. Відсутність діючих економічних стимулів ресурсо- і енергозбереження.
13. Відсутність діючого державного контролю за виконанням законів про охорону природи й системи ефективного покарання на заподіювану шкоду навколишньому середовищу.
Основними антропогенними джерелами розростання екологічної кризи в Україні є в першу чергу все більші промислові комплекси – ненаситні споживачі сировини, енергії, води, повітря, земельних площ, транспорту й одночасно страшні отруйники навколишнього середовища практично всіма видами забруднення (механічних, хімічних, фізичних, біохімічних. Такі комплекси сконцентровані навколо родовищ корисних копалин, більших міст, водних об'єктів: Донбас, Центральне Придніпров'я, Кривій Ріг, Прикарпаття, Керч, Маріуполь, більшість обласних центрів. Серед цих об'єктів найбільшими забруднювачами навколишнього середовища є металургійні, хімічні, нафтопереробні й машинобудівні заводи, кар'єри й збагачувальні комбінати, деякі військові підприємства.
Була й залишається найнебезпечнішим джерелом шкоди для навколишнього середовища військова діяльність: по обсягах використання палива для техніки й забруднення від його згоряння у двигунах літаків, танків, автомобілів; по обсягах використання мінеральної сировини, необхідного для виготовлення військової техніки; обсягами споживання енергії; витратами на зміст армії й військових підприємств; обсягами забруднення навколишнього середовища від цих підприємств, і розуміє по розмірах збитків, пов'язаних з випробуванням різних видів зброї, у тому числі і атомного, а також проведення маневрів, навчань і воєн. Україна повною мірою відчула весь цей букет протягом останнього сторіччя.
Найбільше всього забруднюють природу об'єкти енергетики, у першу чергу ТЭЦ і ГРЭС. Поглинаючи величезну кількість нафтопродуктів, газу й вугілля, вони викидають в атмосферу мільйони кубічних метрів шкідливих газів, аерозолів, сажі, займають сотні гектарів землі шлаками й золою.